Рішення

від 31.05.2024 по справі 915/983/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року Справа № 915/983/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Ткаченка О. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №915/983/23

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (код ЄДРПОУ 36086124, 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 22, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1)

до відповідача: Комунального підприємства «Водопостачання м. Вознесенська», (код ЄДРПОУ 33321803, 56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2)

про: стягнення заборгованості відшкодування в розмірі 47 453,38 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (далі ? позивач) до Господарського суду Миколаївської області пред`явлено позов від 16.06.2023 № 07-3.20.03279 (вх. № 8151/23 від 21.06.2023) про стягнення з Комунального підприємства «Водопостачання м. Вознесенська» страхового відшкодування в розмірі 47 453,38 грн. та судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2 684,00 грн.

Позов заявлено на підставі ст. 993, 1166, 1188 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про страхування».

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.06.2023 справу № 915/983/23 призначено головуючому судді Ткаченку О. В.

Ухвалою суду від 26.06.2023 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено розгляд справи проводити за наявними матеріалами.

Цією ж ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання суду відзиву з посиланням на номер справи, оформленого у відповідності до вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Поштове відправлення з ухвалою суду від 21.06.2023 про відкриття провадження у справі, направлене на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримано ним 04.07.2023, що підтверджується карткою про вручення поштового повідомлення (а. с. 56).

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Окрім того, необхідно зазначити, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 06.02.2023 була оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України»).

Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження, копія ухвали суду надсилалась судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві (яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань).

Від відповідача в указаний строк відзив на позовну заяву не надійшов.

Враховуючи викладене, а також те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження; що відповідач не заперечив про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, ? суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути дану справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 13 ст. 8, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 5 ст. 252 ГПК України.

Розгляд справи проведено поза межами встановленого ст. 248 ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

ТДВ «Експрес Страхування» було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, які є предметом застави від 23.10.2019 № 202.19.2494137, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням транспортним засобом OPEL/Insignia, державний номер НОМЕР_1 , страхувальником є ОСОБА_1 . При цьому, вигодонабувачем за договором є АТ «УкрСиббанк».

Строк дії цього Договору: 24.10.2019 - 23.10.2024.

Сторони договору визначили у ньому ряд страхових випадків, при настанні яких страховик зобов`язаний сплатити страхове відшкодування. До таких випадків віднесено й дорожньо-транспортну пригоду за участю застрахованого автомобіля.

За умовами договору, при настанні страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди), позивач зобов`язався відшкодувати збитки, завдані внаслідок такої пригоди, в тому числі витрати на ремонт забезпеченого транспортного засобу.

Згідно постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.10.2020 № 473/3549/20 ОСОБА_2 11.10.2020 о 09 год. 38 хв. в м. Вознесенську по вул. Київська, керуючи транспортним засобом Екскаватор, номерний знак НОМЕР_2 , не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Opel Insignia, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , в результаті чого транспортні засоби зазнали механічні пошкодження.

До ТДВ «Експрес Страхування» було подано заяву ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування за договором від 23.10.2019 № 202.19.2494137.

Згідно страхового акту № 3.20.3279, страхове відшкодування становить 47 453,38 грн.

ТДВ «Експрес Страхування» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі: 47 453,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № від 28.10.2020 № 2047.

Позивач вказує, що оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу «Екскаватор», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , не була застрахована, тому ТДВ «Експрес Страхування» на підставі ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» звернулось до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь 47 453,38 грн. сплаченого страхового відшкодування, а також понесені позивачем судові витрати.

Разом з тим, Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області під час розгляду справи № 473/1623/23 за позовом ТДВ «Експрес Страхування» до ОСОБА_2 встановлено наступне.

Згідно трудової книжки ОСОБА_2 встановлено, що на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідач перебував у трудових відносинах з КП «Водопостачання м.Вознесенська», працюючи машиністом одноковшового екскаватора.

Згідно копії свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_3 транспортний засіб «Екскаватор», реєстр. номер НОМЕР_2 на час дорожньо-транспортної пригоди належав на праві власності КП «Водопостачання м. Вознесенська».

Відповідно до копії дорожнього листа №2226 від 11.10.2020 на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 перебував при виконанні своїх трудових обов`язків, здійснюючи рух за маршрутом вул. Космонавтів - вул. Тімірязєва з метою ліквідації аварійної ситуації.

Таким чином було встановлено що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 , знаходячись в трудових відносинах з КП «Водопостачання м.Вознесенська» та керуючи транспортним засобом, належним цьому підприємству, перебував при виконанні своїх безпосередніх трудових обов`язків, тобто не є особою, відповідальною за завдану шкоду (неналежний відповідач).

На цій підставі рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 01.06.2023 у справі № 473/1623/23 в задоволенні позову ТДВ «Експрес Страхування» до ОСОБА_2 було відмовлено, оскільки вимоги щодо відшкодування шкоди повинні бути заявлені до роботодавця особи, яка була безпосереднім винуватцем дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до норм ст. 993 ЦК України, ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за збитки.

При вирішенні спору по суті суд приймає до уваги наступне.

Із змісту ст.ст.15, 16 ЦК України, ст.20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом абз. 2 частини 1 статті 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Зазначене повністю узгоджується з приписами статті 27 Закону України «Про страхування» в якій визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, страховик за договором майнового страхування після сплати на користь страхувальника/вигодонабувача страхового відшкодування у встановлених у договорі межах має право вимагати від відповідальної за завдання страхувальнику збитків особи відшкодування таких витрат.

За загальним правилом, такою особою є володілець транспортного засобу, за допомогою якого завдано збитків.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина перша статті 1172 ЦК України).

Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13.

Вказаний висновок в подальшому неодноразово підтверджений й Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 02.11.2020 у справі № 133/1238/17 Верховний Суд зазначив, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 11.10.2020 о 09 год. 38 хв. в м. Вознесенську по вул. Київська, керуючи транспортним засобом Екскаватор, номерний знак НОМЕР_2 , не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем Opel Insignia, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1, в результаті чого транспортні засоби зазнали механічні пошкодження (згідно постанови Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.10.2020 № 473/3549/20).

Оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця транспортного засобу «Екскаватор», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , не була застрахована, тому ТДВ «Експрес Страхування» на підставі ст. 993, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» звернулось до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про стягнення з ОСОБА_2 на свою користь 47 453,38 грн. сплаченого страхового відшкодування, а також понесені позивачем судові витрати.

Положеннями ст. 25 Закону України «Про страхування» встановлено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно страхового акту № 3.20.3279, страхове відшкодування становить 47 453,38 грн.

ТДВ «Експрес Страхування» було здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 47 453,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням № від 28.10.2020 № 2047 (а. с. 32).

На момент ДТП володільцем транспортного засобу «Екскаватор», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 було КП КП «Водопостачання м. Вознесенська» на підставі права власності.

Як встановлено Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області при розгляді справи № 473/162/23 ОСОБА_2 , під час скоєння ДТП працював в КП «Водопостачання м. Вознесенська» машиністом одноковшового екскаватора та перебував при виконанні своїх трудових обов`язків.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягають задоволенню у повному обсязі, то відповідно витрати на сплату судового збору відшкодуванню підлягають у розмірі 2 684,00 грн.

Керуючись ст. 73 -79, 129, 210, 232, 233, 238, 241, 247, 252 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Водопостачання м. Вознесенська», (код ЄДРПОУ 33321803, 56500, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Михайлівська, 2) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес Страхування» (код ЄДРПОУ 36086124, 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, 22) відшкодування у розмірі 47 453,38 грн. та судовий збір у розмірі 2 684,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст. 241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч. 1, 2 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено та підписано 05.06.2024 року.

Суддя О. В. Ткаченко