Постанова

від 07.05.2024 по справі 916/2838/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2024 р. Справа№ 916/2838/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання від 07.05.2024,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратлантік"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.01.2024 (повний текст складено 05.02.2024)

у справі № 916/2838/23 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратлантік"

до 1. Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

2. Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеська митниця

про стягнення 2 133 090, 56 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укратлантік" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" Акціонерного товариства "Українська залізниця" та Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеська митниця про стягнення 1 245 796,59 грн шкоди, що виникла у зв`язку з неправомірними діями відповідача-2 та 1367658,65 грн безпідставно набутих відповідачем-1 коштів за послуги, які не передбачені чинним законодавством на підставі статей 1166, 1173, 1174, 1212 Цивільного кодексу України (з урахування заяви про збільшення позовних вимог від 23.11.2023).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.07.2023 справу № 916/2838/23 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №916/2838/23 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують неправомірність дій і причинний зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеської митниці майнової шкоди в розмірі 1245796,59 грн на підставі статей 22, 1166, 1173 ЦК України вістуні.

Крім того, за висновками суду першої інстанції відповідач-1 діяв згідно Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів залізничним транспортом України, Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та договором № 73-Ю1 від 11.03.2021 про надання станцією Одеса-Ліски послуг, пов`язаних з прийомом, відправленням, переадресуванням та переробкою вантажів. А відтак, позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" акціонерного товариства "Українська залізниця" 1367658,65 грн безпідставно набутих коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укратлантік" звернулося до суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- обставини завдання збитків неправомірними діями Одеської митниці не ґрунтуються на припущеннях, а доведені письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи: листи Одеської митниці № 7.10-4/28.5-01/13/16793 від 20 жовтня 2022 р. та № 7.10-4/28.5-01/13/17654 від 09 листопада 2022 р., рішення Державної митної служби України № 08-1/22-03-02/13/1262 від 27.02.2023 р., відповіді ЦТС «Ліски» №Ліски/0-06/06 від 10 березня 2023 року, рахунки відповідача-1 та докази їх оплати тощо.

На думку позивача, ці докази є достатніми для встановлення неправомірності дій Одеської митниці, наявності заподіяної шкоди та причинного зв`язку між заподіяною шкодою та неправомірними діями. Встановленням позивачу обов`язку надати доказ, що є більш вірогідним ніж рішення митного органу вищого рівня, суд в рішенні першої інстанції застосовує до позивача надзвичайний та заздалегідь недосяжний стандарт доказування;

- відповідно до Статуту залізниць України накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Суд всупереч закону вважає накладну забезпеченням гарантії внесення не тільки платежів за перевезення, а також і платежів не пов`язаних із перевезенням, а саме платежів за зберігання на вагоні та користування на коліях загального користування, що утворились в результаті застави вантажу;

- суд прийшов до висновку, що відповідач-1 діяв згідно з Статутом залізниць, Правил перевезень вантажів залізничними транспортом України, Збірника тарифів та Договором, але розрахунок нарахувань відповідача-1 не відповідає зазначеному в цих актах. Крім того, вагони арештовані та не є власними вагонами перевізника АТ «Укрзалізниця»;

- суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме нову практику в подібній справі, викладену у Постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 904/3926/22, на яку посилався позивач під час судового засідання 24 січня 2024 р.

- суд необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання про витребування доказів.

Крім того, до апеляційної скарги позивачем додано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме заявник просить поновити процесуальний строк для подання доказів та приєднати до матеріалів справи документи, що додаються до цього клопотання, а саме копію експертного висновку №ВЕ-8/72 від 02.02.2024, складеного Чорноморським підприємством Одеської регіональної торгово-промислової палати, копію листа №128 від 25.09.2023 з повідомленням про проведення експертизи з додатками.

Позивач зазнає, що внаслідок затримки вантажу відповідачем-1, 23841 кг вантажу зазнали корозійного руйнування, що і підтверджується експертного висновку №ВЕ-8/72 від 02.02.2024.

Розглянувши клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частин 2, 3, 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частин 1-4 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Аналіз перелічених вище норм Господарського процесуального законодавства дозволяє зробити висновок про те, що судова експертиза є одним із видів доказів.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України.

Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

З експертного висновку №ВЕ-8/72 від 02.02.2024 вбачається, що він був складений для визначення якісного стану товару візуальним оглядом, і за результатами експертизи виявлено часткове пошкодження сталі в кожному рулоні у вигляді корозійного руйнування - плям іржі різних розмірів, сумарна маса нетто пошкодженого товару за результатами зважування склала 14585 кг.

Разом з тим, дані обставини не входять до предмету доказування у даній справі.

Крім того, наданий позивачем експертний висновок №ВЕ-8/72 від 02.02.2024 не є висновком судового експерта у розумінні вимог ГПК України та Закону України «Про судову експертизу», а експерт не повідомлений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Державна митна служби Україна в особі її відокремленого підрозділу Одеська митниця подала відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін, наголошуючи на тому, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження обґрунтованості розрахунків витрат зі сплати на зберігання на вагонах та за користування на коліях загального користування, то відповідно така сума витрат в рамках відповідного позову є недоведеною.

Відповідач-1 також заперечив проти вимог апеляційної скарги, у поданому відзиві просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, наголошуючи на тому, що оскаржуване рішення є законним обґрунтованим, таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи наведені в апеляційній скарзі жодним чином не спростовують і не ставлять під сумнів висновки, викладені в рішенні.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАТЛАНТІК» замовило у ПАТ «Магнітогорський металургічний комбінат» (455000, російська федерація, м. Магнітогорськ, Челябінська обл., вул. Кірова, 63) та у ПАТ «Новолипецький металургічний комбінат» (398040, російська федерація, с. Липецьк, м-н Металургів, 2) товар, а саме сталь холоднокатану, тонколистову у рулонах (надалі - товар).

15 лютого 2022 року зазначений товар у кількості 24 рулонів, загальною вагою брутто 187140 кг перетнув митний кордон України.

01 березня 2022 року товар надійшов до зони діяльності митного оформлення № 1 митного поста «Одеса-внутрішній» Одеської митниці на залізничній платформі 90993643 у залізничних вагонах 55380356, 55042782.

05 квітня 2022 року Головний підрозділ детективів Бюро економічної безпеки України відкрив кримінальне провадження №72022000410000003 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України та наклав арешт на рухомі склади (вагони) 90993643, 55380356, 55042782.

30 червня 2022 року та 26 липня 2022 року ТОВ «Укратлантік» звертався з листами до Бюро Економічної Безпеки України (вих. № 30-06/22 та вих № 26-07-02/22) щодо повернення вантажу, що належить ТОВ «Укратлантік», розміщеного в затриманих вагонах, та надання дозволу на розвантаження із зазначених вагонів товару, що належить позивачу.

01 серпня 2022 року Головний підрозділ детективів Бюро економічної безпеки України повідомив в листі № 1/5/0/8021-22 про те, що арешт на товарно-матеріальні цінності, які знаходяться в залізничних вагонах №90993643, 55380356, 55042782 не накладався.

01 вересня 2022 року ТОВ «Укратлантік» направило до Одеського відділення Філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» АТ «Українська залізниця» (надалі - ЦТС «Ліски») лист № 01-09/22 з проханням надати дозвіл на видачу товарно-матеріальних цінностей, які належать ТОВ «Укратлантік» із залізничних вагонів №90993643, 55380356, 55042782.

У жовтні 2022 року ЦТС «Ліски» виставило рахунок на суму 486017,75 грн № 1121 від 13 вересня 2022. В рахунку зазначені такі види послуг, як зберігання на вагоні, користування на коліях загального користування та інші послуги. 06 жовтня 2022 року позивач оплатив виставлений рахунок.

10 жовтня 2022 року ЦТС «Ліски» видав ТОВ «Укратлантік» дозвіл №Ліски/О-06/52 на видачу сталі листової, яка слідує у вагонах №№55042782, 55380356 та прокату плоского з заліза, який знаходиться в вагоні № 90993643.

13 жовтня 2022 року товар був оформлений Одеською митницею згідно Митної декларації (форма МД-2) № UA500490/2022/004016 від 13.10.2022 та Митної декларації (форма МД-2) № UA500490/2022/008892 від 13.10.2022.

18 жовтня 2022 року ТОВ «Укратлантік» направило лист № 18/10-22 до Одеської митниці з проханням якнайшвидше дозволити видачу Одеською митницею із її складу зазначеного вантажу, що належить ТОВ «Укратлантік» на праві приватної власності, поміщеного у митному режимі «ІМ 40», без нарахування оплати зберігання на митному складі Одеської митниці.

20 жовтня та 09 листопада 2022 року Одеська митниця Державної митної служби України у листі №7.10-4/28.5-01/13/16793 та у листі №7.10-4/28.5-01/13/17654 зазначила, що товар «прокат плоский з вуглецевої сталі» у кількості 24 рулонна (вага брутто 187140 кг), що надійшов 01.03.2022 у зону діяльності ВМО № 1 митного поста «Одеса-внутрішній» набув статусу такого, що зберігається на складі митного органу. Здійснення випуску вищезазначених товарів можливо виключно після підтвердження від Одеської митниці сплати відшкодування витрат за зберігання відповідно до Порядку № 627 та до Порядку № 731.

09 грудня 2022 року ЦТС «Ліски» виставило рахунок на оплату № 1546 на суму 265577,30 гривень. Призначення платежу: зберігання на вагоні, користування на коліях загального користування.

Рішенням Державної митної служби України від 27 лютого 2023 року №08-1/22-03-02/13/1262 задоволено скаргу ТОВ «Укратлантік» та визнано дії Одеської митниці в частині невидачі товару та зобов`язання відшкодувати витрати за його зберігання неправомірними.

28 лютого 2023 року ТОВ «Укратлантік» звернувся до ЦТС «Ліски» з листом № 28-02/2023 з проханням врахувати рішення Державної митної служби № 08-1/22-03-02/13/1262 від 27 лютого 2023 року та зробити відповідний розрахунок/перерахунок щодо нарахування наданих станцією Одеса-Ліски послуг стосовно зберігання сталі холоднокатаної, тонколистової у рулонах, у кількості 24-х рулонів, загальною вагою брутто 187140 кг, що знаходиться у вагонах № 55380356, 990993643, 55042782.

10 березня 2023 року ЦТС «Ліски» надала відповідь №Ліски/0-06/06 на звернення щодо майна, яке належить ТОВ «Укратлантік» від 28.02.2023 р.№ 28-02/23, де зазначено, що згідно умов договору № 73-ЮІ від березня 2021 року тільки після здійснення оплати у повному обсязі, ТОВ «Укратлантік» буде видано вантаж, що зберігається у вагонах на території Одеського відділення.

У відповідь ТОВ «Укратлантік» отримало рахунок на оплату № 316 від 31 березня 2023 р. на суму 985516,80 грн, рахунок на оплату № 317 від 31 березня 2023 р на суму 255152,76 грн, рахунок на оплату № 364 від 26 квітня 2023 р. на суму 306723,24 грн.

В травні 2023 року ЦТС «Ліски» також виставило рахунок на оплату №441 від 25 травня 2023 р. на суму 300207,60 грн.

За твердженням позивача, ТОВ «Укратлантік» вимушено було оплатити 1245796,59 грн з вини Одеської митниці ДМС України та 1367658,65 грн з вини Одеського відділення Філії «Центр транспортного сервісу «Ліски» АТ «Українська залізниця», що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення представників присутніх учасників справи, перевіривши встановлені фактичні обставини справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також враховуючи вказівки Верховного Суду, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до частини 3 статті 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, є правопорушення, що включає так складові елементи: шкода, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та шкодою виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного органу є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача-2 по затриманню вагонів позивачу завдано збитків, які полягали в оплаті відповідачу-1 платежів за зберігання на вагонах та за користування на коліях загального користування на суму 1245796,59 грн.

Як на доказ неправомірних дій Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеської митниці позивач посилається на рішення Державної митної служби України № 08-1/22-03-02/13/1262 від 27 лютого 2023 року, яким визнано неправомірними дії Одеської митниці в частині невидачі товару та зобов`язання відшкодувати витрати за його зберігання.

Однак, вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплює стаття 75 ГПК України.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що рішення Державної митної служби України № 08-1/22-03-02/13/1262 від 27 лютого 2023 року не є беззаперечним доказом вчинення неправомірних дій Державною митною службою України в особі її відокремленого підрозділу Одеської митниці, наслідком яких стало завдання позивачу майнової шкоди.

Відповідно до положень статті 263 Митного кодексу України митна декларація подається митному органу, який здійснює митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, протягом 10 робочих днів з дати доставлення цих товарів, транспортних засобів до зазначеного органу. При цьому, ч. 3 статті 263 Митного кодексу України встановлено, що товари, які протягом 30 днів з дня доставлення їх у митний орган призначення не поміщені у митний режим або не розміщені на складі тимчасового зберігання чи складі митного органу, набувають статусу таких, що зберігаються на складі митного органу.

Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 263 Митного кодексу України строки, зазначені у частині 1 статті 263 Митного кодексу України, продовжуються митними органами на прохання декларанта, серед іншого, якщо виникли обставини та/або сталися події, що перешкоджають поданню митному органу митної декларації, зокрема: стихійне лихо (пожежа, повінь тощо), введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях у зоні митного контролю, інші надзвичайні та невідворотні за даних умов події (обставини непереборної сили). При цьому, ч.ч. 5-7 ст. 263 Митного кодексу України встановлено, що залежно від характеру обставин і подій, документи, що підтверджують їх наявність і тривалість дії, видаються державними органами та іншими суб`єктами відповідно до їх компетенції. Для продовження строків пред`явлення або декларування митному органу товарів, транспортних засобів комерційного призначення власник або уповноважена ним особа звертається до митного органу з письмовою заявою, у тому числі в електронній формі. До заяви додаються відповідні документи, які підтверджують обставини та події, зазначені у ч. 4 ст. 263 Митного кодексу України. Митний орган на підставі заяви та доданих до неї документів продовжує строк декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення на час, необхідний для усунення причин, що не дали змоги своєчасно задекларувати ці товари, транспортні засоби.

З матеріалів справи вбачається, що митним постом «Одеса-внутрішній» Одеської митниці листом № 7.10-28.5-01/425/317 від 27.04.2022 проінформовано управління адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці щодо товару «прокат із чорних металів - сталь тонколистова» у кількості 24 рулона (вага 186500 кг), який набув статусу такого, що зберігається на складі митного органу відповідно до статті 263 Митного кодексу України. Управлінням адміністративно-господарської діяльності Одеської митниці визначено склад митниці «Промбаза» (лист № 7.10-21-03/275 від 04.05.2022).

Як зазначалось вище, позивач надав до Одеської митниці документи для митного оформлення товару лише 13 жовтня 2022 року. Після чого вказаний товар був оформлений згідно Митної декларації (форма МД-2) №UA500490/2022/004016 від 13.10.2022 та Митної декларації (форма МД-2) №UA500490/2022/008892 від 13.10.2022.

При цьому, доказів того, що позивач подавав заяву про продовження строків для подачі митної декларації матеріали справи не містять.

За вказаних обставин, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які підтверджують неправомірність дій і причинний зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з Державної митної служби України в особі її відокремленого підрозділу Одеської митниці майнової шкоди в розмірі 1245796,59 грн на підставі статей 22, 1166, 1173 ЦК України вістуні.

Крім того, позивач стверджуючи про те, що плата за послуги зберігання вагонів не передбачена чинним законодавством, договором чи домовленістю сторін; позивач не мав змоги забрати товар з вини ЦТС «Ліски», який відмовлявся його видати; не додержано письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання, а право на заставу використано без відповідної правової підстави, просив стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 367 658,65 грн безпідставно набутих коштів.

01.03.2022 на станцію Одеса-Ліски Одеського терміналу філії «ЦТС Ліски» АТ «Укрзалізниця» зі станції Тополі Південної залізниці для ТОВ «Укратлантік» (отримувач вантажу) під митним контролем прийшли 3 вагони (№ 55042782, № 55380356, 990993643) із вантажем сталь листова у рулонах згідно залізничних накладних №32129840, 32129847.

Прийом вантажу здійснювався на підставі укладеного Договору № 73-ЮІ від 11.03.2021 року про надання станцією Одеса-Ліски послуг, пов`язаних з прийомом, відправленням, переадресуванням та переробкою вантажів, згідно пункту 2.1 якого вартість послуг визначається Правилами перевезення вантажів, Тарифним керівництвом № 1 та домовленістю сторін.

01.03.2022 року відповідачем - 1 складений Акт загальної форми ГУ-23 №551 про те, що вагони №55380356, № 55042782, № 90993643, які знаходяться під митним контролем, простоюють на місцях загального користування в очікуванні розмитнення з 01.03.2022 року з 12-00.

Вантаж був вивезений позивачем зі станції Одеса-Ліски 14.06.2023, про що є записи у нарядах ГУ-43 №№ 4,5 від 14.06.2023, після оплати послуг зберігання.

Згідно п.6 розділ 1 Статуту залізниць України накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем.

Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

Тобто, накладна забезпечує гарантію внесення у т.ч. інших платежів за перевезення, перелік яких зазначений у Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язаних з ними послуг, в який включені такі послуги як користування вагонами (Розділ V) та зберігання на місця загального користування (Розділ III п.2).

У абзаці 5 ст. 62 Статуту залізниць України зазначається, що за час затримки відправник, одержувач, експедитор сплачують за користування вагонами (контейнерами) залізниці плату, передбачену ст. 119 цього Статуту.

Статтею 46 Статуту залізниць України зазначено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Відповідно до пункту 48 Статуту залізниць України вантажі видаються на станції призначення одержувачу, зазначеному у накладній, після внесення усіх належних залізниці платежів.

Також ця умова зазначена у п. 7 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 року № 644: вантаж разом з накладною видається на станції призначення одержувачу, зазначеному в накладній, після внесення ним усіх належних залізниці платежів. Видача імпортних вантажів провадиться після митного оформлення.

Згідно п. 34 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 року № 644, якщо одержувач не сплатив належні залізниці платежі за вантаж, що прибув, протягом установленого правилами граничного терміну зберігання його на станції, залізниця використовує заставне право на вантаж і реалізовує його для покриття своїх витрат згідно із статтями 49, 51 Статуту.

Враховуючи вищевикладене, відповідач-1 діяв згідно Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів залізничним транспортом України, Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та Договором № 73-Ю1 від 11.03.2021 про надання станцією Одеса-Ліски послуг, пов`язаних з прийомом, відправленням, переадресуванням та переробкою вантажів.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" акціонерного товариства "Українська залізниця" 1367658,65 грн безпідставно набутих коштів.

Відтак, права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі її відокремленого підрозділу філія "Центр транспортного сервісу "Ліски" акціонерного товариства "Українська залізниця", а тому в позові в частині стягнення 1367658,65 грн безпідставно набутих коштів також слід відмовити.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову.

Стосовно доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції при ухваленні рішення висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 904/3926/22, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц і № 522/2110/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Водночас, правовідносини, які стали предметом спору у справі №904/3926/22 та встановлені судами обставини є відмінними від спірних у межах розглядуваного спору.

Так, у справі №904/3926/22 Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" заявлено позов до Приватного підприємства "Атланта-Агро" про стягнення 3 244 500,00 грн плати за користування вагонами та 1 258 704,60 грн збору за зберігання вантажу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що підприємство не сплатило плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу за період часу коли вагони були у його розпорядженні. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову у повному обсязі та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції зазначив, що протиправність дій АТ "Укрзалізниця" в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (зокрема, внаслідок прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у спорі господарюючих суб`єктів є обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та яким під час судового розгляду слід надати відповідну правову кваліфікацію. Тобто судами не було досліджено у повному обсязі подані сторонами докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень, на підставі яких можливо було б встановити наявність/відсутність вини однієї чи іншої сторони у справі в затримці вагонів, у зв`язку з чим у Залізниці виникає право на нарахування плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу та наявність/відсутність підстав для звільнення Підприємства від плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу відповідно до вимог Статуту, що, у свою чергу, є ключовим питання для правильного вирішення даного спору. Також, суди встановивши, що після надходження розпорядження о 12:00 год. 24.02.2022 станцією Хоростків повідомлено представника Підприємства про заборону відвантаження, про що зроблено відповідний запис у книзі повідомлень форми ГУ-2; після одержання такого повідомлення відправник за приписами пункту 31 Правил приймання вантажів до перевезення протягом 12 годин повинен був припинити відвантаження продукції; незважаючи на такі обставини, відправником вирішено продовжувати забирання порожніх вагонів зі станції та їх навантаження на під`їзній колії її власника, - не дослідили причини продовження відправником забирання порожніх вагонів зі станції та їх навантаження на під`їзній колії її власника.

Водночас, у справі №916/2838/23 позов заявлено про відшкодування шкоди, що виникла у зв`язку з неправомірними діями відповідача-2 та безпідставно набутих відповідачем-1 коштів за послуги, які не передбачені чинним законодавством на підставі статей 1166, 1173, 1174, 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, судом встановлено відсутність вини відповідача-2 у затримці вагонів, а також не встановлено обставин неправомірності нарахування відподвачем-1 плати за зберігання вагонів, користування на коліях загального користування, зберігання на вагоні, а також користування на коліях загального користування.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №916/2838/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи ви ще викладене та керуючись статтями керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укратлантік" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №916/2838/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 у справі №916/2838/23 залишити без змін.

Матеріали справи №916/2838/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано: 03.06.2024 після виходу колегії суддів з відпустки.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

І.А. Іоннікова