Постанова

від 30.05.2024 по справі 915/549/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/549/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Окатий М.Г., довіреність від 06.03.2024р.;

від відповідача: Євтєєва Т.В., ордер серія ВЕ №1071071 від 30.05.2024.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023, повний текст складено та підписано 30.10.2023

у справі №915/549/23

за позовом Акціонерного товариства ,,РВС Банк

до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь

про усунення перешкод шляхом виселення,-

головуючий суддя Коваль С.М.

місце прийняття рішення: Господарський суд Миколаївської області

В судовому засіданні 30.05.2024 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2023 року Акціонерне товариство ,,РВС Банк звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з об`єкту нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Весняне, вул. Садова, будинок 20, яке складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м: Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м: Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності позивача набуте на спірне майно, за договором іпотеки від 02.11.2006р., порушується відповідачем, зокрема, створюються перешкоди у користуванні спірним об`єктом через безпідставне користування та ведення господарської діяльності.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023 року у справі №915/549/23 (суддя Коваль С.М.) позов Акціонерного товариства "РВС Банк" задоволено повністю; усунуто перешкоди у користуванні майном, шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "УК "Південь" з об`єкту нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул. Садова, будинок 20, яке складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м: Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 -зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м: Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УК "Південь" на користь Акціонерного товариства "РВС Банк" грошові кошти на оплату позовної заяви судовим збором у загальній сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн.

Судове рішення мотивоване відсутністю правових підстав для користування Товариством з обмеженою відповідальністю "УК "Південь" вищенаведеними нежитловими приміщеннями, які належать Акціонерному товариству "РВС Банк" на праві власності.

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "УК "Південь" звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що аргументи, наведені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення є необґрунтованими, а рішення суду таким, що прийнято з порушенням положень матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідача не було повідомлено належним чином про час та місце слухання даної справи, що фактично призвело до унеможливлення надання ним доказів, що свідчать про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог і призвело до порушення процесуальних прав відповідача, як сторони по справі та прийняття оскаржуваного рішення від 17.10.2023 з порушенням принципів змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом.

Крім того, за доводами скаржника, позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу здійснення відповідачем будь-яких перешкод у користуванні майном, що на думку апелянта свідчить про відсутність таких порушень з боку відповідача по справі.

Однак судом при винесені рішення оскаржуваного рішення було грубо проігноровано вищезазначені обставини, що вказує на його прийняття з неповним дослідженням всіх обставин справи у їх сукупності, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також порушенням судом першої інстанції матеріального та процесуального права.

Також, апелянт стверджує про те, що норми ст..ст. 15,16 ЦК України не містять такого способу захисту порушених прав та інтересів, як усунення перешкод шляхом виселення. Крім того, позивачем не було доведено належними та допустимими доказами факт наявності власних порушених прав та інтересів, а також їх порушення саме відповідачем.

Заявник апеляційної інстанції також звертає увагу, що судом першої інстанції також було проігноровано той факт, що на момент винесення судового рішення відповідач взагалі не був фактичним користувачем спірного нерухомого майна, оскільки згідно умовам договору від 07.11.2018 приміщення, яке є предметом спору, було передано у користування іншій юридичній особі ТОВ «Ніколь МК».

Крім того, апелянт вказує, що вимогу позивача про звільнення приміщення, відповідачем отримано не було і ніяких доказів її отримання позивачем надано не було, що в свою чергу, унеможливлює її добровільне задоволення.

Одночасно з поданням апеляційної скарги скаржником подано заяву про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Також, одночасно з апеляційної скаргою відповідачем подана заява про застосування строку позовної давності по справі №915/549/23, відповідно до якої апелянт просить застосувати до правовідносин по справі позовну давність відповідно до положень ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України та відмовити в задоволенні позову на підставі її спливу на час подання позову.

Обґрунтовуючи вказану заяву, апелянт зазначає, що про факт існування «перешкод» у користуванні майном позивачу нібито стало відомо лише після надсилання відповідачу листа про необхідність виселення, відправленого відповідачу у 2020 році (хоча насправді про ці «перешкоди» було відомо позивачу починаючи з 2016 року, що підтверджується наданими ним судовими рішеннями по іншим справам), але відповіді на нього нібито отримано не було та ніяких дій, передбачених листом, відповідачем не було вчинено. Таким чином, апелянт зазначає, що у будь-якому випадку не пізніше 2020 року позивачу стало відомо про можливе порушення своїх прав та інтересів.

Проте, позовні вимоги заявлено позивачем лише у травні 2023 року (тобто після спливу трьохрічного строку позовної давності), що унеможливлює задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2024 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023 у справі №915/549/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023, повний текст складено та підписано 30.10.2023 у справі №915/549/23; призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь до розгляду на 30 травня 2024 року об 11:30 год.

09.05.2024 Акціонерне товариство "РВС Банк" через систему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу (№856/24/Д6 від 09.05.2024), в якому позивач просив вважати строк для подання відзиву на апеляційну скаргу пропущеним з поважних причин та долучити його до матеріалів справи; відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «УК Південь» повністю, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023 у справі №915/549/23 залишити без змін.

Щодо поважності причин пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач вказує, що він не мав доступу до документів апеляційного провадження, а отже не міг отримати будь-які документи по справі. Доступ до відповідного апеляційного провадження було надано 07.05.2024 після відповідного звернення до суду.

Щодо суті спору позивач зазначає, що він довів існування та порушення його суб`єктивного речового права власності, змістом якого є можливість вільного володіння та розпорядження майном. Для захисту порушеного права позивач обрав належний та ефективний спосіб захисту, встановлений законодавством України. Виселення відповідача призведе до ефективного захисту порушеного права позивача, а тому вимоги АТ "РВС Банк" підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, враховуючи викладене, АТ "РВС Банк" має право на захист свого порушеного права, а саме захист його права користуватись приміщенням, шляхом виселення відповідача.

Твердження відповідача пр. те, що позивачем не було надано жодних доказів порушеного права позивача спростовується матеріалами справи та навіть апеляційною скаргою, та доданими до неї документами, зокрема, той факт, що відповідач досі перебуває на території нерухомого майна належного позивачу, його адресу відповідач вказує в якості свого місцезнаходження.

Крім того, позивач вважає вимоги відповідача про застосування строків позовної давності необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів визнає поважними причини пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та залучає даний відзив до матеріалів справи.

15.05.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від представника Акціонерного товариства ,,РВС Банк Окатого Максима Григоровича про участь у судових засіданнях, в тому числі, призначеному на 30 травня 2024 року об 11:30 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку „EASYCON (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , +380997591432).

Разом з тим суддя зі складу колегії суддів, який є суддею-доповідачем, Колоколов С.І., з 13.05.2024 по 24.05.2024 відповідно до наказу в.о. голови Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 №115-в, перебував у відпустці. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 заяву представника Акціонерного товариства ,,РВС Банк Окатого Максима Григоровича про участь в судових засіданнях, зокрема, призначеного на 30 травня 2024 року об 11:30 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; судові засідання ухвалено проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення „EASYCON.

У судовому засіданні, 30.05.2023 року, яке відбувалось в режимі відеоконференції, представник скаржника просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 02.08.2019 АТ «РВС Банк» на підставі договору іпотеки від 02.11.2006 року набуло право власності на об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Садова, будинок 20 та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.

Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2019 №176294056, згідно якого до державного реєстру внесено відомості про власника, а саме: Акціонерне товариство "РВС Банк" за №32683408.

Підставою для державної реєстрації права власності є, зокрема, іпотечний договір, серія та номер: 1104, виданий 02.11.2006, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Руда О.М.

Отже, починаючи з 02.08.20219 року АТ «РВС Банк» є власником нежитлових приміщень за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20.

23.09.2020 АТ «РВС Банк» скеровано на користь ТОВ «УК «Південь» письмову вимогу про звільнення нежитлового приміщення вих..№15878/20, яке ТОВ «УК «Південь» безпідставно було проігноровано та у відповідь на яку Товариство просило застосувати заходи до забезпечення позову в іншій справі №915/1106/20.

Позивач вказує, що ТОВ «УК Південь» взагалі не здійснює отримання поштової кореспонденції через адресу вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ. Весняне, вул. садова, будинок 20.

З цих підстав, Банком при розгляді справи було заявлено вищевказану вимогу від 23.09.2020р. про звільнення приміщення через уповноваженого представника ТОВ «УК Південь», який супроводжував відповідну справу. Інші шляхи комунікації та засоби зв`язку або можливість звернення чи комунікації до відповідача у Банку відсутні.

Викладені обставини, на думку позивача, підтверджують, що після реєстрації 02.08.2020 року за банком права власності на нерухоме майно за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Садова, будинок 20, ТОВ «УК Південь» продовжує безпідставно користуватись майном та веде свою господарську діяльність за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Садова, будинок 20.

Позивач вказує, що вищевказаними діями по відношенню до майна АТ «РВС Банк» відповідач створює перешкоди у користуванні нерухомим майном належним банку та не бажає покидати його, чим порушує права позивача.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з огляду наступного.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено наступні обставини.

02.11.2006 між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Омега Банк», та ПП «Центр-95» укладений кредитний договір №KЛ/06-59, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії у розмірі 400000,00 грн зі сплатою за користування кредитною лінією у вигляді 19% річних, строком до 01.11.2007

Відповідно до статуту ПАТ «РВС Банк» він є правонаступником ПАТ «Перехідний банк «РВС Банк», який в свою чергу є правонаступником ПАТ «Омега Банк».

02.11.2006 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №КЛ/06-59 між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ПП ВКФ «Центр-95» було укладено Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. та зареєстрований в реєстрі за №1104, предметом якого є: нежитловий об`єкт загальною площею 5709,6 кв.м, який розташований по вул.Куйбишева, буд.19 в с.Весняне, Миколаївського р-ну Миколаївської обл. та який складається із: - санпропускника за літерою А, загальною площею 83,40 кв.м; - адмінбудівлі з магазином за літерою Б, загальною площею 106,2 кв.м; - вагової з навісом за літерою В, загальною площею 25,2 кв.м; - їдальні за літерою Г, загальною площею 112,6 кв.м; - холодильника за літерою Д, загальною площею 77,80 кв.м; - пункту штучного запліднення за літерою Е, загальною площею 6,20 кв.м; - зерносховища за літерою Ж, загальною площею 490,5 кв.м; - свинарника за літерою И, загальною площею 1456,3 кв.м; - літнього табору за літерою К, загальною площею 1750,8 кв.м; - корівник за літерою З, загальною площею 1600,6 кв.м (далі Договір іпотеки) (т.4 а.с.57,58).

У рішенні Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2019 у справі №915/1086/18 судом встановлено, що 03.07.2015 ПАТ «Перехідний Банк «РВС Банк» на підставі акту приймання-передачі №140/07/2015-К прийняло всі права кредитора за кредитним договором №КЛ/06-59 від 02.11.2006, іпотечним договором посвідченим 02.11.2006 приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 в реєстрі за №1104 та договором застави від 02.03.2007 укладеними з ПП «ВКФ «ЦЕНТР-95».

Крім того, судом встановлено, що матеріалами справи підтверджується перехід права власності на предмет іпотеки до ТОВ «УК Південь» (ЄДРПОУ 41904558) та ТОВ «Відродження Миколаїв» (ЄДРПОУ 39199494).

Суд також дійшов висновку, що дія іпотеки на підставі договору іпотеки від 02.11.2006, укладеного між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «РВС Банк», та ПП ВКФ «Центр-95», посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Рудою О.М. та зареєстровано реєстрі за №1104, поширюється й на:

1) Об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що перебуває у власності ТОВ «УК Південь» (ЄДРПОУ 41904558) та знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20, та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.;

2) Об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 463377448242, що перебуває у власності ТОВ «Відродження Миколаїв» (ЄДРПОУ 39199494) та знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Куйбишева, 19, та складається з: Літ. Д-1 - холодильник, загальною площею 79,2 кв.м; Літ. З-1 - корівник, загальною площею 1600,6 кв.м.

За такого, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2019 у справі №915/1086/18, з урахуванням ухвали від 12.02.2019 про виправлення описки, яке не оскаржувалось та набрало законної сили 22.02.2019 року, визнано за Акціонерним товариством РВС Банк (04071, м. Київ, вул.Введенська, буд.29/58, ЄДРПОУ 39849797) право іпотеки згідно з Іпотечним договором від 02.11.2006 на: 1) Об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Садова, будинок 20, та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м; 2) Об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 463377448242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Куйбишева, будинок 19, та складається з: Літ. Д-1 - холодильник, загальною площею 79,2 кв.м; Літ. З-1 - корівник, загальною площею 1600,6 кв.м.; внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записи про іпотеку та заборону відчуження на підставі договору іпотеки від 02.11.2006 року укладеного між АКБ ТАС-комерцбанк (правонаступником якого є Акціонерне товариство РВС Банк (04071, м. Київ, вул. Введенська, буд. 29/58, ЄДРПОУ 39849797) та між ПП ВКФ Центр-95, ЄДРПОУ 23407840, щодо об`єктів нерухомого майна: Об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Садова, будинок 20; та Об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 463377448242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Куйбишева, будинок 19" - за Акціонерним товариством РВС Банк (04071, м.Київ, вул.Введенська, буд. 29/58, ЄДРПОУ 39849797), як іпотекодержателем; стягнуто з відповідачів на користь позивача судовий збір.

За змістом ч.ч.4,5 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Також обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За таких обставин, рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2019 у справі №915/1086/18, з урахуванням ухвали від 12.02.2019 про виправлення описки, має преюдиційне значення у даній справі.

02.08.2019 Державним реєстратором Комунального підприємства «Енерго» Лубінською Оленою Миколаївною до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про власність Акціонерного товариства «РВС Банк» щодо об`єкта нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, сщ.Весняне, вул.Садова, будинок 20 та складається з Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.

Підставою для державної реєстрації права власності слугував іпотечний договір, серія та номер: 1104, виданий 02.11.2006, видавник: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Руда О.М.

Крім того, 31.08.2020 року ухвалою Господарського суду Миколаївської області відкрито провадження у справі №915/1106/20 за позовом ТОВ «УК «Південь» до Державного реєстратора Лубінської О.М. КП «Енерго» та АТ «РВС Банк» про визнання нечинним та скасування рішення, припинення іпотеки та витребування майна із незаконного володіння.

23.09.2020 АТ «РВС Банк» направлено на користь ТОВ «УК «Південь» письмову вимогу про звільнення нежитлового приміщення вих..№15878/20, яке ТОВ «УК «Південь» безпідставно займає за адресою: Миколаївська обл.., Миколаївський район, сщ. Весняне, вул. Садова, будинок 20.

Відповіді від «УК «Південь» на письмову вимогу про звільнення нежитлового приміщення вих.. №15878/20 банком отримано не було.

12.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «УК «Південь» в рамках справи №915/1106/20 звернулося до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просило суд вжити заходи забезпечення позову у даній справі шляхом заборони Акціонерному товариству «РВС Банк» та третім особам здійснювати будь-які дії щодо відчуження (реєстрації): 1) об`єкта нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20, та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м; 2) об`єкта нерухомого майна - реєстраційний номер 463377448242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Куйбишева, 19, та складається з: Літера Д-1 - холодильник, загальною площею 79,2 кв.м; Літера З-1 - корівник, загальною площею 1600,6 кв.м.

Вказана заява була мотивована, зокрема тим, що 28.12.2020 банк звернувся до ТОВ «УК Південь» із письмовою вимогою №15873/20 від 23.09.2020, в якій зазначив, що ТОВ «УК Південь» повинно протягом 10 днів з дати отримання вимоги у добровільному порядку звільнити нежитлове приміщення за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20, в іншому випадку банк буде розцінювати такі дії як порушення його права на вільне користування його приватною власністю.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.01.2021відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «УК «Південь» у задоволені заяви б/н від 12.01.2021 (вхід.№344/21 від 12.01.2021) про забезпечення позову.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі №915/1106/20 позовні вимоги задоволено частково, визнано нечинним та скасовано рішення державного реєстратора Лубінської Олени Миколаївни від 02.08.2019 із виключенням запису про власність Акціонерного товариства "РВС Банк" (57134, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Весняне, вул.Садова, буд.20; ідент.код 41904558) щодо об`єкта нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20; та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.; витребувано із незаконного володіння Акціонерного товариства "РВС Банк" (04071, м.Київ, вул.Введенська, буд.29/5; ідент.код 39849797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УК "Південь" (57134, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Весняне, вул.Садова, буд.20; ідент.код 41904558) об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20; та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.; в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі №915/1106/20 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Акціонерного товариства ,,РВС Банк на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі №915/1106/20 задоволено; рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі №915/1106/20 скасовано частково; відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь про визнання нечинним та скасування рішення державного реєстратора Лубінської Олени Миколаївни від 02.08.2019 із виключенням запису про власність Акціонерного товариства РВС Банк щодо об`єкта нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20; та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.; відмовлено в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь про витребування із незаконного володіння Акціонерного товариства РВС Банк на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УК Південь об`єкт нерухомого майна - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20; та складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-1 - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723,8 кв.м.; в іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі №915/1106/20 залишено без змін; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь на користь Акціонерного товариства ,,РВС Банк судовий збір у розмірі 8778,00 грн. за подання апеляційної скарги. Доручено Господарському суду Миколаївської області видати наказ.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначив зокрема наступне.

«Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Враховуючи вищевикладене, а також обставини, встановлені у справі №915/1241/16, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з доводами АТ «РВС БАНК», що в даному випадку ТОВ «УК «Південь» набуло право власності на підставі нікчемних правочинів, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право на майно, за захистом якого він звернувся до суду.

Сам по собі факт реєстрації за позивачем права власності на спірне нерухоме майно, не є беззапереченим доказом наявності речового права у позивача. Суть державної реєстрації прав це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Натомість, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «УК «Південь» не з`ясував та не перевірив передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог про витребування із незаконного володіння АТ "РВС Банк" на користь ТОВ "УК "Південь" спірного майна, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.».

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з вищенаведених норм закону, факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №922/643/19).

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:

- обставина встановлена судовим рішення;

- судове рішення набрало законної сили;

- у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином колегія суддів зазначає, що вказаною постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 року по справі №915/1106/20 встановлено обставини, які підтверджують право власності АТ «РВС Банк» на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с.Весняне, вул.Садова, 20, а також обставини, що спростовують право власності ТОВ « УК «Південь».

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За умовами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 Цивільного кодексу України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (зокрема, шляхом виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником або титульним володільцем майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Отже, для задоволення вимог позивача необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником або титульним володільцем своїх правомочностей, оскільки речове право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник або титульний володілець здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17.

Таким чином, враховуючи, що 02.08.2019 АТ "РВС Банк" на підставі договору іпотеки від 02.11.2006 набув право власності па об`єкт спірного нерухомого майна, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких даних про те, що оспорюється право власності АТ "РВС Банк" на спірний об`єкт нерухомого майна, а також з огляду на те, що інших належних та допустимих доказів наявності правових підстав використання спірного майна і не перешкоджанні у користуванні цим майном відповідачем до суду не подано, Господарський суд Миколаївської області дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимоги позивача щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлових приміщень.

В частині доводів апеляційної скарги про те, що відповідача не було повідомлено належним чином про час та місце слухання даної справи, що фактично призвело до унеможливлення надання ним доказів, що свідчать про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог і призвело до порушення процесуальних прав відповідача, як сторони по справі та прийняття оскаржуваного рішення від 17.10.2023 з порушенням принципів змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з Єдиного державного реєстру юридичних осіб Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місценадходження Товариства з обмеженою відповідальністю "УК "Південь" є: 57134 Миколаївська обл., Миколаївський р-н, селище Весняне, вулиця Садова, будинок 20.

Позивачем у справі на адресу відповідача 29.03.2023 року було направлено копію позовної заяви та додатків до неї, про що свідчать наявні у матеріалах справи опис вкладення у цінний лист, поштова квитанція та накладна.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2023 року у справі №915/549/23 про відкриття провадження у справі також була направлена відповідачу на його адресу. Проте, остання була повернута суду за закінченням терміну зберігання, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення від 15.05.2023 року.

Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.05.2023 та від 06.06.2023 про повідомлення також були повернуті до суду за закінченням терміну зберігання, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштове повідомлення від 12.06.2023 року та від 19.07.2023.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 18.07.2023 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті повернута до суду у зв`язку із неправильно зазначеною (відсутньою) адресою одержувача, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням від 07.08.2023.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2023 про повідомлення була повернута до суду у зв`язку із неправильно зазначеною (відсутньою) адресою одержувача, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням від 06.10.2023.

При цьому, згідно відомостей з сервісу відстеження пересилання поштових відправлень на офіційному веб-сайті ukrposhta.ua, ухвала суду від 05.09.2023, направлена на адресу реєстрації ТОВ "УК "Південь" у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуто поштовим відділенням з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

За умовами частин другої-четвертої статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 Господарського процесуального законодавства України, за змістом пункту 4 частини шостої якої днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 (далі Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

До повноважень господарських судів не віднесено визначення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Якщо ж фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Отже, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.

Судова колегія зазначає, що основним способом, за допомогою якого суди здійснюють повідомлення учасників справи, є надіслання повісток. Це означає, що якщо в матеріалах справи є корінець повідомлення, в якому зазначено, що лист вручено безпосередньо учаснику справи, наявний підпис працівника пошти, то особа може вважатися належним чином повідомленою. Разом з тим, є випадки, коли судові повістки не вручаються. У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень Господарського процесуального кодексу, судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки і особа вважається повідомленою. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду яка викладена у справі №752/24739/19 від 18.01.2023 року.

Також, у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 року у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 року у справі № 911/3113/20 судом касаційної інстанції висновано, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, або яка є офіційною адресою, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 Господарського процесуального кодексу України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії").

Тобто, з урахуванням зазначених вище обставин, судова колегія дійшла висновку, що Господарським судом Миколаївської області дотримано вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення учасників справи про слухання справи, а саме, вжито всі необхідні заходи щодо повідомлення відповідача про здійснення розгляду справи.

Доводи скаржника стосовно того, що позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу здійснення відповідачем будь-яких перешкод у користуванні майном, що на думку апелянта свідчить про відсутність таких порушень з боку відповідача по справі, колегією суддів відхиляються, як безпідставні, оскільки твердження позивача про те, що ТОВ "УК "Південь" вчиняються перешкоди у здійсненні ним права користування зазначеним об`єктом нерухомого майна підтверджується, зокрема рішеннями Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2019 у справі № 915/1086/19 та від 06.10.2021 у справі № 915/1106/20 (з урахування постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2022), згідно яких виник спір між АТ "РВС Банк" та ТОВ "УК "Південь" щодо володіння та користування об`єктом нерухомого майна.

Щодо посилань апелянта про те, що норми ст..ст. 15,16 ЦК України не містять такого способу захисту порушених прав та інтересів, як усунення перешкод шляхом виселення, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

В силу статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно.

Частиною першою статті 318 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За умовами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 Цивільного кодексу України унормовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачу в здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (зокрема, шляхом виселення з неправомірно займаних нежитлових приміщень власника). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Передбачений статтею 391 Цивільного кодексу України спосіб захисту усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником або титульним володільцем майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

Отже, для задоволення вимог позивача необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником або титульним володільцем своїх правомочностей, оскільки речове право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник або титульний володілець здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №910/19865/17.

Колегія суддів враховує, що нерухоме майно - реєстраційний номер 1290084248242, що знаходиться за адресою: Миколаївська області,, Миколаївський район, сщ. Весняне, вул. Садова, будинок 20, яке складається з: Літера А-1 - адміністративна будівля, загальною площею 78,4 кв.м; Літера Б-1 - склад, загальною площею 114,6 кв.м; Літера В-1 - склад загальною площею 25,2 кв.м; Літера Ж-1 - зерносховище загальною площею 490,5 кв.м; Літера И-І - виробнича будівля, загальною площею 1456,3 кв.м; Літера К-1 - склад, загальною площею 1723.8 кв.м., що належать на праві власності АТ "РВС Банк", про що свідчить наявний у матеріалах справи витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.08.2019 №176294056, згідно якого до державного реєстру внесено відомості про власника, а саме: Акціонерне товариство "РВС Банк" за №32683408.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем обрано вірний спосіб захисту, а доводи апелянта спростовуються вищевикладеним.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також відхиляє доводи скаржника про те, що судом першої інстанції було проігноровано той факт, що на момент винесення судового рішення відповідач взагалі не був фактичним користувачем спірного нерухомого майна, оскільки згідно умовам договору від 07.11.2018 приміщення, яке є предметом спору, було передано у користування іншій юридичній особі ТОВ «Ніколь МК», оскільки на підтвердження вказаних доводів апелянтом не було надано жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності по справі №915/549/23, відповідно до якої апелянт просить застосувати до правовідносин по справі позовну давність відповідно до положень ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України та відмовити в задоволенні позову на підставі її спливу на час подання позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовну давність визначено, як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 905/1331/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої

порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи-носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц зазначено, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів, відповідно. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України). Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.03.2018 у справі №607/15489/15-ц позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

За таких обставин, судова колегія доходить висновку, що даний позов є негаторним і позовна давність до вимог такого позову не застосовується.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023 року у справі №915/549/23 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,УК ,,Південь залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2023р. у справі №915/549/23 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „03 червня 2024 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький