Рішення

від 04.06.2024 по справі 910/15735/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2024Справа № 910/15735/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/15735/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Містіндустрія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймфорс»

про стягнення 1060004,57 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Містіндустрія" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймфорс" (далі - відповідач) про стягнення 1060004,57 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №13-07-2023 від 13.07.2023, у визначений договором строк не поставив узгоджений товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення попередню оплату у розмірі 969799,89 грн, пеню у розмірі 84385,88 грн та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 5818,80 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 відкрито провадження у справі №910/15735/23 та враховуючи, що ціна позову у даному спорі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, у зв`язку з чим встановлено відповідачу строк на подання заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та встановлено учасникам справи строк на подання процесуальних заяв по суті справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (у редакції чинній на момент відкриття провадження у справі) у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.10.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47.

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно з п.5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 17.10.2023 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Крафт» (нове найменування Товариство з обмеженою відповідальністю «Праймфорс») (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Містіндустрія» (далі- покупець) укладено договір поставки №13-07-2023 (далі - договір), за умовами пунктів 1.1 та 1.2 якого постачальник зобов`язаний передати у власність покупцеві металопрокат, іменований далі продукція, в кількості, якості, номенклатурі та асортименті, наведених у рахунках, або у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язаний прийняти продукцію і оплатити її у строки, передбачені даним договором та додатками до нього.

Умовами пункту 2.1 договору передбачено, що поставка продукції здійснюється відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс-2010», з урахуванням особливостей, встановлених цим договором.

Кількість кожної партії продукції узгоджується між сторонами в рахунках або специфікаціях до цього договору. Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати встановленим державним стандартам і технічним умовам, що діють в Україні (пункти 2.2 та 2.3 договору).

У пункті 2.6 договору сторони погодили, що термін поставки продукції п`ять банківських днів після зарахування 100% передоплати. Інші строки поставки та умови оплати окремих партій продукції узгоджуються сторонами у специфікаціях до цього договору.

Ціна продукції, що поставляється за цим договором є договірною і вказується у відповідних рахунках або специфікаціях на поставку продукції. Загальна вартість продукції залежить від фактично замовленої, поставленої та оплаченої кількості продукції і визначається шляхом складання сум видаткових накладних згідно з якими здійснювалось постачання на протязі терміну дії цього договору (пункти 3.1 та 3.2 договору).

За умовами пункту 3.3 договору сторони погодили умови оплати, що є передоплатою в розмірі 100% на поточний рахунок постачальника.

Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі наданого постачальником рахунку покупцю (пункт 3.4 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що приймання продукції за кількістю та якістю здійснюється матеріально відповідальним представником покупця за довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленою у відповідності з вимогами діючого законодавства України та умовами даного договору: за кількістю - на підставі даних видаткової накладної або товарно-транспортної накладної відповідно до «Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості», затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР №П-6 від 15.06.1965; за якістю - згідно із супровідними документами, що посвідчують якість продукції, яка поставляється.

Договір набуває чинності з дати підписання сторонами і діє до повного виконання взятих на себе зобов`язань і діє до 31 грудня 2023 року (пункт 7.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №193 від 13.07.2023, позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 969799,89 грн, що підтверджується платіжним дорученням №1016 від 14.07.2023 з призначенням платежу «за арматуру згідно договору №13-07-23 від 13.07.2023 р.; рах №193 від 13/07/2023р. у т.ч. ПДВ 20% - 161633,31 грн».

Отже, з урахуванням дати сплати коштів та пункту 2.6 договору, відповідач мав здійснити поставку погодженого товару на загальну суму 969799,89 грн в строк до 21.07.2023 року включно.

Як зазначає позивач, 18.07.2023 року відповідач у телефонному режимі повідомив позивача про неможливість здійснити поставку продукції та запропонував оформити листа про повернення передоплати до 21.07.2023 року.

Цього ж дня, на електронну пошту відповідача, позивач направив лист №140 в якому просив повернути суму отриманої попередньої оплати на поточний рахунок за не отриманий товар, втім відповіді не отримав.

28.08.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією №156 в якій просив протягом місяця з дня її отримання повернути на рахунок позивача попередню оплату у розмірі 969799,89 грн, яка також залишена відповідачем без відповіді та реагування, що і стало підставою звернення до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №193 від 13.07.2023 року згідно платіжної інструкції №1016 від 14.07.2023 року перераховані кошти у розмірі 969799,89 грн.

Відтак, за умовами пункту 2.6 договору, відповідач мав здійснити поставку погодженого товару на загальну суму 969799,89 грн в строк 21.07.2023 року включно, втім поставка оплаченого товару відповідачем здійснена не була.

Згідно статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Приписами частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України унормовано, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, в силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, у продавця (постачальника) зобов`язання з повернення покупцю суми попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України виникає з наступного дня після спливу строку поставки і саме з цього моменту продавець (постачальник) усвідомлює протиправний характер неповернення грошових коштів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та у постанові Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №922/1075/23.

Втім, станом на момент розгляду спору, відповідач ані взяті на себе зобов`язання з поставки товару, ані повернення попередньої оплати вартості товару не здійснив.

Тоді як, в силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач, отримавши як попередню оплату, грошові кошти у розмірі 969799,89 грн, не надав доказів виконання свого зобов`язання щодо поставки продукції на вказану суму, як і не надав доказів повернення коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 969799,89 грн попередньої оплати за непоставлений товар.

У той же час, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 84385,88 грн за порушення строків поставки у період з 22.07.2023 по 02.10.2023, оскільки позивач реалізував своє альтернативне право на повернення попередньої оплати, а не передання оплаченого товару.

Так, умовами пункту 5.1 договору сторони погодили, що у разі порушення постачальником строків поставки продукції, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,3% від суми невиконаного зобов`язання. Постачальник не несе відповідальності за порушення терміну поставки, пов`язаним з несвоєчасним вивезенням продукції покупцем.

Тобто, умовами вищевказаного пункту сторони погодили застосування штрафних санкцій до продавця у разі порушення терміну поставки продукції, що є негрошовим зобов`язанням.

Тоді як, у даному випадку, як встановлено судом з урахуванням приписів чинного законодавства та суті спірних зобов`язань, зобов`язання з повернення позивачу суми попередньої оплати (тобто сплати грошових коштів) виникло у відповідача з наступного дня після спливу строку поставки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постанова Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №922/1075/23), а відтак саме з цього моменту обов`язок відповідача щодо поставки товару припинився та виникло нове зобов`язання - грошове.

Відтак, оскільки з 22.07.2023 у відповідача припинився обов`язок поставки товару та виникло грошове зобов`язання повернути отримані кошти, а сторонами не було визначено відповідальність відповідача (постачальника) у формі пені у разі несвоєчасного повернення попередньої оплати (порядок її сплати та розмір) і законодавством, яке регулює дані правовідносини відповідний обов`язок не встановлений, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені в сумі 84385,88 грн, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно із статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

При цьому, проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

У даному випадку, як встановлено судом, договором поставки від 13.07.2023 №13-07-2023 розмір таких процентів встановлено не було і правових підстав для визначення їх розміру за приписами статті 625 ЦК України не має, оскільки проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, відрізняються від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з того, що всупереч статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами договором не встановлено суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення 5818,80 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути попередню оплату, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо часткової доведеності та обґрунтованості вимог позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 75-80, 129, 165, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Містіндустрія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Праймфорс» про стягнення 1060004,57 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Праймфорс" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47, ідентифікаційний код 37676212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Містіндустрія» (03045, м. Київ, пров. Віто-Литовський, буд. 14, ідентифікаційний код 42935330) попередню оплату у розмірі 969799 (дев`ятсот шістдесят дев`ять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн 89 коп. та судовий збір у розмірі 14547 (чотирнадцять тисяч п`ятсот сорок сім) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2024.

Суддя Т.В. Васильченко