Постанова

від 03.06.2024 по справі 916/82/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/82/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року, м. Одеса, суддя Літвінова С.В.

у справі №916/82/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон

про стягнення 98 460 грн.90 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», м. Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон, в якій просило суд стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» безпідставно отримані кошти у розмірі 98 460 грн. 90 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат у справі.

Зокрема, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», м. Київ були обґрунтовані тим, що в січні 2022 року Товариству з обмеженою відповідальністю «АМПІР» було передано автомобіль Peugeot 301 д.н.з НОМЕР_1 , який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», м. Київ на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу CXC№623632 від 18.08.2020 року для проведення ремонтних робіт.

Позивач зазначив, що 25.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», м. Київ отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР» рахунок-фактуру №71344 від 25.01.2022 року на оплату послуг з ремонту автомобіля на загальну суму 98 460 грн.90 коп.

27.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» м. Київ оплатило даний рахунок-фактуру у повному обсязі, перерахувавши на рахунок відповідача кошти у розмірі 98 460 грн.90 коп., що підтверджується платіжним дорученням.

Позивач вказав, що після настання повномасштабного вторгнення російських військових на території України тимчасову окупацію частини Херсонської області, позивач повністю втратив будь-який зв`язок з відповідачем і станом на сьогоднішній день Товариство з обмеженою відповідальністю «АМПІР» так і не повернуло вищезазначений автомобіль та не виконало оплачені роботи на суму 98 460 грн. 90 коп.

З огляду на зазначене та інші обставини, на які посилається Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» м. Київ у позовній заяві, останній вважає, що відповідач має повернути позивачу безпідставно отримані кошти в порядку, визначеному ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/82/24 задоволено позовні вимоги у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач не виконав ремонтні роботи на автомобілі, незважаючи на отримання коштів від позивача. На день розгляду спору сума безпідставно отриманих коштів у розмірі 98 460 грн. 90 коп. відповідачем позивачу не повернута, а тому, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМПІР» з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі № 916/82/24 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» про стягнення коштів відмовити у повному обсязі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції не з`ясував обставини щодо належного виконання відповідачем робіт за договором.

Зокрема, апелянт зазначає, що з метою виконання власних зобов`язань по ремонту автомобіля в період з 31.01.2022 року по 09.02.2022 року ТОВ «Пежо Сітроен Україна» поставило ТОВ «Ампір» матеріали та запчастини, які необхідні були для ремонту автомобіля згідно переліку, зазначеного в рахунку фактурі, що підтверджується видатковими накладними.

Апелянт вказує, що в період з 31.01.2022 року по 20.02.2022 року Товариством було здійснено ремонт автомобіля 23.02.2022 року ТОВ «Ампір» було складено акт надання послуг №71344 та повідомлено позивача про готовність автомобіля телефонним дзвінком. 24.02.2022 року на території України був введений воєнний стан, а з 25.02.2022 року по 11.11.2022 року територія міста Херсон та Херсонської області була окупована військами російської федерації. Власники транспортних засобів, чиї автомобілі знаходилися в ремонті або на зберіганні, втратили можливість повернути їх.

Крім того, апелянт зазначає, що 01.03.2022 року наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ампір» №11/1 діяльність Товариства через окупацію міста була призупинена, призупинені трудові договори з працівниками, а адміністрація та працівники товариства евакуювалися на безпечну територію, підконтрольну Україні.

Апелянт вказує, що Товариство почало відновлювати свою діяльність на початку січня 2023 року та 01.11.2023 року при першій можливості ТОВ «Ампір» надіслало на електронну адресу Товариству з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» на підпис документи, які підтверджували виконані Товариством роботи згідно оплаченого рахунку.

Також апелянт зазначає, що позивач акт приймання-передачі робіт не підписав та 20.11.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ампір» зафіксувало відмову ТОВ «Отокоч Україна» підписати акт виконаних робіт, склавши Акт №1 про фіксацію факту відмови ТОВ «Отокоч Україна» підписати акт виконаних робіт №71344 від 23.02.2022 року.

Апелянт вказує, що компанія «Ампір» не заперечує той факт, що документи про виконані роботи (акт виконаних робіт та наряд - замовлення) надіслала позивачу лише в листопаді 2023

року, але зазначена поведінка відповідача не є зловживанням правами і була пов`язана виключно з введенням з 24.02.2022 року на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», окупацією міста Херсон з 25.02.2022, подальшого знаходження території міста з 11.11.2022 року і по даний час під щоденними обстрілами з лівобережної частини Херсонської області і тривалістю на даний час на території міста Херсон активних бойових дій.

Відтак, на думку апелянта, зазначена вище обставина абсолютно не свідчить про невиконання відповідачем свого зобов`язання відремонтувати автомобіль. Відповідач приступив вчасно до виконання своїх зобов`язань за договором, замовив і оплатив у виробника запчастини для ремонту та виконав ремонт.

Апелянт звертає увагу суду на те, що позивач був вчасно повідомлений в телефонному режимі про готовність автомобіля 23.02.2022 року, а затримка у строках надіслання позивачу акту виконаних робіт та інших документів, які стосуються виконання замовлення по ремонту автомобіля зумовлені форс-мажорними обставинами, а саме, введенням воєнного стану на території України, тимчасовою окупацією російською федерації міста Херсон з 25.02.2022 року, а з 01.05.2023 року належність міста Херсон до території активних бойових дій.

Крім того, апелянт зазначає, що Товариство не отримувало будь-якого повідомлення з Укрпошти про знаходження на відділенні Укрпошти претензії позивача, за адресою його місцезнаходження претензія не надсилалася у зв`язку з обраним позивачем типом доставки: склад склад і вказанням невірних контактних даних, і в будь-який інший спосіб воно не могло знати про наявні претензії з боку позивача. Вперше претензія була отримана від позивача електронною поштою в грудні 2023 року, а в січні 2024 року був отриманий позов до суду.

З огляду на зазначені обставини, апелянт зазначає про помилковість висновків суду щодо ігнорування Товариством претензій від позивача та, як наслідок, порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо виконання ремонтних робіт і односторонню відмову позивача від договору. Також вказує, що в матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від договору, яка не є безумовною, що в свою чергу виключає можливість стягнення сплачених коштів, а претензії, які містяться в матеріалах справи, не є належними доказами реалізації позивачем такої відмови.

Отже, апелянт вважає, що правова підстава для отримання коштів відповідачем (рахунок-фактура №71344 від 25.01.2022) не перестала існувати, позивач не повідомляв про припинення договору в односторонньому порядку, що свідчить, що застосування статті 1212 Цивільного кодексу України для вимоги про повернення передоплати є некоректним, адже в матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від договору, яка не є безумовною, що в свою чергу виключає можливість стягнення сплачених коштів.

Крім того, апелянт зазначає, що підстав для застосування ст.849 Цивільного кодексу України також немає, з огляду на те, що підстави для односторонньої відмови від договору, передбачені ч.2 ст.849 Цивільного кодексу України відсутні, оскільки відповідач виконав належним чином роботи, які не були прийняті позивачем, будь-якого повідомлення про розірвання чи припинення договору позивач не надсилав.

Також, 25.03.2024 року через підсистему «Електронний суд» до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон надійшло клопотання про поновлення строку на подання доказів (вх. №1085/24/Д1), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції поновити відповідачу строк на подання доказів до матеріалів справи №916/82/24 та залучити до матеріалів справи наступні документи: копія наряд-замовлення №71344 від 17.01.2022 року; копія видаткових накладних №00159583 від 31.01.2022, №00159930 від 07.02.2022 року, №00160068 від 09.02.2022; копія акту виконаних робіт №71344 від 23.02.2022 року; копія акту №1 від 20.11.2023 року про фіксацію факту відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» підписати акт; скрін з електронної пошти Товариства з обмеженою відповідльністю «Ампір» від 01.11.2023 року про надіслання на підпис документів; скрін листа-відповіді Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» від 13.11.2023 року; копія Наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ампір»№11/1 про призупинення діяльності. Клопотання судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Обґрунтовуючи зазначене клопотання, відповідач вказав, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Ампір» та його директор ОСОБА_1 знаходяться на території ведення активних бойових дій в місті Херсон, де відсутня стабільна можливість у директора Товариства доступу до електронної підсистеми ЄСІТС, останнє дізналося про наявність відкритого провадження у даній справі 20.02.2024 року з пропуском строку на подачу відзиву та доказів, у зв`язку з чим був позбавлений можливості вчасно скористатися правами, наданими відповідачу в суді першої інстанції. 21.02.2024 року Товариство звернулося за наданням правової допомоги до адвоката Павлової О.М., якою видано Ордер на представництво інтересів ТОВ «Ампір» в Господарському суді Одеської області серії АІ №1552946 від 21 лютого 2024 року. 27.02.2024 року представником ТОВ «Ампір» через електронну систему ЄСІТС було подано відзив на позов та докази, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення. До відзиву на позов представник відповідача подавав клопотання про поновлення строку на подачу відзиву та доказів по справі. 28.02.2024 року представником Відповідача через електронну систему ЄСІТС подано клопотання про приєднання Акту №1 про фіксацію факту відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» від 20.03.2023 р., який не був завантажений до системи ЄСІТС внаслідок технічних збоїв в роботі кабінету 27.02.2024. Розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні, без виклику сторін. І саме з оскаржуваного рішення суду відповідачеві стало відомо, що клопотання про поновлення строку, відзив на позов та докази, додані до нього, взагалі не були доставлені ані суду, ані позивачу. Проте клопотання про приєднання доказів наступного дня було доставлено, але не прийнято судом.

Отже, відповідач звертає увагу суду, що зазначені вище обставини виникли внаслідок неналежного функціонування підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС. Про технічні збої в роботі ЄСІТС зазначала також і НААУ 29.02.2024 року в своєму зверненні до Державної судової адміністрації України, опублікованому на її офіційному сайті https://unba.org.ua/.

У зв`язку із чим апелянт вважає, що Товариством був пропущений строк для подачі доказів в суді першої інстанції внаслідок знаходження його на території активних бойових дій і в подальшому документи не були завантажені через електронну систему ЄСІТС внаслідок технічних збоїв в роботі підсистеми, а тому останній звернувся з проханням поновити йому строк на подачу доказів у справі, які мають істотне значення для повного і всебічного вивчення обставин.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі №916/82/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР» на рішення Господарського суду Одеської області від 04.04.2024 року у справі №916/82/24, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

12.04.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» м. Київ надійшло заперечення на клопотання про поновлення строку на подання доказів від 25.03.2024 року (вх. №1076/24/Д1), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 25.03.2024 року в повному обсязі. Заперечення судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у запереченні, позивач зазначає, що відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що система електронного суду дійсно не працювала та мала збої в роботі 27.02.2024 року.

Позивач вважає що посилання відповідача на інформацію, розміщену на сайті НААУ, не може бути належним та допустимим доказом даної обставина. Також звертає увагу суду на те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він або його представник взагалі подавали будь-які документи по даній справі, через систему Електронний суд саме 27.02.2024 року.

У зв`язку із вищенаведеним позивач вказує, що всі посилання відповідача на те, що ненадання доказів в суді першої інстанції сталося саме через те, що система Електронний суд не працювала 27.02.2024 року, є безпідставними та такими, що не доведені належними та допустимими доказами по справи.

Крім того, 30.04.2024 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Отокоч Україна» м. Київ надійшов відзив (вх. №1076/24/Д2), у якому позивач просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відзив судовою колегією долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, позивач зазначає, що твердження про те, що 23.02.2022 року Товариством з обмеженою відповідальністю «АМПІР» було складено акт надання послуг №71344 та повідомлено позивача про готовність автомобіля телефонним дзвінком, є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що не підтверджується жодним належним та допустимим доказом по справі.

Позивач вказує, що з даних тверджень відповідача неможливо встановити особу, яку було повідомлено про готовність автомобіля. У відповідача була в наявності вся контактна інформацію позивача, і відповідач мав повідомити позивача про готовність автомобіля будь-яким способом, який надає можливість встановити факт повідомлення про готовність автомобіля після проведення ремонту та про можливість позивача отримати свій автомобіль. Однак відповідач не повідомляв позивача про готовність автомобіля для передачі позивачу.

Також, позивач звертає увагу суду, на те, що документи, які відповідач долучив до матеріалів справи, і на які він посилається, як на підтвердження факту надання послуг (виконання робіт), не відповідають вимогам до первинних документів, такі документи не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази надання послуг (виконання робіт), та не можуть створювати у позивача обов`язку їх підписання. А тому посилання відповідача на те, що 20.11.2023 року відповідач зафіксував відмову позивача від підписання акту виконаних робіт є абсолютно безпідставними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Позивач не відмовлявся від підписання акту виконаних робіт №71344 від 23.02.2022 року, оскільки позивач не отримував від відповідача належним чином оформленого такого акту, який би відповідав вимогам первинного документу. І у разі отримання в майбутньому такого акту позивач в першу чергу буде вимагати від відповідача надати виконані роботи для перевірки їх якості виконання. А оскільки, зі слів відповідача він не зможе надати позивачу автомобіль з підтвердженням факту виконаних робіт, то позивач навіть у майбутньому не зможе прийняти роботи, які були оплачені позивачем та фактично не були виконані відповідачем.

На думку позивача, всі твердження відповідача про те, що відповідач не міг раніше, ніж листопад 2023 року повідомити позивача про виконання ремонтних робіт, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, яким саме чином вплинуло на відповідача введення 24.02.2022 року воєнного стану, та тимчасова окупація м. Херсон з 25.02.2022 року до 11.11.2022 року, з врахуванням того, що відповідач стверджує, що всі працівники виїхали з території окупованого м. Херсон.

Також позивач стверджує, що незрозуміло, що заважало відповідачу надіслати позивачу повідомлення про втрату переданого йому транспортного засобу, та неможливість повернення позивачу даного транспортного засобу з 11.11.2022 року до 01.11.2023 року, тобто протягом року з моменту деокупації м. Херсона, де розташований відповідач.

Крім того, позивач звертає увагу суду не те, що відповідач навіть не надіслав позивачу повідомлення про настання форс-мажорних обставин до сьогоднішнього моменту.

Також позивач вважає, що не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що він нібито «вчасно» повідомив позивача про виконання роботи 22.02.2022 року, оскільки на підтвердження таких слів відповідач не надав жодного доказу.

Позивач вказує, що посилання відповідача на те, що останній неналежним чином направляв відповідачу вимоги про виконання робіт, та втрату інтересу позивача до подальшого виконання робіт у разі їх невиконання та повернення сплачених коштів за невиконані роботи також є безпідставними, оскільки позивач виконав належним чином покладені на нього зобов`язання по направленню вимоги на адресу відповідача, так як направляв їх на фактичну адресу місцезнаходження відповідача.

Звертає увагу суду на те що в м. Херсон взагалі немає такої вулиці, як Новомиколаївське шосе. Замість нього є Миколаївське шосе і фактичним місцезнаходженням відповідача є саме Миколаївське шосе, 7 А м. Херсон. Це дуже добре видно на всіх онлайн картах, та рекламних матеріалів відповідача, яка міститься в мережі Інтернет.

Позивач вказує, що відповідач не змінив своє місцезнаходження після зміни назви Новомиколаївське шосе на Миколаївське шосе. Дана обставина значно ускладнює листування з відповідачем, оскільки у відділеннях поштового зв`язку ПАТ «Укрпошта» не можуть прийняти листи, адресовані на неіснуючу адресу «Новомиколаївське шосе», якого вже не існує, замість якої існує Миколаївське шосе. Але відповідач свідомо вводить суд в оману щодо реальної (поштової) адреси для офіційного листування, зазначаючи, що він не знаходиться на Миколаївському шосе, 7 А.

Дана обставина також підтверджується тим, що позовна заява була відправлена на реальну адресу відповідача: м. Херсон, Миколаївське шосе 7А та була отримана відповідачем, про що він сам зазначав на сьомій сторінці апеляційної скарги, що також спростовує його твердження про те, що відповідач лише в лютому дізнався про існування даної справи.

Зазначає, що навіть коли представник позивача по електронній пошті просив представника відповідача забрати документи з відділення поштового зв`язку, то відповідач відмовився це робити і відповідач жодного разу не повідомив позивачу будь-яку іншу адресу для обміну документами, яка б могла забезпечити фіксацію надісланих відповідачу документів. Відповідач лише просив направляти всю кореспонденцію або по електронній пошті або за допомогою перевізника ТОВ «НОВА ПОШТА», але не на адресу відповідача, а на адресу невстановленої особи в м. Києві.

Позивач вважає, що відповідач знав про існування листів, які знаходилися на відділені поштового зв`язку, але свідомо не забирав їх, намагаючись уникнути відповідальності за невиконання робіт. А суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що відповідач ухилявся від отримання претензій, надісланих йому позивачем, бо відповідач не забезпечив процес отримання поштової кореспонденції з відділення поштового зв`язку, та не забезпечив внесення актуальних даних про місцезнаходження відповідача в Єдиний державний реєстр юридичних осіб. А отже, правової підстави для утримання відповідачем коштів, сплачених позивачем за ремонт автомобіля на момент звернення позивача до суду з даною позовною заявою немає.

Також, звертає увагу суду на те, що відповідачем не надано суду жодного доказу, який би свідчив про те, що дані ремонтні роботи були дійсно виконані, та що відповідач направляв будь-яке повідомлення позивачу про готовність такого автомобіля до передачі позивачу після проведення ремонтних робіт. А з врахуванням того, що сам відповідач стверджує, що 25.02.2022 року місто Херсон було окуповане, внаслідок чого автомобіль, що належав позивачу, було втрачено, і відповідач не зможе його повернути позивачу, то фактично відповідач втратив не тільки автомобіль позивача, а й матеріали, які були використані відповідачем під час такого «умовного» ремонту автомобіля. А якщо відповідач до настання строку здачі виконаних робіт втратив такі матеріали, то ризик випадкового знищення таких робіт (відповідно до ст. 842 Цивільного кодексу України) лежить саме на відповідачеві, а отже, відповідач ніяким чином не міг раніше, і не може зараз передати позивачу належним чином виконані ремонтні роботи, не говорячи вже про повернення автомобіля, за який відповідач також несе відповідальність.

Вказує, що позивач не отримував від відповідача повідомлення про готовність робіт, а тому у позивача були всі підстави вважати, що відповідач не розпочав, або принаймні не закінчив виконання робіт до моменту направлення відповідачу претензій з вимогами про передачу робіт, розірвання договору та повернення отриманих коштів у разі не передання робіт.

Крім того, позивач зазначає, що оскільки відповідач втратив автомобіль позивача з усіма можливими матеріалами, які відповідач міг використати для проведення ремонтних робіт, то у позивача є всі підстави вважати, що роботи не були виконані, а тим більше, передані позивачу належним чином, що є беззаперечною підставою для розірвання договору про виконання таких ремонтних робіт.

Підсумуючи вищезазначені обставини, позивач вказує, що всі твердження відповідача про те, що позивач не направив відповідачу обґрунтовані причини неприйняття робіт, або виявлені недоліки у виконаних роботах спростовуються твердженнями самого ж відповідача про те, що він втратив автомобіль позивача і не може його передати позивачу, та матеріалами справи, які свідчать про те, що відповідач не направляв позивачу підписані з його сторони акти виконаних робіт. А якщо автомобіль втрачено, то позивач і не може прийняти роботи чи надати свої зауваження до «виконаних» робіт.

У зв`язку із чим позивач вважає, що твердження відповідача є лише спробами уникнути відповідальності за невиконані та не передані позивачу роботи з ремонту автомобіля позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Приписи п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 264 800 грн.

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову.

Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №916/82/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 98 460 грн. 90 коп.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучення наданих ним письмових документів до матеріалів справи, судова колегія зазначає таке.

Вимогами ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, унормовано, що письмові докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так, виходячи із правил доказування у господарському процесі, закріплених в ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів змагальності сторін у господарському процесі, судова колегія зазначає, що подання тих чи інших доказів стосовно обставин, які мають значення для справи, обмежується встановленими законом процедурами та строками. При цьому, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього.

З огляду на вказане, колегія суддів не приймає подані відповідачем додаткові докази під час розгляду даної справи на стадії апеляційного розгляду на підставі ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки доводи, наведені скаржником в обґрунтування підстав неможливості їх подання до суду першої інстанції ( саме через те, що система Електронний суд не працювала 27.02.2024 року) визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими та такими, що не свідчать про винятковість даного випадку. З огляду на викладене, клопотання про поновлення строку на подання доказів на стадії апеляційного провадження залишається судом апеляційної інстанції без задоволення

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Одеської області від 14.06.2023 року у справі №916/82/24 є законним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Позов мотивовано тим, що в січні 2022 року Товариству з обмеженою відповідальністю «АМПІР» було передано автомобіль Реugeot 301 д.н.з. НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 , який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 18.08.2020р., для проведення ремонтних робіт.

25.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР» рахунок- фактуру №71344 від 25.01.2022 року на оплату послуг з ремонту автомобіля Реugeot 301 д.н.з. НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 , на загальну суму 98 460 грн. 90 коп. (дев`яносто вісім тисяч чотириста шістдесят грн. 90 коп.) в т.ч. ПДВ (20%) на суму 16 410 грн. 15 коп. (шістнадцять тисяч чотириста десять грн. 15 коп.).

27.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» оплатило даний рахунок-фактуру у повному обсязі, перерахувавши на рахунок Відповідача кошти у розмірі 98 460 грн.90 коп., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 27.01.22р.

Також, матеріалами справи підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АМПІР» не повернуло автомобіль Реugeot 301 д.н.з. НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 , не виконало оплачені роботи на суму 98 460 грн. 90 коп. та на вимогу позивача не повернуло оплачені за дані ремонтні роботи кошти у розмірі 98 460 грн. 90 коп.

Позивач 27.02.2023 року та 01.03.2023 року направив відповідачу письмові вимоги про втрату інтересу до подальшого виконання робіт/послуг та повернення коштів № 15/2-23 від 15.02.2023 року. Однак у зв`язку з неотриманням відповідачем листа та його поверненням позивачу, останній 01.11.2023 року направив відповідачу другу письмову вимогу про повернення коштів № 25/10-23 від 25.10.2023. Однак відповідач також не отримав дану вимогу у відділенні Укрпошти, і вона повернулася позивачу.

Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги, не надав.

Інших належних та допустимих письмових доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали господарської справи не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними в апеляційній скарзі, проте погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 Цивільного кодексу України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами Глави 83 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 2, 3 ст.1212 Цивільного кодексу України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду, від 23.04.2019р. у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 року у справі № 904/2444/18.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА», отримало від Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР» рахунок- фактуру №71344 від 25.01.2022 року на оплату послуг з ремонту автомобіля Реugeot 301 д.н.з. НОМЕР_2 VIN НОМЕР_3 , на загальну суму 98 460 грн. 90 коп. (дев`яносто вісім тисяч чотириста шістдесят грн. 90 коп.) в т.ч. ПДВ (20%) на суму 16 410 грн. 15 коп. (шістнадцять тисяч чотириста десять грн. 15 коп.).

27.01.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ УКРАЇНА» оплатило даний рахунок-фактуру у повному обсязі, перерахувавши на рахунок Відповідача кошти у розмірі 98 460 грн.90 коп., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 27.01.22 року призначення платежу (оплата за сервісне обслуговування згідно рахунку № 71344 від 25.01.2022 року), при цьому наявність саме договірних правовідносин між позивачем та відповідачем з приводу виконання робіт судом не встановлено. Посилання на укладення такого договору у спрощений спосіб та його розірвання оцінюється судовою колегією критично, бо доказів укладення саме договору підряду в письмовій формі чи у спрощений спосіб (шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо) до матеріалів справи не долучено. При цьому замовлення та оплата рахунку не можуть вважатися судом належними доказами наявності у сторін саме підрядних договірних взаємовідносин. Тому в даному випадку відповідач не довів суду належними, достатніми та вірогідними доказами по справі збереження отриманих від позивача грошових коштів на достатніх правових підставах.

Враховуючи вищевказані законодавчі положення, а також встановлені факти збереження спірних коштів відповідачем без достатніх правових підстав, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду, що такі кошти у розмірі 98 460 грн. 90 коп. з урахуванням приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, тому підлягають поверненню позивачу.

Крім того, колегія суддів зауважує, що немає підстав для застосування положень ст.849 Цивільного кодексу України, оскільки матеріалами справи не доведено існування саме договірних підрядних зобов`язань між позивачем та відповідачем.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок ВС викладений у постанові від 16.02.2021р. у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам позивача у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що докази, надані Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТОКОЧ Україна» на підтвердження обставини безпідставності збереження коштів відповідачем, є такими, що відповідають таким стандартам.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому вони не можуть слугувати для його скасування з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В той же час, висновки Господарського суду Одеської області, викладені у рішенні від 07.03.2024 року у справі №916/82/24 є правомірними та такими, що зміни або скасування не потребують.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Зокрема, обставини воєнного стану та окупації м. Херсона не можуть слугувати підставою для збереження останнім грошових коштів позивача без підтвердження фактів наявності між сторонами договірних правовідносин з виконання робіт, виконання останнім таких робіт, та їх прийняття позивачем у встановленому чинним законодавством України порядку. До того ж, відсутні докази врегулювання відповідачем спору з цього приводу в судовому порядку тощо.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на зазначене, судова колегія наголошує, що наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції та, фактично, зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може слугувати підставою для скасування вірного по суті рішення Господарського суду Одеської області, яке прийняте на підставі досліджених ним належних та допустимих доказів.

За таких обставин Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/82/24 є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АМПІР», м. Херсон на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/82/24 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року у справі №916/82/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді С.І. Колоколов Я.Ф. Савицький