Рішення

від 04.06.2024 по справі 380/1016/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2024 року м. Львівсправа № 380/1016/24

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (Позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) (Відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми, виплаченої ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, без рівноцінної та повної компенсації витрат доходів;

- зобов`язати Інформаційний центр «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у вигляді утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті за період з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що проходила військову службу в Інформаційному центрі « ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 Р), звільнена 03 вересня 2021 року.

Зазначає, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, визнано протиправними дії Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 Р), які полягають у застосуванні після 01 січня 2020 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та зобов`язано Інформаційний центр «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 Р) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.

Відзначає, що на виконання вказаного рішення суду відповідач 21 грудня 2023 року виплатив позивачці заборгованість з грошового забезпечення у розмірі 85182,84 грн. Водночас, як видно зі змісту наданої відповідачем довідки-розрахунку виплачених сум згідно з рішенням суду від 05 червня 2023 року у справі № 420/14537/22, позивачці нараховано до виплати грошове забезпечення у розмірі 105817,19 грн, однак з нарахованої суми утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 19047,09 грн та військовий збір у розмірі 1587,26 грн.

Дії відповідача щодо виплати належного грошового забезпечення на виконання згаданого вище рішення суду без одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44), позивачка вважає протиправними, оскільки право на вказану виплату вона набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби і така повинна була бути виплачена відповідачем позивачці у день її звільнення з військової служби. Втрата ж позивачкою статусу військовослужбовця на час проведення їй виплати перерахованого на виконання рішення суду грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачці суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати такого вже після звільнення її з військової служби та, як наслідок, після втрати нею статусу військовослужбовця.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивачка не дотрималася вимог статті 161 КАС України у частині виконання обов`язку щодо надіслання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу. Стверджує, що у позивачки відсутні підстави для звільнення від сплати судового збору, передбачені пунктом першим частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», оскільки компенсація втрати частини доходів не є за своєю правовою природою частиною грошового забезпечення.

По суті спору відповідач зазначає, що Порядок № 44 прямо суперечить нормам Податкового кодексу України в частині визначення (розширення) переліку осіб, які мають право на відшкодування утриманих сум податку, зокрема згідно пунктом 2 Порядку № 44 це особи, звільнені з військової служби (чого пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України не передбачає). Під час розгляду цієї справи належить застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто Податковий кодекс України. Отже, позивачка не має права на отримання відшкодування утриманих сум податку, тому що Податковий кодекс України не встановлює таке право для осіб, звільнених з військової служби. Тому відповідач, не виплативши позивачці компенсацію суми податку на доходи фізичних осіб, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

З огляду на вказане просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 19 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивачка проходила військову службу в Інформаційному центрі « ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 Р), згідно з витягом з наказу Начальника Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України від 31 серпня 2021 року № 37р-ос «По особовому складу» виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 03 вересня 2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, визнано протиправними дії Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 Р), які полягають у застосуванні після 01 січня 2020 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення та зобов`язано Інформаційний центр «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 Р) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідач 21 грудня 2023 року виплатив позивачці перераховане грошове забезпечення у розмірі 85182,84 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 20 грудня 2023 року № 414, довідкою-розрахунком виплачених сум згідно з рішенням суду від 05 червня 2023 року у справі № 420/14537/22 та випискою з карткового рахунку позивачки за 21 грудня 2023 року.

Як слідує зі змісту довідки-розрахунку виплачених сум згідно з рішенням суду від 05 червня 2023 року у справі № 420/14537/22, наданої за підписом командира та начальника фінансово-економічного відділення головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 Р, позивачці на виконання рішення суду у справі 420/14537/22 нараховано до виплати грошове забезпечення у розмірі 105817,19 грн, однак з нарахованої суми утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 19047,09 грн та військовий збір у розмірі 1587,26 грн. До виплати 85182,84 грн.

Позивачка, вважаючи протиправною поведінку відповідача щодо утримання суми податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів, звернулася з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, що належала їй до виплати під час нарахування сум грошового забезпечення, перерахованого та виплаченого на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачка не дотрималася вимог статті 161 КАС України у частині виконання обов`язку щодо надіслання копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу, а також, що у позивачки відсутні підстави для звільнення від сплати судового збору, передбачені пунктом першим частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», суд зазначає таке.

Відповідно частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Положеннями частин першої-третьої статті 161 КАС України визначено, що до позовної заяви додаються її копії, а також копії доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У разі подання позовної заяви та доданих до неї документів в електронній формі через електронний кабінет до позовної заяви додаються докази надсилання її копії та копій доданих документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.

До позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Абзацом третім частини дев`ятої статті 44 КАС України унормовано, що якщо інший учасник справи відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язаний зареєструвати електронний кабінет, але не зареєстрував його, учасник справи, який не є суб`єктом владних повноважень та подає документи до суду в електронній формі з використанням електронного кабінету, звільняється від обов`язку надсилання копій документів такому учаснику справи.

Водночас відповідно до вимог пункту першого частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати.

Як встановлено частиною першою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до вищевказаних норм процесуального законодавства питання залишення позовної заяви без руху належать до виключної компетенції судді, в провадженні якого є справа. Саме під час отримання позовної заяви та відкриття провадження у справі суддя вирішує процесуальні питання, визначені частиною першою статті 171 КАС України (зокрема, в частині наявності підстав для залишення позовної заяви без руху через певні недоліки поданого позову).

У цій ситуації суддя з урахуванням норм статей 160, 161, 171 КАС України відкрив провадження у справі та призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Під час вирішення питання про відкриття провадження у цій справі суддя перевірив дотримання позивачкою вимог частин першої-третьої статті 161 КАС України в частині виконання обов`язку щодо надання (надсилання) позовної заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи, а також звільнення від сплати судового збору відповідно до закону та недоліків у цих питаннях не знайшов.

Тому доводи відповідача у розглядуваній частині суд визнає безпідставними, з огляду на що відхиляє їх.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом частин першої-четвертої статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів другого-п`ятого Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» 889-15.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Аналіз наведених норм права вказує, що умовою виплати грошової компенсації для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат особам, які мають право на неї, є факт набуття такими особами права на ці виплати у зв`язку з виконанням ними обов`язків під час проходження служби. Така грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, з урахуванням виплачених сум.

Отже, право на отримання з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, позивачка набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження нею військової служби, однак не отримала такі виплати з вини відповідача, що підтверджується рішенням суду у справі № 420/14537/22, яке набрало законної сили.

З огляду на вказане відповідачу належало під час виплати позивачці заборгованості з грошового забезпечення відповідно до рішення суду у справі № 420/14537/22 компенсувати їй суму податку на доходи фізичних осіб, чого відповідач безпідставно не зробив.

Також суд погоджується з доводами позивачки про те, що втрата нею статусу військовослужбовця на час проведення їй виплати перерахованого на виконання рішення суду у справі № 420/14537/22 грошового забезпечення не звільняє відповідача від обов`язку компенсувати позивачці суму податку на доходи фізичних осіб, оскільки саме бездіяльність відповідача призвела до виплати такого вже після звільнення її з військової служби та, як наслідок, після втрати статусу військовослужбовця.

Посилання відповідача на те, що Порядок № 44 прямо суперечить нормам Податкового кодексу України в частині визначення (розширення) переліку осіб, які мають право на відшкодування утриманих сум податку, суд відхиляє, оскільки пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначає цілі, на які спрямовуються утримані з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями суми податку на доходи фізичних осіб, та жодним чином не звужує перелік осіб, які мають право на таку компенсацію.

Крім того, суд ураховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо утримання суми податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

У зв`язку з цим з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивачки належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, право на яку вона набула під час виплати з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачувала, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Інформаційного центру «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) щодо утримання суми податку на доходи фізичних осіб з грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22, без рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Зобов`язати Інформаційний центр «Львів» Управління інформації Адміністрації Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 Р) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, право на яку вона набула під час виплати з 01 січня 2020 року та з 01 січня 2021 року посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року та 01 січня 2021 року відповідно, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 червня 2023 року, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі № 420/14537/22.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 04 червня 2024 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна