Рішення

від 04.06.2024 по справі 911/3818/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3818/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (08350, Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Окружна, будинок 21, код: 31856098)

до

Фізичної особи-підприємця Деркач Олександри Володимирівни ( АДРЕСА_1 , код: НОМЕР_1 )

про стягнення 212000,00 гривень,

До Господарського суду Київської області 19.12.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» (далі по тексту позивач/ТОВ «Хлібороб») про стягнення з Фізичної особи-підприємця Деркач Олександри Володимирівни (далі по тексту відповідачка/ФОП Деркач О.В.) заборгованості за усним договором про надання послуг в сфері права щодо супроводження господарської діяльності від 17.02.2022 у розмірі 212000,00 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач оплатив виставлені відповідачкою рахунки на загальну суму 212000,00 гривень, однак жодних послуг у сфері права щодо супроводження господарської діяльності на вказану суму відповідачкою надано не було, тому позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідачки грошових коштів на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.12.2023 відкрито провадження у справі № 911/3818/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 09.01.2024 від відповідачки надійшло клопотання про продовження строку для подання відзиву на позов до 05.02.2024, яке обґрунтовано тим, що відповідачка є добровольцем добровольчого формування та у період з 29.12.2023 по 30.01.2024 включно залучена до бойового завдання у складі добровольчого формування, на підтвердження чого відповідачкою надано відповідні докази.

Ухвалою суду від 10.01.2024 клопотання ФОП Деркач О.В. про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов задоволено та продовжено відповідачці строк для подання відзиву на позовну заяву до 05.02.2024 (включно).

Проте, у строк встановлений судом відповідачка процесуальним правом на подання відзиву не скористалась.

При цьому, 02.05.2024 відповідачка в підсистемі «Електронний суд» сформувала до суду клопотання про зупинення провадження у справі, в обґрунтування якого посилалась на те, що вона, на підставі контракту від 13.06.2022 № 1279, є членом добровольчого формування та зокрема у період з 02.02.2024 по 31.05.2024 включно залучена до виконання бойового завдання у складі добровольчого формування, на підтвердження чого відповідачкою надано відповідні докази, що об`єктивно унеможливлює реалізацію процесуальних прав.

З огляду на викладені обставини відповідачка просила суд на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України зупинити провадження у справі.

До суду 10.05.2024 від позивача надійшли заперечення проти задоволення клопотання відповідачки про зупинення провадження у справі.

Заперечення позивача аргументовані тим, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, сформованим жителями територіальної громади, а не військовим формуванням. Водночас як зауважив Верховний Суд у справі № 623/2015/21 члени добровольчого формування територіальної громади не є військовослужбовцями. Здійснення діяльності добровольчих формувань територіальної громади під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід за умов воєнного стану в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про постійне перебування у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Розглянувши клопотання відповідачки про зупинення провадження у справі, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі.

Так, п. 3 ч. 1 названої статті передбачає, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України мають таку загальну структуру: Генеральний штаб Збройних Сил України; Командування об`єднаних сил Збройних Сил України; види Збройних Сил України - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; окремі роди сил Збройних Сил України - Сили спеціальних операцій, Сили територіальної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; окремі роди військ Збройних Сил України - Десантно-штурмові війська, Війська зв`язку та кібербезпеки; органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про основи національного спротиву» добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.

Сили територіальної оборони Збройних Сил України - окремий рід сил Збройних Сил України, на який покладається організація, підготовка та виконання завдань територіальної оборони (п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основи національного спротиву»).

За приписами ч. 2 ст. 8 Закону України «Про основи національного спротиву» порядок утворення, комплектування, функціонування, підстави та порядок розформування добровольчих формувань територіальних громад визначаються Положенням про добровольчі формування територіальних громад, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.

У разі введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного стану всі добровольчі формування територіальних громад переходять в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

На час дії воєнного стану за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України добровольчі формування територіальних громад повністю або частково можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами визначеної зони територіальної оборони, а також направлятися до районів ведення воєнних (бойових) дій.

З аналізу указаних законодавчих норм вбачається, що добровольче формування територіальної громади є воєнізованим підрозділом, а не військовим формуванням. Здійснення діяльності добровольчих формувань під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, а також перехід їх за певних умов в оперативне підпорядкування командирів відповідних військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України не свідчить про перебування членів добровольчих формувань у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 753/3880/20, від 04.07.2023 у справі № 623/2015/21, у яких, Верховний Суд, серед іншого, звернув увагу на те, що членство у добровольчому формуванні не звільняє від обов`язку проходження строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (пункт 6 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1449).

З урахуванням того, що відповідачкою не надано доказів того, що остання перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції або доказів того, що вказана особа залучена та бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у зонах проведення бойових дій, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідачки про зупинення провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як вказує позивач, стало неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за укладеним договором про надання послуг у спрощений спосіб.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачкою 17.02.2022 виставлено рахунки на оплату №№ 14, 15 на загальну суму 212000 гривень, які згідно платіжних інструкцій від 17.02.2022 № 88, 1063 повністю оплачені позивачем.

Призначення платежу згідно вказаних платіжних інструкцій: «оплата за послуги у сфері права щодо супроводження господарської діяльності згідно рахунка № 14, № 15 від 17.02.2022».

В подальшому ТОВ «Хлібороб» звернувся до ФОП Деркач О.В. із вимогою від 08.11.2023 № 87, в якій посилаючись на оплату позивачем виставлених відповідачкою рахунків та те, що жодних послуг у сфері права щодо супроводження господарської діяльності ТОВ «Хлібороб» останньою надано не було та відповідно Акти виконаних робіт ФОП Деркач О.В. не надавалися та не підписувалися, вимагав протягом семи днів з дня отримання вимоги повернути перераховані позивачем грошові кошти у загальному розмірі 212000 гривень, на рахунок який зазначений у вимозі.

Факт надсилання вказаної вимоги на належну адресу відповідачки підтверджується описом вкладення у лист від 08.11.2023.

Проте, як вказує позивач, вказана вище вимога відповідачкою залишена без відповіді та задоволення, доказів протилежного відповідачкою в перебігу розгляду справи не надано.

Як зазначив позивач у позові підставою звернення до суду із розглядуваним позовом стало те, що відповідачка до виконання зобов`язання не приступила, акти приймання-передачі виконаних робіт позивачу не надала, грошові кошти в добровільному порядку позивачу не повернула, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідачки 212000 гривень боргу на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 2 ст. 184 Господарського кодексу України передбачено, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 181 Господарського кодексу України).

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частинами 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З аналізу правовідносин, які виникли між сторонами, суд дійшов висновку, що сторонами фактично було укладено договір про надання послуг, відповідно до ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 184 Господарського кодексу України, у спрощений спосіб, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд встановив факт перерахування позивачем, на підставі виставлених відповідачкою рахунків на оплату від 17.02.2022 №№ 14, 15, в якості попередньої оплати на рахунок відповідачки грошових коштів у загальній сумі 212000 гривень.

Доказів надання відповідачкою оплачених позивачем послуг до матеріалів справи не надано.

З наявних у матеріалах справи рахунків на оплату від 17.02.2022 №№ 14, 15 вбачається, що сторони узгодили надання послуг в сфері права щодо супроводження господарської діяльності. Втім, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачем завдання відповідачці щодо надання узгоджених сторонами послуг, а також докази, з яких би вбачалось встановлення строку виконання зобов`язання іншою стороною - відповідачкою.

Не встановлено таких вимог, зокрема строку виконання зобов`язання, і у висунутій позивачем вимозі від 08.11.2023 № 87.

Отже, надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог не дозволяють встановити строк виконання зобов`язання іншою стороною - відповідачкою.

Окрім іншого, суд зазначає, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін (ст. 907 Цивільного кодексу України).

Отже договір про надання послуг може бути розірваний внаслідок односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником (позивачем) дій спрямованих на припинення зобов`язань.

Суд констатує, що звертаючись до відповідачки із вимогою про повернення грошових коштів, позивач при цьому не повідомляв про одностороннє розірвання (припинення) договору в порядку приписів ст. 907 Цивільного кодексу України.

Таким чином враховуючи, що станом як на момент звернення до суду із розглядуваним позовом, так і на момент ухвалення рішення у цій справі укладений між сторонами договір є чинним, доказів його розірвання або визнання недійсним надано не було, що зумовлює висновки суду про те, що зобов`язання відповідачки щодо надання позивачу послуг не є припиненими.

Згідно з частинами 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, суд дійшов висновку про те, що у розглядуваних правовідносинах відбулось прострочення кредитора (позивача), адже в укладеному сторонами у спрощений спосіб договорі не встановлено строку виконання зобов`язання з надання послуг і позивач не пред`явив відповідачці вимогу щодо його виконання.

Зважаючи на те, що зобов`язання відповідачки щодо належного виконання своїх зобов`язань за договором, укладеному у спрощений спосіб, в частині надання позивачу послуг не припинилося, надіслана позивачем відповідачці вимога від 08.11.2023 № 87 про повернення коштів, не є достатньою підставою для виникнення у позивача права, а у відповідачки обов`язку на повернення грошових коштів за вказаним договором, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та як наслідок відмову у задоволені вимог позивача про стягнення з відповідачки 212000 гривень боргу.

Між іншим, суд зазначає про помилковість тверджень позивача стосовно наявності підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Оскільки договори надання послуг і купівлі-продажу є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положень ст. 693 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

З урахуванням наведених вище обставин, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за усним договором про надання послуг в сфері права щодо супроводження господарської діяльності від 17.02.2022 у розмірі 212000,00 гривень.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб» відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.06.2024.

Суддя Р.М. Колесник