Рішення

від 04.06.2024 по справі 204/10041/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/10041/23

Провадження № 2/204/298/24

РІШЕННЯ

іменем України

04 червня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районнийсуд м.Дніпропетровськау складіголовуючого судді КнишА.В.,розглянувши впорядку спрощеногопозовного провадженнябез викликусторін цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 доКомунального закладувищої освіти«Дніпровська академіянеперервної освіти»Дніпропетровської обласноїради пропоновлення нароботі тастягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконним та скасувати наказ Комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради від 06 червня 2023 року №218-к/тр, поновити позивача на роботі, а саме на посаді начальника загального відділу та 0,25 ст. старший викладач кафедри управління інформаційно-освітніми проектами у Комунальному закладі вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 червня 2023 року до дня поновлення на роботі, але не менше ніж 40065,60 грн та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в загальному розмірі 10000 грн. В підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що позивач працювала у відповідача на посаді начальника загального відділу та 0,25 ст. старший викладач кафедри управління інформаційно-освітніми проектами. З 07 червня 2023 року позивача було звільнено з вказаних посад згідно наказу відповідача №218-к/тр від 06 червня 2023 року за ст. 36 п.8 пп.3 КЗпП України, за відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль. З 21 березня 2022 року позивач знаходиться у м. Софія (Болгарія) у зв`язку з воєнним станом в Україні. Спочатку позивачу керівництво надало щорічну відпустку на 50 днів, а потім у зв`язку з продовженням воєнного стану, відпустку за власний рахунок. Під час знаходження у Болгарії у позивача погіршився стан здоров`я. 13 жовтня 2022 року був виданий наказ про надання відпустки без збереження заробітної плати №482-к/тр від 13 жовтня 2022 року. Інформацію щодо цього наказу позивачу не було надіслано, 09 січня 2023 року позивачу зателефонував ректор та наказав написати заяву на звільнення у зв`язку зі змінами у законодавстві України, але яких саме не повідомив. 11 січня 2023 року позивач написала заяву про продовження терміну відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з хворобою та на період воєнного стану, і направила заяву на офіційну електронну пошту відповідача та вайбер ректора. 13 січня 2023 року позивачу надіслали на електронну та вайбер від начальника відділу кадрів Акт про відсутність на роботі, на який позивач направила пояснювальну записку, що у зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивач не може приїхати в Україну та вийти на роботу. З 21 січня 2023 року позивач направила на офіційну електронну пошту відповідача пояснювальну записку та копії медичних документів про стан здоров`я, а також документ, підтверджуючий знаходження позивача в Болгарії, але позивачу постійно протягом 4 місяців надсилали акти про відсутність на роботі. Відповідно до витягу з рахунка банка, розмір виплаченої заробітної плати позивачу у січні 2022 року 16962,28 грн, лютому 2022 року - 19347,28 грн. Отже, середньоденна заробітна плата становить 1252,05 грн (36309,56/39). Кількість робочих днів вимушеного прогулу з 07 червня 2023 року по 20 липня 2023 року складає 32 робочі дні. Отже, заробіток за час вимушеного прогулу за зазначений період складає 40065,60 грн. 06 червня 2023 року на електронну пошту позивача була надіслана копія наказу про звільнення. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки адміністрація відповідача була проінформована про місцезнаходження позивача та причини відсутності. Повний розрахунок, вручення копії наказу про звільнення та трудової книжки з позивачем проведено не було.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

02 жовтня 2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що з грудня 2017 року позивач працювала у відповідача на посаді начальника загального відділу, а також на 0,25 ставки старшим викладачем кафедри управління інформаційно-освітніми процесами. Наказом по академії від 16 березня 2022 року №33к-тм позивачу була надана щорічна основна та додаткова відпустка з 21 березня 2022 року по 22 травня 2022 року. З 23 травня 2022 року наказом №157к-тр у відповідності з вимогами ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що набув чинності 24 березня 2022 року, позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати на 90 календарних днів до 20 серпня 2022 року. Наказом №317к-тр від 19 серпня 2022 року відпустка без збереження заробітної плати позивачу була продовжена на 54 календарних дні до 14 жовтня 2022 року. Наказом №482к-тр від 13 жовтня 2022 року відпустку позивача без збереження було продовжено на 37 календарних днів до 20 листопада 2022 року. Наказом 526к-тр від 18 листопада 2022 року відпустку без збереження заробітної плати було продовжено на 54 календарних дні до 13 січня 2023 року. Всі вказані накази своєчасно надсилалися на електронну пошту позивача, жодних відповідей на ці накази, тим більше заперечень, відповідач не отримував. Вимоги керівника кадрів з самого початку січня 2023 року повідомити будь-яку інформацію про себе позивачем залишилися без відповідей. Протягом всього часу робилися численні спроби зателефонувати позивачу за номером НОМЕР_1 як звичайним зв`язком так і з використанням вайберу керівником відділу кадрів, проректорами та ректором закладу. Про те, що відпустка без збереження заробітної плати не буде більше продовжена та про те, що позивач має 13 січня 2023 року приступити до роботи на вказаний номер у вайбері було повідомлено. 13 січня 2023 року була складена та надана ректорові доповідна про відсутність позивача на роботі. Починаючи з 13 січня 2023 року кожний робочий день складалися акти про відсутність на роботі позивача. 06 червня 2023 року, через майже 150 днів очікування, було ухвалено рішення про звільнення позивача на підставі п.8-3 ст.36 КЗпП України. Після цього, 07 червня 2023 року позивач написала меседж з погрозами на вайбер ректора, що свідчить про те, що позивач мала змогу зв`язатися з працівниками закладу та повідомити інформацію про себе. Трудову книжку позивач отримала ще 25 лютого 2022 року. Розрахунки з позивачем були своєчасно проведені. Вказує, що звільнення позивача повністю узгоджується як загальними нормами ч.8-3 ст.36 КЗпП України, так і спеціальними нормами ч.1 ст.5 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Стосовно позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вказує, що у позивача ніякого права на отримання винагороди за трудову функцію під час ухилення від трудових обов`язків не виникає і відповідно жодним чином цей робітник не міг бути позбавлений права на винагороду. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню як такі, що не підтверджуються реальними обставинами справи та наявними доказами.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

Позивач працювала на посаді начальника загального відділу та на посаді старшого викладача кафедри управління інформаційно-освітніми проектами 0,25 ставки за сумісництвом у Комунальному закладі вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради.

25 лютого 2022 року позивач отримала трудову книжку у зв`язку з ситуацією в країні та зобов`язалася її повернути за вимогою (а.с.54).

Наказом відповідача №482-к/тр від 13 жовтня 2022 року позивачу надано відпустку без збереження заробітної плати, як працівнику, який виїхав за межі території України у період дії воєнного стану, терміном на 37 календарних днів з 15 жовтня 2022 року по 20 листопада 2022 року (а.с.19 зворотна сторона).

Наказом відповідача №526-к/тр від 18 листопада 2022 року позивачу продовжено відпустку без збереження заробітної плати, як працівнику, який виїхав за межі території України у період дії воєнного стану, терміном на 53 календарних дні з 21 листопада 2022 року по 12 січня 2023 року (а.с.20 зворотна сторона).

Позивачем до позовної заяви додано заяву від 12 січня 2023 року, у якій вона просила надати їй щорічну основну та додаткову відпустку з 13 січня 2023 року на 30 календарних днів (а.с.29), однак доказів направлення такої заяви відповідачу до позовної заяви не додано.

13 січня 2023 року першим проректором ОСОБА_3 складено доповідну записку №10, відповідно до якої 13 січня 2023 року з 08:00 по 13:00 начальник загального відділу та старший викладач кафедри управління інформаційно-освітніми проектами 0,25 ставки за сумісництвом ОСОБА_1 не з`явилася на роботі. ОСОБА_1 написала заяву про продовження терміну відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з хворобою (проходження курсу лікування на період воєнного стану), однак заяви написані не вірно, оскільки ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати як працівник, який виїхав за межі території України, термін якої закінчився 12 січня 2023 року. Наступний вид відпустки без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану обов`язково погоджується з роботодавцем. ОСОБА_1 було повідомлено, що 13 січня 2023 року вона повинна приступити до роботи, однак на роботу не з`явилася, інші заяви на відпустку не надавала (а.с.53).

Працівниками відповідача складалися акти про відсутність позивача на роботі від 19 січня 2023 року, 06 лютого 2023 року, 07 лютого 2023 року, 08 лютого 2023 року, 09 лютого 2023 року, 10 лютого 2023 року, 15 травня 2023 року, 16 травня 2023 року, 17 травня 2023 року, 18 травня 2023 року, 19 травня 2023 року (а.с.4, 6-15).

27 січня 2023 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено пояснювальну записку, у якій повідомляла, що знаходиться на лікуванні в м. Софія (Болгарія), на підтвердження чого долучила до пояснювальної записки документи на іноземній мові (с.24-28).

03 лютого 2023 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено пояснювальну записку, у якій позивач повторно повідомляє, що знаходиться на лікуванні в м. Софія (Болгарія) і не може виїжджати на велику відстань та у зв`язку з воєнним станом (а.с.16,16 зворотна сторона).

Завідувачем кафедри управління інформаційно-освітніми проектами ОСОБА_4 та першим проректором ОСОБА_3 були складені службові записки стосовно відсутності працівника ОСОБА_1 на робочому місці понад чотири місяці поспіль (пп.3 п.8 ст.36 КЗпП України), у яких пропонують звільнити начальника загального відділу та старшого викладача кафедри управління інформаційно-освітніми проектами 0,25 ставки за сумісництвом ОСОБА_1 (а.с.55, 56).

Профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради надано погодження-згоду на звільнення начальника загального відділу КЗВО «ДАНО» ДОР» ОСОБА_1 (а.с.60, 61).

Наказом №218-к/тр від 06 червня 2023 року позивача звільнено з посади начальника загального відділу та з посади старшого викладача кафедри управління інформаційно-освітніми проектами 0,25 ставки за сумісництвом 07 червня 2023 року, за відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль, згідно пп.3 п.8 ст.36 КЗпП України (а.с.5).

Відповідно до довідки Комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради №793 від 02 жовтня 2023 року, заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 станом на 02 жовтня 2023 року відсутня (а.с.62).

В порядку частини першої статті 82 ЦПК України судом встановлено, що позивач з 21 березня 2022 року, у тому числі по дату звільнення, знаходилася за межами України.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

У статті 76 КЗпП України визначено, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 6 Закону України "Про відпустки").

У частині першій статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15 березня 2022 року N 2136-IX при його прийнятті було вказано, що у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. Після внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року N 2352-IX (набрав чинності 19 липня 2022 року) частиною першою статті 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" встановлено, що у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Відповідно до пункту 83 частини першоїстатті 36КЗпП України відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль є підставою припинення трудового договору.

Судом установлено, що позивач з 21 березня 2022 року, у тому числі по дату звільнення, знаходилася за межами України.

Позивач не заперечує проти того, що була відсутня на роботі понад чотири місяці поспіль до дня її звільнення, проте наполягає на поважності причин своєї відсутності на роботі, посилаючись на те, що 11 січня 2023 року вона написала заяву про продовження терміну дії відпустки без збереження заробітної плати у зв`язку з хворобою та на період дії воєнного стану, а також 21 січня 2023 року вона направила на офіційну пошту відповідача пояснювальну записку та копії медичних документів і документ про знаходження в Болгарії.

Доказів того, що між сторонами було узгоджено графік щорічних відпусток на 2023 рік суду не надано.

Якщо працівник бажає піти у відпустку в інший період, ніж передбачено графіком, він має обов`язково подати заяву на відпустку.

Судом враховується, що конкретні дні відпустки узгоджуються сторонами шляхом звернення працівника із заявою про надання відпустки та видання відповідного наказу роботодавцем.

Окрім цього, правомірність дій роботодавця щодо ненадання відпустки позивачці не є предметом спору у цій справі.

Як зазначалося, для припинення дії трудового договору за пунктом 83 частини першої статті 36 КЗпП України, мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад 4 місяці підряд; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад 4 місяці підряд (при цьому, не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

Позивач не могла не розуміти, що її відсутність протягом такого тривалого часу не може не потягнути несприятливі для неї наслідки. Внаслідок того, що позивач понад чотиримісяці поспільбула відсутняна роботіта пропричини своєївідсутності відповідачане повідомляла, 06 червня 2023 року роботодавець правомірно відреагував на її тривалу відсутність шляхом видання наказу про звільнення через відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

З урахуванням закінчення відпустки 12 січня 2023 року та тієї обставини, що позивача було повідомлено відповідачем, що 13 січня 2023 року вона повинна приступити до роботи, у позивача виник обов`язок приступити до роботи 13 січня 2023 року. Судом враховується, що позивача звільнено з роботи на підставі пункту 83 частини першої статті 36 КЗпП України, а тому з урахуванням того, що останній раз позивач про причину своєї відсутності повідомила відповідача 03 лютого 2023 року, судом не оцінюються підстави відсутності позивача на роботі до 03 лютого 2023 року включно (а.с.16,16 зворотна сторона). З цієї ж підстави судом не оцінюються надані позивачем копії медичних документів складених на іноземній мові, оскільки вказані в таких документах періоди непрацездатності позивача не стоються предмету позову.

Позивача було звільнено з роботи 07 червня 2023 року спірним наказом від 06 червня 2023 року, тобто період який підпадає під період відсутності позивача на роботі понад чотири місяці поспіль є період з 04 лютого 2023 року по 05 червня 2023 року включно. Будь-яких належних та допустимих доказів того, що позивач повідомляла відповідача у період з 04 лютого 2023 року по 05 червня 2023 року включно про причини своєї відсутності на роботі суду не надано.

Відповідач же в свою чергу протягом чотирьох місяців поспіль перед звільненням позивача направляв їй копії актів про її відсутність на роботі без поважних причин, проте позивач до роботи так і не приступила та про причини своєї відсутності відповідача після 03 лютого 2023 року більше жодного разу не повідомляла.

Доводи позивача з приводу того, що директор інституту управління та права ОСОБА_5 щопонеділка надсилала інформацію щодо місцезнаходження позивача, а тому спірний наказ є незаконним, судом до уваги не приймаються, оскільки вказана інформація є відмінною від необхідності повідомлення позивачем відповідача про причини своєї відсутності на роботі понад чотири місяці поспіль.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу відповідача від 06 червня 2023 року №218-к/тр та поновлення позивача на роботі не підлягають задоволенню.

Крім того, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як похідна вимога також не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати на підставі ст. 141 ЦПК України розподілу між сторонами не підлягають.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального закладу вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Комунальний заклад вищої освіти «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Антоновича, буд.70, ідентифікаційний код 41682253.

Головуючий: