Рішення

від 03.06.2024 по справі 910/3734/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.06.2024Справа № 910/3734/24За позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва»

до Приватного підприємства «ХІМАВТОМАТИКА»

про стягнення 34 122,93 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «ХІМАВТОМАТИКА» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 34 122,93 грн, з яких: 22 013,13 грн основний борг, 9 317,92 грн інфляційних втрат та 2 791,88 грн 3% річних.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.1, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання, в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкової території за адресою: місто, Київ, вулиця Ревуцького, будинок 29, квартира 183.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/3734/24 та розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.05.2024 від позивача на виконання ухвали надійшли письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначено, що станом на 30.04.2024 ціна позову не змінилась.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02068, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 29, квартира 183.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 01.04.2024 був повернутий з відміткою: «за закінченням зберігання».

Відповідно до вимог частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/3734/24 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За відсутності відзиву від відповідача суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Беручи до уваги вище наведене та відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання) за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 створено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (позивач) та відповідно до п. 6 рішення, комунальними підприємствами «Господар Дарницького району міста Києва», «Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району міста Києва» та «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва» передано новоствореній Керуючій компанії житловий фонд, що переданий до сфери управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі станом на 01 серпня 2014 року.

Відповідно до розпорядження Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації від 30.01.2015 № 33 «Про закріплення за Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва» за позивачем на праві господарського відання закріплено об`єкти комунальної власності територіальної громади міста Києва, що перебувають у сфері управління Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, в тому числі багатоквартирний житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, будинок 29.

За даною адресою працівники структурного підрозділу позивача ЖЕД № 202 забезпечують надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій мешканцям - співвласникам житлового будинку з 01.05.2015.

Так, відповідач у період з 01.05.2015 по 28.06.2023 був власником квартири №183 за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 29 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Пилипчук О.І. 09.04.2001 за реєстровим № 15-817 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 06.05.2001 у реєстрову книгу №д. 878-150 за реєстровим № 5101. У подальшому відповідачем вказаний об`єкт нерухомості відчужено П`ятаченко Г.В. на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29.06.2023 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №400 (т.1, а.с.10).

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій опубліковано в газеті «Хрещатик» від 14.07.2015 року № 99(4695).

Відповідно до ч.1 ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов`язки, а й орієнтовно вказує до чого зобов`язаний власник.

Виходячи із змісту ст. 319 Цивільного кодексу України, зокрема, п. 4 наведеної норми, набуття права власності на певне майно породжує виникнення не тільки прав, а й обов`язків щодо його належного утримання та експлуатації.

Так, відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно із положеннями статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (чинного на момент виникнення спірних відносин) відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV (чинного на момент виникнення спірних відносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №1875-ІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13; висновки Верховного Суду у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц та від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17)

Згідно з п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків», затверджених Постановою КМУ № 45 від 24 січня 2006 року «Про внесення змін до постанови Кабміну від 08 жовтня 1992 року № 572», власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово - комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги»№2189-VIII споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» №2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні житлово-комунальні послуги» №2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

У зв`язку із втратою чинності 10.06.2018 окремих положень Закону України від 24.06.2004 №1875-ІV "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги", який набрав чинності 10.06.2018, п. 2 Перехідних та Прикінцевих положень встановлено, що норми, що регулюють надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, управління будинком, спорудою або групою будинків, ремонту приміщень, будинків, споруд втрачають чинність через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 3-1 Перехідних та Прикінцевих положень Закону України від 09.11.2017 №2189-VIII "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Так, позивач є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територіях і надає послуги відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із чинним законодавством України.

Нарахування за надані послуги здійснюються, враховуючи витрати підприємства, на умовах чинного договору. Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території був опублікований у випуску газети "Хрещатик" від 14.07.2015 № 99 (4695) (ст. 6) як договір приєднання відповідно до ст. 634 Цивільного кодексу України. Послуги підприємства мають собівартість, зокрема, мова йде про витрати на електроенергію, що необхідна для роботи ліфтового обладнання, освітлення місць загального користування, заробітну плату працівникам підприємства, прибирання обладнання й витратних матеріалів тощо.

Отже, враховуючи те, що позивачем надавалися послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою де відповідач був власником квартири, останній повинен оплатити спожиті послуги в повному обсязі, а відсутність договору не може бути підставою для звільнення від сплати даних коштів.

Однак, як убачається із матеріалів справи, відповідач належним чином не сплачував за надані послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, в зв`язку з чим, згідно з розрахунком наданим позивачем, за період з 01.05.2015 по 28.06.2023 за ними утворилась заборгованість, яка складає 22 013,13 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Отже, враховуючи, що доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості в загальному розмірі 22 013,13 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, оскільки відповідач порушив свої грошові зобов`язання та своєчасно не здійснив оплату наданих послуг, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 2 791,88 грн 3% річних та 9 317,92 грн інфляційних втрат за загальний період з 21.06.2015 по 20.03.2024.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати наданих послуг, є порушенням, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних за загальний період з 21.06.2015 по 20.03.2024 судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та є арифметично вірним, а тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2 791,88 грн підлягають задоволенню.

Також перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період з 21.06.2015 по 20.03.2024, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у сумі 9 317,92 грн підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 22 013,13 грн основного боргу, 9 317,92 грн інфляційних втрат та 2 791,88 грн 3% річних.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства «ХІМАВТОМАТИКА» (02068, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 29, квартира 183, ідентифікаційний код 23534394) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (02175, місто Київ, Харківське шосе, будинок 148, ідентифікаційний код 39604270) 22 013 (двадцять дві тисячі тринадцять) грн 13 коп. основного боргу, 2 791 (дві тисячі сімсот дев`яносто одну) грн 88 коп. 3% річних, 9 317 (дев`ять тисяч триста сімнадцять) грн 92 коп. інфляційних втрат та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань