Рішення

від 22.05.2024 по справі 733/121/24

ІЧНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Ічнянський районний суд Чернігівської області

Провадження № 2/733/138/24

Єдиний унікальний №733/121/24

Рішення

Іменем України

22 травня 2024 року м.Ічня

Ічнянський районний суд Чернігівської області

в складі: головуючого судді Вовченка А.В.,

при секретарі Мошенець Л.М.,

за участю прокурора - Гнип Я.О.,

розглянувши увідкритому судовому засіданні в залісуду м.Ічняв порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом першого заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) , третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА до Ічнянської міської ради та ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області , ТОВ «Щурівське Агро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В :

В січні 2024 до Ічнянського районного суду Чернігівської області заступником керівникаПрилуцької окружноїпрокуратури Чернігівськоїобласті поданопозов вінтересах державив особіЧернігівської обласноїдержавної адміністрації, в якій представник позивача просить суд:

- усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської ОДА у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7421789000:02:001:0337 площею 14,8662 га шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421789000:02:001:0337 площею 14,8662 га за територіальною громадою в особі Ічнянської міської ради Прилуцького району (колишній Ічнянський район) Чернігівської області (реєстраційний номер обєкту нерухомого майна 2299160374217);

-визнати недійсним договору оренди земельної ділянки площею 14,8662 га з кадастровим номером 7421789000:02:001:0337, укладеного між Ічнянською міською радою та ОСОБА_1 ;

-скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки площею 14,8662 га з кадастровим номером 7421789000:02:001:0337 та іншого речового права права суборенди за ТОВ «Щурівське Агро» з припиненням таких прав;

-скасувати в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421789000:02:001:0337 з припиненням речових прав Ічнянської територіальної громади;

-зобов`язати Ічнянську міську раду Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061748) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7421789000:02:001:0337 площею 14,8662 га державі в особі Чернігівської ОДА;

- стягнути з відповідачів на користь Чернігівської обласної прокуратури витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 29.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

01.04.2024 через електронний суд від відповідача надійшла заява від 29.03.2024, у якій Ічнянська міська рада Прилуцького району Чернігівської області визнає позовні вимоги у справі № 733/121/24 за позовом заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Ічнянської міської ради Прилуцького району про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Зазначена заява підписана за дорученням голови Ічнянської міської ради Крикухою Р.В. До заяви додано розпорядження про призначення ОСОБА_2 на посаду, посадова інструкція. На підставі ст.42 та п.1ч.3 ст. 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» суд доходить висновку про те, що заява підписана уповноваженою особою.

Відповідно до п. 1 ст.206 Цивільного процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову , а відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 206 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідач ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Представник ГУ Держгеокадастру просив відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що Головним управлінням не заперечується той факт, що в результаті інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності земельна ділянка з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377, площею 14,8662 га була сформована як землі запасу (код16.00) та на всю площу встановлено обмеження - охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.

Встановлення обмеження охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини на всю площу земельної ділянки зумовлено тим, що в результаті бездіяльності спеціально уповноважених органів пам`ятки археології «Щурівка-2» протягом тривалого часу так і не були встановлені відповідно до вимог законодавства.

Також необхідно врахувати, що відповідно до паспорта пам`ятки археології поселення «Щурівка-2» площа поселення не вказана, у Довідці до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від 03.10.2018 №243-П/1 зазначив, що частина земельної ділянки, площею 14,8662 га розташована на частині території пам`ятки археології поселення «Щурівка-2», в той же час прокурор просить повернути державі в особі Чернігівської ОДА спірну земельну ділянку загальною площею 14,8662 га. Необгрунтоване вилучення земель сільськогосподарського призначення з обороту, зокрема і шляхом надання їм статусу земель історико-культурного призначення площею, що явно перевищує площу самої пам`ятки, не відповідає інтересам держави та ставить під загрозу продовольчу безпеку країни.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 27.02.2024 провадження у справі зупинено відповідно до п.6 ст.251 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), до перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в подібних

правовідносинах у справі № 927/1206/21.

12.03.2024 Великою Палатою Верховного Суду прийнята постанова в справі № 927/1206/21 у подібних правовідносинах , повний текст якої оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень 20.03.2024.

29.032024 на адресу суду від Ічнянської міської ради надійшла заява про поновлення провадження у справі №927/924/23 у зв`язку з прийняттям постанови в справі № 927/1206/21 Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою суду від 02.04.2024 провадження у справі поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 29.04.2024.

Ухвалою суду від 29 квітня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні прокурор Прилуцької окружної прокуратури Гнип Я.О. позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача Чернігівської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, у відповіді на відзив просить розглянути справу без участі представника Чернігівської ОДА, позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити позов в повному обсязі.

Третя особа, Департамент культури і туризму, надіслала заяву № 15-1378/8 від 17.05.2024 про розгляд справи без участі його представника, у заяві зазначено про те, що Департамент підтримує позовні вимоги.

Представник відповідача Ічнянської міської ради в заяві від 29.03.2024 позовні вимоги визнав та просив повернути позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомлений в судове засідання не з`явився, заяв, клопотань про відкладення розглядом справи не подав.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області в судове засідання не з`явився.

Представник третьої особи ТОВ «Щурівське Агро» в судове засідання, будучи належним чином повідомленим , не з`явився з невідомих суду причин.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та проводить його в даному судовому засіданні на підставі доказів наявних у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 28.04.1987 №119 «О взятии на государственный учет памятников истории и культуры, археологии и архитектуры» взято під державну охорону памятки історії і культури, археології та архітектури, розташовані на території Чернігівської області, згідно додатків 1-3.

Відповідно до додатку №2 до згаданого рішення нововиявлених пам`яток Чернігівської області, включено в тому числі Поселення «Щурівка-2» с.Щурівка Городнянська сільська рада Ічнянський район.

Згідно з паспортом пам`ятника поселення «Щурівка-2» ІІ-І тис. років до н.е., складеним 11.10.1986 (місцезнаходження: Чернігівська область Ічнянський район Городнянська сільська рада, с.Щурівка, між селами Ряшки та Щурівка за 2 км на півд. Поселення розташоване на пологому схилі мисоподібного виступу лівого корінного берега р.Смош, який утворений заплавою ріки та великою обводненою балкою.

Під час оранки зустрічається у невеликій кількості кераміка епохи бронзи та ранньозалізного віку, орнаментована рядком «перлин» під вінцем. Територія поселення дає додаткові дані про заселеність території Ічнянського району в епоху бронзи та ранньозалізного віку.

До вказаного паспорта додано схематичний план поселення, на якому графічно зображено його територію.

На підставі наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 №45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» Київською обласною філією ДП «Центр Державного земельного кадастру» розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Ічнянської ОТГ Ічнянського (на даний час Прилуцького) району Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 №899 (в редакції розпорядження КМУ від 01 лютого 2017 №57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017).

У вказаній технічній документації маються пропозиції сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі, в яких зазначено, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об`єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 у відповідності до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, а саме:

- ділянка № 7 (Щурівська сільська рада) - Охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 14, 87га.).

Обмеження у використанні земельної ділянки № 7 з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377 площею 14,8662 га (охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини) також містяться в кадастровому плані земельної ділянки, який знаходиться в технічній документації.

Також, в акті перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності від 06.07.2018, встановлено, що при складанні даної документації, через земельні ділянки, в тому числі через земельну Ділянку № 7 (Щурівська сільська рада) проходять межі охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини - площею 14,8662 га.

Крім того, у перелік обмежень щодо використання земельних ділянок від 06.07.2018, включено Ділянку № 7 (Щурівська сільська рада) площею 14,8662 га., яка має охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини.

Відомості щодо розташування у межах земельної ділянки з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377 пам`ятки археології місцевого значення: поселення «Щурівка-2», охоронний № 2252-Чр , підтверджуються графічною частиною (плану) проекту роздержавлення земель КСП «Щурівка» с. Щурівка Ічнянського району Чернігівської області, де територія археологічної пам`ятки по контуру позначена червоним кольором та заштрихована. Під № 6 на карті позначена пам`ятка археології місцевого значення - поселення «Щурівка- 2».(охоронний номер 2252-Чр).

Зіставленням графічної частини (плану) проєкту роздержавлення земель КСП «Щурівка» , на якому зазначена земельна ділянка з кадастровим номером

7421789000:02:001:0377 , та схематичного позначення місця розташування поселення «Щурівка-2» на паспорті, обліковій картці археологічної пам`ятки, встановлено, що спірна земельна ділянка площею 14,8662 га накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення «Щурівка-2», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної власності.

Поряд з цим, Департаментом культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА надавалась інформація до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відносно пам`ятки археології місцевого значення - поселення «Щурівка-2» при формуванні спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377у складі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Ічнянської міської ради.

Так, листом від 03.10.2018 № 243-П/1 Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації погодив Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Ічнянської міської ОТГ Ічнянського району Чернігівської області з урахуванням Перспективного плану формування території Чернігівської області, затвердженого розпорядженням КМУ від 12 серпня 2015 № 899 (в редакції розпорядження КМУ від 1 лютого 2017 № 57-р) із змінами, внесеними згідно з розпорядженням КМУ № 555-р від 09.08.2017) за наступних умов - впродовж місяця з моменту отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладення охоронного договору на пам`ятку археології поселення «Щурівка-2» 14,8662 га, обов`язкового погодження з Департаментом проектної документації із землеустрою щодо відведення цієї ділянки у користування та інше.

Крім того, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА при погодженні технічної документації звертав увагу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, що відповідно до частини 2 та 5 статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та роз`яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, пам`ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області з розробленої документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Ічнянської ОТГ ради Ічнянського району Чернігівської області було достовірно відомо, що серед проінвентаризованих земельних ділянок наявна земельна Ділянка № 7 площею 14,8662 га на території Щурівської сільської ради (якій присвоєно кадастровий номер 7421789000:02:001:0377), на якій знаходиться об`єкт археологічної спадщини - поселення «Щурівка-2».

Незважаючи на вищезазначене, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.07.2018 № 25-5806/14-18-сг затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації.

До 12.07.2000 діяв Закон Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978, статтею 1 якого було встановлено, що пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства , держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Стаття 6 Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» (чинного станом на дату паспортизації поселення, прийняття рішення про державну охорону пам`ятки) (далі - Закон УРСР) визначає, що пам`ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам`яні скульптури, наскельні

зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Згідно ст. 8 Закону УРСР виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам`яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам`яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

У ст. 17 Закону РСР зазначено, що з метою організації обліку і охорони пам`яток історії та культури нерухомі пам`ятки поділяються на пам`ятки загальнодержавносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам`яток історії та культури до категорії пам`яток загальнодержавносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР.

Таким чином, з прийняттям виконавчим комітетом Чернігівської обласної Ради народних депутатів рішення від 28.04.1987 №119 «Про взяття на державний облік пам`яток історії і культури, археологій і архітектури», згідно з яким до списку нововиявлених пам`яток археології Чернігівської області включено поселення «Щурівка-2», що знаходиться за адресою с. Щурівка. Городнянська с/р Ічнянського району (нині Прилуцького району) Чернігівської області, то в силу чинного на той час Закону УРСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» ця пам`ятка археології стала пам`яткою археології місцевого значення в розумінні цього Закону.

12.07.2000 набрав чинності Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000, згідно із ст. 1 якого, в редакції, чинній на час видання спірного наказу - об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з ст. 1 чинного Закон України «Про охорону культурної спадщини» пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або у об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об`єкт культурної спадщини - це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Пунктом 3 розділу X «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури», визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Отже, включена у 1980-х роках за рішеннями виконавчого комітету Чернігівської обласної

Ради народних депутатів до списків нововиявлених пам`яток археології Чернігівської області відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» пам`ятка археології поселення «Щурівка-2» 11-1 тис до н.е, є пам`ятником культурної спадщини і за Законом України «Про охорону культурної спадщини» без занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 19 ЗК України за основним цільовим призначенням земель виділяють, зокрема, землі водного фонду, рекреаційного призначення, землі житлової та громадської забудови тощо.

За ст. 20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою, приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Визначення цільового призначення земельної ділянки здійснюється в процесі землеустрою.

Виходячи з того, що обов`язок землевласників та землекористувачів використовувати земельні ділянки виключно за їх цільовим призначенням (ст. ст. 91, 96 ЗК України) презюмується, на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню.

Таким чином, присвоєння або зміна цільового призначення земельній ділянці визначає обсяг прав власника (землекористувача) щодо такої земельної ділянки, а також накладає на нього та інших учасників земельних відносин обмеження, зокрема в частині обов`язку використовувати земельну ділянку за її цільовим призначенням, з урахуванням особливостей, передбачених для певних категорій земель.

Згідно з положеннями ЗК України (зокрема ст. ст. 43, 53, 58 цього Кодексу), що неодноразово відображено і в правозастосовній практиці Верховного Суду, у передбачених законом випадках наявність режимоутворювального об`єкта на земельній ділянці визначає її правовий статус та цільове призначення, яке нерозривно пов`язане з таким об`єктом.

При цьомуВерховний Суду постановівід 31.07.2019у справі№ 813/4701/16дійшов висновкупро те,що,зважаючи наімперативність правовоїнорми,передбаченої уч.1ст.34Закону України«Про охоронукультурної спадщини»,земельна ділянканалежить доземель історико-культурногопризначення зафактом знаходженняна нійспоруди (будівлі),яка єпам`яткою архітектури.Неприйняття міськоюрадою рішенняпро змінуцільового призначенняцієї земельноїділянки таприведення йогоу відповідністьдо дійсногопризначення невпливає направовий режимцієї земельноїділянки яктакої,що належитьдо земельісторико-культурногопризначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний із фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Отже, імперативна вказівка в законі на віднесення земель до певної категорії у силу їх природних характеристик чи наявності режимоутворювальних об`єктів обмежує коло можливого цільового використання таких земель при формуванні за їх рахунок земельних ділянок, виходячи з правового регулювання використання та обігу земель відповідної категорії.

Як свідчать фактичні обставини та підтверджені відповідними доказами, на спірній земельній ділянці знаходиться пам`ятка археології. У силу прямої вказівки ст. 53 ЗК України ці землі належать до земель історико-культурного призначення.

За ст. 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Таким чином, землі історико-культурного призначення не могли передаватись для сільськогосподарського використання, а затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду цих земель «для городництва», свідчить про порушення вимог законодавства при здійсненні землеустрою та визначенні цільового призначення спірної земельної ділянки.

За таких обставин, визначаючи цільове призначення спірної земельної ділянки, Ічнянська міська рада, не будучи розпорядником спірної ділянки, з огляду на наявність режимоутворювального об`єкта - пам`ятки археології протиправно розпорядилась земельною ділянкою історико-культурного призначення, як землею сільськогосподарського призначення.

Як уже зазначалось, у силу вимог п. «а» ч. 1 ст. 91, п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України землевласники та землекористувачі зобов`язані використовувати земельні ділянки за їх цільовим призначенням.

Використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є підставою для припинення права користування земельною ділянкою та примусового припинення прав на землю (п. «ґ» ст. 141, п. «а» ст. 143 ЗК України), а також для притягнення до відповідальності за порушення вимог земельного законодавства (п. «г» ч. 1 ст. 211 ЗК України).

За таких обставин незаконне присвоєння спірній ділянці цільового призначення «для городництва», з одного боку, надає право та зобов`язує ОСОБА_1 та суборендаря ТОВ «Щурівське Агро» використовувати ділянку для сільськогосподарських потреб без урахування правового статусу режимоутворювального об`єкта, а з іншого - позбавляє Український народ загалом правомочностей власника земель історико-культурного призначення особливої цінності (археології) в тому обсязі, який дозволяє її статус, імперативно визначений у законі.

Оскаржуваним рішенням Ічнянської міської ради фактично в цивільний обіг введено обмежено оборотоздатні землі як землі сільськогосподарського призначення, оскільки на цей час відсутні обмеження щодо відчуження прав на землю.

Порушення, допущене при визначенні цільового призначення спірної ділянки, чинить не номінальні, а реальні перешкоди власнику в розпорядженні та користуванні належними йому спірними землями. Таке порушення може бути усунене в судовому порядку, на що спрямований цей позов.

Загальні способи захисту порушених прав та інтересів судом визначені у ст. 16 ЦК України. Зокрема, до таких способів належать: визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Верховний Суд у постановах від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 дійшов висновку про те, що заволодіння іншими особами, окрім держави, землями, на яких розташовані , пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення іншого власника, а отже, і нового володільця. Тому зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Слід зазначити, що предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову є посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Наразі право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою Ічнянської міської ради.

Наявність зазначеної державної реєстрації прав створює перешкоди державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації в користуванні та розпорядженні пам`яткою археології та земельною ділянкою, на якій вона розташована.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, як органу державної виконавчої влади.

Ураховуючи викладене, з метою поновлення порушених прав держави та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення, державна реєстрація права власності на земельну ділянку площею 14,8662 га з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377 за територіальною громадою Ічнянської міської ради підлягає скасуванню.

Слід звернути увагу на те, що Верховний Суд, переглядаючи судові рішення у справі про усунення перешкод у користуванні обмежено оборотоздатними землями, вказав на правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення вимог заступника прокурора щодо скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку оскільки вона проведена за відсутності правових підстав (постанова від 02.02.2022 у справі № 707/1924/20).

Окремо слід звернути увагу на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19, які були сформовані за результатами дослідження обставин накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення (державної власності) і землі житлової та громадської забудови (комунальної власності). Верховний Суд зазначив, що зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном.

Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації права власності як складова негаторного позову у цьому випадку є ефективним способом захисту, оскільки спрямована на скасування реєстрації прав Ічнянської міської ради на землю, яка не є власником пам`ятки та земельної ділянки у її межах.

Задоволення даної вимоги також створить передумови для оформлення прав Ічнянської міської територіальної громади на земельну ділянку за межами пам`ятки археології, а державі - на землі історико-культурного призначення, на яких розташована пам`ятка.

Окрім державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права оренди та права суборенди ділянки за ОСОБА_1 та ТОВ «Щурівка Агро».

З огляду на те, що наявність зареєстрованого права користування на земельну ділянку створює перешкоди в реалізації державою правомочностей власника землі у межах пам`ятки археології та користуванні самою пам`яткою, така реєстрація права оренди та суборенди підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що спір стосується прав на земельну ділянку, а не оскарження рішень чи дій державного реєстратора, він не вважається таким, що порушує права третіх осіб на земельну ділянку, тому залучення реєстратора до участі у справі як співвідповідача не вимагається.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 361/4307/16.

На час пред`явлення даного позову, за даними Державного земельного кадастру, ділянка площею 14,866 га з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377 віднесена до категорії земель сільськогоподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки - «01.07 Для городництва».

Слід зазначити, що ці відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, від 22.10.2021 у справі № 160/7922/20, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Також у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд зазначив, що незавершення технічної процедури встановлення меж національного природного парку як об`єкта природно-заповідного фонду не може мати наслідком втрату статусу території такого об`єкта, її знищення та/або можливість передачі третім особам його складових, у цьому випадку земельної ділянки.

3 наведеного слід зробити висновок про те, що незатвердження документації із землеустрою щодо меж земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології та невизначення її категорії як «землі історико-культурного призначення» не може свідчити про втрату статусу об`єкта культурної спадщини та можливість набуття прав на пам`ятку іншими особами.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо частини спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки площею 14,8662 га з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377 з припиненням речових прав Ічнянської міської ради та ОСОБА_1 на цю ділянку, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельної ділянки і надає можливість державі сформувати земельну ділянку під пам`яткою археології з визначенням її цільового призначення «землі історико-культурного призначення».

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як зазначалося, між Ічнянською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки 19.05.2021 на підставі рішення Ічнянської міської ради № 301-УІІІ від 18.05.2021.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. З ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення

(укладення) і настання відповідних наслідків, у та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чом/ конкретно полягає неправомірність дій сторін і яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оспорювати правочин можуть не лише сторони, а й заінтересована особа, яка не була його стороною, проте її власний інтерес полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебували у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Таким чином, орган місцевого самоврядування не уповноважений на розпорядження землями державної власності, а їх передача в оренду є незаконною.

Крім того, згідно з п. 1.1 договору оренди ділянка передана для городництва.

Наведене не відповідає режиму використання земель історико-культурного призначення, а використання такої землі для вирощування сільськогосподарських культур як ріллі може призвести до знищення пам`ятки археології, розміщеної на цій ділянці.

Право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване на підставі договору оренди земельної ділянки.

З огляду на викладене договір оренди суперечить актам цивільного законодавства, створює правову невизначеність щодо цільового призначення земельної ділянки, розпорядника землями археології, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Верховний Суд у постанові від 24.02.2021 у справі № 912/1592/20 зазначив, що суборенда земельної ділянки, виходячи з положень ст. 8 Закону України «Про оренду землі», обмежується умовами договору оренди земельної ділянки та не може суперечити йому, а чинність договору суборенди припиняється при припиненні договору оренди земельної ділянки. Отже, суди дійшли обґрунтованого висновку, що право суборенди земельної ділянки є похідним від права оренди земельної ділянки та не існує поза існуванням права оренди.

У постанові від 16.03.2018 у справі № 910/17082/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що, зважаючи на встановлення обставин визнання недійсним договору оренди згідно із судовим рішенням у справі № 910/6981/17, суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про припинення зобов`язань сторін за зазначеним договором, а тому і припинення зобов`язань сторін за договором суборенди.

Таким чином, право суборенди припиняється з припиненням права оренди.

Ураховуючи викладене, визнання недійсним договору суборенди для усунення державі перешкод у користування ділянкою, на якій знаходиться пам`ятка археології місцевого значення, не є необхідним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи грунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається дгщ досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде Дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на Мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Згідно ч. 4 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Перебування у комунальній власності земельних ділянок, на яких знаходиться пам`ятка археології, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельні ділянки вибули з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідають.

Згідно з ч. 6 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадини» землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Таким чином, стосовно земель історико-культурного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватним володінням, тобто законно набути право користування спірною ділянкою для городництва не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі й відповідач - ОСОБА_1 .

Договором оренди землі від 19.05.2021, що укладений між Ічнянською міською радою та ОСОБА_1 встановлено, що земельна ділянка по всій своїй площі 14,8662 га має обмеження у використанні у вигляді охоронної зони навколо об`єкта культурної спадщини.

Таким чином, у відповідачів мав виникнути розумний сумнів у можливості використання спірної земельної ділянки для сільськогосподарських потреб, а отже й законності своїх дій щодо передачі земельної ділянки в оренду та реєстрації права оренди на спірну ділянку.

Тобто відповідачіу силузовнішніх,об`єктивних,явних івидимих характернихдля земельісторико-культурногопризначення ознакспірної земельноїділянки знавабо,проявивши розумнуобачність,ознайомившись зізмістом земельногота пам`яткоохоронногозаконодавства іза необхідностіотримавши правовудопомогу перед набуттям прав на спірну ділянку, мали знати про те, що вона не може використовуватися як землі сільськогосподарського призначення.

Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Також слід звернути увагу на те, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає у тому числі в запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних

завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Законодавець у преамбулі Закону України «Про охорону археологічної спадщини» підкреслив надзвичайно важливе значення об`єктів археології, вказавши, що археологічна спадщина України - це невід`ємна частина культурної спадщини людства, вразливого й невідновлюваного джерела знань про історичне минуле.

При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захисту культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в загальному, так і в певних населених пунктах - історичних населених містах України.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21.

Усунення перешкод державі в користуванні та розпорядженні спірною ділянкою має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.

Суспільний інтерес спрямований на задоволення соціальної потреби у, відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі історико-культурного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх безповоротної втрати.

Окремо слід зазначити про те, що якщо держава визнала певні об`єкти пам`ятками археології, що потребують захисту (тобто такими, щодо збереження яких є підвищений суспільний інтерес), то видається несправедливим і нерозумним вважати, що для цього захисту є перешкоди, та надавати перевагу рішенням, які захищають приватний інтерес на шкоду суспільному.

Знищення історичноїспадщини можепризвести доруйнування ідентичностіУкраїнського народуй сприятиметому,що цюідентичність будештучно створено,а дійсну-привласнено іншиминародами. У війні за історичну ідентичність владні рішення мають бути спрямованими на зміцнення останньої, а не на її розмивання. Таке зміцнення можливе шляхом здійснення належного контролю, у тому числі судового, за користуванням відповідним майном із урахуванням принципу пропорційності.

За ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Земельна ділянка, яка є предметом спору у цій справі, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до земель історико-культурного призначення, тому не може мати іншого володільця, про що детально зазначено вище.

Реєстрація права комунальної власності на земельну ділянку та права оренди, а також наявність у Державному земельному кадастрі інформації про ділянку (як землі сільськогосподарського призначення) свідчать про порушення прав держави на користування та розпорядження цими землями, що триває.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірної земельної ділянки щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Подібні за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Враховуючи правову природу спірних правовідносин, обраний прокурором спосіб захисту прав та наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо правильного застосування норм матеріального права у справах відповідної категорії, цей позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного порушення інтересів держави та до нього позовна давність не застосовується.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26 червня 2019 року у справі №

587/430/16-ц).

Оформлення права комунальної власності на земельні ділянки, які не можуть мати такої форми власності за приписами законодавства є власністю держави, беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави, оскільки воно зачіпає інтереси Українського народу та становить загрозу безповоротної втрати пам`ятки археології як невідворотного джерела інформації про

зародження і розвиток цивілізації.

У даному випадку звернення прокурора з позовом зумовлено тим, що внаслідок неправомірної реєстрації за територіальною громадою в особі Ічнянської міської ради права комунальної власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, яка розташована в межах пам`ятки археології, держава позбавлена можливості повноцінно реалізувати права власника щодо свого майна.

Другим елементом, який становить невід`ємну частину підстав представництва прокурором інтересів держави, є нездійснення чи неналежне здійснення захисту порушених інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також його відсутність. Отже , при визначенні вказаного елемента підлягає з`ясуванню питання наявності уповноваженого органу та вжиття ним заходів із захисту порушених інтересів. Таким органом у спірних правовідносинах є Чернігівська ОДА як розпорядник земель історико-культурного призначення за межами населеного пункту.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично дає йому можливість відреагувати на наявне порушення інтересів держави чи територіальної громади, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій, спрямованих на виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином,прокурору достатньодотриматися порядку,передбаченого ст.23Закону України«Про прокуратуру»,і якщокомпетентний органпротягом розумногостроку післяотримання повідомленнясамостійно звернувсядо судуз позовомв інтересахдержави,то цеє достатнім аргументомдля підтвердженнясудом підставдля представництва.

З огляду на вказане , у ході листування з Чернігівською ОДА належних заходів з усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення, відсутні.

Звертаючись до суду з позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва, орган, зазначений прокурором як такий, що уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, набув статусу позивача.

Як зазначено у висновку Верховного суду у справі 9271206/21 від 12.03.2024 року у аналогічних правовідносинах , яка набрала законної сили "з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам`ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, а також з урахуванням того, що спірні земельні ділянки були передані Плисківській ОТГ як землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, Велика Палата Верховного Суду констатує, що позов з вимогою про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області за встановлених судами конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного позивачем способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника. Подібний за змістом висновок Велика Палата Верховного Суду вже формулювала у пункті 82 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 і підстави для відступу від цього висновку не встановлені (п. 122).

Обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого

органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов`язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об`єкти археологічної спадщини (п. 123).

Як слідує з матеріалів цивільної справи , згідно з інформацією, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за ТОВ «ЩурівськеАгро» зареєстровано право суборенди земельної ділянки. Оскільки суд прийшов до висновку про визнання недійсним договору оренди, укладеного між Ічнянською міською радою та ОСОБА_1 то підлягає скасуванню і реєстрація права оренди за ОСОБА_1 , що призведе до припинення прав суборенди ТОВ «Щурівське Агро».

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч.2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно з частиною 1 ст. 142 цього Кодексу у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи зазначене, у зв`язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає поверненню з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 7570,00 грн. В іншій частині, судовий збір у сумі 7 570,00 грн, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Керуючись ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.3,12,13,19,23,76-83,89,141,247,258-259,263-265ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги першого заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) , третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА до Ічнянської міської ради та ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області , ТОВ «Щурівське Агро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити.

Усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 14,8662 га з кадастровим номером

7421789000:02:001:0377, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права на земельну ділянку з кадастровим номером7421789000:02:001:0377, площею 14,8662 га за територіальною громадою в особі Ічнянської міської ради Прилуцького району (колишній Ічнянський район) Чернігівської області ( реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2299160374217).

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 14,8662 га з кадастровим номером7421789000:02:001:0377, укладений між Ічнянською міською радою та ОСОБА_1 .

Скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки площею 14,8662 га з кадастровим номером7421789000:02:001:0377 та іншого речового права права суборенди за ТОВ «Щурівське Агро» з припиненням таких прав.

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 14,8662 га з кадастровим номером7421789000:02:001:0377 з припиненням речових прав Ічнянської територіальної громади.

Зобов`язати Ічнянську міську раду Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061748) повернути земельну ділянку площею 14,8662 га з кадастровим номером 7421789000:02:001:0377 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг Ічня 22030101, код37972475, рахунок UA248201720343140001000006008, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.) 7 570 (сім тисяч п`ятсот сімдесят ) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 50 (внутрішній номер 322686196) від 12.01.2024.

Стягнути з Ічнянської міської ради Прилуцького району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04061748) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код02910114) 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ,РНОКПП- НОМЕР_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код02910114) 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п`ять) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення оголошено 03 червня 2024 року.

Суддя А. В. Вовченко