Рішення

від 04.06.2024 по справі 520/8593/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

04.06.2024 р. справа №520/8593/24 Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо перерахунку ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення; 2) зобов`язання військової частини НОМЕР_1 донарахувати різницю та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з встановленням базового місяця січень 2008 року.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок протиправного волевиявлення субєкта владних повноважень не отримав повної оплати часу військової служби.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у спірних правовідносинах правильно нарахував та повно виплатив заявнику індексацію грошового забезпечення військовослужбовця. Також подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском заявником строку звернення до суду з даним позовом.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За викладеним у позові твердженням, заявник у спірних правовідносинах з 23.07.2013 року та по 21.05.2019р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 21.05.2019р. №78 капітана ОСОБА_1 , помічника командира частини з фінансово-економічної роботи - начальника служби, призначеної наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 19.04.2019 №104 на посаду помічника начальника відділу - начальника фінансово-економічної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21 травня 2019 року виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ).

Оскільки, на думку позивача, під час звільнення його з посади з Військової частини НОМЕР_1 відповідачем не було проведено розрахунок грошового забезпечення у повному обсязі, а саме не було проведено розрахунок та виплачено індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.08.2022р. по справі №520/1154/22 було визнано противоправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

На виконання рішення суду по справі №520/1154/22 відповідачем було нараховано та 02.08.2023 р. виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 4.436,66 грн. При цьому, як базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 враховано січень 2016 р.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу повноти оплати часу військової служби, у тому числі і невірного обчислення розміру індексації грошового забезпечення військовослужбовця, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті (позаяк вимоги заявника до 01.10.2023р. підпадають під режим правового захисту за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України і тому клопотання про залишення позову без розгляду підлягає відхиленню), суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Згідно з ст.ст.1, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку та утримуватись від використання права на «зло», а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Частиною 1 ст.43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю і ці відносини у сфері проходження людиною військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі за текстом - Закон України №2232-XII) та Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ).

Як указано у ч.7 ст.43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом і ці відносини деталізовані приписами ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ, згідно з якою до складу грошового забезпечення військовослужбовця входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Рівень, склад та умови виплати військовослужбовцям грошового забезпечення визначені ст.9 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі за текстом - Закон України №2011-ХІІ), а структура, розміри та механізми обчислення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2008р. були регламентовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. - приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовця підлягає індексації відповідно до закону.

Пунктом 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджена наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14.07.2008р. за №638/15329; далі за текстом - Інструкція №260) визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби.

Згідно з п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260) грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що за визначенням ст.1 Закону України від 03.07.1991р. №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до ч.ч.1 і 6 ст.2 означеного закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру (зокрема і оплата праці та грошове забезпечення) у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Як указано у ч.1 ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у редакції Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII (набрав чинності з 01.01.2016р.), індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Попередня редакція означеного положення закону передбачала, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Згідно з ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Згаданий Порядок був затверджений постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" (далі за текстом - Порядок №1078).

У період часу 17.07.2003р. - подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526 діяло правило події збільшення розміру мінімальної заробітної чи події зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (що має місце у випадку підвищення винагороди за працю) як правової підстави для припинення раніше розпочатої процедури індексації наростаючим підсумком, так і правової підстави для початку нової процедури індексації з наступного календарного місяця.

У період часу 21.06.2012р. (як календарна дата, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 13.06.2012р. №526) - подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013 діяло правило визначення базового календарного місяця для початку процедури індексації - календарний місяць прийняття найманого працівника на роботу.

У період часу 01.12.2015р. (як календарна дату, на яку припала подія набрання чинності постановою КМУ від 09.12.2015р. №1013) і до теперішнього часу діє уніфіковане правило визначення місяця початку процедури індексації - від наступного місяця, коли мала місце подія підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання.

При цьому, юридична конструкція "базового місяця" використовувалась законодавцем у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 17.05.2006р. №690, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 12.03.2008р. №170, у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 29.01.2014р. №36.

Між тим, вже у положеннях Порядку №1078 у редакції постанови КМУ від 09.12.2015р. №1013 відсутня будь-яка згадка законодавця про застосування величин "базового місяця".

З 01.01.2008р. умови грошового забезпечення військовослужбовців (тобто структура та розміри складових елементів грошового забезпечення) були деталізовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294 (далі за текстом - Постанова КМУ №1294).

30.08.2017р. КМУ з цього ж самого питання було прийнято постанову №704, котра у початковій редакції п. 10 набирала чинності з 01.01.2018р. (далі за текстом - Постанова КМУ №704).

Відповідно до п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 у редакції постанови КМУ від 27.12.2017р. №1052 дата набрання чинності припадала на 01.01.2019р.

Згідно з п.3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених п.6 постанови КМУ від 21.02.2018р. №103, п.10 постанови КМУ від 30.08.2017р. №704 був викладений у новій редакції, яка передбачала набрання чинності з 01.03.2018р.

Отже, до 28.02.2018р. умови грошового забезпечення військовослужбовців були унормовані приписами постанови КМУ від 07.11.2007р. №1294, а з 01.03.2018р. почали регламентуватись приписами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

Відтак, до настання календарної дати 01.03.2018р. жоден із діючих військовослужбовців не отримував грошового забезпечення за правилами постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

За змістом наведених норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку №1078 єдиною легітимною причиною не застосування до грошового забезпечення діючого військовослужбовця процедури індексації грошового доходу громадянина є неперевищення індексом інфляції визначеного законом арифметичного значення.

Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що вибір і застосування норм права здійснюється судом із врахуванням висновків постанов Верховного Суду.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 26.01.2022р. у справі №400/1118/21 індекс споживчих цін січня 2008 року повинен використовуватись у процедурі обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця до 28.02.2018р.

Тому позов за цим епізодом підлягає до задоволення співвідносно з часом військової служби заявника.

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах юридично спроможних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень та обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту права приватної особи, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням субєкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією субєкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю субєкта владних повноважень слід розуміти невиконання обовязків, під відмовою субєкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У спірних правовідносинах субєктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі дії з приводу обчислення та виплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця за період з 01.01.2016 до 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2016р.

Окрім того, у спірних правовідносинах субєктом владних повноважень було вчинено управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення та виплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця за період з 01.01.2016 до 28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 20008р.

Оцінивши доводи сторін та добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації не довів додержання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.9 Закону України №2011-ХІІ в частині фінансового забезпечення (утримання) заявника як військовослужбовця за період до 28.02.2018р. за таким складовим елементом як індексація грошового забезпечення військовослужбовця.

Тому за епізодом спонукання субєкта владних повноважень до нарахування і виплати індексації грошового забезпечення заявника як військовослужбовця з 01.01.2016 до 28.02.2018р. позов підлягає до задоволення із застосуванням сформульованого у резолютивній частині судового акту способу захисту, зокрема шляхом обтяження органу публічної адміністрації обов`язком належної реалізації управлінської функції.

При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція); рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії", вичерпно реалізував усі діючі правові механізми зясування об`єктивної істини; забезпечив здобуття достатнього для вирішення спору по суті обсягу доказів; надав всебічну оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; виклав достатній поза розумним сумнівом обсяг міркувань з приводу конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124,129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.132-139, 241-243, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Клопотання про залишення позову без розгляду - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 з приводу нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період 01.01.2016р.-28.02.2018р. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко