Постанова

від 03.06.2024 по справі 916/5050/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5050/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Колоколова С.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА"

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024

по справі №916/5050/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-грецьке підприємство "ІМТРЕКС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА"

про стягнення 167 040 грн,

(суддя першої інстанції: Літвінов С.В., дата та місце ухвалення рішення: 12.02.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-грецьке підприємство "ІМТРЕКС" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" про стягнення 167 040 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки №9/23 від 08.05.2023 в частині оплати поставленого позивачем товару на суму 167 040 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 із врахуванням ухвали Господарського суду Одеської області від 23.02.2024 про виправлення описки у п.2 резолютивної частини рішення, позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-грецьке підприємство "ІМТРЕКС" заборгованість у розмірі 167 040 грн та 2684 грн судового збору.

У своєму рішення суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог. Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, суд зазначив, що відповідачем не доведено, які саме форс-мажорні обставини та який причинно-наслідковий зв`язок унеможливлює виконання конкретного договору, а отже відхилив дані доводи, як такі, що не спростовують обґрунтованості позову, та задовольнив позов у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права.

У своїй апеляційній скарзі апелянт повністю дублює правову позицію, викладену ним у відзиві на позовну заяву та, посилаючись на п. 7.1 укладеного між сторонами Договору, відповідно до якого сторони звільняються від відповідальності за повне чи часткове невиконання будь-якого свого зобов`язання за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії форс-мажорних обставин, зазначає, що у зв`язку з дією форс-мажорних обставин у відповідача відсутній обов`язок по оплаті під час дії останніх.

Крім того апелянт зазначає, що він не отримував претензію позивача, а тому був позбавлений можливості вчасного надання пояснень.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2024 зазначену апеляційну скаргу залишено без руху.

21.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі, в якій апелянт надав докази сплати судового збору у сумі 4026 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 по справі №916/5050/23; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 по справі №916/5050/23; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5050/23.

28.03.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5050/23.

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройспецтехника» було укладено Договір поставки №9/23 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник прийняв на себе зобов`язання з поставки відсіву гранітного фракцією 0*5 (далі товар), а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах Договору.

10.05.2023, у відповідності до умов пунктів 1.2., 2.1., 9.6. Договору постачальник за заявкою покупця від 09.05.2023 відвантажив на залізничній станції Гулівці Південно-Західної залізниці у залізничні вагони покупця та спрямував на адресу останнього товар у кількості 556,80 тон на загальну суму 167 040 грн у т.ч. ПДВ 20%, що підтверджується видатковою накладною №762 від 10.05.2023, сформованою за допомогою системи електронного документообігу «M.E.Doc» за електронно-цифровими підписами сторін за Договором та залізничною накладною станції відвантаження від 10.05.2023.

Відповідно до п.2.2. Договору датою поставки вважається дата передачі завантаженого на транспортний засіб товару перевізнику, що підтверджується штампом станції відправлення на залізничній накладній.

Разом з цим, згідно з п.3.3. Договору сторони узгодили, що розрахунки за кожну партію товару здійснюються на умовах 100% оплати певної партії товару в безготівковому порядку протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки товару.

Таким чином, в покупця виникли зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 167 040 грн. в строк до 10.06.2023.

13.07.2023 між постачальником та покупцем за допомогою системи електронного документообігу «M.E.Doc» підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за Договором, за яким відповідачем визнано борг у розмірі 167 040 грн.

З метою врегулювання питання погашення заборгованості 07.08.2023 постачальником спрямована на адресу покупця претензія з вимогою про погашення грошових зобов`язань за Договором, однак станом на дату звернення до суду відповідачем не вчинено будь-яких дій спрямованих на погашення заборгованості.

Відповідачем наявність заборгованості не заперечується, разом з тим, як зазначалось раніше, відповідач вважає, що позовні вимоги є передчасними та посилаючись на п. 7.1. Договору та дію форс-мажорних обставин переконаний, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 7.1 Договору жодна із сторін не несе відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому Договору, якщо це невиконання чи неналежне виконання зумовлені дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини, зобов`язана терміново повідомити у письмовій формі іншу сторону з обов`язковим підтвердженням настання таких обставин довідкою, виданою Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Згідно з п. 7.2. Договору, якщо ці обставини триватимуть більш як на 3 (три) місяці, то кожна із сторін вправі відмовитись від подальшого виконання цього Договору з проведенням відповідних взаєморозрахунків.

Відповідно до п. 8.1. Договору, останній набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2023, а у частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За правилами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Як зазначалось раніше, 08.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спільне Українсько-Грецьке підприємство «Імтрекс» та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" було укладено Договір поставки №9/23, відповідно до умов якого постачальник прийняв на себе зобов`язання з поставки відсіву гранітного фракцією 0*5, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах Договору.

10.05.2023 у відповідності до умов пунктів 1.2., 2.1., 9.6. Договору постачальник за заявкою покупця від 09.05.2023, на залізничній станції Гулівці Південно-Західної залізниці відвантажив у залізничні вагони покупця та спрямував на адресу останнього товар у кількості 556,80 тон на загальну суму 167 040 грн в т.ч. ПДВ 20%. Доказів оплати отриманого товару відповідачем не надано.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у покупця зобов`язань щодо оплати поставленого товару на суму 167 040 грн в строк до 10.06.2023.

13.07.2023 між постачальником та покупцем за допомогою системи електронного документообігу «M.E.Doc» підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за Договором, за яким відповідачем визнано борг у розмірі 167 040 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було виконано зобов`язання щодо оплати за поставлений товар, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 167 040 грн в повному обсязі.

Станом на звернення з апеляційною скаргою відповідач борг не сплатив, документів, які б спростовували зазначене, апелянтом до суду не надано.

Разом з тим, апелянт оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилається на дію форс-мажорних обставин та відсутність у відповідача обов`язку по оплаті під час дії непереробних обставин.

Відповідно до ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.218 Господарського кодексу України та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об`єктивно унеможливлюють виконання особою зобов`язань за умовами договору, обов`язків, передбачених законодавством.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Частина 2 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили).

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5) (далі Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно з п. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

За результатами розгляду заяви і наданих документів та прийняття рішення уповноваженою особою щодо можливості засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) за наявністю підстав, видає Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.10 Регламенту).

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Разом з тим, відповідний Сертифікат, виданий відповідно до Закону України Про торгово-промислові палати України та Регламенту, в матеріалах даної справи відсутній, як і відсутні докази, що відповідач звертався до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Крім того, потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов`язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з`ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин. Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Колегія суддів зазначає, що підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання через військову агресію проти України повинно супроводжуватися конкретними доказами на підтвердження неможливості виконати зобов`язання в строк та належним чином саме через ці обставини.

Проте, апелянтом не надано у встановленому процесуальним законом порядку належних та допустимих доказів, які б підтверджували безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією проти України та неможливістю виконання ним конкретного зобов`язання.

Верховний Суд в постанові від 13.09.2023 у справі №910/8741/22 досліджуючи питання щодо форс-мажору в контексті застосування ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, зазначив, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов`язань і не змінює строків такого виконання. Цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можна звільнити від відповідальності за невиконання, а не від виконання зобов`язання в цілому. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідача виникли зобов`язання з оплати поставленого товару за Договором поставки №9/23 від 08.05.2023 в строк до 10.06.2023.

Враховуючи вищенаведене у сукупності та зважаючи на те, що матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем умов Договору поставки №9/23 від 08.05.2023, виникненням заборгованості з оплати поставленого товару на суму 167 040 грн, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд відхиляє посилання скаржника на п.7.1. Договору, оскільки зазначеним пунктом Договору передбачено звільнення від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань, але не звільняє сторін від виконання основного зобов`язання за Договором.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Договір поставки №9/23 був укладений сторонами 08.05.2023, тобто позивач та відповідач достеменно знали про наявність збройного конфлікту на території України, який триває з 24.02.2022, а тому посилання відповідача на дію форс-мажорних обставин судова колегія вважає необґрунтованим.

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем наявності причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання зобов`язання та форс-мажорними обставинами.

Суд першої інстанції дослідив зазначені аргументи відповідача та надав їм вірну правову оцінку, будь-яких інших доказів, із зазначенням поважних причини не подання їх при розгляді справи в суді першої інстанції, відповідач до апеляційної скарги не надав.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Згідно частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не спростовує вірних висновків суду першої інстанції про задоволення вимог позивача.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок суду.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 по справі №916/5050/23 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙСПЕЦТЕХНИКА" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 по справі №916/5050/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 по справі №916/5050/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України.

Головуюча суддя:Н.М. Принцевська

Судді: С.І. Колоколов

А.І. Ярош