Постанова

від 30.05.2024 по справі 910/6516/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6516/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т.Є. - головуючого, Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Іщука В.В.,

представників учасників справи:

позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 - Заведія В.І.,

відповідача Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» - Бєлової О.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 (суддя - Головіна К.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 (головуючий - суддя Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Барсук М.А.)

у справі за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1

до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза»

про стягнення 2 276 762,40 грн

УСТАНОВИВ

У квітні 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Міноборони, позивач) подало до суду позов до Приватного акціонерного товариства «Трикотажна фабрика «Роза» (далі - ПАТ «ТФ «Роза», відповідач) про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 276 762,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням ПАТ «ТФ «Роза» своїх зобов`язань за договором № 286/3/22/277 від 24.06.2022 про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) в частині своєчасної поставки товару. У зв`язку з простроченням зобов`язання за вказаним договором просить стягнути з ПАТ «ТФ «Роза» 2 276 762,40 грн штрафних санкцій, з яких: 59 162,40 грн пені, 2 217 600,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024, в задоволенні позовних вимог Міноборони відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими судовими рішеннями, Міноборони звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Міноборони про стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 276 762,40 грн.

В обґрунтування касаційної скарги Міноборони, посилаючись на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21. Зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, та при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести не тільки їх наявність, а й те, що вони були форс-мажорними для конкретного випадку.

03.05.2024 ПАТ «ТФ «Роза» надіслано до Верховного Суду відзив на вказану касаційну скаргу, у якому відповідач погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій. Просить у задоволенні касаційної скарги Міноборони відмовити, а ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.06.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та ПАТ «ТФ «Роза» (постачальник) укладено договір про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/22/277 (далі - Договір), предметом якого є поставка фуфайок та сорочок з трикотажного бавовняного кулірного полотна (далі - товар).

Згідно з пунктом 1.2 Договору постачальник зобов`язувався у 2022 році поставити замовнику товар в асортименті, комплектності, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому договорі, а замовник забезпечити приймання та оплату товару.

Відповідно до пункту 1.3 Договору номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, терміни виконання Договору визначаються Специфікацією, за якою поставці підлягає товар у кількості 200 000 штук на загальну суму 31 680 000,00 грн у строк до 15.10.2022 включно.

Ціна Договору становить 31 680 000,00 грн, у тому числі ПДВ 00,00 грн, (є платником єдиного податку III групи за ставкою 2 %) (за загальним фондом) (пункт 2.1 Договору).

Пунктом 7.3.2 Договору встановлено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної ціни Договору.

За умовами пункту 11.1 Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 включно.

ПАТ «ТФ «Роза» листом від 10.10.2022 № 135 повідомило Міноборони про обставини, які ускладнили належне виконання умов договору внаслідок дії обставин непереборної сили. Зобов`язувалося отримати сертифікат Торгово-промислової палати за місцем розміщення виробництва з обґрунтуванням всіх обставин, що спричинили затримку виконання умов договору. Вказаний лист Міноборони отримало 17.10.2022, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції та не заперечується позивачем.

На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідачем було надано сертифікат від 16.02.2023 № 3200-23-0719, виданий Київською обласною (регіональною) Торгово-промисловою палатою України (далі - ТППУ), що засвідчує настання форс-мажорних обставин у період з 10.10.2022 по 15.11.2022, які унеможливили виконання договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 24.06.2022 № 286/3/22/277 у визначений строк (15.10.2022).

Отже, до 15.10.2022 (кінцевої дати поставки товару за Договором) відповідачем поставлено лише частину товару (172 100 шт. на суму 22 260 640,00 грн). Решту Товару позивачу поставлено з порушенням строку, встановленого в Договорі.

Згідно з Актом приймання-передачі № P-1392 від 26.10.2022 ПАТ «ТФ «Роза» поставлено товар в кількості 23 400 штук на суму 3 706 560,00 грн з простроченням на 10 діб. За актом приймання-передачі № Р-1662 від 16.11.2022 року - в кількості 4 500 штук на суму 712 800,00 грн з простроченням на 31 добу.

Таким чином, поставку товару у кількості 27 900 шт. на загальну суму 4 419 360,00 грн постачальником здійснено з порушенням терміну визначеного договором.

21.02.2023 Міноборони направило до ПАТ «ТФ «Роза» претензію № 286/438 з повідомленням про нарахування штрафних санкцій у зв`язку з простроченням поставки частини товару в сумі 2 276 762,40 грн, які відповідач просив сплатити протягом одного календарного місяця з дати отримання претензії. ПАТ «ТФ «Роза» відповіді не надав.

Посилаючись на умови пункту 7.3.2 Договору, відповідно до якого за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної ціни договору, позивач просив суд стягнути з ПАТ «ТФ «Роза» 59 162,40 грн пені, 2 217 600,00 грн штрафу згідно з вимогами пункту 3 частини першої статті 611 та частин першої, другої статті 549 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд на підставі вимог пункту 8.1 Договору та статті 617 ЦК України виходив з наявності факту настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) у спірних правовідносинах та виконання відповідачем умов Договору щодо повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин, підтверджених належними доказами. Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення умов Договору.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги Міноборони та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив з такого. Військова агресія росії проти України, введення воєнного стану, ракетні обстріли об`єктів енергетики з жовтня 2022 року, відключення на території міста Києва та Київської області електроенергії, в тому числі на виробничих потужностях відповідача (аварійні, стабілізаційні, екстрені тощо), є обставинами непереборної сили (обставини форс-мажору) у період виконання відповідачем зобов`язання по договору, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України (далі - ТППУ). Суд також врахував інші докази: лист апарату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 11.01.2023 № 009-45 про кількість та тривалість повітряних тривог у місті Києві з 24.02.2022 до 31.12.2022; лист виконавчого органу КМДА Департаменту будівництва та житлового забезпечення № 056/934-19856 про фіксування пошкоджень об`єктів цивільної інфраструктури, житлових, адміністративних, промислових та інших будівель шляхом влучання по цих об`єктах різними типами зброї та/або уламками такої зброї в період з 02.05.2022 по 31.12.2022; графік відключення електроенергії ПАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» на виробничих підприємствах за адресою: м. Бровари, бул. Незалежності, 23 та м. Київ, вул. Нововокзальна, 41; заяву свідка Боровського О.М., оформлену в порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

Названий свідок є начальником відділу експлуатації Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро ФУДС ГБ Україна», у власності якого знаходяться виробничі приміщення відповідача та використовуються ним на умовах договору оренди № 1604/18 від 16.04.2018. Свідок надав докази відсутності електропостачання підприємства за адресою виробничих потужностей відповідача. Повідомив, що після відновлення електричного живлення підприємству потрібно від 30 хв до 1,5 год (в залежності від тривалості відсутності електричного живлення) для відновлення роботи та вихід на робочі параметри компресорного, котельного та технологічного обладнання фабрики.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження відповідачем належним чином настання форс-мажорних обставин, які й призвели до неналежного виконання зобов`язань за Договором в частині дотримання строку, оскільки виготовлення та поставка товару є неможливим за відсутності безперебійного або хоча б прогнозованого постачання електричної енергії за графіком та в умовах частих обстрілів і повітряних тривог.

Враховуючи факт настання обставин непереборної сили (форс-мажору) у спірних відносинах, дотримання ПАТ «ТФ «Роза» умов договору щодо повідомлення позивача про їх настання та підтвердження належними доказами таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасну поставку товарів за договором від 24.06.2022 № 286/3/22/277 на підставі статті 617 ЦК України та пункту 8.1 Договору.

Частиною першою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як свідчать встановлені судами обставини, правовідносини між сторонами виникли з Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України), за умовами якого відповідач зобов`язався поставити позивачу товар у кількості та строки, визначені цим Договором.

Частинами першою, другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) за положеннями статті 610 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно із статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

У справі, що розглядається, у розділі VIII Договору сторони погодили, що звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні), які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання Договору. А саме знищення внаслідок бойових дій виробничих потужностей виконавця партії (партій) товару, тощо.

Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та строку їх дії є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або регіональними ТППУ (пункт 8.3 Договору).

Відповідно до пункту 8.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов`язання за Договором унаслідок дії непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

У разі неповідомлення у строк, який визначений у вказаному пункті Договору, у письмовій формі іншої сторони про настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), вона позбавляється права посилатися на ці обставини та не звільняється від відповідальності, передбаченої розділом VII Договору, навіть при наявності відповідного сертифікату, виданого ТППУ та/або регіональними ТПП.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідачем належними засобами доказування підтверджено настання форс-мажорних обставин, які в даному випадку призвели до часткового прострочення відповідачем зобов`язань за Договором, оскільки виготовлення та поставка товару є неможливим за відсутністю безперебійного або хоча б прогнозованого постачання електричної енергії за графіком, в умовах ракетних обстрілів та повітряних тривог. Також судами враховано, що більшу частину товару, а саме 172 000 шт. на суму 22 260 640,00 грн було поставлено у визначений Договором строк та станом на 16.11.2022 (через місяць) договір виконано у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21.

У наведеній для порівняння постанові Верховного Суду у справі № 922/2394/21 йдеться про настання форс-мажорних обставин вже після строку виконання зобов`язання, обумовленого сторонами, та які виникли ще до початку широкомасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України. Крім того, відповідач не повідомив у встановлений строк про настання таких обставин, а тому позбавлений права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язань щодо виконання робіт за Договором.

У постанові Верховного Суду у справі № 917/1053/18 йдеться про те, що сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Проте, в указаній справі не було з`ясовано чи містять наведені у сертифікаті обставини непереборної сили ознаки надзвичайності та невідворотності, що об`єктивно унеможливили належне виконання відповідачем обов`язку за договором поставки у випадку, коли умовами договору не передбачено наслідків невиконання умов щодо строку повідомлення про обставини непереборної сили та взагалі не містить умов щодо наслідків такого неповідомлення.

За постановою Верховного Суду у справі № 913/20/21 справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв`язку з необґрунтованим відхиленням судом клопотання про долучення доказів, що унеможливило встановити фактичні обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду у справі № 904/3886/21 суди дійшли висновку, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТППУ, тобто надані стороною у справі докази є належним свідченням існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов Договору, а саме стягнення неустойки, штрафу та відшкодування збитків, тому відхилили доводи Підприємства про недоведення Товариством належними та допустимими доказами настання форс-мажорних обставин, які не надали Товариству змоги своєчасно та в повному обсязі виконати свої зобов`язання за Договором.

Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, про що зазначено у поданій касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Зі змісту пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Скаржник, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує, що судами неправильно та без урахування висновків, викладених у наведених ним постановах Верховного Суду застосовано норми статей 617 ЦК України та 218 ГК України.

За статтею 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 617 ЦК України встановлені підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань.

У справі, що розглядається, суди врахували правові висновки, викладені у наданих для порівняння постановах Верховного Суду, та з урахуванням самого факту настання обставин непереборної сили (форс-мажору), дотримання відповідачем умов договору щодо повідомлення позивача про їх настання, підтвердження форс-мажорних обставин належними доказами у даному конкретному випадку, дійшли висновку що форс-мажорні обставини, які виникли та підтверджені сертифікатом ТППУ, дійсно стали підставою неможливості належного виконання зобов`язання відповідачем.

Проаналізувавши наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, як підставу неоднакового застосування норм статті 218 ГК України та статті 617 ЦК, Касаційний господарський суд визнає формальними і декларативними міркування скаржника, оскільки справа, що розглядається, відрізняється за фактичними обставинами справи у сукупності з наданими доказами та складом правопорушень. Застосування судами попередніх інстанцій вказаних норм не суперечить жодному з наданих для порівняння висновків суду касаційної інстанції, у яких йдеться про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні, сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку.

Тобто, правовідносини є подібними, проте різняться за фактичними обставинами справи, які зумовили прийняття відповідного рішення.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень наведених правових норм.

Ураховуючи наведене, Суд відхиляє аргументи, викладені в касаційній скарзі на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки доводи скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та переоцінки доказів і встановлення інших обставин.

Підставою касаційного оскарження зазначено також пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Позивач вважає, що судами попередніх інстанцій у порушення статей 3, 7, 13, ГПК України не надано належної правової оцінки всім обставинам справи.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи дослідили й надали оцінку, зокрема й усім зазначеним у касаційній скарзі доказам.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника із наданою судом оцінкою доказів, тобто зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша, друга статті 300 ГПК України).

Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилась, доводи скаржника про неправильну оцінку доказів відхиляються судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.03.2024 в справі № 910/6516/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова