Постанова

від 15.05.2024 по справі 522/21269/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1585/24

Справа № 522/21269/18

Головуючий у першій інстанції Єршова Л. С.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Дришлюка А.І., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Вулф-2018», про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

До Приморського районного суду м. Одеси звернулась ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з позовом до ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ВУЛФ-2018», про визнання права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , та витребування зазначеної квартири з володіння ОСОБА_1 .

Зазначений позов обґрунтований тим, що 11 липня 2018 року Суворовським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу по справі №523/8929/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та визнано, що сторони домовилися здійснити між собою поділ майна, зокрема, виділити ОСОБА_3 спірну квартиру.

24 липня 2018 року позивач звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з заявою про ознайомлення з матеріалами справи, оскільки про існування вказаної цивільної справи вона дізналась лише 23 липня 2018 року, зустрічних позовів у вказаній справі не заявляла, судових зборів не сплачувала, представника до участі в даній справі не направляла, жодних правових позицій з ним не узгоджувала.

З ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11.07.2018 року вбачається, що інтереси позивача в судовому засіданні представляв ОСОБА_4 на підставі довіреності від 28.03.2017 року. Проте, вказаною довіреністю позивач не надавала ОСОБА_4 повноважень на розпорядження всім її майном.

26 липня 2018 року позивачем до апеляційного суду Одеської області була подана апеляційна скарга на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року.

06 серпня 2018 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру за собою.

14 серпня 2018 року ухвалою апеляційного суду Одеської області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача.

16 серпня 2018 року позивачем до Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області подано заяву про вчинене ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ст. 190 КК України.

17 серпня 2018 року відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150020003238. 21 серпня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні позивач була визнана потерпілою.

31 жовтня 2018 року ОСОБА_3 передав спірну квартиру за актом приймання передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ «Вулф-2018», засновником якого він є.

06 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Вульф-2018».

08 листопада 2018 року постановою апеляційного суду Одеської області скасував ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси про затвердження мирової угоди та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 вважає, що спірна квартира вибула з її володіння на підставі судового рішення - ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11.07.2018 року, в подальшому скасованого постановою апеляційного суду Одеської області від 08.11.2018 року, а отже поза її волею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ТОВ «Вулф-2018» про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Витребувано у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,80 грн., витрати на правову допомогу в сумі 8000,0 грн., що разом складає 10684,00 грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи, зроблено помилкові висновки про задоволення позовної заяви.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи.

На підставі матеріалів справи встановлено, що зазначений позов обґрунтований тим, що 11 липня 2018 року Суворовським районним судом м. Одеси було постановлено ухвалу по справі №523/8929/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та визнано, що сторони домовилися здійснити між собою поділ майна, зокрема, виділити ОСОБА_3 спірну квартиру.

24 липня 2018 року позивач звернулася до Суворовського районного суду м. Одеси з заявою про ознайомлення з матеріалами справи, оскільки про існування вказаної цивільної справи вона дізналась лише 23 липня 2018 року, зустрічних позовів у вказаній справі не заявляла, судових зборів не сплачувала, представника до участі в даній справі не направляла, жодних правових позицій з ним не узгоджувала.

З ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року вбачається, що інтереси позивача в судовому засіданні представляв ОСОБА_4 на підставі довіреності від 28.03.2017 року. Проте, вказаною довіреністю позивач не надавала ОСОБА_4 повноважень на розпорядження всім її майном.

26 липня 2018 року позивачем до апеляційного суду Одеської області була подана апеляційна скарга на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11.07.2018 року.

06 серпня 2018 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну квартиру за собою.

14 серпня 2018 року ухвалою апеляційного суду Одеської області відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача.

16 серпня 2018 року позивачем до Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області подано заяву про вчинене ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ст. 190 КК України.

17 серпня 2018 року відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150020003238. 21 серпня 2018 року у вказаному кримінальному провадженні позивач була визнана потерпілою.

31 жовтня 2018 року ОСОБА_3 передав спірну квартиру за актом приймання передачі вкладу до статутного капіталу ТОВ «Вулф-2018», засновником якого він є.

06 листопада 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Вульф-2018».

08 листопада 2018 року постановою апеляційного суду Одеської області скасував ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси про затвердження мирової угоди та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У цій справі спірна квартира була відчужена одним із подружжя у період перебування у шлюбі згідно з мировою угодою між подружжям, яка була укладена під час розгляду в суді справи про поділ майна подружжя. Позивачка вважає, що спірний автомобіль на праві власності належав їй, тому вона має право його витребувати у добросовісного набувача, оскільки він вибув з її володіння поза її волею.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до статті 388 ЦПК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Суб`єктом звернення із витребуванням майна у порядку статті 388 ЦК України є власник майна.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира вибула без волі його власника ОСОБА_2 , на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано, то вона має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а тому позов і в цій частині підлягає задоволенню.

У справі № 523/8929/18 суди встановили, що 07 липня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.

Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції встановив, що не спростовано позивачкою, що спірна квартира АДРЕСА_5 була набута у шлюбі з ОСОБА_3 , тобто перебувала у спільній сумісній власності подружжя. Вказана квартира вибула із володіння позивачки шляхом його відчуження ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу без погодження з ОСОБА_2 з огляду на затверджену мирову угоду у справі № 523/8929/18 про поділ майна подружжя, відповідно до якої спірну квартиру визнано приватною власністю ОСОБА_3 .

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 липня 2018 року про закриття провадження у справі (у зв`язку із затвердженням мирової угоди) скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За результатами розгляду справи №523/8929/18 зустрічний позов позивачки про поділ майна подружжя за її заявою залишено без розгляду (ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2021 року), позов ОСОБА_3 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача (ухвала Суворовського районного суду м. Одеси від 13 квітня 2023 року).

Отже, у справі № 523/8929/18 поділу майна подружжя та визнання права особистої власності за кожним із них на частину спільного майна не відбулося за відсутності волі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини особистим майном позивачки спірна квартира не визнана, у зв`язку з чим ОСОБА_2 не може вважатися одноосібним власником спірної квартири для її витребування у порядку статті 388 ЦК України.

У договорі купівлі-продажу ОСОБА_2 спірного квартири вiд 14 грудня 2017 (т. 1, а.с. 14) немає застережень, що правочин вчиняється за особисті кошти ОСОБА_2 за погодження з ОСОБА_3 , що не спростовує презумцію права спільної сумісної власності майна подружжя. Крім того, у договорі вказано, що цей договір вчинений за згодою чоловіка покупця ( ОСОБА_3 ), викладеною окремою заявою.

Якщо майно придбано під час шлюбу, реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19, провадження № 61-22259св19.

Отже, позивачка не спростувала презумцію права спільної сумісної власності на спірну квартиру.

У справі №523/8929/18 суд першої інстанції встановив, що позивач ОСОБА_3 , а також представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернулись до суду із спільної письмовою заявою про затвердження мирової угоди.

Також суд першої інстанції у справі №523/8929/18 встановив, що у судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 , який діє на підставі довіреності від 11 червня 2018 року, яку посвідчив приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Бежанов А. В., у реєстрі за №1930 та є чинною до 11 червня 2021 року, та має право бути представником ОСОБА_3 із правом укладення мирової угоди, та представник відповідачки ОСОБА_4 , який діє на підставі довіреності від 28 березня 2017 року, яка була посвідчена приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Дворецьким К. М., у реєстрі за № 275, яка є чинною до 28 березня 2020 року та має право бути представником ОСОБА_2 із правом укладення мирової угоди, повідомили суду, що умови мирової угоди узгоджені з довірителями, вона не порушує охоронювані законом інтереси інших осіб, їм відомо про наслідки закриття провадження у справі.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 08 листопада 2018 року, залишеною без змін ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2019 року, скасовано ухвалу суду про закриття провадження у справі у зв`язку з затвердженням мирової угоди.

Скасувавши ухвалу у справі №523/8929/18, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції затвердив мирову угоду сторін не перевіривши, чи наявні у сторін в оригіналі документи на спірне майно, чи належить заявлене до поділу майно сторонам на момент затвердження мирової угоди, чи є в натурі інші речі, зокрема грошові кошти, прикраси, аксесуари, одяг тощо. Сам по собі факт подання сторонами мирової угоди не звільняє від обов`язку подання на підтвердження наявності майна та належності такого сторонам документів, проведення оцінки спірного майна. Крім того, ОСОБА_6 не була повідомлена про розгляд справи про поділ майна подружжя та не отримувала зустрічної позовної заяви.

Суд апеляційної інстанції встановив, що станом на 11 липня 2018 року (постановлення ухвали про затвердження мирової угоди) довіреність, видана ОСОБА_2 , ОСОБА_4 була чинною. Згідно з витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей дія нотаріально посвідченої 28 березня 2017 року за реєстровим №275 довіреності вона була припинена ОСОБА_2 за її заявою 23 липня 2018 року.

Водночас вказівка апеляційного суду в постанові у справі №523/8929/18, що факт звернення ОСОБА_2 до поліції розглядається як такий, що підтверджує доводи апеляційної скарги щодо відсутності волі на укладення мирової угоди про поділ майна у зазначений в угоді спосіб, незважаючи на винесення за результатами досудового розслідування 07 листопада 2018 року постанови про закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України не є преюдиційним фактом, а є висновоком суду апеляційної інстанції, отже, не є обов`язковим для вирішення цієї справи.

Апеляційний суд зазначає, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

З огляду на викладене на дату укладення мирової угоди у двох співвласників спірної квартири, подружжя Муравейських, була воля на вибуття спірної квартири з їх володіння.

У постанові Великої Палати від 15 червня 2021 року у справі №922/2416/17 зазначено, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення.

Скасування мирової угоди судом апеляційної інстанції не спростовує факт волевиявлення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо юридичної долі квартири, у цій справі її вибуття з спільної сумісної власності подружжя відповідно до встановлених обставин у справі. Тому відсутні підстави для її витребування.

З огляду на викладене висновок суду апеляційної інстанції, що немає правових підстав для витребування спірної квартири у ОСОБА_1 , оскільки наявність у діях співвласника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року справа №522/22683/18, де також досліджувались обставини укладення мирової угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визнання права власності та витребування майна, яке вибуло на підставі затвердженою мирової угоди, яка в подальшому була скасована.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 4108,05 гривні.

У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, а отже з ОСОБА_2 необхідно стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4108,05 гривні на користь ОСОБА_1

Повний текст судового рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відрядженні з 27 по 28 травня 2024 року; суддя-учасник колегії ОСОБА_7 перебував у відрядженні з 25 травня по 02 червня 2024 року, а також у відрядженні з 03 червня по 04 червня 2024 року, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 червня 2024 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 березня 2021 року скасувати.

Постановити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Вулф-2018», про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4108 гривень 05 копійок.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 червня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда