Рішення

від 30.05.2024 по справі 917/1686/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21 E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2024 Справа № 917/1686/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М. , секретар судового засідання Михатило А.В. представники учасників справи згідно протоколу судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Міністерства юстиції України, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001

до відповідачів 1) Благодійної організації Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення, вул. Ванди Василевської, 7, м. Київ, 03055

2) Комуністичної партії України, вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070

про визнання недійсним договору дарування та скасування державної реєстрації прав,

встановив:

08.09.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Міністерства юстиції України до відповідачів Благодійної організації Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення та Комуністичної партії України про:

- визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - квартири, загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Леніна (Небесної Сотні), 57, кв. 3, м. Хорол, Полтавська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248, укладений 28.09.2015 року між Комуністичною партією України та Благодійною організацією Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за № 3043;

- скасування державної реєстрації прав Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення" на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Леніна (Небесної Сотні), 57, кв. 3, м. Хорол, Полтавська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248 (вх. № 1801/23).

Разом із позовною заявою Міністерством юстиції України подано до суду заяву про забезпечення позову, у відповідності до якої просить:

- накласти арешт на нерухоме майно - квартиру загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: вул. Леніна (Небесної Сотні), 57, кв. 3, м. Хорол, Полтавська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248;

- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна - квартири загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248.

Ухвалою від 12.09.2023 року заяву Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову задоволено, вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - квартиру в будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248. Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна - квартири в будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248.

Ухвалою від 13.09.2023 року суд залишив позовну заяву Міністерства юстиції України до відповідачів Благодійної організації Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення та Комуністичної партії України без руху та надав позивачам строк 5 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

19.09.2023 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 13.09.2023 року про залишення позовної заяви без руху (з додатками).

Ухвалою від 21.09.2023 року суд відкрив провадження у даній справі, ухвалив розглядати справу у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 19.10.2023 року на 09:00 год. Встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті спору. Також суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказу - оригіналу договору оригіналу договору дарування квартири від 28.09.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за № 3043. Зобов`язав Київський державний нотаріальний архів (Повітрофлотський проспект , 76 Г, м. Київ), Благодійну організацію Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення (вул. Ванди Василевської, 7, м. Київ, 03055) та Комуністичну партію України (вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070) надати суду для огляду оригінал договору дарування нерухомого майна від 28.09.2015 року (квартири, загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за № 3043

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 19.10.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подачу клопотання про витребування доказів та часткове задоволення клопотання про витребування доказів (вх№ 12675від 05.10.2023), а також протокольну ухвалу про перерву у підготовчому засіданні до 23.11.2023 року до 11:00 год.

Ухвалою від 24.10.2023 року суд витребував у Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витяги з Реєстру про народження дітей Симоненко Костянтина Петровича та ОСОБА_1 , батьком яких є ОСОБА_2 .

10.11.2023 року від Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду надійшли витяги з Державного реєстру цивільного стану ( арк. справи 181-191).

27.11.2023 року від Благодійної організації Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення надійшов відзив на позов (вх. № 15221).

Ухвалою від 28.11.2023 року суд повернув відзив за позовну заяву (вх. № 15221) відповідачу 1 без розгляду.

Під час розгляду справи у підготовчому засіданні 23.11.2023 року судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 26.12.2023 року на 09:00 год.

У зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці засідання суду 26.12.2023 року не відбулося.

Ухвалою від 02.01.2024 року суд призначив розгляд справи по суті на 08.02.2024 року на 10:40 год.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні 08.02.2024 року судом оголошено протокольну ухвалу про перерву до 12.03.2024 року на 10:00 год.

Судове засідання, призначене на 12.03.2024 року не відбулось в зв`язку з перебуванням судді Тимощенко О.М. у відпустці.

Ухвалою від 19.03.2024 року призначено судове засідання для розгляду справи № 917/1684/23 по суті на 16.04.2024 року на 10:30 год.

В судовому засіданні 16.04.2024 року судом встановлено, що станом на 16.04.2024 року Київський державний нотаріальний архів, Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» та Комуністична партія України не виконали вимоги ухвали суду від 21.09.2023 року, а саме: не надали суду для огляду оригінал договору дарування нерухомого майна від 28.09.2015 року (квартири, загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за № 3043.

При цьому, копію ухвали від 21.09.2023 року було отримано як відповідачем 1 (27.09.2023 року), так і Київським державним нотаріальним архівом (26.09.2023 року), що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 151, 152). Копія ухвали від 21.09.2023 року, що направлялась на адресу відповідача 2 повернулась до суду з відміткою пошти - "адресат відсутній за вказаною адресою" (а. с. 146 - 150).

Беручи до уваги викладене, з метою правильного вирішення справи, суд вважав за необхідне відкласти розгляд справи по суті та повторно зобов`язати Київський державний нотаріальний архів та відповідачів 1, 2 надати до суду оригінал вищезазначеного договору дарування нерухомого майна від 28.09.2015 року, а тому ухвалою від 16.04.2024 року суд відклав розгляд справи по суті на 30.05.2024 року на 09:00 год.

14.05.2024 року від Київського державного нотаріального архіву до суду надійшов оригінал договору оригінал договору дарування нерухомого майна від 10.07.2015 року (квартири загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 677254453216), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за № 2440 (арк. справи 20-21, том 2).

Представник позивача підтримував позовні вимоги при розгляді справи по суті.

Відповідачі правом на участь в судових засіданнях та подачу відзиву на позов з дотриманням приписів ГПК України не скористалися.

Про час та місце судового засідання відповідачі належним чином повідомлялися судом у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

В матеріалах справи наявні поштові повідомлення про вручення відповідачу 1 ухвал суду (арк. справи 138,152,174,179,236, 237,269).

Ухвали суду у даній справі, надіслані відповідачеві 2- Комуністичній партії України - рекомендованим листом, на адресу: вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070 (зазначена позивачем у позові та співпадає з адресою реєстрації згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) - повернулися до суду з відмітками поштового відділення: "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.

Із змісту ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України слідує, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

У 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку із порушенням партії статті 5 Закону України "Про політичні партії в Україні".

Рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, задоволено позов Міністерства юстиції України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служб безпеки України, Всеукраїнського об`єднання "Свобода", Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації "Воля-Громада-Козацтво", Української республіканської партії, ОСОБА_3 , за участю Офісу Генерального прокурора, про заборону діяльності політичної партії. Вказаним рішенням заборонено діяльність Комуністичної партії України, передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

Згідно з пунктом 2 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 № 896 (Далі-Порядок), після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави, Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

Міністерством юстиції було видано наказ від 07.11.2022 № 4964/5 Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України (ідентифікаційний код 00049147), її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, що передається у власність держави.

В ході виконання Мін`юстом судового рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що після подання позовної заяви Мін`юсту Комуністичною партією України відчужене майно КПУ Благодійній організації Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення на підставі договору дарування, який, на думку Міністерства юстиції України є фіктивним і спрямованим на уникнення передачі майна у державну власність.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що внаслідок опрацюванням ним відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Партії Комуністичною партією України відчужено квартиру загальною площею 64,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248 (далі - спірне майно), яке відчужено на підставі договору дарування від 28.09.2015 № 3043, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латинська О.М. ( Договір).

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 року № 342929181 набувачем спірного майна стала Благодійна організація Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення, засновником та керівником був і є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) син колишнього народного депутата України від Комуністичної партії України Симоненка Петра Миколайовича, який був одночасно засновником та керівником Комуністичної партії України.

При цьому, засновником Благодійного фонду є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НАУКОВО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА КОНТУР (код ЄДРПОУ: 32735812), засновниками якого є сини керівника Комуністичної партії України ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

На думку позивача, є підстави вважати, що у даному випадку було заздалегідь відомо, що такий Договір не буде виконаний, що він має інші цілі, ніж передбачені цим Договором, тобто між відповідачами умисно укладено фіктивний правочин. Відтак, наведене свідчить, що укладення, зокрема, спірного Договору спрямовано не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність.

Позивачем подано наступні докази на обґрунтування позовних вимог: Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.08.2023 № 342929181, копії відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, договору дарування нерухомого майна від 28.09.2015 № 3043; Наказ Міністерства юстиції України від 17.08.2021 № 2888/5 Про затвердження Положення про Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України ; Наказ Міністерства юстиції України від 11.12.2020 № 3678/к Про переведення Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань,Рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, наказ від 07.11.2022 № 4964/5 Про затвердження Переліку майна, коштів та інших активів забороненої судом Комуністичної партії України.

При вирішенні спору суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.15, ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, звернувшись до суду за їх захистом.

Згідно з ч.2 ст.16 ЦК України, ч.2 ст.20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

За положеннями ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У силу приписів ст.215 ЦК України недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, реалізовуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення ст.3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

У даній справі з позовом звернулось Міністерство юстиції України, яке не є стороною оспорюваного правочину.

Отже, за змістом ст.15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Як вбачається з рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі №826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, діяльність Комуністичної партії України заборонено. Передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави (арк. справи 99-126).

За змістом ч.2, 4 ст.21 Закону України "Про політичні партії в Україні", заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск її керівних органів, обласних, міських, районних організацій і первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії, а також прийняття центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, та його територіальними органами рішень про припинення політичної партії та її структурних утворень відповідно.

У разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду. Перехід такого майна, коштів та інших активів у власність держави забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.2, 3 Порядку переходу у власність держави майна, коштів та інших активів забороненої судом політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2022 №896 (далі - Порядок) після набрання законної сили рішенням суду про заборону політичної партії, у резолютивній частині якого зазначено про передачу майна політичної партії у власність держави (далі - рішення суду), Мін`юст вживає заходів до розшуку майна політичної партії, зокрема, за відомостями єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Мін`юст.

За результатами заходів із розшуку майна політичної партії Мін`юст складає та затверджує перелік майна політичної партії, переданого в власність держави. У разі виявлення майна політичної партії після затвердження переліку майна Мін`юст невідкладно вносить до нього відповідні зміни.

Враховуючи, що саме на Міністерство юстиції України покладені повноваження щодо вжиття заходів по розшуку майна Комуністичної партії України, тому Мін`юст є заінтересованою особою у спірних правовідносинах, оскільки звернення до суду із даним позовом спрямоване на повернення майна у власність Комуністичної партії України з метою подальшого його передання у власність держави.

Отже, Міністерство юстиції України є належним позивачем у даній справі та наділений повноваженнями на звернення до суду із даним позовом.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст. 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Відповідно до ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Оскільки договір дарування є безоплатним, тобто не має очевидної економічної мети, то суд при вирішенні питання щодо фіктивності договору має з`ясовувати дійсні мотиви, через які особа поручається за боржника перед кредитором і чи є такі мотиви легітимними.

Судом встановлено, що після відкриття 11.07.2014 судом провадження в адміністративній справі про заборону Партії Комуністичною партією України відчужено квартиру загальною площею 64,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248, яке відчужено на підставі договору дарування від 28.09.2015 № 3043, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латинська О.М. (арк. справи 23-24, том 1, арк. справи 21, том 2).

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.03.2023 року № 342929181 набувачем спірного майна стала Благодійна організація Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення, засновником та керівником був і є ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) син колишнього народного депутата України від Комуністичної партії України Симоненка Петра Миколайовича, який був одночасно засновником та керівником Комуністичної партії України (арк. справи 17-19, том 1).

Засновником Благодійного фонду є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НАУКОВО КОМЕРЦІЙНА ФІРМА КОНТУР (код ЄДРПОУ: 32735812), засновниками якого є сини керівника Комуністичної партії України ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Наведене підтверджується інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, витягом з ЄДР, витягом з Державного реєстру цивільного стану ( арк. справи 17-19,181-191, том 1).

Договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Такими критеріями, зокрема, але не виключно, можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі, тощо); - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належного йому майна з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Отже, фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Такий правочин може бути визнаний недійсним на підставі п.6 ч.1 ст.3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.3, 6 ст.13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі ст.234 ЦК України.

Як вбачається із ч.2 ст. 21 Закону України "Про політичні партії в Україні" (далі - у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі №826/9751/14), було встановлено, що заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Згідно з ст. 23 Закону України "Про політичні партії в Україні", політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому цим та іншими законами України. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з`їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з`їзд (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

Отже, станом на момент укладення оскаржуваного договору та після відкриття провадження у справі №826/9751/14 Закон України "Про політичні партії в Україні" не містив норм, які б регулювали порядок використання майна та коштів політичної партії, діяльність якої заборонена.

Частинами 3-4 ст. 105 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі №826/9751/14), визначено, що суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

За положеннями ч. 1-2 ст.110 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі №826/9751/14), юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади; за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Якщо з позовом про ліквідацію юридичної особи звернувся орган державної влади, ліквідатором може бути призначений цей орган, якщо він наділений відповідними повноваженнями.

Частиною 12 ст.111 ЦК України (у редакції, яка діяла на момент відкриття провадження у справі №826/9751/14), було передбачено, що майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів (у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування), передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

За нормами Закону України "Про політичні партії" заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

З урахуванням наведеного станом на момент укладення оскаржуваного договору сторони могли передбачати, що у разі ухвалення рішення про заборону діяльності партії відбудеться припинення її діяльності, розпуск керівних органів та її обласних організацій, відповідно, керівні органи будуть позбавлені можливості вільно розпоряджатися своїм майном, а управління справами забороненої політичної партії перейде до ліквідатора (ліквідаційної комісії), майно юридичної особи, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, не буде передано учасникам юридичної особи, оскільки членство в політичній партії припинено.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1, ч. 5 ст. 203 ЦК України)

Згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 викладено правовий висновок, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на усі сторони дійсного правочину та особу, яка прийняла виконання (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).

У своїй постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 (п. 10.26, п. 10.27, п. 10.28, п. 10.29, п. 10.30) Велика Палата Верховного Суду також зазначила про наступне:

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку Індустріалбанк щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України, Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполучення а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства, перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 наголосила на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину, є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій (п.п.10.34-10.37 постанови ВП ВС).

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якого може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Здійснивши аналіз наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про доведеність позивачем належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання спірного правочину недійсним, метою якого було уникнення передачі майна у державну власність. Викладені у позовній заяві обставини та правові підстави позову ґрунтуються на матеріальному законі. Обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.

Судом також враховано правові позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду справі № 369/11268/16-ц від 3 липня 2019 року (провадження № 14-260цс19), від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 , від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, № 904/7905/16 та № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, у справі № 904/4262/17 та від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 КЦС ВС від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20, КЦС ВС від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, КЦС ВС від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, КЦС ВС від 7 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 та ін.

Відповідачі доказів, які б спростовували правову позицію позивача суду не надали.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування нерухомого майна - квартири загальною площею 64,9 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Леніна (вул. Небесної Сотні), буд. 57, кв. З, м. Хорол, Хорольський р., Полтавської обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248, яке відчужено на підставі договору дарування від 28.09.2015 № 3043, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Латинська О.М.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону № 1952-IV).

При цьому в абз. 2, 3 частини 3 статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви), зокрема, встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються… У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України…

Враховуючи задоволення позовних вимог в частині визнання договору недійсним, приймаючи до уваги, що в силу ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, вимога позивача про скасування державної реєстрації прав Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення" на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Леніна (вул. Небесної Сотні), буд. 57, кв. З, м. Хорол, Хорольський р., Полтавської обл., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна -735989553248, яка є похідною вимогою від основної, також підлягає до задоволенню.

Розподіляючи судові витрати суд враховує, що Міністерством юстиції України у даній справі сплачено судовий збір у розмірі 5 368,00 грн. Крім того, сплачено судовий збір за подання заяви про вжиття заходів забезпечення цього позову у розмірі 1 342,00 грн., яка була задоволена судом, про що постановлено відповідну ухвалу.

У відповідності до приписів ст. 129 ГПК України у зв`язку із задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір відшкодовується йому за рахунок відповідачів в рівних частинах, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат чинним законодавством не передбачено. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, 25.09.2018 у справі № 904/5580/16, від 13.07.2020 у справі № 476/489/17 (провадження № 61-39866 св 18), від 22.10.2020 у справі №904/4105/18 та ін.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - - квартири, загальною площею 64,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248, укладений 28.09.2015 року між Комуністичною партією України та Благодійною організацією Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за № 3043;

3. Скасувати державну реєстрацію прав Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення" на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 735989553248 (вх. № 1801/23).

4. Стягнути з Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення" (03055, місто Київ, вулиця Ванди Василевської, будинок 7, ідентифікаційний код 35087436) на користь Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) судовий збір у розмірі 3 355 грн.

5. Стягнути з Комуністичної партії України (04070, місто Київ, вулиця Борисоглібська, будинок 7, ідентифікаційний код 00049147) на користь Міністерства юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, будинок 13, ідентифікаційний код 00015622) судовий збір у розмірі 3355 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 04.06.2024 року

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України. Порядок та строки оскарження рішення встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Суддя Тимощенко О.М.