Ухвала

від 29.05.2024 по справі 911/2806/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"29" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2806/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши заяву Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про заміну боржника у справі № 911/2806/23 за позовом

Приватного акціонерного товариства «Броварське шляхово-будівельне управління № 50» (07403, Київська обл., місто Бровари, вул. Онікієнка Олега, будинок 2-А, код: 05408668)

до

Дівичківської сільської ради (08456, Київська обл., Бориспільський р-н, село Дівички, вул. Сонячна, будинок 1а, код: 04361491)

про стягнення 225676,01 гривень,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2806/23 позов приватного акціонерного товариства «Броварське шляхово-будівельне управління № 50» задоволено повністю. Вирішено стягнути з Дівичківської сільської ради на користь Приватного акціонерного товариства «Броварське шляхово-будівельне управління № 50» 225676,01 гривень боргу та 3385,14 гривень судового збору.

На примусове виконання вказаного рішення 03.01.2024 Господарським судом Київської області видано відповідний наказ.

До суду 16.05.2024 від Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) надійшла заява, в якій виконавець просить суд здійснити заміну боржника Дівичківську сільську раду на її правонаступника Виконавчий комітет Дівичківської сільської ради.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.05.2024 заяву Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про заміну боржника у справі № 911/2806/23 призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.05.2024.

У судове засідання 29.05.2024 представники учасників справи не з`явилися.

Суд зазначає, що в силу положень ч. 3 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Розглянувши в судовому засіданні заяву Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про заміну боржника у справі, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Частиною 5 статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/617/17 (пункт 75) зроблено висновок, що як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено в частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України.

Правонаступництво це перехід суб`єктивного права від однієї особи до іншої. Правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи може мати місце у разі коли до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною чи третьою особою у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 Господарського процесуального кодексу України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі № 201/16014/13-ц, зазначив, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах. Таким чином, при вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні необхідно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони.

Відповідно до ч. 1, ч. 9 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, рахунки в установах банків України.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців у порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", тобто запису про припинення юридичної особи.

Пунктом 1 рішення Дівичківської сільської ради від 22.12.2023 № 2115-59-VIII "Про зміну головного розпорядника бюджетних коштів" встановлено, що виконавчий комітет Дівичківської сільської ради є правонаступником Дівичківської сільської ради та головним розпорядником бюджетних коштів.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вбачається факту ані внесення запису про припинення Дівичківської сільської ради, ані того, що Виконавчий комітет Дівичківської сільської ради є правонаступником всіх прав та обов`язків Дівичківської сільської ради.

Водночас, Дівичківська сільська рада (код ЄДРПОУ: 04361491) та Виконавчий комітет Дівичківської сільської ради (код ЄДРПОУ: 42818250) є різними, самостійними, діючими юридичними особами - установами, суб`єктами права, які наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю, тобто здатністю від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов`язки та самостійно брати участь у правовідносинах, в тому числі бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведені вище обставини, судом не встановлено, що Дівичківська сільська рада вибула зі спірних правовідносин, припинення останньої як юридичної особи, а також не встановлено переходу прав та обов`язків Дівичківської сільської ради до Виконавчого комітету Дівичківської сільської ради тією мірою, як це визначають правила правонаступництва юридичної особи.

Отже, відсутні підстави для заміни боржника Дівичківської сільської ради на Виконавчий комітет Дівичківської сільської ради в порядку правонаступництва, що, своєю чергою, зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні заяви Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про заміну боржника у справі № 911/2806/23.

Разом з цим, суд зауважує, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення № 18-рп/2012 від 13.12.2012 Конституційним Судом України).

Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 зазначила, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

До того ж, згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного суд від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Так, згідно ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Отже під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 № 11-рп/2012).

Зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у спосіб, встановлений у рішенні, та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням, та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу. За заявою сторони така ухвала долучається до виконавчого документа та примусове виконання наказу здійснюється у спосіб, встановлений такою ухвалою.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 905/3250/16.

З урахуванням обставин, викладених в розглядуваній заяві вбачається наявність підстав для саме зміни способу виконання рішення суду.

Поряд із цим, за приписами частини 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 (далі Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 6 Порядку передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Оскільки стягнення за наказом у даній справі відбувається з місцевого бюджету, то на нього поширюються вимоги статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», а тому рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2806/23 підлягає виконанню органами, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналіз наведеного вище свідчить, що державні/приватні виконавці позбавлені можливості проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами, стягнення за якими відбувається з державного та місцевого бюджетів, так стягувачам необхідно подавати такі документи безпосередньо до органів Казначейства, а тому Переяславський відділ державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції, не може виступати виконавцем зазначеного наказу, а його заява не може бути підставою як для заміни боржника так і для зміни способу виконання рішення. Із відповідною заявою має звертатися безпосередньо стягувач.

Враховуючи наведене, суд відмовляє у задоволенні заяви.

Керуючись ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Переяславського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції (м. Київ) про заміну боржника у справі - відмовити.

Ухвала складена та підписана 03.06.2024, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ст. ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Р.М. Колесник