Рішення

від 03.06.2024 по справі 915/1263/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року Справа № 915/1263/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Радомишльське лісомисливське господарство", вул. Київська, 6, м. Радомишль, Житомирський район, Житомирська область, 12201 (код ЄДРПОУ 45040111)

електронна пошта: 7rlmg7@gmail.com

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ", вул. Наваринська, 4/1, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 39859056)

про стягнення коштів в сумі 86 434, 18 грн.

без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Радомишльське лісомисливське господарство" з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ", в якій просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 86 434, 18 грн.

Стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами та встановлено позивачу строк у 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду доказів.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2024 повторно встановлено позивачу строк у 10 днів з дня вручення ухвали для подання суду доказів.

Ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2023, від 15.01.2024, надіслані на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ", вул. Наваринська, 4/1, м. Миколаїв, 54030, повернуті до суду поштовою установою із відміткою пошти за закінченням встановленого строку зберігання.

Ухвали суду надіслані на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі Осман проти Сполученого королівства та від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження відповідача, ухвали суду надсилались судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Відповідачем не зареєстровано електронний кабінет (ст. 6 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття всіх необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 5.02.2024 № 49/2024 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено порушення відповідачем ТОВ "ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ" зобов`язання з оплати товару, реалізованого ДП "Радомишльське лісомисливське господарство" (правонаступником якого є Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Радомишльське лісомисливське господарство"), а саме лісопродукції на загальну суму 83 720, 25 грн. згідно товарно-транспортних накладних № 000390 від 12.04.2022 та № 000823 від 29.06.2022.

За прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати за товар позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 2 713, 93 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 527, 610, 625, 692 ЦК України.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

12.04.2022 ДП Радомишльське лісомисливське господарство оформлено наряд на відпуск деревини № 564 від 12.04.2022 Товариству з обмеженою відповідальністю ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ на суму 140 000, 40 грн. (дошки соснові н/о 25 мм, IV сорт) в кількості 100 куб. м.

ДП Радомишльське лісомисливське господарство на виконання наряду на відпуск деревини № 564 відпущено / реалізовано (поставлено) відповідачу ТОВ ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ товар (дошки соснові) на загальну суму 83 720, 25 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а саме:

- товарно-транспортна накладна № 000390 від 12.04.2022 на перевезення вантажу (дошки соснові н/о 17-25 мм, IV сорт) в кількості 26, 100 куб. м. на суму 36 540, 11 грн. з ПДВ;

- товарно-транспортна накладна № 000823 від 29.06.2022 на перевезення вантажу (дошки соснові н/о 17-25 мм, IV сорт) в кількості 33, 700 куб. м. на суму 47 180, 14 грн. з ПДВ.

В обох товарно-транспортних накладних вказано наступну інформацію:

- замовник (вантажоодержувач) ТОВ ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ;

- вантажовідправник ДП Радомишльське лісомисливське господарство;

- пункт навантаження: м. Радомишль, вул. Київська, 6;

- пункт розвантаження м. Миколаїв;

- відомості про вантаж: дошки соснові н/о 17-25 мм, IV сорт;

- супровідні документи на вантаж: наряд № 564, податкові накладні № 2911, № 1186.

Товарно-транспортні накладні підписано зі сторони вантажовідправника, вантажоодержувача та водія, зокрема, в графі прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача) міститься підпис особи, яка прийняла товар Коновалов О. (згідно відомостей з ЄДРЮОФОПГФ керівник).

На виконання вимог податкового законодавства ДП Радомишльське лісомисливське господарство оформлено податкові накладні, відповідно до яких постачальником (продавцем) є ДП Радомишльське лісомисливське господарство, а отримувачем (покупцем) є ТОВ ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ, а саме:

- податкова накладна № 1186 від 12.04.2022 на суму 36 540, 11 грн.;

- податкова накладна № 2911 від 29.06.2022 на суму 47 180, 14 грн.

12.06.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 470 від 12.06.2023, в якій просив перерахувати заборгованість за отриманий товар в сумі 83 720, 25 грн. на рахунок позивача.

Факт надіслання 14.06.2023 вимоги підтверджується описом вкладення у лист та поштовою накладною 1220104003064.

Суду не подано доказів надання відповідачем відповіді на вищевказану вимогу, як і не подано доказів оплати заборгованості.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2023 по 19.07.2023 заборгованість ТОВ ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ перед ДП Радомишльське лісомисливське господарство становить 83 720, 25 грн. Акт підписано лише зі сторони державного підприємства.

Судом також встановлено наступні обставини.

Відповідно до п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 978 від 04.11.2022 припинено Державне підприємство Радомишльське лісомисливське господарство, код згідно ЄДРПОУ 13568251, шляхом реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України. код згідно ЄДРПОУ 44768034.

Відповідно до п. 1 наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 68 від 09.01.2023 затверджено передавальний акт державного підприємства Радомишльське лісомисливське господарство, яке координується Житомирським обласним управлінням лісового господарства, що додається.

Відповідно до Передавального акту від 08.01.2023, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 68 від 09.01.2023, проведено безоплатну передачу активів та пасивів Державного підприємства Радомишльське лісомисливське господарство на баланс Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (Філія Радомишльське лісомисливське господарство) станом на 08.01.2023.

Визначено, що правонаступництво щодо всього майна, усіх прав та обов`язків ДП Радомишльське лісомисливське господарство, код ЄДРПОУ 13568251, після його припинення шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (Філія Радомишльське лісомисливське господарство) переходить до Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (Філія Радомишльське лісомисливське господарство), код ЄДРПОУ 45040111, зокрема, дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги, в тому числі згідно п. 15 переліку заборгованість ТОВ ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ станом на 29.06.2022 за лісопродукцію в сумі 83 720, 25 грн.

Відповідно до п. 1 наказу Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України № 236 від 09.01.2023 закріплено за філією Радомишльське лісомисливське господарство державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код ЄДРПОУ 45040111) майно, права та обов`язки, які передані за передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 68 Про затвердження передавального акту державного підприємства Радомишльське лісомисливське господарство.

Відповідно до п. 1.1, п. 3.1, п. 5.7.8 Положення про Філію Радомишльське лісомисливське господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, затвердженого наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України № 49 від 16.12.2022, Філія Радомишльське лісомисливське господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України є відокремленим підрозділом Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Підприємства та в його інтересах, здійснює делеговані Підприємством функції відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Підприємства. Філія має право представляти інтереси Підприємства в судах, в тому числі в судах загальної юрисдикції, в господарських та адміністративних судах, а також в міжнародних арбітражах у справах, пов`язаних з діяльністю Філії.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

4.1. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

4.2. Форма правочину. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.

Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов`язану з правочином (п. 4.21, п. 4.22 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

4.3. Правове регулювання договірних відносин з поставки товару.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» від 17.12.2013 № 14).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Об`єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц; постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).

4.4. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Між сторонами у справі виникло господарське зобов`язання з поставки товару шляхом поставки позивачем ДП Радомишльське лісомисливське господарство товару на загальну суму 83 720, 25 грн. (деревина) та прийняття товару відповідачем ТОВ ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними № 000390 від 12.04.2022 та № 000823 від 29.06.2022, в яких зазначено, зокрема, найменування та асортимент товару, його кількість та ціна за одиницю, а також загальна вартість. Жодних доказів, які б спростовували факт отримання відповідачем товару, або свідчили про наявність претензій щодо кількості або якості товару матеріали справи не містять. Отже, у відповідача в силу приписів ст. 530, 692 ЦК України виник обов`язок з оплати за товар, строк якого настав 12.04.2022 та 29.06.2022 відповідно.

Відповідачем не подано суду доказів оплати заборгованості в сумі 83 720, 25 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості, чим порушено приписи ст. 526, 527, 530, 629, 692 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар в сумі 83 720, 25 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.

За порушення виконання грошового зобов`язання з оплати за товар позивачем нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 2 713, 93 грн., починаючи з 30.06.2022 за 389 днів прострочки.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, виконаний позивачем, судом встановлено, що під час розрахунку позивачем помилково взято 360 днів у році, а не 365 днів.

Судом здійснено перерахунок розміру 3 % річних за допомогою Бази законодавство "Ліга.Закон" та встановлено, що сума 3 % річних за період з 30.06.2022 по 23.07.2023 (включно) (389 днів прострочки), виходячи з суми заборгованості 83 720, 25 грн., становить 2 676, 75 грн. Отже, позов в частині стягнення 3 % річних в сумі 2 676, 75 грн. є обґрунтованим та підлягає задоволенню. В решті 3 % річних в сумі 37, 18 грн. судом відмовлено, у зв`язку з безпідставністю.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 2 682, 93 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕРМЕС ІНТЕР КОМПАНІ", вул. Наваринська, 4/1, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 39859056) на користь позивача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Радомишльське лісомисливське господарство", вул. Київська, 6, м. Радомишль, Житомирський район, Житомирська область, 12201 (код ЄДРПОУ 45040111):

- 83 720, 25 грн. (вісімдесят три тисячі сімсот двадцять грн. 25 коп.) - заборгованості;

- 2 676, 75 грн. (дві тисячі шістсот сімдесят шість грн. 75 коп.) 3 % річних;

- 2 682, 93 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн. 93 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.06.2024

СуддяЕ.М. Олейняш