Рішення

від 03.06.2024 по справі 910/3848/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2024Справа № 910/3848/24Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» (02132, м. Київ, вул. Завальна, буд. 10Г; ідентифікаційний код: 43697408)

до Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10; ідентифікаційний код: 40108578)

про стягнення 18511,61 грн.

Xh7VH0HD4AbglБез повідомлення (виклику) учасників справи.

Xh7VH0HD4AbglОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.03.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» з вимогами до Національної поліції України про стягнення 18511,61 грн, з яких 17772,32 грн основного боргу, 324,48 грн 3% річних та 414,81 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати внесків на утримання та експлуатацію багатоквартирних будинків та прибудинкової території, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 17772,32 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 324,48 грн 3% річних та 414,81 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2024 відкрито провадження у справі №910/3848/24, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання), встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 продовжено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

30.04.2024 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення, вказавши, що він не зобов'язаний сплачувати внески за квартиру №155. Крім того, відповідач повідомив, що договір між сторонами не укладався, а позивач не надсилав відповідачу рахунки на оплату житлово-комунальних послуг.

03.05.2024 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» створене власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків, об'єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, розташованих за адресою: по вул. Завальна 10Б, вул. Завальна 10В, вул. Завальна 10Г міста Києва.

Національна поліція України з 19.12.2022 є власником квартири, загальною площею 79,3 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Завальна, буд. 10-Г, кв. 9, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Також, Національна поліція України з 26.12.2022 є власником квартири, загальною площею 83,3 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Завальна, буд. 10-Г, кв. 155, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Відповідно до розділу V Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» співвласник зобов'язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їх повноважень, своєчасно та у повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Рішенням загальних зборів співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» від 08.09.2020, оформленим Протоколом №02/2020, вирішено затвердити розмір щомісячного внеску співвласників житлових і нежитлових приміщень будинків на утримання та експлуатацію багатоквартирних будинків та прибудинкової території: 7,51 грн за 1 кв.м. загальної площі співвласника при сплаті внеску до 20-го числа наступного за розрахунковим місяцем, 8,50 грн за 1 кв.м. загальної площі співвласника при сплаті внеску після 20-го числа наступного за розрахунковим місяцем.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач (як власник квартир) протягом 2023 року не сплачував щомісячні внески співвласників житлових і нежитлових приміщень будинків на утримання та експлуатацію багатоквартирних будинків та прибудинкової території, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 17772,32 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 324,48 грн 3% річних та 414,81 грн інфляційних втрат.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що він не зобов'язаний сплачувати внески за квартиру №155. Крім того, відповідач повідомив, що договір між сторонами не укладався, а позивач не надсилав відповідачу рахунки на оплату житлово-комунальних послуг.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що житлова послуга - це послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

У постанові Верховного Суду від 22.02.2018 у справі №910/11312/17 зазначено, що з аналізу положень статей 11, 319, 322, 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 1, 5, 7, 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статей 15, 20, 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» в їх системному взаємозв'язку вбачається, що кожний власник квартири (нежитлового приміщення) у багатоквартирному будинку є одночасно співвласником спільного майна такого будинку, зокрема, приміщень загального користування та прибудинкової території.

Обов'язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. При цьому витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку.

Стаття 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлює, що відносини власників приміщень і управителя регулюються договором між ними, який укладається на основі типового договору, форму якого затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Укладення договору між власником окремого приміщення у житловому комплексі та управителем є обов'язковим і не залежить від членства в об'єднанні, за винятком випадку, коли власник і управитель є однією особою.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, сама по собі відсутність договору між відповідачем та самим ОСББ щодо утримання житлового будинку та прибудинкової території та сплата житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення відповідача від сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території та від встановленого законом обов'язку оплати житлово-комунальних послуг у повному обсязі.

Частиною 4 ст. 319 Цивільного кодексу України також визначено, що власність зобов'язує, а в ст. 322 Цивільного кодексу України вказано, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому, будучи власником майна, відповідач зобов'язаний його утримувати.

Як встановлено судом, Національна поліція України з 19.12.2022 є власником квартири, загальною площею 79,3 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Завальна, буд. 10-Г, кв. 9, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Також, Національна поліція України з 26.12.2022 є власником квартири, загальною площею 83,3 кв.м., яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Завальна, буд. 10-Г, кв. 155, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копія якого долучена відповідачем до відзиву на позовну заяву.

Отже, відповідач як власник вказаних квартир зобов'язаний сплачувати у встановлені строки та у встановленому розмірі щомісячні внески співвласників житлових і нежитлових приміщень будинків на утримання та експлуатацію багатоквартирних будинків та прибудинкової території.

Наведеними обставинами спростовуються заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо відсутності у нього обов'язку сплачувати вказані внески за квартиру №155, та у зв'язку з відсутністю договору між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що по квартирі №155 позивачем за період з січня по грудень 2023 року нараховано до сплати внески за утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 8414,13 грн, а по квартирі №9 - за період з січня по грудень 2023 року внески у розмірі 9358,19 грн, перевіривши які суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, так як вони розраховані відповідно до тарифів, затверджених рішенням загальних зборів співвласників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» від 08.09.2020, які оформлені Протоколом №02/2020, та з урахуванням загальних площ належних відповідачу на праві власності квартир.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Суд зазначає, якщо загальні збори ОСББ не визначили порядку й строків сплати внесків, терміном їх сплати, за відсутності інших вказівок, є останнє число місяця (якщо внески були встановлені загальними зборами як щомісячні).

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.05.2018 у справі №922/3087/17.

Доказів сплати грошових коштів у розмірі 17772,32 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

При цьому, суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність його відмови від сплати спірних у справі платежів, адже факт неоплати відповідачем послуг, пов'язаних з утриманням належного йому майна - квартир у будинку, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а обов'язок відповідача з утримання належного йому майна виник незалежно від обставин звернення до нього позивача з пропозиціями щодо оплати зазначених послуг чи укладення договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.20218 у справі №910/11312/17.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір заборгованості Національної поліції України у сумі 17772,32 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» в частині стягнення з Національної поліції України суми основного боргу у розмірі 17772,32 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 324,48 грн 3% річних та 414,81 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» в частині стягнення з Національної поліції України 324,48 грн 3% річних та 414,81 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №922/3087/17 зазначено, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Власного контррозрахунку відповідачем суду не надано.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягає сплаті, підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з платіжної інструкції №818 від 19.03.2024 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто внесено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом (2422,40 грн), у зв'язку з чим на користь позивача підлягає поверненню судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

Xh7VH0HD4AbglВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд. 10; ідентифікаційний код: 40108578) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» (02132, м. Київ, вул. Завальна, буд. 10Г; ідентифікаційний код: 43697408) суму основного боргу у розмірі 17772 (сімнадцять тисяч сімсот сімдесят дві) грн 32 коп., 3% річних у розмірі 324 (триста двадцять чотири) грн 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 414 (чотириста чотирнадцять) грн 81 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Статусград» (02132, м. Київ, вул. Завальна, буд. 10Г; ідентифікаційний код: 43697408) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп., сплачений за платіжною інструкцією №818 від 19.03.2024.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Xh7VH0HD4AbglРішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Xh7VH0HD4AbglXh7VH0HD4Abgl Суддя О.М. Спичак