Рішення

від 03.06.2024 по справі 911/126/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" червня 2024 р. Справа № 911/126/24

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА", 04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6 літ.В, корп. 4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ", 07416, Київська область, Броварський район, село Погреби, вулиця Столична, будинок 3А

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного акціонерного товариства "Просто", 04050, місто Київ, вулиця Герцена, будинок 10

про стягнення 21 360, 81 грн стахового відшкодування

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ" про стягнення суми виплаченого стахового відшкодування у розмірі 21 360, 81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як роботодавець винної в ДТП особи, відповідно до вимог Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 1172, 1194 Цивільного кодексу України зобов`язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою проведеною страховою компанією відповідача.

Господарський суд Київської області ухвалою від 25.01.2024 відкрив провадження у справі № 911/126/24, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Просто", встановив строки для вчинення процесуальних дій у справі.

Копію ухвали суду про відкриття провадження в означеній справі суд надіслав відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на його юридичну адресу згідно наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань відомостей, проте поштовий конверт з штриховим кодовим ідентифікатором № 0600082887269 повернуто до суду відділенням поштового зв`язку із зазначенням причини такого повернення "за закінченням терміну зберігання".

Водночас, суд дійшов висновку про те, що факт неотримання поштової кореспонденції, яка надсилалася судом на адресу сторони, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Верховний Суд звертав увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

Також судом враховано, що за приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно із частинами першою-другою статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (частина перша статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися із вищевказаними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив на позов та інших документів до суду не надав.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої статті 165 та частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно із частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

установив:

08 квітня 2019 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" (позивач, страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХУСКВАРНА УКРАЇНА" (страхувальник, вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту "Каско Corporate" № 001408/4100/0000475, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов`язані з експлуатацією транспортного засобу, а саме: Renault Koleos, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Строк дії Договору згідно пункту 1.2.7 з 30.04.2019 по 29.04.2020.

11 листопада 2019 року у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Renault Koleos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 (власник автомобіля ТОВ "ХУСКВАРНА УКРАЇНА") та автомобіля Peugeot Partner, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 (власник автомобіля ТОВ "СЕРВІС СОЛЮШНЗ").

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, зокрема застрахований позивачем транспортний засіб Renault Koleos, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Постановою Подільського районного суду міста Києва від 11.12.2019 у справі про адміністративне правопорушення № 758/15108/19 ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Власник пошкодженого автомобіля Renault Koleos звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА", як страховика, із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою № 00326550 про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу № 001408/4100/0000475 від 08.04.2019.

Позивач на підставі рахунку-фактури № СЧ0011297 від 22.11.2019, виставленого ТОВ "Автомобільний центр Голосіївський", ремонтної калькуляції № 00326550 від 22.11.2019, протоколу огляду транспортного засобу від 12.11.2019, страхового акта № 00326550 від 28.11.2019 здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 66 094, 96 грн, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця ремонтних робіт ТОВ "Автомобільний центр Голосіївський", що підтверджується платіжним дорученням № 122716 від 29.11.2019.

Як зазначає позивач, на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця дорожньо-транспортної пригоди за шкоду заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатація транспортного засобу Peugeot Partner, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ТОВ "СЕРВІС СОЛЮШНЗ", була застрахована відповідно до Закону України "Про обов`язкове цивільне страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в АТ "Просто-Страхування" згідно полісу серії АМ № 008905084 з лімітом відповідальності за шкоду майну у розмірі 100 000,00 грн, франшиза 1 000, 00 грн.

В подальшому, позивач звернувся до страховика відповідача АТ "Просто-Страхування" з метою компенсації страхового відшкодування.

15 січня 2021 року АТ "Просто-Страхування", на підставі заяви ПрАТ "СК "УНІКА", здійснило виплату страхового відшкодування в добровільному порядку в розмірі 44 734, 15 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1008 від 15.01.2021 із призначенням платежу: "страхове відшкодування за ремонт а/м Renault Koleos, р/н НОМЕР_1 , регресний платіж по справі № 26577, зг розпор № 141369 від 14.01.2021".

За таких обставин, оскільки виплата за полісом серії АМ № 008905084 в розмірі 44 734, 15 грн не покриває суму виплати за договором добровільного страхування наземного транспорту "Каско Corporate" № 001408/4100/0000475 від 08.04.2019, яка становить 66 094, 96 грн, позивач заявляючи означений позов просить суд на підставі статей 1172 та 1194 Цивільного кодексу України стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ", як роботодавця особи яка завдала шкоду, різницю суми страхового відшкодування (між фактично понесеною та відшкодованою страховиком відповідача) в розмірі 21 360, 81 грн.

Відповідач у свою чергу в ході розгляду спору жодних заперечень щодо позовних вимог не надав.

Проаналізувавши обставини та норми законодавства, на які посилаються позивач в обґрунтування позову, повно та всебічно здійснивши аналіз поданих ним доказів, суд зазначає таке:

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої та другої статті 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі (частина перша статті 1192 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 352 Господарського кодексу України, в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди, страхування це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 Цивільного кодексу України в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Положення Закону № 1961-IV застосовується в редакції чинній на момент завдання майнової шкоди.

Статтями 3, 5, 6 вказаного Закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та / або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Страхова сума це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (пункт 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV).

Згідно із пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц зазначила, що уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) виснувала, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).

Судом встановлено, що 11.11.2019 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Renault Koleos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля Peugeot Partner, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Винним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди визнано водія автомобіля Peugeot Partner, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що встановлено у судовому порядку та підтверджується постановою Подільського районного суду міста Києва від 11.12.2019 у справі про адміністративне правопорушення № 758/15108/19.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ", як власника транспортного засобу Peugeot Partner реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був під керівництвом винуватої особи, внаслідок дій якої настало ДТП, на момент такого ДТП була застрахована згідно страхового полісу АТ "Просто-Страхування" серії АМ № 008905084 з лімітом відповідальності за шкоду майну у розмірі 100 000, 00 грн.

Згідно вказаного договору, Акціонерне товариство "Просто-Страхування" (найменування якого змінено на Приватне акціонерне товариство "Просто") взяло на себе обов`язок, при настанні страхового випадку, відповідно до встановленого ліміту відповідальності, відшкодувати у встановленому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" шкоду заподіяну життю, здоров`ю, майну та моральну шкоду третім особам.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 66 094, 96 грн.

Таким чином, після виплати позивачем своєму страхувальнику страхового відшкодування за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілю, до позивача перейшло право зворотної вимоги відшкодування збитків, яке страхувальник позивача мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Як вже зазначав суд, на момент вчинення ДТП страховиком відповідача з страховим лімітом 100 000, 00 грн було Акціонерне товариство "Просто-Страхування" (наразі Приватне акціонерне товариство "Просто").

Страховиком відповідача АТ "Просто-Страхування" здійснено часткову виплату страхового відшкодування на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" у розмірі 44 734, 15 грн.

Позивач заявляючи позов до відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи посилається на положення статті 1194 Цивільного кодексу України, які передбачають, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Натомість, відшкодування шкоди відповідачем, відповідальність якого станом на момент вчинення ДТП була застрахована у Акціонерного товариства "Просто-Страхування" (наразі Приватне акціонерне товариство "Просто") за договором, можлива за умови, якщо згідно з цим договором або Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика Акціонерного товариства "Просто-Страхування" не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Судом не встановлено наявність підстав, які звільняють страховика від виконання покладених на нього обов`язків, натомість судом встановлено, що заподіяна майну потерпілого шкода не перевищує встановлений полісом серії АМ № 008905084 відповідача ліміт відповідальності, який складає 100 000, 00 грн.

Водночас, відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування має бути компенсована страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).

Таким чином, в ідеальному значенні франшиза це частина збитку, яка підлягає самостійному відшкодуванню (покриттю) страхувальником за свій рахунок при виникненні страхового випадку.

Отже, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду України стосовно того, що відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, суд дійшов висновку що у позивача, як потерпілої особи, виникло право вимагати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) до особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність лише в частині приписів пункту 12.1 статті 12, пункту 36.6 статті 36 Закону №1961-IV, тобто у розмірі франшизи.

Судом встановлено, що розмір франшизи за полісом серії АМ № 008905084 становить 2 000, 00 грн (пункт 5 полісу).

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання полісу серії АМ № 008905084 та / або його окремих положень суду не надано.

Станом на час розгляду справи доказів відшкодування суми франшизи матеріали справи не містять.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин, враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ" про стягнення шкоди, а саме на суму 2 000, 00 грн.

В поданому позові позивач також просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн та судовий збір за подання позовної заяви до суду в розмірі 3 028, 00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 126 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження витрат, понесених на правову допомогу, представником позивача надано:

договір доручення № 1 ВНМ на правові (юридичні-консультативні) послуги від 01.11.2023 разом із додатковою угодою № 1 до договору доручення № 1 ВНМ від 01.11.2023, укладені між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "УНІКА" та ФОП Волчек Наталією Миколаївною, відповідно до умов яких ФОП Волчек Н.М. з метою виконання умов договору, має право залучати для виконання покладених на нього обов`язків про надання правової допомоги адвокатів, адвокатське бюро чи адвокатські об`єднання на договірних засадах;

договір № 2/23ю про надання правової допомоги від 02.11.2023, укладений між Адвокатським бюро "Білий" та Фізичною особою підприємцем Волчек Наталією Миколаївною, відповідно до умов якого, АБ "Білий" приймає доручення ФОП Волчек Н.М. та бере на себе зобов`язання надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором;

додаток № 2 до договору № 2/23ю про надання правової допомоги від 02.11.2023, за умовами якого, АБ "Білий" зобов`язується надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості з боржників Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" за цивільним або господарським судочинством за справою № 26577 щодо ТзОВ "СЕРВІС СОЛЮШНЗ";

акт (звіт) прийому-передачі наданих послуг № 1/26577 від 09.01.2024 до договору про надання правової допомоги № 2/23ю від 01.11.2023, відповідно до якого вартість послуг становить 5 000, 00 грн;

довіреність № 783/4 від 20.12.2023, відповідно до якої ПрАТ "СК "УНІКА" уповноважує ОСОБА_3 представляти інтереси Довірителя в усіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, в державних та правоохоронних органах, у відносинах з фізичними та юридичними особами, в прокуратурі та в судах загальної юрисдикції;

свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії XC № 000229 від 14.08.2019 на ім`я Білого Віталія Сергійовича.

Отже, вид та характер правничої допомоги, що відображений у перелічених вище доказах, дає підстави суду стверджувати, що правнича допомога у такому виді стосується та пов`язана з цією справою, була необхідною для здійснення провадження у ній, тобто є обґрунтованою.

Пункт 3 частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ" пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, суд враховує положення Закону України "Про судовий збір", які передбачають, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина перша статті 4 Закону).

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у таких розмірах, зокрема, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становить 3 028, 00 грн.

Враховуючи викладене, сума судового збору у розмірі 3 028, 00 грн, яка не може становити менше при зверненні до господарського суду з позовом майнового характеру, судом покладається на відповідача.

Керуючись статями 123, 129, 233, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Задовольнити частково позовні вимоги.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕРВІС СОЛЮШНЗ" (07416, Київська область, Броварський район, село Погреби, вулиця Столична, будинок 3А, ідентифікаційний код 31648153) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" (04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6 літ.В, корп. 4, ідентифікаційний код 20033533) суму франшизи у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп, а також 468 (чотириста шістдесят вісім) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити в іншій частині позовних вимог.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 03.06.2024