Рішення

від 23.05.2024 по справі 927/104/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

23 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/104/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження господарську справу

за позовом: в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 02910114 вул. Є. Лоскота, 1, сел. Козелець, Чернігівський район, Чернігівська область, 17000;

в інтересах держави в особі:

позивача: Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації,

код ЄДРПОУ 00022674, вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000;

до відповідача: Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04412432, вул. Миру, 67, смт Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39764881, вул. П`ятницька, 11А, м. Чернігів, 14000;

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Представники учасників справи:

від прокуратури: Шиленко М.В.

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не прибув

від третьої особи: не прибув

В.о. керівника Козелецької окружної прокуратури Чернігівської області подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкод власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га, шляхом:

-зобов`язання Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674);

-скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га, за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794682474227);

-скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га.

Дії суду щодо розгляду справи.

У позовній заяві в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881).

Ухвалою суду від 29.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881); підготовче засідання призначено на 27.02.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Учасники справи були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі шляхом доставки ухвали суду від 29.01.2024 до їх електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд 29.01.2024 о 13:13, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

12.02.2024 від третьої особи надійшло клопотання №9-25-0.6-866/2-24 від 07.02.2024 про зупинення провадження у справі до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в подібних правовідносинах у справі №927/1206/21.

У зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Чернігові підготовче засідання, призначене на 27.02.2024, не відбулося, про що складено акт №30-24 щодо оголошення повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 27.02.2024 повідомлено учасників справи про відкладення підготовчого засідання на 19.03.2024. Дана ухвала доставлена до електронних кабінетів учасників справи у підсистемі Електронний суд 27.02.2024 о 23:59, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У підготовчому засіданні 19.03.2024 суд відклав розгляд клопотання про зупинення провадження у справі до наступного засідання, постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 11.04.2024, про що повідомив прокурора, позивача та третю особу під розписки, а відповідача ухвалою суду від 19.03.2024, доставленою до його електронного кабінету у підсистемі Електронний суд 19.03.2024 о 13:36, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

У підготовчому засіданні 11.04.2024 суд, розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, відмовив у його задоволенні у зв`язку з тим, що обставини, що були підставою заявленого третьою особою клопотання про зупинення провадження у справі, відпали, а саме 12.03.2024 Великою Палатою Верховного Суду прийнята постанова в справі № 927/1206/21, повний текст якої оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.03.2024.

Суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.04.2024, про що повідомив прокурора та позивача під розписки, а відповідача та третю особу ухвалою суду від 11.04.2024, доставленою до їх електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд 11.04.2024 о 14:25, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У судовому засіданні 25.04.2024 суд постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви до 23.05.2024, про що повідомив прокурора та позивача під розписки, а відповідача та третю особу ухвалою суду від 25.04.2024, доставленою до їх електронних кабінетів у підсистемі Електронний суд 25.04.2024 о 15:31, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

23.05.2024 від відповідача надійшла заява №03-09/1261 від 22.05.2024, в якій позивач визнає позовні вимоги в повному обсязі та просить повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового зору, сплаченого при поданні позову, у зв`язку з визнанням відповідачем позовних вимог у повному обсязі. Заява підписана Куликівським селищним головою Пастернак Юлією.

Відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу (п. 1 частини 2 статті 46 ГПК України).

Виходячи з положень статті 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження в справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення в зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони в повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Суд дослідив матеріали справи та зміст заяви відповідача, складеної за підписом повноважної особи, прийняв визнання позову. За висновком суду, подана відповідачем письмова заява не суперечить закону та не порушує прав та інтересів будь-яких інших осіб.

Щодо повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, суд дійшов висновку, що заява в цій частині не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені ЗУ "Про судовий збір".

Порядок повернення судового збору врегульовано статтею 7 ЗУ "Про судовий збір".

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна за своїм змістом норма міститься у ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Враховуючи, що заява про визнання позову подана відповідачем на стадії судового розгляду справи по суті, тобто поза межами строку, встановленого ч.3 ст.7 ЗУ "Про судовий збір" та ч.1 ст.130 ГПК України, у суду відсутні підстави для повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Подані Департаментом культури і туризму, національностей та релігій клопотання №15-730/8 від 15.03.2024, №15-110/8 від 17.04.2024, №15-1376/8 від 17.05.2024 про розгляд справи без участі представника залишені судом без розгляду, оскільки Департамент культури і туризму, національностей та релігій не є учасником даної справи.

У судовому засіданні 23.05.2024 суд розглянув справу по суті та проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції учасників справи.

Позов обґрунтовано тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг передано у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади, в тому числі земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, оскільки на ній розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Грушевка» (охоронний № 2933-Чр) та не підлягає передачі з державної до комунальної власності, а тому набуття права комунальної власності Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на спірну земельну ділянку відбулося всупереч вимогам земельного законодавства.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги прокурора в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.

Обставини справи встановлені судом.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 № 130 «Про взяття під державну охорону нововиявлених пам`ятників археології, архітектури, історії та культури» взято під державну охорону нововиявлені пам`ятники археології, архітектури, розташовані на території області, згідно з додатками № 1-3 (а.с.37).

За додатком №2 до згаданого рішення, під № 133 значиться нововиявлений пам`ятник археології - поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст. (с.Орлівка, Орлівська сільська рада, за 1,1 км на північ від села, в урочищі Грушівка).

На нововиявлений пам`ятник археології поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст. складено облікову картку та паспорт (а.с.49-56).

Згідно з паспортом пам`ятника - поселення «Грушевка», складеним 10.09.1989 (місцезнаходження: Чернігівська обл., Куликівський р-н, Орлівська сільська рада, с. Орлівка, урочище Грушевка, за 1,1 км на північ від села) поселення розміщене за 1,1 км на північ від північно-східної околиці с. Орлівка, за 0,1 км на схід від моста через про меліорований струмок на дорозі Орлівка-Грабівка. Поселення займає підвищення біля правого берега струмка. Площа поселення біля 2 га. Культурний шар містить давньоруську кераміку, розташований плямами. Поселення відкрите в 1988 році ОСОБА_2 . До вказаного паспорту додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено розташування пам`ятки археології.На момент паспортизації пам`ятка перебувала на балансі колгоспу «Україна», с. Орлівка, під оранкою.

Згідно з обліковою карткою на поселення «Грушевка», складеною 11.10.2017, у 1986 році визначена площа поширення культурного шару за поверхневими зборами підйомного матеріалу становила 2 га. При роздержавленні земель КСП поселення нанесене на карту землекористування на площі 18,4 га.

На графічній частині (плану) проекту роздержавлення земель КСП ім. Україна Куликівського району Чернігівської області, де територія археологічної пам`ятки по контуру позначена чорними косими лініями та замальована жовтим кольором. Під № 1 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Грушевка».

Згідно з рішенням першої сесії 7 скликання Куликівської селищної ради від 22.11.2017 Куликівська селищна рада є правонаступником прав та обов`язків Орлівської сільської ради.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 у Чернігівській області утворено Чернігівський район (з адміністративним центром у місті Чернігів) у складі територій Березнянської селищної, Гончарівської селищної, Городнянської міської, Деснянської селищної, Добрянської селищної, Іванівської сільської, Киїнської сільської, Киселівської сільської, Кіптівської сільської, Козелецької селищної, Куликівської селищної, Любецької селищної, Михайло- Коцюбинської селищної, Новобілоуської сільської, Олишівської селищної, Остерської міської, Ріпкинської селищної, Седнівської селищної, Тупичівської сільської, Чернігівської міської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Орлівська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Куликівської селищної ради Чернігівського району.

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 №45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» Київською обласною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру" розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ, Куликівського району, Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) (а.с.65-99).

У вказаній технічній документації маються пропозиції сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі, в яких зазначено, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 №643 у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, а саме: ділянка № 7 (Орлівська сільська рада) - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 17,7364 га).

Обмеження у використанні земельної ділянки №7 з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

В акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 05.11.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну ділянку № 7 (Орлівська сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 17,7364 га.

У перелік обмежень щодо використання земельних ділянок від 05.11.2018, включено Ділянку № 7 (Орлівська сільська рада) площею 17,7364 га, яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

Відділом у Куликівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 26.10.2018 №8-25-0.29-244/108-18 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Куликівської селищної ОТГ, затвердженого розпорядженням КМУ від 12.08.2015 №899-р в редакції від 09.08.2017 №555-р, пунктом 7 якого передбачено необхідність проведення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації.

12.11.2018 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру видано висновок державної експертизи землевпорядної документації №3193-18, згідно з яким Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської селищної ОТГ Куликівського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 року № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 01.02.2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повернута на доопрацювання.

У підпункті 3 пункту 10 вказаного Висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність долучити погодження структурного підрозділу у сфері охорони культурної спадщини згідно вимог ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Згідно з довідкою від 26.11.2018 №296-П до вказаної технічної документації із землеустрою, виданою Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації зазначено, що земельні ділянки, розташовані на землях історико-культурного призначення, у тому числі: на земельній ділянці, яка знаходиться на території Орлівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області - № 7 площею 17,7364 га розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Грушевка» (с.Орлівка), XII-XIII ст.ст. (№2933-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій від 10.10.2017 №350).

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою за наступних умов - упродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку №7, укладення охоронного договору на пам`ятку археології поселення «Грушевка», обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цієї ділянки у користування та інше.

Також у довідці повідомлено про те, що відповідно до ч.2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», п. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну та комунальну власність.

26.11.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області видано наказ №25-9169/14-18-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі на території Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області загальною площею 2015,4001 га.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг передано Куликівській селищній раді Куликівського району Чернігівської області у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади Куликівського району Чернігівської області земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 8865,4448 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Куликівської селищної ради Куликівського району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.

На підставі акта приймання-передачі від 21.12.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг передало із державної власності, а Куликівська селищна рада Куликівського району Чернігівської області прийняла у комунальну власність Куликівської селищної об`єднаної територіальної громади Куликівського району Чернігівської області земельні ділянки згідно з додатком.

Відповідно до додатку під №31 земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га, яка розташована на території Орлівської сільської ради Чернігівського району, передано Куликівській селищній раді та зазначено про відповідні обмеження у користуванні земельною ділянкою.

21.11.2018 Відділом у Куликівському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області відкрито Поземельну книгу на земельну ділянку 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га, яка розташована на території Орлівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області, згідно з якою цільове призначення землі сільськогосподарського призначення,16.00 землі запасу, охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини 17,7364 га.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна державним реєстратором Куликівської селищної ради Чернігівської області ОСОБА_4 21.03.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1794682474227, номер відомостей про речове право - 30863355).

Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 28.09.2023 №15-2363/8 на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст., №2933-Чр (с.Орлівка), взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 №130.

За доводами в.о. керівника Козелецької окружної прокуратури наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14- 18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Куликівської селищної ради земельної ділянки площею 17,7364 га з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, є незаконним, оскільки на ділянці розташована пам`ятка археології місцевого значення і ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну або приватну власність.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у неправомірній передачі Куликівській селищній раді спірної земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, внаслідок чого держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та у разі порушення виявлення порушень .

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна адміністрація.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Чернігівської ОДА з листом від 08.11.2023 №50-75-4398вих-23, у якому повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити про вжиті заходи щодо усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

У листі від 24.11.2023 №01-01-32/20285-вих Чернігівська ОВА повідомила про відсутність підстав для вжиття заходів, зазначених у листі прокурора.

Відтак позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не збирається робити.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОДА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо суті спору.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14 Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки і набуття нею статусу об`єкта цивільних прав пов`язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розроблення ДП Центр Державного земельного кадастру (Київська філія) технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Куликівської сільської ОТГ Куликівського району Чернігівської області встановлено, що в межах земельної ділянки площею 17,7364 га (якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 7422786000:02:000:1050) наявне обмеження у використанні у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини.

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА погоджуючи вказану технічну документацію із землеустрою, у довідці №296-П від 26.11.2018 звертав увагу на те, що на земельній на земельній ділянці, яка знаходиться на території Орлівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області - № 7 площею 17,7364 га розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Грушевка» (с.Орлівка), XII-XIII ст.ст. (№2933-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій від 10.10.2017 №350). Департамент вказував, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

До акту від 21.12.2018 приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність, згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10009/14-18-сг, внесене застереження відносно земельної ділянки за кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 щодо обмеження в використанні земельної ділянки, а саме охоронної зони навколо об`єкту культурної спадщини площею 17,7364 га.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За приписами статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб`єктом права на землі державної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Враховуючи зміст статей 53, 54 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ від 08.06.2000.

Законом України Про охорону культурної спадщини закріплено, що охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини, пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об`єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Судом встановлено, що на земельній ділянці, яка знаходиться на території Орлівської сільської ради Куликівського району Чернігівської області - № 7 площею 17,7364 га розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Грушевка» (с.Орлівка), XII-XIII ст.ст. (№2933-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій від 10.10.2017 №350).

Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст. (охоронний номер №2933-Чр) підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП «Україна» Куликівського району Чернігівської області.

Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА у листі від 28.09.2023 №15-2363/8 також зазначено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 розташована пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст., №2933-Чр (с.Орлівка), взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 26.06.1989 №130.

Факт розміщення поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст. на земельній ділянці з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, підтверджується також план-схемою, складеною інженером-землевпорядником (кваліфікаційний сертифікат № 001323.

Статтею 6 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури №3600-IX від 13.07.1978 до пам`яток археології віднесено городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскальні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Згідно статті 8 Закону УРСР Про охорону і використання пам`яток історії та культури виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.

Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Отже, зазначена пам`ятка була і є пам`яткою культурної спадщини відповідно до Закону України Про охорону культурної спадщини, а спірна земельна ділянка, на якій розміщена пам`ятка, є землею історико-культурного призначення.

Статтею 17 Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ урегульовано питання суб`єктів права власності на пам`ятки. Згідно частини 1 та 2 цієї статті, пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. У свою чергу, частина 6 вказаної норми визначає, що землі на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам`яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов`язковому вилученню або викупу державою.

Згідно зі ст. 34 Закону України Про охорону культурної спадщини території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Враховуючи принцип використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст. 96 Земельного кодексу України), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Як встановлено судом, на земельній ділянці 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, знаходиться об`єкт культурної спадщини, пам`ятка археології місцевого значення поселення поселення «Грушевка», XII-XIII ст.ст. (№2933-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 №130, наказ Департаменту культури і туризму, національностей та релігій від 10.10.2017 №350).

З огляду на наведені обставини земельна ділянка 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам`ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

За приписами положень ст. 20 Земельного кодексу України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Судом враховано той факт, що третя особа погодивши технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, а отже усвідомлювала, що на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об`єкта культурної спадщини - пам`ятки археології. Відповідач також знав про вказаний факт, що підтверджується додатком до акта приймання-передачі від 21.12.2018, де зазначено про обмеження у використанні земельної ділянки та вказано Охоронна зона навколо об`єкту культурної спадщини, площа, на яку поширюється обмеження 17,7364 га.

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам`ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини про перебування землі, на якій розташовані пам`ятки археології, виключно у державній власності, відповідач та третя особа усвідомлено вчинили неправомірні дії щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність.

Закон України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ від 08.06.2000 (набув чинності 12.07.2000) є спеціальним нормативним актом у відношенні до Земельного кодексу України №2768-ІІІ від 25.10.2001 (набув чинності 01.01.2002).

Частина 1 статті 54 Земельного кодексу України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України Про охорону культурної спадщини, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщенні пам`ятки археології перебувають виключно в державній власності.

За висновком суду до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального законодавчого акту Закону України Про охорону культурної спадщини №1805-ІІІ від 08.06.2000.

Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Прокурором заявлені вимоги до Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про усунення перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, шляхом зобов`язання Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Отже, вимога прокурора є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК Украі?ни та пунктом б частини третьої? статті 152 ЗК Украі?ни.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 наведені висновки про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, потрібно розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку доцільно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.

Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну власність.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника, відтак позов в частині зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку кадастровий номер 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, підлягає задоволенню.

Щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Як встановлено судом, право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради, наслідком чого є перешкоди держави в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні пам`ятками археології та земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи викладене, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт за територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Аналогічна правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №910/10963/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 23.06.2020 у справі № 905/633/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19.

У розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Скасування державної реєстрації права власності Куликівської селищної ради на нерухоме майно - земельну ділянку 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794682474227 - призведе до повернення спірного нерухомого майна у стан, що існував до реєстрації права власності за селищною радою, що узгоджується з приписами ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав па нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794682474227).

Щодо скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до частини 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 ЗК України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-370/2-23 від 24.01.2023 земельна ділянка з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га зареєстрована в Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності як землі сільськогосподарського призначення із видом обмеження у використанні - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

Згідно з даними, які містяться у Державному земельному кадастрі, цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення (розділ 1 «Земельна ділянка. Загальні відомості» Поземельної книги, запис від 21.11.2018 № 001).

Такі відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки суперечать правовому режиму ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі №813/4701/16, від 22.10.2021 у справі № 160/7922/20, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки. Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №361/4307/16.

З огляду на зазначене, скасування державної реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки, а тому вимога прокурора про скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050, площею 17,7364 га, є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 9084,00 грн.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Зобов`язати Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432 вул. Миру, 67, смт Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674 вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000).

3.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га, за Куликівською об`єднаною територіальною громадою в особі Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432 вул. Миру, 67, смт Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1794682474227).

4.Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7422786000:02:000:1050 площею 17,7364 га.

5.Стягнути з Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412432 вул. Миру, 67, смт Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 9084,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 03.06.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор