Постанова

від 29.05.2024 по справі 910/8428/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/8428/23

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників сторін:

ГУ ДПС у місті Києві - Слив`юк С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2023

у справі № 910/8428/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіа Група Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Скрінз»

про банкрутство.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджітал Скрінз» (далі - ТОВ «Діджітал Скрінз», боржник); визнано грошові вимоги ТОВ «Медіа Група Україна» до ТОВ «Діджітал Скрінз» у розмірі 341 970 500,00 грн; уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів; уведено процедуру розпорядження майном; призначено розпорядником майна ТОВ «Діджітал Скрінз» арбітражного керуючого Іващука В. А., вирішено інші процесуальні питання.

Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС звернулося з кредиторською заявою до суду про визнання кредитором ТОВ «Діджітал Скрінз» з грошовими вимогами у сумі 5 218 824,31 грн.

В обґрунтування зазначило, що у боржника обліковується неузгоджені грошові зобов`язання у суму 5 218 824,31 грн, а саме: податок на доходи фізичних осіб у розмірі 928 419,31 грн (основне зобов`язання - 928 115,00 грн, штрафні санкції - 304,31 грн); ПДВ у розмірі 4 290 405,00 грн (основні зобов`язання 3 432 324,00 грн, штрафні санкції - 858 081,00 грн).

Короткий зміст ухвали та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024, визнано кредитором ТОВ «Діджітал Скрінз» ТОВ «Медіа Група Україна» у розмірі 341997340,00 грн, з яких: 341 970 500,00 грн - основний борг (четверта черга); 26 840,00 грн. - судові витрати (перша черга).

Відмовлено ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у визнанні кредитором боржника на загальну суму 5 224 192,31 грн.

Відмовляючи ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС, у визнанні кредитором боржника, суди виходили з того, що зазначений Управлінням борг боржника виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, а тому за змістом пункту 101.1 статті 101 ПК України є безнадійним та підлягає списанню.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (далі - ГУ ДПС, Управління, скаржник) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/8428/23; визнати ГУ ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС кредитором у справі № 910/8428/23 з грошовими вимогами у сумі - 5218824,31 гривень.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, вважає оскаржувані судові рішення такими, що прийняті із неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки нарахована сума заборгованості боржнику є неузгодженою, тому строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу за частиною 102.4 статті 102 ПК України не підлягає застосуванню у даному випадку.

У контексті допущених порушень Управління стверджує, що в ході розгляду заяви ГУ ДПС у м. Києві про визнання кредитором по справі № 910/8428/23, господарські суди не дослідили не тільки наявність грошових зобов`язань боржника перед бюджетом, а й підстави їх виникнення, характер, не встановили розмір, момент виникнення та правомірність нарахування відповідних грошових вимог, тому дійшли передчасного висновку про відхилення грошових вимог Управління.

Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

Відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

Предметом касаційного розгляду у цій справі є правомірність відмови господарськими судами попередніх інстанцій Управлінню у визнанні кредитором боржника.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:

- грошовим зобов`язанням (боргом) є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

- боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

- кредитором, серед іншого, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

- конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 45 КУзПБ склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна (абзац перший частини другої статті 47 КУзПБ).

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (абзац четвертий частини шостої статті 45 КУзПБ).

Отже, під час розгляду заявлених до боржника кредиторських вимог, суд, в силу наведених вище норм, має з`ясовувати правову природу таких вимог, надати правову оцінку доказам поданим заявником на підтвердження його вимог до боржника, аргументам та запереченням боржника чи інших кредиторів щодо задоволення таких вимог, перевірити дійсність заявлених вимог, з урахуванням чого встановити наявність підстав для їх визнання чи відхилення (повністю або частково).

Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі №904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора у справі про банкрутство законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку, та прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове визнання її вимог. Відповідний висновок наведений Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі №916/2878/14, від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14, від 04.11.2020 у справі №904/9024/16, від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20.

У цій справі спірними є вимоги, які складаються з визначених податковим органом зобов`язань Боржника зі сплати податків та зборів, відтак порядок виникнення таких грошових зобов`язань визначений положеннями Податкового кодексу України.

Податковий кодекс України дає визначення грошового зобов`язання, яке є спеціальним для цілей податкового законодавства, а саме, грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п. 14.1.39. ПК України).

Пункт 14.1.156. ПК України визначає податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

У відповідності до положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом

У постанові від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19 Великою Палатою Верховного Суду викладено правовий висновок про те, що аналіз приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень ПК України, дає змогу дійти висновку про те, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. Однак неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

У справі, що розглядається, Управління звернулось з заявою з грошовими вимогами, в обґрунтування зазначило, що у боржника обліковується неузгоджені грошові зобов`язання у суму 5 218 824,31 грн, а саме: податок на доходи фізичних осіб у розмірі 928 419,31 грн (основне зобов`язання - 928115,00 грн, штрафні санкції - 304,31 грн); ПДВ у розмірі 4 290 405,00 грн (основні зобов`язання 3 432 324,00 грн, штрафні санкції - 858 081,00 грн).

Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, відмовляючи Управлінню у визнанні кредитором з грошовими вимогами до боржника, суди попередніх інстанцій обмежились лише доводом про те, що зазначений борг боржника виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника, а тому за змістом пункту 101.1 статті 101 Податкового кодексу України є безнадійним та підлягає списанню.

Пункт 101.1 статті 101 Податкового кодексу України визначає, що списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Відповідно до підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України під терміном «безнадійний податковий борг» розуміється, податковий борг платника податків, у тому числі податкового агента, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу.

Пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, крім випадків, передбачених абзацом третім пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Системний аналіз зазначених норм дозволяє зробити висновок про те, що у статті 102 Податкового кодексу України встановлено універсальний граничний строк давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу, нарахованого платнику податків за результатами податкової перевірки, який становить 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Цей строк є спеціальним строком давності для звернення податкового органу до платника податків з вимогою про погашення податкового боргу та застосовується імперативно (в силу закону). Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, щодо якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу (аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 06.02.2018 у справі №К/9901/9917 (807/2097/16), від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, від 05.12.2019 у справі № 910/1678/19).

У разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції нараховані на такий борг, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

Стверджуючи про безнадійність зазначеного Управлінням боргу, який підлягає списанню, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не досліджували докази, надані Управлінням на підтвердження заявлених вимог (податкові повідомлення-рішення, довідки, витяги), не з`ясували підстави виникнення такого зобов`язання, момент виникнення зобов`язання за кожним несплаченим божником та заявленим контролюючим органом податком, і періоду за який податковим органом здійснено їх нарахування, момент його узгодження з урахуванням результатів оскарження боржником податкових повідомлень-рішень (справа № 826/9643/17), настання строку сплати.

Тоді як з`ясування вказаних обставин має передувати застосуванню до податкового боргу, заявленого як грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство, строку давності для стягнення контролюючим органом податкового боргу та відмові у визнанні таких грошових вимог через безнадійність податкового боргу у зв`язку з його пропуском.

Водночас, без обов`язкового дослідження підстав виникнення грошових вимог кредитора до боржника, їх характеру, правової природи та обґрунтованості, та моменту виникнення заявлених вимог Боржника і періоду, за який податковим органом здійснено їх нарахування, суди відмовили у їх визнанні, обмежившись лише висновком про безнадійність вказаного боргу, який підлягає списанню.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у цій справі судові рішення наведеним вимогам не відповідають, оскільки судами попередніх інстанцій допущено неповне з`ясування фактичних обставин.

Не з`ясувавши фактичні обставини стосовно встановлення підстав, розміру та моменту виникнення спірних грошових вимог податкового органу до Боржника, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відхилення вказаних вимог Управління у цій справі.

Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, тому постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в частині розгляду грошових вимог податкового органу.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів вважає обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на допущені судами порушення норм процесуального права щодо неповного дослідження зазначених вище обставин та доказів у справі, неправильне застосування норм матеріального права, а також враховуючи обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Управління та скасування оскаржуваних судових рішень в частині грошових вимог Управління з направленням матеріалів цієї справи в скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, зокрема, належним чином встановити обставини щодо підстав, розміру та моменту виникнення в Управління грошових вимог до боржника і періоду, за який податковим органом здійснено їх нарахування, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, і, в залежності від встановленого та вимог закону, ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Судові витрати

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 у справі №910/8428/23 в частині вимог Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу ДПС, скасувати.

3. Справу № 910/8428/23 в скасованій частині передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.