Постанова

від 30.05.2024 по справі 915/1268/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1268/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Діброви Г.І., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023, повний текст складено та підписано 25.01.2024

у справі №915/1268/23

за позовом Миколаївської міської ради

до Малого приватного підприємства "Дарви"

про зобов`язання усунути перешкодити у користуванні земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності,-

головуючий суддя Олейняш Е.М.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 30.05.2024 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Малого приватного підприємства "Дарви" в якому просило суд:

- зобов`язати Мале приватне підприємство "Дарви" усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою земельною ділянкою загальною площею 0, 1867 га, кадастровий номер 4810137200:15:031:0018 шляхом знесення об`єкту незавершеного будівництва - виробничо-торговельного центру з процентом готовності 9 % по вул. Архітектора Старова, 2а/4, м. Миколаїв.

- скасувати державну реєстрацію права власності та припинити за Малим приватним підприємством "Дарви" право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: вул. Архітектора Старова, 2а/4, м. Миколаїв, Миколаївська область (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2144093048101, державна реєстрація від 07.08.2020, запис за № 37720416).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем вимог законодавства щодо використання земельної ділянки комунальної власності та забудови земельної ділянки.

Позивач зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 02.03.2023 № 324544957) МПП «Дарви» є власником об`єкта незавершеного будівництва (виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9 %) по вул. Архітектора Старова, 2а/4, загальною площею 0, 1867 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2144093048101.

Підставою для реєстрації права власності на вказаний об`єкт згідно відомостей Реєстру є:

- документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт, серія та номер 17/11, виданий 25.05.1993, видавник: Миколаївська міська рада народних депутатів;

- технічний паспорт, серія та номер 24292, виданий 04.08.2020, видавник ТОВ «НІК-Експерт».

Позивач також зазначив, що між сторонами було укладено договір оренди земельної ділянки № 11055 від 11.11.2015 (зі змінами), строк дії якого закінчився 19.09.2019. Отже, у зв`язку з тим, що строк дії договору оренди землі закінчився 19.10.2019, а будь-яких інших договорів між сторонами не укладалось, на думку позивача, у МПП «Дарви» відсутні будь-які права на користування земельною ділянкою комунальної форми власності для будівництва та/або обслуговування об`єкта незавершеного будівництва. У подальшому Миколаївська міська рада не приймала жодних рішень щодо надання відповідачу права користування цією земельною ділянкою та права на забудову вказаної земельної ділянки об`єктами нерухомого майна.

Крім того позивач вказує, що за умовами договору оренди земельної ділянки № 11055 від 11.11.2015 орендар МПП «Дарви» зобов`язаний був розпочати та завершити будівництво об`єкта до закінчення строку дії договору оренди, проте орендар не лише не закінчив, але й не розпочав будівництво об`єкта відповідно до вимог законодавства (відсутні дозвільні документи на виконання будівельних робіт, а рішення міської ради № 17/11 від 25.05.1993 не є документом, що надає право на виконання будівельних робіт).

Тобто, МПП «Дарви» без будь-яких прав на земельну ділянку площею 1 867 кв. м., без прав на забудову земельної ділянки комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів фактично розпочало будівництво виробничо-торгівельного комплексу та зареєструвало право власності на нього.

Позивач зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав Миколаївської міської ради є зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, оскільки у відповідача відсутні правові підстави користування спірною земельною ділянкою шляхом розміщення на ній незаконно збудованого об`єкта.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації прав та припинення права власності є похідною позовною вимогою.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023р. по справі №915/1268/23 (суддя Олейняш Е.М.) в позові відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову у справі № 915/1268/23, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.08.2023.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки між сторонами укладено договір оренди землі, тобто виникли зобов`язальні правовідносини. Відтак, за умов існування між сторонами договірних правовідносин (в т.ч. у зв`язку з припиненням дії договору, у зв`язку із закінченням строку його дії), помилковим є звернення до суду із позовом на підставі ст. 391 ЦК України або ст. 1212 ЦК України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Миколаївська міська рада звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.02.2024 у справі №915/1268/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Миколаївської міської ради у повному обсязі.

Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що у відповідності до ст.. 391 ЦК України обраний позивачем спосіб захисту є належним, передбаченим чинним законодавством та пред`явленим до належного відповідача, а саме: зобов`язання МПП «Дарви» усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою загальною площею 0, 1867 га, кадастровий номер 4810137200:15:031:0018 шляхом знесення об`єкту незавершеного будівництва - виробничо-торговельного центру з процентом готовності 9 % по вул. Архітектора Старова, 2а/4, м. Миколаїв, оскільки у МПП «Дарви» відсутні правові підстави утримувати та користуватись земельною ділянкою шляхом розміщення на ній незаконно збудованих об`єктів.

Також апелянт вказує, що у разі самочинного будівництва на земельній ділянці, належній Миколаївській міській раді, способом судового захисту та інтересу особи є судове рішення про скасування державної реєстрації.

Таким чином, позовна вимога про скасування державної реєстрації прав пов`язана з ухваленням рішення по суті спору щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності та є, в розумінні п.13 ч.1 ст. 20 ГПК України, похідною.

Зазначене на думку скаржника свідчить про необхідність усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасуванні державної реєстрації у відповідності до ст. 391 ЦК України, проте вказане залишено поза уваги судом першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023, повний текст складено та підписано 25.01.2024 у справі №915/1268/23; призначено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради до розгляду на 25 квітня 2024 року об 11:30 год.

У відзиві на апеляційну скаргу Мале приватне підприємство "Дарви" просило відмовити Миколаївській міській раді у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 у справі №915/1268/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 продовжено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023, повний текст складено та підписано 25.01.2024 у справі №915/1268/23 на розумний строк; призначено розгляд апеляційної скарги Миколаївської міської ради на 30 травня 2024 року о 12:30 год.,

Представники сторін в судове засідання 30.05.2024 не з`явились, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи, що явка сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників сторін за наявними в ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлені, не оспорені учасниками справи, а також підтверджені при апеляційному розгляді справи такі обставини.

Рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів № 17/11 від 25.05.1993 МП «Дарви» відведено тимчасово на умовах оренди на період будівництва земельну ділянку площею 0,86 га, а після завершення будівництва в постійне користування земельну ділянку площею 0,19 га для будівництва та обслуговування виробничо-торгівельного центру по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі АЗС.

07.09.1993 між Миколаївською міською радою народних депутатів та МП "Дарви" на підставі рішення міської ради народних депутатів № 17/9 від 25.05.1993 укладено договір № 61-93 від 07.09.1993 на право тимчасового користування землею під будівництво об`єктів на умовах оренди, відповідно якого МП «Дарви» було отримано у тимчасове користування земельну ділянкою площею 0,86 га по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова, для будівництва виробничо-торгівельного центру на період будівництва, строком на 24 місяці (по 31.12.1994) (п. 1.1, 1.2 договору).

Договір зареєстровано в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 07.09.1993 № 69.

11.11.2015 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МПП «Дарви» (орендар) укладено договір оренди землі № 11055 від 11.11.2015, відповідно до якого Миколаївська міська рада на підставі рішення міської ради від 19.12.2008 № 31/40 передає, а МПП «Дарви» приймає в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по пул. Ульянових ріг пул. Архітектора Старова/Центральний район/ строком на 1 рік до 11.11.2016 (п. 1.1, п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1867 /одна тисяча вісімсот шістдесят сім/ кв.м (за функціональним призначенням - землі поточного будівництва), без права передачі її в суборенду.

Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об`єкт.

Відповідно до п. 2.3 договору об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.

Відповідно п. 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру.

Відповідно до п. 6.1. договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється за актом приймання-передачі об`єкта оренди в день укладення цього договору.

Договір зареєстровано у Миколаївській міській раді, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 11.11.2015 за №11055.

11.11.2015 сторонами договору № 11055 від 11.11.2015 підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар у день укладення договору прийняв в оренду земельну ділянку для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова. Загальна площа земельної ділянки складає 1867 кв.м.

25.07.2019 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МПП «Дарви» (орендар) укладено договір про зміни № 98-19 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 11.11.2015 за № 11055, яким договір оренди землі викладено у новій редакції.

Відповідно до п. 1.1 договору Миколаївська міська рада на підставі рішення від 19.10.2018 № 42/322 продовжує МПП «Дарви» оренду земельної ділянки (кадастровий № 4810137200:15:031:0018) для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул. Малко-Тирнівській ріг вул. Архітектора Старова /Центральний район/.

Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходиться незакінчений будівництвом об`єкт.

Відповідно до п. 2.3 договору об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.

Відповідно до п. 3.1 договору дію договору продовжено на 1 (один) рік до 19.10.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку цього договору.

Відповідно п. 5.1. договору земельна ділянка передається в оренду для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру.

Відповідно до абз. 2 п. 6.1 договору у випадку ухилення від виконання зобов`язання Орендаря щодо направлення до Орендодавця листа-повідомлення з проектом додаткової угоди та нездійснення плати після спливу строку договору; у разі ухилення від укладення договору на новий строк; за наявності заперечень орендаря або орендодавця щодо поновлення договору; у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від будівель та споруд з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок, без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна.

Відповідно до п.п. «п» п. 9.4 договору орендар зобов`язаний, повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від будівель та споруд з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок, без відшкодування орендодавцем витрат орендаря, у тому числі вартості майна, у разі невиконання зобов`язання орендаря щодо звернення до орендодавця з питання поновлення договору (укладення договору на новий строк) та нездійснення плати після спливу строку оренди: у разі неотримання відповідного документу, який надає право на початок будівельних робіт; невикористання земельної ділянки для забудови, порушення строку забудови, за наявності заперечень орендаря або орендодавця щодо поновлення договору; припинення або розірвання договору внаслідок порушення орендарем умов договору та чинного законодавства. Орендна плата за землю вноситься орендарем до її повернення за актом приймання-передачі.

Відповідно до п. 11.3 договору дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 11.7 договору у разі припинення або розірвання цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку, на умовах, визначених цим договором. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцеві завдані збитки.

17.08.2020 МПП «ДАРВИ» звернувся до Міського голови м. Миколаєва з проханням (лист вих. №2 від 17.08.2020) продовжити строк оренди земельної ділянки площею 1867 кв.м терміном на 10 років та внести зміни до договору оренди землі №11055 від 11.11.2015.

Відповідно до інформації № 30507/12.01-47/20-2 від 21.09.2020 Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради останнім не погоджено можливість продовження терміну оренди земельної ділянки площею 1867 кв.м (кадастровий номер 4810137200:15:031:008), у зв`язку з відсутністю будь-яких документів, які підтверджують спрямованість на виконання умов договору щодо закінчення будівництва на спірній земельній ділянці.

Рішенням Миколаївської міської ради № 4/310 від 22.04.2021 «Про відмову МПП «Дарви» у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова у Центральному районі м. Миколаєва» відповідачу було відмовлено у продовженні оренди земельної ділянки для закінчення будівництва та зобов`язано його звільнити земельну ділянку та повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради згідно з актом прийому-передачі земельної ділянки у стані, придатному для подальшого використання.

Підставою для прийняття такого рішення стало порушення умов договору оренди землі від 11.11.2010 за №11055 в частині невиконання зобов`язання щодо будівництва нерухомого майна протягом дії договору, що підтверджено висновком департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 25.09.2020 № 31087/12.01-24/20-2.

Згідно службової записки Управління земельних ресурсів №7791/11.02-03/23-2 від 28.03.2023 після прийняття рішення міської ради від 22.04.2021 № 4/310 про відмову у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Малко-Тернівській ріг вул. Архітектора Старова, управлінням не розглядалося питання поновлення оренди зазначеної земельної ділянки МПП «Дарви». Листом від 02.07.2021 № 4613/02.02.01-22/11/14/21 МПП «Дарви» було повідомлено про відмову у продовженні оренди та звільнення земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2021 по справі № 915/1079/21 визнано протиправним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 22.04.2021 № 4/310 «Про відмову МПП «Дарви» у продовженні оренди земельної ділянки по вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова у Центральному районі м. Миколаєва».

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.11.2021 по справі № 915/1079/21 в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 31.12.2021.

Судом також встановлено наступні обставини.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради народних депутатів № 391 від 28.08.1992 дозволено МП "Дарви" проектування магазину по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі АЗС.

Листом № 05/121 від 13.05.1993 Держуправління Мінприроди України у Миколаївській області погодило наданий робочий проект на будівництво виробничо-торгівельного центру МП «Дарви» в м. Миколаєві по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова, розроблений фірмою «Архидея».

Листом від 15.05.1993 № 948/6-2 Обласною санітарно-епідеміологічною станцією Миколаївського обласного відділу охорони здоров`я надано позитивний висновок на відведення земельної ділянки площею 2800 кв. м. під будівництво виробничо-торгівельного центру по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в районі АЗС.

Листом Головного управління архітектури та містобудування Миколаївського облвиконкому від 15.06.1993 № 01-99 МП «Дарви» повідомлено, що відкоригований робочий проект виробничо-торговельного центру МП «ДАРВИ» в м. Миколаєві по вул. Ульянових рекомендується до затвердження та реалізації.

Протоколом засідання містобудівної ради при головному управління архітектури містобудування виконкому № 17 від 29.06.2023 узгоджено архітектурно-планувальне та об`ємно-прострове рішення виробничо-торгівельного центру МП "Дарви" по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова в мікрорайоні "Північний".

Відповідно до довідки Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради № 282/12.01-45/30-2 від 14.05.2020 нежитловому об`єкту незавершеного будівництва виробничо-торговельного центру літ. "А", відсоток готовності 9 %, що належить МПП "Дарви" запропоновано присвоїти поштову адресу вул. Архітектора Старова, 2А/4.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка № 324545214 від 02.03.2023) 07.08.2020 державним реєстратором Прасоловою Л.М. Радсадівської сільської ради, Миколаївського району, Миколаївської області, зареєстровано право власності МПП "Дарви" на об`єкт незавершеного будівництва, літера А - виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9 % за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Старова архітектора, будинок 2а/4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2144093048101, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:15:031:0018.

Документи подані для державної реєстрації: документ, що відповідно до законодавства надає право на виконання будівельних робіт № 17/11 від 25.05.1993, виданий Миколаївською міською радою народних депутатів; технічний паспорт № 24292 від 04.08.2020, видавник ТОВ «Нік-Експерт».

Відповідно до службової записки Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради № 51372/12.01-24/21-2 від 26.11.2021 містобудівні умови та обмеження МПП «Дарви» за адресою вул. Малко-Тирнівська ріг вул. Архітектора Старова за вищевказаною адресою (кадастровим номером) не надавались, звернень не надходило. Довідка з пропозицією присвоєння окремої поштової адреси МПП «Дарви» по вул. Архітектора Старова, 2а/4 не надавалась, рішення виконавчого комітету не приймалось, звернень не надходило.

Відповідно до службової записки Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради №12703/22.01-15/23-2 від 05.05.2023, станом на 05.05.2023 до управління ДАБК ММР не надходило повідомлення на початок виконання будівельних робіт, та/або заява на дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою вул. Старова архітектора, будинок 2а/4 в місті Миколаєві (земельна ділянка місця розташування 4810137200:15:031:0018).

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Миколаївській області №1599/5/14-29-04-02-07-2 від 09.03.2023 станом на 09.03.2023 МПП «Дарви» податкові зобов`язання з орендної плати за землю за 2022 сплачені не в повному обсязі, у підприємства в наявності податковий борг у розмірі 107 966, 61 грн.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні Миколаївською міською радою спірною земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту незавершеного будівництва, а також скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на об`єкт незавершеного будівництва, у зв`язку із тим, що відповідач без будь-яких прав на земельну ділянку площею 1 867 кв. м., без прав на забудову земельної ділянки комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів фактично розпочав будівництво виробничо-торгівельного комплексу та зареєстрував право власності на нього.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Закон не передбачає такої підстави для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору (постанова КГС ВС від 19.05.2020 № 910/9167/19).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення стоку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем (п. 6.4, п. 6.5 постанови ВП ВС від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17).

Відповідно до ч. 9 ст. 93 ЗК України відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі в редакції від 01.01.2019) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (постанова ВП ВС від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові КГС ВС від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19.

Під час розгляду позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном позивач насамперед має підтвердити право власності на спірне майно та надати суду відповідні докази.

Крім цього, з огляду на зміст наведених правових норм власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Отже, встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (постанова КГС ВС від 27.05.2020 у справі № 909/392/19).

Умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (постанова КГС ВС від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19).

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо). Правовий висновок такого змісту викладено у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17.

Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного , так і негаторного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (постанова ВП ВС від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18).

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами (постанова КГС ВС від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18).

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-92цс15, у якій зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК спосіб захисту усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.

В постанові КГС ВС від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 зазначено, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав спрямовані на захист цих прав від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі).

Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на яку здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі).

Водночас однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (подібний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, а також у постановах Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 916/1666/18, від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК); наявність між сторонами договірних правовідносин виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту шляхом подання негаторного позову; обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові (подібний за змістом висновок наведено в постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Положення глави 83 ЦК України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами ст. 11 ЦК України.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення глави 83 ЦК України можуть бути застосовані тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Зокрема, договірний характер спірних правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо), тобто відпадіння правової підстави виникнення, виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, на які посилається Відповідач у касаційній скарзі.

З огляду на викладене необхідною передумовою для застосування судом до спірних правовідносин сторін положень глави 83 ЦК України є встановлення відсутності договірного характеру таких правовідносин, зокрема внаслідок їх припинення (постанова КГС ВС від 21.12.2023 № 910/11210/22).

Як зазначалось вище, 07.09.1993 між Миколаївською міською радою народних депутатів та МП "Дарви" було укладено договір № 61-93 від 07.09.1993 на право тимчасового користування землею під будівництво об`єктів на умовах оренди, відповідно якого МП «Дарви» було отримано у тимчасове користування земельну ділянкою площею 0,86 га по вул. Ульянових ріг вул. Архітектора Старова, для будівництва виробничо-торгівельного центру на період будівництва, строком на 24 місяці (по 31.12.1994) (п. 1.1, 1.2 договору).

В подальшому договір продовжувався та 25.07.2019 між Миколаївською міською радою (орендодавець) та МПП «Дарви» (орендар) укладено договір про зміни № 98-19 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 11.11.2015 за № 11055, яким договір оренди землі викладено у новій редакції. Зокрема, продовжено МПП «Дарви» оренду земельної ділянки (кадастровий № 4810137200:15:031:0018) для закінчення будівництва виробничо-торговельного центру по вул. Малко-Тирнівській ріг вул. Архітектора Старова /Центральний район/.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за МПП "Дарви" зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, літера А - виробничо-торгівельний центр з процентом готовності 9 % за адресою Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Старова архітектора, будинок 2а/4, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2144093048101, кадастровий номер земельної ділянки: 4810137200:15:031:0018.

Позивач зазначає, що строк договору оренди земельної ділянки № 11055 від 11.11.2015 (зі змінами) закінчився 19.09.2019. Отже, у зв`язку з тим, що строк дії договору оренди землі закінчився, у МПП «Дарви» відсутні будь-які права на користування земельною ділянкою комунальної форми власності для будівництва та/або обслуговування об`єкта незавершеного будівництва.

Тобто, МПП «Дарви» без будь-яких прав на земельну ділянку площею 1 867 кв. м., без прав на забудову земельної ділянки комунальної форми власності та без будь-яких дозвільних документів фактично розпочало будівництво виробничо-торгівельного комплексу та зареєструвало право власності на нього, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого права шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта незавершеного будівництва, про скасування державної реєстрації прав та припинення права власності.

Колегія суддів зауважує, що визнання недійсним і скасування рішень про відмову в укладенні на новий строк договору оренди землі саме по собі автоматично не продовжує відповідний договір оренди і строк укладеного між сторонами договору дійсно закінчився.

Разом з тим, приписами ст. 34 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

В свою чергу, умовами абз. 2 п. 6.1 та п.п. «п» п. 9.4 договору сторони погодили, що "орендар зобов`язаний, повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від будівель та споруд з приведенням земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання, за актом приймання-передачі, звільнивши її за власний рахунок...".

Аналогічні положення передбачено п. 11.7 договору.

Отже, як Законом України "Про оренду землі", норми якого є спеціальними до даних правовідносин, так і умовами договору передбачено права та обов`язки сторін у випадку припинення дії договору оренди землі.

Відтак, за умов існування між сторонами договірних правовідносин (в т.ч. у зв`язку з припиненням дії договору/ закінченням строку його дії), помилковим є звернення до суду із позовом на підставі ст. 391 ЦК України або ст. 1212 ЦК України.

Належними способами захисту права власності позивача є застосування зобов`язально-правових способів захисту прав, зокрема, передбачених ст. 34 Закону України "Про оренду землі".

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеним в оскаржуваному рішенні про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, колегія суддів зазначає наступне.

Позовні вимоги Миколаївської міської ради у вказаній частині обґрунтовані тим, що вимога про скасування державної реєстрації прав пов`язана з ухваленням рішення по суті спору щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності та є, в розумінні п.13 ч.1 ст. 20 ГПК України, похідною. Правовою підставою є положення статті 391 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 Цивільного кодексу України). Елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (ч.4 ст. 373 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано ст. 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

У постанові від 15.11.2023 року у справі №916/1174/22 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що ст. 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 «Право власності на землю (земельну ділянку)», тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Так, знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника, істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 916/1608/18).

Відтак, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Разом із цим, сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово нагадувала, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

Крім того, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17).

У певних випадках спосіб захисту імперативно «прив`язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто, термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Відповідно ч. 3-5 цієї статті встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Проте, спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При цьому, як висновано у постанові Верховного Суду від 19.03.2024 року у справі №915/1439/21, застосування вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою, в тому числі визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна. Визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту та не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом (такі висновки викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 442/302/17 та від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 відповідно).

Відтак, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

А застосування положень ч. 3 або 5 ст. 376 Цивільного кодексу України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки.

При цьому, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Як вже зазначалося вище, за висновками Верховного Суду, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Разом з тим, під час розгляду справи не було встановлено факту самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності, що виключає можливість застосування положень ч.4 ст. 376 ЦК України до спірних правовідносин.

Отже, вимоги Миколаївської міської ради про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, не відповідають належним, визначеним матеріальним правом, способам захисту та не потребують задоволення.

Більш того, судова колегія наголошує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності.

З огляду на зазначене судова колегія наголошує, що доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому, не можуть слугувати підставами для скасування вірного по суті висновку, викладеного в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1268/23 ухвалене з дотриманням норм матеріального права та вимог процесуального закону, з огляду на що підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи наведене вище, судова колегія зазначає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023 року у справі №915/1268/23 відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах матеріального права, які мають бути застосовані в даному випадку.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2023р. у справі №915/1268/23 без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „03 червня 2024 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.І. Діброва

Суддя Я.Ф. Савицький