Рішення

від 03.06.2024 по справі 910/3097/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2024Справа № 910/3097/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" (04112, місто Київ, вул. Парково-Сирецька, будинок 4-В, приміщення 295, ідентифікаційний код 39778632)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" (04119, м. Київ, Зоолігічна, 4-А, оф. 139, ідентифікаційний код 36049611)

про стягнення 77 572,45 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" про стягнення заборгованості за договором підряду № ЗП 15-14/06/23-ПР від 14.06.2023 у розмірі 77 572,45 грн, з яких: 77 300,00 грн основного боргу та 272,75 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

17.04.2024 позивачем подано заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 20.03.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.06.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" (далі - позивач, генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАН ЛТД» (далі - відповідач, підрядник) було укладено договір підряду № ЗП 15-14/06/23-ПР, відповідно до умов якого генпідрядник доручає та оплачує, а підрядник зобов`язується за рахунок власних та/або залучених сил, засобів, ресурсів та будівельної машинної техніки, у відповідності до даного договору, проектної документації та законодавства виконати комплекс підрядних будівельно-монтажних робіт з виготовлення, доставки та монтажу металевих протипожежних технічних дверей Офісного комплексу № 15 (далі - роботи) при будівництві об`єкту - «Будівництво І (першої) черги житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2 вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва. Офісний комплекс № 15» (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору роботи, що виконуються підрядником за цим договором:

- забезпечення (доставка) всіх необхідних для виконання робіт ресурсів (будівельних матеріалів, обладнання, устаткування, інструментів тощо), будівельної машинної техніки, підіймальних механізмів, витратних матеріалів тощо;

- улаштування металевих протипожежних технічних дверей (технічні характеристики та комплектація яких визначено у додатку № 1 до договору «договірна ціна»);

- забезпечення введення результатів робіт в експлуатацію з оформленням відповідних документів для/від відповідних контролюючих органів держнагляду України в межах компетенції підрядника згідно законодавства.

Відповідно до п.4.1. договору договірна ціна за договором складає 110 417,00грн.

Оплата за договором здійснюється наступним чином:

- аванси на закупівлю підрядником ресурсів та виконання робіт, що є необхідними для виконання робіт, сплачуватимуться генпідрядником підряднику на підставі листів-заявок останнього, поданих та погоджених підрядником із генпідрядником у відповідності до п. 2.3.19. договору (п. 4.5.1. договору);

- решту грошових коштів за виконані роботи генпідрядник сплачує на підставі Актів № КБ-2в та довідки № КБ-3, які підписуються уповноваженими представниками сторін щомісячно, Акт № КБ-2в та довідку № КБ-3 підрядник передає генпідряднику не пізніше 15 (п`ятнадцятого) числа звітного місяця. Генпідрядник протягом 10 (десяти) днів після отримання акту перевіряє його реальність та підписує в частині фактично виконаних обсягів робіт. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 10 (десяти) банківських днів після підписання Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма № КБ-3) (п. 4.5.2. договору).

Відповідно до п.3.1. договору підрядник приступає до виконання робіт за умови:

- передачі генпідрядником проектної та дозвільної документації згідно з п. 2.1.1. договору;

- передачі генпідрядником фронту робіт по акту прийому-передачі;

- перерахування генпідрядником першого траншу авансового платежу підряднику згідно договору (п. 4.5.1. договору);

- та зобов`язується завершити їх повне виконання згідно графіка будівництва.

На виконання умов договору позивачем було сплачено відповідачу грошові кошти у розмірі 77 300,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 13.07.2023 № 30170.

Враховуючи зазначене та керуючись п. 2.2.5, 13.3-13.4 цього договору позивач направив на поштову та електронну адресу відповідача лист-вимогу про дострокове розірвання (припинення) договору №ЗП15-14/06/23-ПР від 14.06.2023 та повернення грошового авансу (боргу) від 15.01.2024 № 53, відповідно до якої відповідачу було повідомлено про дострокове розірвання (припинення) договору та необхідність повернення авансу (боргу) в сумі 77 300,00 грн протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання даної вимоги. Вказана вимога була отримана відповідачем на електронній пошті 16.01.2024.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач мав повернути 77 300,00 грн до 23.01.2024 включно, що ним не було зроблено.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача існує зобов`язання перед позивачем щодо повернення 77 300,00 грн авансового платежу за невиконані роботи за договором та сплати 3% за невиконання умов договору у розмірі 272,45 грн за період з 24.01.2024 по 06.03.2024.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до п.3.1. договору підрядник приступає до виконання за умови передачі генпідрядником проектної та дозвільної документації згідно п. 2.1.1. договору; передачі генпідрядником фронту робіт по акту прийому-передачі; перерахування генпідрядником першого траншу авансового платежу підряднику згідно п. 4.5.1. договору та зобов`язується завершити їх повне виконання у строки, що визначаються в додатку №2 до даного договору - «Графік виконання робіт». Детально строки, технологічна послідовність та етапи виконання робіт визначаються також в додатку №2 до даного договору - «Графік виконання робіт».

Так, судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних доказів передачі генпідрядником проектної та дозвільної документації згідно з п. 2.1.1. договору та передачі генпідрядником фронту робіт по акту прийому-передачі.

Більше того, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів виконання робіт за договором, в тому числі, станом на дату ухвалення даного рішення.

Аванси на закупівлю підрядником ресурсів та виконання робіт, що є необхідними для виконання робіт, сплачуватимуться генпідрядником підряднику на підставі листів-заявок останнього, поданих та погоджених підрядником із генпідрядником у відповідності до п. 2.3.19. договору (п. 4.5.1. договору).

Матеріали справи не містять копій листів-заявок, погоджених підрядником із генпідрядником у відповідності до п. 2.3.19. договору.

Частиною 1 ст. 846 ЦК України встановлено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Так, судом встановлено, що позивачем не надано до суду примірника додатку №2 до договору підряду № ЗП 15-14/06/23-ПР від 14.06.2023.

Таким чином, у суду відсутня можливість встановити передбачені договором підряду строки виконання робіт та наявність простроченого зобов`язання відповідача, зокрема, щодо виконання комплексу підрядних будівельно-монтажних робіт з виготовлення, доставки та монтажу металевих протипожежних технічних дверей Офісного комплексу №15 при будівництві об`єкту - «Будівництво І (першої) черги житлового комплексу з об`єктами соціально-побутового призначення за адресою: пров. Заводський, 1, 1/2, 2 вул. Причальна, 1/5, 5 у Дарницькому районі м. Києва. Офісний комплекс № 15».

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За даним договором розрахунки між сторонами щодо оплати ціни договору здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахуванням генпідрядником відповідних сум на банківський рахунок підрядника (п.4.8. договору).

Так, з наявної в матеріалах справи копії платіжної інструкції №30170 від 13.07.2023 вбачається, що позивачем перераховано грошові кошти в розмірі 77 300,00 грн з призначенням платежу: «Сплата за підрядні роботи зг. дог. №ЗП 15-14/06/23-ПР від 14.06.2023, у т.ч. ПДВ 20% 12883,33 грн».

Таким чином, матеріли справи не містять доказів перерахування позивачем відповідачу саме авансу за договором підряду №ЗП 15-14/06/23-ПР від 14.06.2023.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо у договорі та можуть бути узалежнені від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено, зокрема положеннями частин 2-4 статті 849, частини 2 статті 852, частиною 3 статті 858 Цивільного кодексу України.

Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: - замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті); - якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті); - якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті); - замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

У статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/2051/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16.

Згідно з п. 13.2. договору цей договір може бути розірвано за згодою обох сторін або в односторонньому порядку однією із сторін у випадках, встановлених цим договором та чинним законодавством.

Статтею 651 ЦК України та статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Тобто для того щоб розірвати договір, необхідно дійти обопільної згоди та оформити таку згоду належним чином або ж, якщо згоди досягти не вдається, звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Винятки із цього правила встановлюються договором або законом.

Разом з тим, суд зазначає, що договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін, тому предметом судового дослідження у справі повинно бути, чи мала місце одностороння відмова замовника від договору, чи був повідомлений підрядник про цю відмову, чи оплачена замовником виконана підрядником частина робіт, які правові підстави існують для неповернення підрядником замовнику частини авансу, що перевищує вартість виконаних ним за договором робіт.

Дана правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17.

Водночас, як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази невиконання підрядником у визначений замовником строк робіт, оскільки додаток №2 до даного договору - «Графік виконання робіт» відсутній, що в свою чергу виключає можливість стягнення сплачених за цим договором коштів з відповідача як це передбачається ч. 2 ст. 849 ЦК України, що фактично виключає можливість задоволення позову.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності та враховуючи, що належних, допустимих та достовірних доказів у відповідності до вищезазначених вимог чинного законодавства, на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог щодо стягнення грошових коштів, позивачем суду не надано, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" відмовити повністю.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Моноліт Будсервіс" (04112, місто Київ, вул. Парково-Сирецька, будинок 4-В, приміщення 295, ідентифікаційний код 39778632)

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАН ЛТД" (04119, м. Київ, Зоолігічна, 4-А, оф. 139, ідентифікаційний код 36049611)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.06.2024

Суддя І.О. Андреїшина