Ухвала

від 28.05.2024 по справі 320/6211/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 травня 2024 року

м. Київ

справа № 320/6211/21

адміністративне провадження № К/990/18604/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Тацій Л.В., перевіривши касаційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №320/6211/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України, в якому просив суд: визнати бездіяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції України під час проведення перевірки об`єкту будівництва за адресою м. Бориспіль, вул. Робітнича, 3 , 5 , 7 , 9 , 11 , 13 (яка виявилась у тому, що відстань між будинками за адресою: м. Бориспіль, вул. Робітнича, 3 , 5 , 7 , 9 , 11 , 13 і м. Бориспіль, вул. Робітнича, 1 не вимірювались) - незаконною; зобов`язати Державну архітектурно-будівельну інспекцію України провести перевірку цієї відстані, за результатами якої видати припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 скасовано. Позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної архітектурно-будівельної інспекції України під час проведення перевірки об`єкту будівництва за адресою: м. Бориспіль, вул. Робітнича, 3 , 5 , 7 , 9 , 11 , 13 , яка полягає у нездійсненні вимірів відстані між будинками за адресами: м. Бориспіль, вул. Робітнича, 3 , 5 , 7 , 9 , 11 , 13 та м. Бориспіль, вул. Робітнича, 1 за зверненням ОСОБА_1 . Зобов`язано Державну інспекцію архітектури та містобудування України провести перевірку об`єкту будівництва за адресою: м. Бориспіль, вул. Робітнича, 3 , 5 , 7 , 9 , 11 , 13 шляхом здійснення вимірів відстані між будинками за адресами: м. Бориспіль, вул. Робітнича, 3 , 5 , 7 , 9 , 11 , 13 та м. Бориспіль, вул. Робітнича, 1 за зверненням ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

13.05.2024 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної інспекції архітектури та містобудування України, в якій заявник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024, рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 залишити в силі.

Перевіряючи касаційну скаргу на відповідність вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Із системного аналізу наведених положень процесуального закону можна зробити висновок, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Разом з тим, посилаючись на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, скаржник в касаційній скарзі обмежився лише посиланням на вказаний пункт, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише доводи щодо незгоди позивача з рішеннями судів попередніх інстанцій, детальне посилання на фактичні обставини справи, цитування частини постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №465/1461/16-а за результатом розгляду справи, правовідносини та фактичні обставини у якій не подібні зі справою №320/6211/21, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судами першої та апеляційної інстанції судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судового рішення у розумінні частини четвертої статті 328 КАС України.

Наведене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із врахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі заявник зобов`язаний навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями), беручи до уваги передбачені КАС України підстави для його скасування або змінення (статті 351-354 КАС України), з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, та одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом чи не були нам застосовані.

Отже, касаційна скарга має містити вказівку на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їхнього) застосування. Скаржник зобов`язаний зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом під час його (їхнього) ухвалення, та навести аргументи на обґрунтування своєї позиції.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

За приписами частини першої статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

Пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись положеннями статті 248 та приписами пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2024 у справі №320/6211/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити скаржникові, що повернення касаційної скарги не перешкоджає йому реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції у порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи в порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб їх надходження до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і не оскаржується.

Суддя Л.В. Тацій