Ухвала

від 03.06.2024 по справі 160/241/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

03 червня 2024 року Справа 160/241/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Златіна С.В.

за участі: секретаря судового засідання - Дубина Ю.О.,

представника позивача - Благодір Р.В.

представника відповідача-1 - Пономаренко О.О.

представника відповідача-2 - Пономаренко О.О.

представника відповідача-3 - Дерновський М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест-Криворізький ремонтно-механічний завод до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості і пені,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 09.01.2020 року надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю Метінвест-Криворізький ремонтно-механічний завод (далі Товариство) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, в якому позивач з урахуванням заяви про зміни предмета позову, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 37 094 240 грн. (тридцять сім мільйонів шість мільйонів дев`ятсот тридцять чотири тисяч шістсот вісімдесят п`ять грн.), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача та не включення до реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за деклараціями з ПДВ за червень, липень 2015 року та уточнюючого розрахунку податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок до податкової декларації за червень 2015 року на загальну суму 37 094 240 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України через відповідача-1 на користь позивача заборгованість бюджету із відшкодування податку на додану вартість у розмірі 37 094 240 (тридцять сім мільйонів дев`яносто чотири тисячі двісті сорок грн 00 кой), та пеню нараховану у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень, липень 2015 року за період з 06.10.2015 року по 31.12.2019 року у сумі 30 533 004,92 грн. (тридцять мільйонів п`ятсот тридцять три тисячі чотири грн. 92 коп).

Постановою Верховного Суду від 28.09.2023 року скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 2 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою суду від 16.10.2023 року справу прийнято до провадження суддею Златіним С.В.

Відповідачем 01.12.2023 року заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск Товариством строку звернення до суду із цим позовом. Клопотання обгрунтовано тим, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як самостійно вказує позивач у позовній заяві строк відшкодування ПДВ настав 05.10.2015 року та 04.11.2015 року, а позов до суду подано 20.01.2020 року. Також відповідач просить суд у разі постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду здійснити поворот виконання рішення суду.

У матеріалах справи міститься клопотання позивача від 05.02.2024 року про поновлення строку звернення з позовом до суду, яке обгрунтовано тим, що до спірних правовідносин не застосовується строк звернення з позовом до суду, оскільки правовідносини є триваючими; зміна судової практики Верховного Суду призвела до скорочення строку звернення з даними позовами до суду, внаслідок чого позивач перебуває у стані правової невизначеності; позивач на момент подання даного позову до суду був переконаний у тому що, строк звернення з позовом до суду не був пропущений; зміна судової практики повинна розглядатися як поважна причини пропуску строку звернення з позовом до суду.

Вирішуючи питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду , суд виходить із такого.

Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ключовим питанням є дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у спосіб стягнення відповідних сум у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою та пені.

Питання визначення темпоральних меж процесуального строку звернення до суду у справах цієї категорії було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

До моменту ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанов від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20, існувала така практика з правозастосування.

У постанові від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок. Держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня. Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з виплати заборгованості з відшкодування податку на додану вартість протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України. Нарахування пені пов`язується саме із недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми. Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу. Оскільки контролюючі органи наділені правом стягувати з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків. Враховуючи викладене, Верховний Суд у складі суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вважає, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Цей висновок також підтриманий у постанові від 16 квітня 2019 року у справі №820/2892/17.

У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 1340/4394/18 висловлено позицію про те, що норму пункту 102.5 статті 102 ПК України слід застосовувати у системному зв`язку з нормою пункту 102.4, якою встановлено, що податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою платника податків у самостійному погашенні грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом, може бути стягнутий протягом 1095 календарних днів з дня його виникнення. Таким чином, законом встановлено строк давності, за збігом якого вимоги щодо суми податкового зобов`язання, як не сплаченої, так і надміру сплаченої (такої, що підлягає відшкодуванню) у податковому правовідношенні припиняються. Це стосується і суми бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки за своєю сутністю вона є надміру сплаченою платником ПДВ сумою податку при придбанні товарів (послуг) в порівнянні із сумою його податкових зобов`язань за податковий (звітний) період. Відповідно, праву платника податків на отримання відповідних сум бюджетного відшкодування та пені кореспондує обов`язок останнього із своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав у разі їх порушення контролюючим органом та наміру їх захистити. Право на звернення до суду не може бути реалізованим у будь-який невизначений час після його виникнення. Встановивши у справі № 1340/4394/18, що право на повернення бюджетного відшкодування в сумах 1027327,00 грн та 32698,00 грн у позивача виникло 20 листопада 2014 року та 03 червня 2015 року, а позов подано 24 вересня 2018 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення заявлені поза межами строку давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

У постанові від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18 Верховний Суд підтримав позицію про те, що і вимоги щодо стягнення заборгованості з бюджету, і вимоги щодо стягнення пені, нарахованої на весь час невиконання суб`єктом владних повноважень встановленого законом обов`язку можуть бути пред`явлені у межах 1095-денного строку, після спливу якого правовідносини стають стабільними. Зміна правового регулювання механізму бюджетного відшкодування ПДВ шляхом запровадження ведення Реєстру та Тимчасового реєстру, на переконання колегії суддів, не може вважатись ні підставою для зупинення перебігу строків давності для вимоги про стягнення, ні початком для відліку строку, встановленого статтею 102 ПК України. Встановивши у справі № 280/4452/18, що право на повернення бюджетного відшкодування у позивача виникло 17 липня 2015 року (що останнім протягом розгляду справи не заперечувалось), а з позовом до суду він звернувся лише 19 жовтня 2018 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення заявлені поза межами строку давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Водночас у подальшому, в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 14 березня 2019 року у справі №822/553/17, від 15 лютого 2021 року у справі № 280/4452/18.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки. ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою. Строк давності у 1095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56). При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.

У разі несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов`язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.

Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим іншим законом, яким установлені спеціальні строки звернення до суду з вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, у якій передбачено загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.

Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила про помилковість висновку судів попередніх інстанцій, що строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Застосувавши висновки, викладені у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19, від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18, від 13 квітня 2023 року у справі № 320/12137/20 зауважила, що зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку.

Застосування цих висновків знайшло своє відображення у постановах Верховного Суду від 10 травня 2023 у справах №200/9915/21, №640/6852/21, від 13 липня 2023 року у справах №320/3351/21, № 200/6795/20-а, від 28 липня 2023 року у справі № 280/1854/21.

У постанові від 30 травня 2023 року у справі № 200/9655/21 Верховний Суд також виснував, що початком перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення пені за несвоєчасне відшкодування ПДВ є набуття статусу бюджетної заборгованості невідшкодованих сум ПДВ, тобто наступний день, який слідує за датою закінчення строку, визначеного пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України, та з якого фактично і розпочинається нарахування такої пені.

Судом встановлено, що позивач у 2015 році подавав до відповідних територіальних органів податкової служби (починаючи з 01 січня 2017 року перебуває на обліку в ГУ ДПС), зокрема, до СДПІ з ОВП у м. Донецьку податкові декларації з ПДВ із заявленим ПДВ до бюджетного відшкодування на поточний рахунок платника у банку на загальну суму 37 094 240,00 грн, а саме: за період червень-липень 2015 року (з урахуванням уточнюючого розрахунку, поданого у серпні 2015 року).

Задекларовані позивачем суми бюджетного відшкодування підтверджені за результатами проведених камеральних перевірок СДПІ з ОВП у м. Донецьку (довідки від 19 серпня 2015 року, від 11 вересня 2015 року та від 18 вересня 2015 року). Крім того, за результатами проведеної документальної перевірки позивача щодо повноти декларування податку на додану вартість за період з 01 серпня 2014 року по 31 грудня 2016 року не встановлено його заниження.

Представник контролюючого органу не заперечує, що у вересні 2016 році та повторно у жовтні 2016 року направлялися висновки на відшкодування ПДВ на загальну суму 37 094 240,00 грн, проте, орган казначейства вказані висновки залишив без розгляду у зв`язку з рекомендаціями, викладеними у листі Служби безпеки України (далі СБУ).

Разом з цим, контролюючим органом повторно вчинено відповідні дії з направлення висновків до органу казначейського обслуговування, проте, вказані висновки повернуті без виконання листом від 31 жовтня 2016 року з підстав не відновлення операцій з бюджетними коштами Товариства.

Тобто сторонами не заперечуються обставини того, що право на отримання бюджетного відшкодування ПДВ виникло у Товариства ще у 2015 році, проте, з незалежних від позивача причин таке відшкодування на момент звернення до суду не відбулось, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом як про стягнення бюджетної заборгованості, так і пені, нарахованої на неї.

У позовній заяві позивач самостійно вказує дату початку строку перерахування коштів з Державного бюджету до 05.10.2015 року та до 04.11.2015 року; строк нарахування пені розпочинається з 06.10.2015 року та з 05.11.2015 року.

Так, встановлені обставини справи свідчать про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом в січні 2020 року, тобто фактично за три роки до зміни судової практики щодо застосування строків, в межах яких платник може реалізувати своє право на судовий захист щодо стягнення бюджетного відшкодування та пені.

Справа була розглянута по суті судом першої та апеляційної інстанції, рішення яких, в подальшому, було скасовано судом касаційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами рішень, нового розгляду справи, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час звернення з позовом до суду та розгляду справи.

Ретроактивність застосування нового зменшеного строку звернення до суду, відповідно до нової позиції Великої Палати Верховного Суду, у часі назад до судових спорів, по яким провадження відкрито на підставі строку звернення до суду у межах 1095 днів, буде вважатися обмеженням процесуальних прав сторони, що є недопустимим відповідно до положень КАС України.

У рішенні від 09.11.2023 (справа LEGROS AND OTHERS v.FRANCE») Європейський суд з прав людини вказав, що ретроактивне застосування у справах, розгляд яких уже розпочався, правового висновку щодо тлумачення строків подання позову, що спричинило визнання позовів у цих справах неприйнятними порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, справедливий баланс, якого вимагає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції щодо неправомірного втручання держави у мирне володіння майном».

Отже, і практика Європейського суду з прав людини, яка у відповідності до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про неможливість ретроактивного застосування нового зменшеного строку звернення до суду у справах, розгляд яких вже було розпочато.

З цих підстав суд вважає необгрунтованим посилання відповідача на висновки, які зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19.

Не погоджується суд із доводами відповідача про те, що датою початку перебігу строку як у 1095 днів так і 6-ти місячного строку слід вважати дату подання позивачем декларацій із заявами про бюджетне відшкодування, а також складення контролюючим органом висновків на відшкодування ПДВ, оскільки сам факт подання заяв про бюджетне відшкодування не свідчить про виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, а складені контролюючим висновки про бюджетне відшкодування ПДВ навпаки свідчать про визнання права позивача на бюджетне відшкодування, що не породжує право за звернення з позовом до суду за захистом такого права.

З 01.01.2017 набув чинності Закон України №19797-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», яким змінено порядок повернення сум бюджетного відшкодування шляхом запровадження формування Реєстрів заяв про повернення сум бюджетного відшкодування.

Пунктом 56 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що до 01.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує у хронологічному порядку надходження заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 01.02.2016, за якими до 01.01.2017 суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Відшкодування узгоджених сум податку на додану вартість, зазначених у такому реєстрі, здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості надходження заяв про повернення таких сум бюджетного відшкодування ПДВ в межах сум, визначених законом про Державний бюджет на відповідний рік.

Постановою КМ України від 29.03.2017 №189 «Деякі питання бюджетного відшкодування податку на додану вартість» передбачено, що внесення даних та ведення Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість здійснюється у порядку ст.200 Податкового кодексу України та постановою КМУ від 25.01.2017 №26 «Про затвердження Порядку ведення реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

Отже, з огляду на положення вказаних норм вбачається, що законодавством змінено порядок повернення сум податку на додану вартість, при цьому, окремі строки бюджетного відшкодування ПДВ, які внесені до Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, Податковим кодексом не встановлені.

У спірному випадку встановлено, що до сформованого Тимчасового реєстру станом на 31 січня 2017 року було включено суму ПДВ у розмірі 37094240 грн., заявлених позивачем до бюджетного відшкодування. Вказані обставини підтверджуються листом Державної податкової служби України від 12.01.2024 №786/6/99-00-04-02-02-06, яким повідомлено позивача про вказані обставини.

Отже, фактично спірним у цій справі є неповернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, які були включені до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

У свою чергу, зміна порядку здійснення бюджетного відшкодування не звільняє контролюючий орган та орган казначейства від виконання своїх обов`язків щодо повернення узгодженої суми податку на додану вартість позивачу у передбачені Податковим кодексом України строки.

Оскільки включення узгоджених сум ПДВ до Тимчасового реєстру відбулось в січні 2017 року, повернення яких відбувалося у хронологічному порядку платникам податку відповідно до дати подання такими платниками заяв про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ, а позивач звернувся до суду за захистом своїх прав у січні 2020 року, тобто в межах строку 1095 днів, то відсутні підстави стверджувати про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду про повернення бюджетного відшкодування.

Щодо строку звернення з позовом до суду про стягнення пені.

З аналізу положень п.200.23 ст.200 ПК України вбачається, що на суму бюджетної заборгованості із відшкодування ПДВ нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Невідшкодування відповідачем суми ПДВ у спірному випадку є триваючим правопорушенням, оскільки порушення прав позивача не припинило своє існування і на дату звернення з позовом до суду.

Таким чином, з огляду на положення п.200.23 ст.200 ПК України, позивач має право на нарахування пені за весь час існування заборгованості по день її фактичного погашення.

У свою чергу, строки звернення з позовом про стягнення пені слід визначати із урахуванням судової практики, яка склалася станом на час звернення позивача з позовом до суду, оскільки саме такий підхід буде свідчити про дотримання принципів правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд у цій справі, про що зазначено вище.

У постанові Верховного Суду в справі № 500/1912/22 від 29.09.2022 зазначено, що «причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, що безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування».

За вказаних обставин суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення з даним позовом до суду, оскільки вони пов`язані із зміною чинного законодавства України та зміною судової практики Верховного Суду, та поновити позивачу строк звернення з даним позовом до суду.

Аналогічну позицію займає Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 09.04.2024 року у даній справі.

За вказаних обставин не підлягає задоволенню клопотання ГУ ДПС у Дніпропетровській області про залишення без розгляду позовної заяви через пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду, а також клопотання ГУ ДПС у Дніпропетровській області про поворот виконання судового рішення, оскільки суд вправі допустити поворот виконання рішення суду лише у разі залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог ч.2 ст. 380 КАС України.

Керуючись ст. 122, 161, 171, 256 КАС України суд

ПОСТАНОВИВ:

Задовольнити клопотання ТОВ «Менінвест-Криворізький ремонтно-механічний завод» про поновлення строку звернення з даним позовом до суду.

Поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Метінвест Криворізький ремонтно-механічний завод» строк звернення з позовом до суду.

Відмовити у задоволенні клопотання ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 01.12.2023 року про залишення позовної заяви без розгляду.

Відмовити у задоволенні заяви ГУ ДПС України про поворот виконання рішення суду.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя С.В. Златін