Ухвала

від 03.06.2024 по справі 320/1149/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 червня 2024 року

м. Київ

справа №320/1149/24

адміністративне провадження № К/990/18735/24

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 320/1149/24 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

УСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської міської ради, в якій просив: визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» в частині включення до Переліку об`єктів комунальної власності міста Києва багатоквартирного будинку № 109 по вулиці Саксаганського в місті Києві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, яку залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись з судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 320/1149/24 та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Скаржник вимоги своєї касаційної скарги мотивує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшли помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, зокрема, у зв`язку із тим, що аналогічну справу № 825/10084/14 розглянуто в порядку адміністративного судочинства та позов задоволено.

Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо їхньої обґрунтованості, Верховний Суд керується такими мотивами.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із неможливості розгляду цього позову за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки позовні вимоги позивача стосуються захисту майнових прав позивача, а відтак має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не є безумовною підставою вважати, що спір є публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Таким чином, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З огляду на зазначене, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

В свою чергу, якщо особа вбачає порушення своїх прав у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Суди встановили, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на протиправності рішення відповідача про включення до комунальної власності багатоквартирного будинку, яке порушує право позивача на користування та розпорядження допоміжними приміщеннями будинку.

Суди зазначили, що оскільки предметом спору в цій справі є рішення Київської міської ради щодо передачі багатоквартирного будинку до комунальної власності, з приводу якого між позивачем і відповідачем існує спір про право на таке майно, то розгляд цієї позовної заяви безпосередньо стосується приватно-правових відносин, які регулюються нормами цивільного законодавства та підлягають вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

З огляду на характер спору, суб`єктний склад правовідносин, предмет і підстави заявлених вимог, цей спір має вирішуватися за правилами ЦПК України як приватноправовий.

Подібний висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 761/13667/21

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, цей спір має вирішуватись у порядку цивільного судочинства, а тому, суд першої інстанції вірно відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, вірно застосував положення пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Отже, подана касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їхнього застосування чи тлумачення, що відповідно до пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись положеннями пункту 5 частини першої, приписами частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року у справі № 320/1149/24.

Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій