Рішення

від 04.06.2024 по справі 911/3847/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3847/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Комунального підприємства Обухівської міської ради «Обухівський ринок» (08703, Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, будинок 14, код: 38767200)

до

Фізичної особи-підприємця Сухопари Світлани В`ячеславівни ( АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 )

про стягнення 66095,33 гривень,

До Господарського суду Київської області 21.12.2023 надійшла позовна заява Комунального підприємства Обухівської міської ради «Обухівський ринок» (далі по тексту позивач/Підприємство) про стягнення з Фізичної особи-підприємця Сухопари Світлани В`ячеславівни (далі по тексту відповідачка/ФОП Сухопара С.В.) заборгованості за договором про надання послуги з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі у розмірі 66095,33 гривень.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що стягувана сума виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань з оплати наданих позивачем послуг за вказаним вище договором.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.12.2023 відкрито провадження у справі № 911/3847/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 26.01.2024 від відповідачки надійшов відзив на позов, згідно якого відповідачка заперечує проти пред`явлених позовних вимог.

До суду 30.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив із запереченнями проти доводів відповідачки наведених у відзиві, а 12.02.2024 від відповідачки заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та відповідачкою (далі також підприємець) 01.09.2013 було укладено договір № 300 про надання послуг з утримання торгівельного місця для забезпечення здійснення торгівлі (далі - договір).

Відповідно до пункту 1 договору предметом даного договору є надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі загальною площею 52,5 кв. метрів, що розташоване на території КП Обухівської міськради «Обухівський ринок».

Розділом 3 договору сторони погодили порядок розрахунку між сторонами за надані послуги.

Сума вартості послуг залежить від кількості займаних торговельних місць: одне торговельне місце згідно Правил торгівлі на ринках м. Обухова та рішення виконкому Обухівської міської ради № 733 від 06.08.2013 становить 2 кв. метрів та вартість його обслуговування становить 3,30 грн з ПДВ; в разі зміни вартості послуг, за згодою сторін, вартість підлягає зміні без переоформлення договору.

Оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування Підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради «Обухівський ринок» до 10 числа поточного місяця. Якщо передплата не здійснена Підприємцем згідно з даним договором на протязі двох календарних місяців, ринок має право заборонити Підприємцю здійснювати торговельну діяльність та розірвати умови договору в односторонньому порядку з винесенням питання на виконком Обухівської міської ради про зупинення дії рішення на встановлення торговельного павільйону та його демонтаж.

У випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період.

Послуги ринку 86,625 грн в день з ПДВ.

У випадку припинення торговельної діяльності на час відпустки Підприємця оплата проводиться за тарифом 3,05 грн з ПДВ згідно рішення виконкому Обухівської міської ради № 733 від 06.08.2013. Для застосування цього тарифу Підприємець повинен надати адміністрації КП Обухівської міськради «Обухівський ринок» довідку з ДПІ в Обухівському районі про припинення підприємницької діяльності згідно законодавства та щоденного обстеження контролером підприємства на предмет закриття торговельного павільйону.

Відповідно до пункту 5 договору останній укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не вимагає його припинення або переукладення, тоді договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.

28.02.2017 відповідачка звернулася до позивача із заявою, згідно якої просила зупинити дію договору з 01.03.2017 в зв`язку з тим, що вона не здійснює підприємницьку діяльність на ринку з 01.12.2016 у зв`язку із хворобою.

Листом від 07.03.2017, що отримано відповідачкою 14.03.2017 позивач повідомив, що обов`язок оплачувати надані послуги обумовлюється самим фактом розташування торговельного павільйону на території ринку, припинення підприємницької діяльності не звільняє від обов`язку сплачувати послуги, станом на 07.03.2017 у відповідачки наявний борг за послуги у розмірі 63509,40 гривень, для припинення нарахування послуг необхідно сплатити борг за послуги, отримати дозвіл на демонтаж павільйону.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2019 у справі № 911/2111/19 відмовлено позивачу у видачі судового наказу з вимогою про стягнення з відповідачки 94458,00 гривень заборгованості за договором, яка включала в себе заборгованість за надані послуги за період з 01.06.2016 по 30.06.2019 з мотивів невідповідності поданої заяви вимогам ст. 148, 150 Господарського процесуального кодексу України, а також з тих мотивів, що з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, роз`яснено позивачу право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом, в обґрунтування якого зазначає, що на виконання умов договору надавав відповідачці послуги з утримання торгівельного місця, а відповідачка, визначене договором зобов`язання по оплаті послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі виконала неналежним чином, в зв`язку з чим виникла заборгованість.

Позивач стверджує, що за період з 01.03.2017 по 01.06.2019 заборгованість відповідачки становить 66095,33 гривень.

Заперечуючи проти позову у своїх заявах по суті справи відповідачка посилалася на те, що договір було припинено ще у 2017 році, адже 28.02.2017 вона звернулася до позивача із заявою з проханням зупинити договір з 01.03.2017, підприємницька діяльність в період з 01.03.2017 фактично не здійснювалася, позивач не повідомляв про зміну вартості послуг, адже така зміна могла відбутися лише за наявності згоди обох сторін, яка мала бути оформлена договором або додатком до нього, позивачем не надано актів прийому-передачі виконаних робіт чи інших первинних документів, які б підтверджували стягувану заборгованість, рахунки на оплату послуг не надавалися, позивачем пропущено строк позовної давності, позивач вже звертався до суду із заявою про видачу судового наказу та ухвалою Господарського суду Київської області від 30.08.2019 по справі № 911/2111/19 у задоволенні вимог було відмовлено з мотивів ненадання доказів існування заборгованості, розрахунку заборгованості та внаслідок пропуску строку позовної давності.

Спростовуючи твердження відповідачки у відповіді на відзив позивач посилався на те, що звернення із заявою про зупинення дії договору не призвело до його припинення, оскільки розірвання договору могло відбутися лише за взаємною згодою сторін та позивач повідомив відповідачку листом про умови, за яких нарахування плати за надані послуги могло бути припинено, зокрема отримання дозволу на демонтаж павільйону та припинення підприємницької діяльності, проте відповідачка торговий павільйон не демонтувала, а у 2020 році проводила часткову оплату послуг за липень 2019 року та серпень 2020 року, що свідчить про продовження здійснення нею підприємницької діяльності на ринку та про обізнаність про зміну тарифу на послуги. Про обізнаність щодо зміни тарифу свідчить також рішення Господарського суду Київської області від 27.09.2017 у справі № 911/2092/17, яким з відповідачки було стягнуто заборгованість за період до 31.01.2017, позивачем не було пропущено строку позовної давності, оскільки у зв`язку із введенням на території України карантину, відповідні строки позовної давності було продовжено на час його дії.

В своїх запереченнях на відповідь на відзив відповідачка посилалася на те, що оскільки відповіді на її пропозицію про розірвання договору від позивача не було, договір було розірвано, відповідач не припиняла підприємницьку діяльність, а лише тимчасово її призупиняла на час хвороби та з 01.04.2017 користувалася іншим павільйоном на підставі договору суборенди та ті часткові оплати за надані послуги сплачувалися саме у зв`язку із користуванням цим павільйоном, надання послуг за яким предметом договору № 300 від 01.09.2013 не охоплюється, у 2020 році відповідачка зверталася до позивача із заявою про поновлення торгової діяльності у павільйоні площею 52,5 кв.м., що свідчить про те, що до цього часу вона не здійснювала свою діяльність у ньому та раніше укладений між сторонами договір не діяв.

Надаючи доводам сторін належну юридичну оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 цього ж кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 530 цього ж кодексу закріплено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо припинення договору внаслідок подання відповідачкою заяви від 28.02.2017 про зупинення дії договору з 01.03.2017, суд дійшов висновку, що сам факт подання такої заяви та отримання її позивачем не призводить до припинення договору. Тим більше, відповідачка в своїй заяві просила зупинити дію договору, а не припинити його, проте ані договором, ані положеннями законодавства не визначено механізму саме зупинення дії договору.

В своїх заявах, відповідачка ототожнює подану нею заяву про зупинення дії договору, як підставу для його припинення, а сам факт звернення із такою заявою, на думку відповідачки, призводить до настання факту його припинення.

Проте, п.п. є) п. 3 договору визначено умови за яких нарахування плати за користування торговим місцем не мало здійснюватися, проте відповідачка не надала доказів дотримання нею відповідних умов.

Відповідачка, на свій лист із проханням зупинити дію договору отримала лист відповідь від позивача від 07.03.2017, в якому позивачем сформульовано відповідні умови для припинення нарахування плати за користування торговим місцем, та як вбачається з матеріалів справи, відповідачка самоусунулася від остаточного приведення триваючих правовідносин у відповідність із її проханням про зупинення дії договору, подальше спілкування сторін щодо дії договору було припинено.

Та оскільки заява відповідачки від 28.02.2017 не є завою про припинення договору, у розумінні п. 5 договору, суд виходить із того, що договір в період здійснення нарахування вартості послуг залишався чинним та є належною правовою підставою для виникнення спірних правовідносин у період з 01.03.2017 по 01.06.2019.

Згідно п.п. а) п. 3 договору одне торгівельне місце становить 2 кв.м. та вартість його обслуговування становить 3,30 гривень на день.

З огляду на площу павільйону, що належить відповідачці та розташований на ринку становить 52,5 кв.м., а тому базова вартість надаваних послуг за один день становить 86,63 гривень (52,5 кв.м./2кв.м. х 3,30 гривень).

Як вбачається з позову позивач здійснював нарахування плати за надані послуги за місяць в залежності від кількості календарних днів у такому місяці із відніманням кількості понеділків, адже по понеділках ринок не працював та, відповідно, послуги позивачем не надавалися.

Зазначений порядок нарахування дає відповідь на питання про різні суми нарахованих платежів у кожному місяці.

Посилання відповідачки на те, що їй не виставлялися рахунки на оплату вирішального значення для правильного вирішення справи не мають, адже з огляду на умови договору, та існуючий обов`язок відповідачки щомісячно сплачувати за надані послуги, відповідачка була обізнана щодо розміру своїх зобов`язань, порядку їх виконання, а тому неотримання відповідних рахунків не звільняє відповідачку від обов`язку сплачувати надані послуги.

Щодо вартості наданих послуг та підставності зміни її розміру, суд дійшов наступних висновків.

Як вже зазначалося умовами договору визначено базову вартість послуг у розмір 3,30 гривень за одне торговельне місце (2 кв.м.), який визначено на підставі рішення виконавчого комітету Обухівської міської ради № 733 від 06.08.2013.

Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради № 187 від 04.04.2017 з 01.04.2017 вартість послуг залишилася незмінною, тобто також становила 3,30 гривень.

Та лише рішенням виконавчого комітету № 88 від 05.02.2019 починаючи з 05.02.2019 вартість послуг визначена у розмір 4,50 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, в період часу з 01.03.2017 по 05.02.2019 вартість послуг, що надавалися позивачем залишалася незмінною та становила 3,30 гривень на день за одне торгівельне місце (2 кв.м.).

Як вбачається з доданих до позову рахунків за вказаний період, а також зведеної інформації, що викладена в акті звіряння розрахунків від 01.01.2023, який не підписаний відповідачкою, а тому використовується судом лише з метою перевірки розрахунку ціни позову, вбачається, що до складу загальної суми заборгованості у розмірі 66095,33 гривень, входить залишок заборгованості за березень 2017 року у розмірі 1509,03 гривень, хоча підлягало сплаті у березні 2339 гривень, заборгованість за період квітень 2017-січень 2019 років (включно) у розмірі 49465,68 гривень, яка визначена виходячи із вартості послуг у розмірі 3,30 гривень на день за одне торгівельне місце, та заборгованості за період лютий-червень 2019 року (включно) у розмірі 15120,62 гривень, яка визначена виходячи із вартості послуг у розмірі 4,50 гривень на день за одне торгівельне місце.

З огляду на викладене вище, оскільки за період березень 2017 року - січень 2019 року позивачем нараховувалася вартість послуг враховуючи базову вартість послуг, що визначена договором у розмірі 3,30 гривень, суд вважає, що заборгованість за вказаний період, що становить 50974,71 гривень (1509,03 гривень за березень 2017 року та 49465,68 гривень за квітень 2017-січень 2019 років), є доведеною позивачем належним чином та належить до стягнення.

Щодо заборгованості за період лютий-червень 2019 року (включно) у розмірі 15120,62 гривень, яка визначена виходячи із вартості послуг у розмірі 4,50 гривень на день за одне торгівельне місце, суд дійшов наступних висновків.

Як вже зазначалося, п. 3 договору визначено, що в разі зміни вартості послуг, за згодою сторін, вартість підлягає зміні без переоформлення договору.

Відповідачка посилається на те, що своєї згоди на зміну вартості послуг вона не надавала, а тому зміна вартості без внесення змін до договору є неможлива.

Оскільки позивачем не доведено, що сторонами погоджено зміну вартості послуг та те, що відповідачка хоча б була обізнана про таку зміну, суд вважає, що нарахування наданих послуг із застосуванням вартості обслуговування одного торгівельного місяці у розмірі 4,50 гривень є безпідставним та відповідне нарахування мало здійснюватися за тарифом, визначеним умовами договору, а саме 3,30 гривень.

Посилання позивача на те, що відповідачка у вересні 2020 року сплатила надані послуги за липень 2019 року у розмірі, розрахованому виходячи із базової вартості послуг у розмірі 4,50 гривень, що свідчить про її обізнаність щодо вартості надаваних послуг судом до уваги не приймається, оскільки така сплата відбулася лише у 2020 році та було оплачено послуги, які до розглядуваного періоду не відносяться (липень 2019 року), а тому зазначені обставини не можуть слугувати доказом погодження відповідачки із новою вартістю послуг у період з лютого по червень 2019 року.

Здійснивши власний розрахунок вартості послуг за період лютий-червень 2019 року (включно), застосовуючи тариф, визначений умовами договору, який становить 3,30 гривень та сформульований позивачем порядок здійснення нарахування наданих послуг (за кількість днів у місяці із відніманням понеділків), суд дійшов висновку, що вартість послуг у лютому 2019 року мала становити 2079 гривень, у березні 2338,88 гривень, у квітні 2079 гривень, у травні 2338,88 гривень та у червні 2252,25 гривень, а загальна сума заборгованості відповідачки за період лютий-червень 2019 року становить 11088,01 гривень, та саме в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та належать до задоволення.

Щодо тверджень відповідачки про пропуск позивачем строків позовної давності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно приписів ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Статтею 267 Цивільного кодексу України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 Цивільний кодекс України).

Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02.04.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» починаючи з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами та доповненнями) було продовжено дію карантину з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Згідно п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (доповненого згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З огляду на викладене, із набранням чинності Законом України № 540-IX від 30.03.2020, а саме з 02.04.2020 по теперішній час дію строків позовної давності було фактично зупинено.

З урахуванням положень ст. 257 Цивільного кодексу України щодо усіх платежів, обов`язок зі сплати яких виник у відповідачки починаючи з 02.04.2017 строки позовної давності не застосовуються.

Та, відповідно, строки позовної давності підлягають застосуванню до платежів, що відповідачкою мали бути здійснені до зазначеної дати та з урахуванням періоду за який позивачем заявлено позов, позовна давність підлягає застосування лише до суми заборгованості, що виникла за березень 2017 року, яка мала бути сплачена згідно умов договору до 10.03.2017 та яка, згідно розрахунку ціни позову становить 1509,03 гривень.

Отже в частині позовних вимог у розмірі 1509,03 гривень, що становить, як стверджує позивач, залишок заборгованості за березень 2017 року позовні вимоги задоволенню не підлягають внаслідок спливу строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає заборгованість за період квітень 2017 року червень 2019 року включно у загальному розмірі 60553,69 гривень та у задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача на оплату судового збору підлягають стягненню з відповідачки пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2458,97 гривень.

Окрім іншого, суд встановив, що в перебігу розгляду справи підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця Сухопари С.В. припинено з 29.02.2024 (номер запису 2008840060004001367), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України).

Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Отже, з 29.02.2024 ОСОБА_1 втратила статус підприємця.

За змістом правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 та від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, права та обов`язки за яким у ОСОБА_1 , із втратою нею статусу фізичної особи-підприємця, не припинились, а тому спір у справі належить до господарської юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства Обухівської міської ради «Обухівський ринок» задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства Обухівської міської ради «Обухівський ринок» (08703, Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, будинок 14, код: 38767200) 60553,69 гривень боргу та 2458,97 гривень судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2024.

Суддя Р.М. Колесник