Рішення

від 23.05.2024 по справі 918/134/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/134/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Рижій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради до відповідача-1 ОСОБА_1 до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування земельної ділянки

у судове засідання з`явились представники:

прокурор - Ковальчук І.Л.;

позивача - не з`явився;

відповідача 1 - Януль-Сидорчук Х.В.;

відповідача 2 - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває справа за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради до ОСОБА_1 , ТОВ "Акріс Агро Груп" про витребування з володіння відповідачів у комунальну власність на користь Здолбунівської міської територіальної громади в особі позивача земельної ділянки площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0341 (реєстраційний номер: 1219303156226) для ведення фермерського господарства.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Стислий виклад правової позиції прокурора у позовній заяві.

Даний позов прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , не будучи засновником ФГ ім. Шевченка та не передававши до його статутного капіталу земельних ділянок, а являючись лише членом фермерського господарства, безоплатно отримала у власність земельну ділянку площею 2,8438 га кадастровий номер 5622682800:00:001:0341.

Дана земельна ділянка була сформована шляхом поділу землі ФГ ім. Шевченка на 16 земельних часток (паїв) порівну по 2,8438 га, яка, у свою чергу, передавалась у постійне користування ОСОБА_2 (засновнику фермерського господарства) для ведення селянського (фермерського) господарства та на час отримання відповідачем, перебувала у постійному користуванні цього фермерського господарства.

За переконанням прокурора, така процедура отримання у власність земельної ділянки суперечить вимогам ст. 32 ЗК України, ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", так як була застосована з метою отримання ОСОБА_1 землі безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів, але аж ніяк не ведення фермерського господарства. Тобто, надання такої ділянки для ведення фермерського господарства відбувалося на загальних підставах (ст. 118 ЗК України), проте із земель, що вже перебували у користування фермерського господарства, що чинним законодавством заборонено.

Так, у подальшому, ОСОБА_1 . фермерську діяльність не здійснювала, а земельну ділянку передавала в оренду, востаннє ТОВ "Акріс Агро Груп" строком на 7 років.

Стислий виклад правової позиції ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву і запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідач вважає, що позовна заява підлягає поверненню, оскільки прокурором не обґрунтовано необхідність звернення до суду в інтересах держави, необхідність захисту цих інтересів.

За твердженням ОСОБА_1 , повноваження щодо передачі у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на час виникнення спірних правовідносин мав центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи, котрим було ГУ Держгеокадастру в Рівненській області.

Тому безпідставними є твердження прокурора, що ОСОБА_1 повинна була звертатися із заявою про передачу земельної ділянки у власність до органу місцевого самоврядування, а не до ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, а також невірно визначено позивача, так як передачею у власність земельної ділянки права органу місцевого самоврядування не порушені, що є безумовною підставою для відмови в позові.

Також вважає, що прокурором не вказано, вимоги яких нормативних актів порушені при приватизації спірної земельної ділянки. Так, накази є чинними, не скасовані, приватизація земельної ділянки відбулася з відома органу місцевого самоврядування - Копитківської сільської ради, правонаступником якої внаслідок адміністративної реформи є Здолбунівська міська рада, в інтересах якої пред`явлено позов прокурором.

Прокурор вважає, що право на приватизацію земельних ділянок мають лише ті особи, що уже отримали від держави у користування або ж у власність земельні ділянки. Зазначені судження, на думку ОСОБА_1 , суперечать положенням ст.ст. 32, 116, 118, 121, 122, 186 ЗК України.

Нормою ст. 32 ЗК України чітко визначено, що право на безоплатне отримання земельної ділянки мають члени фермерського господарства із земель, що перебували у користуванні саме фермерського господарства, а не особистого користування членів цього господарства. Оскільки передача земельних ділянок, що перебувають у особистому користуванні осіб здійснюється іншим порядком щодо приватизації.

Отож, вважає, що на момент передачі земельної ділянки вона, як член фермерського господарства згідно ст. 32 ЗК України, ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", мала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки на однакових умовах із іншими членами господарства.

Зазначає, що рішенням у справі №918/335/17 встановлені обставини, які мають преюдиційне значення у цій справі. Зокрема, при розгляді даної справи доведено, що земельні ділянки розташовані на території Копитківської сільської ради, Рівненської області, Здолбунівського району, які виділялися відповідачам, як членам ФГ "Ім. Шевченка", перебувають у володінні та користуванні ФГ "Ім. Шевченка", та те, що врожай, вирощений на них є власністю фермерського господарства.

Після отримання в порядку приватизації ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, у 2016-2017 роках остання використовувалася ФГ ім. Шевченка, а не в особистих інтересах громадянки.

Під час приватизації спірної земельної ділянки членом фермерського господарства до останнього перейшов весь обсяг прав щодо володіння, користування та розпорядження відповідною земельною ділянкою, тому ОСОБА_1 вважає, що вона мала усі підстави вважати, що рішення ГУ Держгеокадастру у Рівненській області є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що орган державної влади, передаючи спірну земельну ділянку, мав право нею розпоряджатися, а ОСОБА_1 після отримання земельної ділянки матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави.

Намагання виправити допущену в минулому органом державної влади "помилку" не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на третіх осіб усі негативні наслідки такої "помилки", оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на вказаних третіх осіб, а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Також, ОСОБА_1 вважає, що прокурором пред`явлено позов з пропуском позовної давності, оскільки про порушене право останній міг дізнатися з дня прийняття ГУ Держгеокадастру у Рівненській області наказу про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою від 16.03.2015, відтак саме з вказаним моментом пов`язується право на звернення до суду з відповідним позовом.

Ураховуючи викладене, просить суд у задоволенні позову відмовити.

Стислий виклад правової позиції ТОВ "Акріс Агро Груп" у поясненнях.

Товариство вважає, що витребування на користь Здолбунівської міської ради із володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян, які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій органу місцевого самоврядування.

Зокрема, хронологія подій (1. за рішенням органу державної влади ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства; 2. за рішенням органу державної влади затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та передано у власність останньому спірну земельну ділянку) свідчить про те, що ОСОБА_1 мала усі підстави вважати, що такі рішення є дійсними та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що орган державної влади, передаючи йому земельну ділянку, має право нею розпоряджатися, а вона після отримання цих земельних ділянок матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка отримує земельну ділянку (чи будь-яке інше майно) від держави, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень органів держави.

Також, ТОВ "Акріс Агро Груп" зазначає, що позов подано прокурором з пропуском позовної давності, оскільки прокурор дізнався про порушення свого права ще у 2018 році з ухвали Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18.12.2018 у справі №562/4582/18.

Ураховуючи викладене, товариство просить суд у задоволенні позову відмовити.

Стислий виклад правової позиції прокурора у відповіді на відзив.

Щодо втручання у право на мирне володіння майном, прокурор вважає, що витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, сприятиме реалізації конституційних положень, а також є умовою позбавлення безпідставних переваг для ОСОБА_1 та відновлення можливості справедливого (законного) розподілу такого обмеженого державного ресурсу, що безумовно становить державний інтерес.

Стосовно позивача у справі, то метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, відтак суб`єктом владних повноважень, уповноваженим представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, є Здолбунівська міська територіальна громада в особі Здолбунівської міської ради.

Незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила, а тому у прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Здолбунівської міської ради.

Щодо строку позовної давності, зазначає, що прокуратурі стало відомо про порушення інтересів держави лише після ознайомлення з проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність членам ФГ ім. Шевченка, а саме: з 04.07.2023. Вказані проєкти містили документи, що стали підставою для приватизації, в тому числі спірної земельної ділянки, без опрацювання яких неможливо було встановити законність набуття її у власність ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи відповідачів про порушення строку на звернення з даним позовом не відповідають дійсності.

Процесуальні дії у справі.

06.02.2024 позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури надійшов до суду.

Ухвалою від 26.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.03.2024.

19.03.2024 від ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву із клопотанням про закриття провадження.

20.03.2024 від Здолбунівської окружної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву.

21.03.2024 від ТОВ "Акріс Агро Груп" надійшли пояснення та клопотання про закриття провадження у справі.

Ухвалою від 21.03.2024 підготовче засідання відкладено на 11.04.2024.

25.03.2024 від ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, прохальна частина якого містить, крім іншого, вимогу про закриття провадження у справі та повернення позовної заяви прокурору.

25.03.2024 від ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі та повернення позовної заяви прокурору, оформлене окремим процесуальним документом.

Ухвалою від 11.04.2024 відмовлено у задоволенні клопотання ТОВ "Акріс Агро Груп" та заяви ОСОБА_1 про закриття провадження у справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.05.2024.

У судовому засіданні 02.05.2024 суд перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою від 02.05.2024 у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до 23.05.2024.

23.05.2024 Здолбунівська міська рада і ТОВ "Акріс Агро Груп" не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, що в силу ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

Провадження у справі триває з 06.02.2024, розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження, таким чином, сторони мали достатньо часу для ефективного представлення своєї справи в суді.

Прокурор і представник ОСОБА_1 підтримали доводи і заперечення, викладені у заявах по суті спору.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії РВ №00031, виданим 29.04.1998 на підставі рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівською району Рівненської області від 22.04.1998 за №159, зі змінами в землекористуванні, внесеними рішенням Здолбунівської районної ради від 20.09.2000 №166 (ділянка 2-3 площею 2,28 га), ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства площею 45,5 га в межах згідно з планом, що розташована на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району (на даний час - Здолбунівської міської територіальної громади).

17.03.1998 ОСОБА_2 створено ФГ ім. Шевченка, яке зареєстроване як юридична особа та внесено відомості до Єдиного державного реєстру за №15961200000000439.

12.02.2015 рішенням засновника ФГ ім. Шевченка - ОСОБА_2 №15 введено в число членів господарства: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ; ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та внесено зміни в установчі документи фермерського господарства.

За п.1.5 статуту ФГ ім. Шевченка (в новій редакції), затвердженого рішенням засновника ФГ ім. Шевченка від 15.02.2015 №15, членами господарства є: ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 , ОСОБА_23 , ОСОБА_20 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_19 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 .

Відповідно до заяви від 26.02.2015, посвідченої приватним нотаріусом А. Чайковською та зареєстрованої у реєстрі за №82, ОСОБА_19 висловив свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га, що знаходиться на території Копитківської сільської ради і перебуває у його постійному користуванні відповідно до Державного акту на право постійного користування землею РВ №00031 (з додатком), та не заперечив щодо її відведення членам ФГ ім. Шевченка.

У подальшому, до ГУ Держземагенства у Рівненській області від 16 членів ФГ ім. Шевченка, які не є засновниками ФГ ім. Шевченка та не передавали земельні ділянки до цього господарства як його учасники та фактично стали його членами лише 12.02.2015, надійшла заява про передачу їм безоплатно у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) із земель, що перебувають у постійному користуванні, згідно з Державним актом серії РВ №00031 та додатку до нього.

27.02.2015 заява зареєстрована в Управлінні за вх. №468/0/17-1.

16.03.2015, на підставі вказаної заяви, ГУ Держземагенства у Рівненській області прийнято наказ від №17-254/16-15-СГ про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

01.08.2016 протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка, в присутності голови ОСОБА_2 та 16 нових членів господарства, вирішено провести поділ земель сільськогосподарських угідь (рілля) ФГ ім. Шевченка площею 45,5011 га на 16 земельних часток (паїв) порівну по 2,8438 га.

Також, 28.08.2016, протоколом загальних зборів членів ФГ ім. Шевченка погоджено Проєкт організації земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 на території Копитківської сільської радії Здолбунівського району на земельні частки (паї) площею 45,5011 га, та встановлено фактичний розподіл земельних часток (паїв), у тому числі земельної ділянки ОСОБА_1 площею 2,8438 га.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області №17-893/16-17-СГ від 23.03.2017:

- затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області;

- припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 2,8438 га громадянину ОСОБА_2 для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії РВ №00031, виданого відповідно до рішення Здолбунівської районної Ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області від 22.04.1998 №159, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 29.04.1998 за №21, на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області;

- передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8438 га (кадастровий номер 5622682800:00:001:0341) для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю), як члену фермерського господарства ім. Шевченка, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 04.04.2017 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5622682800:00:001:0341 площею 2,8438 га для ведення фермерського господарства (номер відомостей про речове право: 19871760).

У подальшому ОСОБА_1 . фермерську діяльність не здійснювала, земельну ділянку передавала в оренду для сільськогосподарських потреб третім особам.

За умовами Договору оренди землі від 22.10.2020, укладеного між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ "Акріс Агро Груп", як орендарем, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0341, сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у межах Копитківської сільської ради Здолбунівського району Рівненської області.

Договір укладено на 7 років з дати його укладення. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Крім того, договір підлягає автоматичному продовженню у порядку, визначеному законодавством та договором (п.7 Договору).

Щодо участі прокурора у цій справі; оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 ст. ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч.4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

За змістом ч.1, ч.3, ч.4 та ч.7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

Належне (законне) розпорядження земельними ділянками державної/комунальної власності, які відповідно до ст. 14 Конституції України є основним національним багатством, що перебувають під особливою охороною держави, а право власності на які набувається виключно відповідно до закону, безумовно є складовою питання державного (загального) інтересу.

Так, ст.ст. 13, 14 Конституції України визначається, що земля та інші природні ресурси є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовий режим земельних відносин, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування земельними ділянками визначаються законами.

У даному випадку вимога про витребування у власність територіальної громади земельної ділянки, приватизованої всупереч вимогам закону, безумовно становить державний інтерес.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п.2 ч.4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У справі, що слухається, прокурором визначено позивачем Здолбунівську міську раду.

Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст. ст. 2, 170, 326, 374 ЦК України, право власності на землі державної та комунальної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частки в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно п.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Обов`язок діяти в інтересах територіальної громади є запорукою державного регулювання на певній території.

Так, згідно даних Публічної кадастрової карти (map.land.gov.ua), які відображають відомості про межі територіальних громад, що визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, які об`єдналися відповідно до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5622682800:00:001:0341 знаходиться в межах Здолбунівської міської територіальної громади.

Таким чином, прокурором вірно визначено Здолбунівську міську раду, як суб`єкта владних повноважень, уповноваженого представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. Разом з тим, незважаючи на встановлені порушення та тривалість їх існування, Здолбунівська міська рада будь-яких заходів на усунення порушень до цього часу не вжила.

Так, Здолбунівською окружною прокуратурою на адресу Здолбунівської міської ради скеровано лист від 13.12.2023 №54-1841вих-23 про наявні підстави для вжиття заходів цивільно-правового характеру щодо витребування у комунальну власність спірної земельної ділянки.

У той же час, у відповідь на лист окружної прокуратури, орган місцевого самоврядування (лист №2771/03-20/23 від 19.12.2023) повідомив, що ним заходи претензійно-позовного характеру щодо витребування земельної ділянки не вживались.

Відтак, окружною прокуратурою правомірно кваліфіковано вищевказане як бездіяльність відповідного органу, дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", та, як наслідок, встановлено достатні та обґрунтовані підстави для реалізації представницьких повноважень у суді.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За вимогами ч.1 ст. 5 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають, і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

При цьому, згідно зі ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Нормами Закону України "Про фермерське господарство" запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності.

Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19).

При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №927/79/19 вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.

Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Крім того, у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц та від 30.06.2020 у справі №927/79/19).

Частина 1 ст. 32 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

За правилами ч.ч.1, 3 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами ч.ч.1, 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

З аналізу наведених норм матеріального права суд приходить до висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного ст. 32 ЗК України та ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство", фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства.

Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному ст. 116, 118 ЗК України.

Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.

Отже, член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 мала право на отримання спірної земельної ділянки лише у загальному порядку після припинення права постійного користування на неї фермерським господарством.

Заразом, із фактичних обставин справи вбачається, що метою отримання спірної земельної ділянки було не створення фермерського господарства Атаманюк В.Г. одноосібно або з членами родини, а її отримання безкоштовно, за пільговою процедурою в обхід загальному порядку.

Тобто, засновник фермерського господарства і його учасники, в порушення процедури, яка передбачає повернення земельної ділянку, наданої для ведення фермерського господарства, її власнику (державі в особі органу місцевого самоврядування), вирішили залишити земельну ділянку у себе, поділивши її на частини, право власності на які оформлене, зокрема ОСОБА_1 .

В свою чергу, ОСОБА_1 , заперечуючи проти задоволення позову, доказів того, що мала реальний намір та спроможна вести фермерське господарство, самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, суду не представила.

За матеріалами справи встановлено, ОСОБА_1 не займалась фермерським господарством ні до набуття у власність земельної ділянки, ні після, отримавши спірну земельну ділянку у власність, одразу передала її в оренду.

Відтак, поведінка як засновника фермерського господарства, так і одного з його членів - ОСОБА_1 не є добросовісною, а спрямована на штучне використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання у власність земель державної (комунальної) власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою.

У силу вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Ознаками вказаного способу захисту є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ знаходиться у чужому володінні незаконно.

Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності) (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

Як установлено судом із фактичних обставин справи, наказом ГУ Держгеокадастру у Рівненській області №17-893/16-17-СГ від 23.03.2017 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , право власності зареєстроване 04.04.2017 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В той же час, передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 відбулась з порушенням процедури, відтак останній здійснює правомочності власника щодо неї незаконно.

У свою чергу, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст. 761 ЦК України).

Ураховуючи, що суд дійшов висновку про неправомірність набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки з кадастровим номером 5622682800:00:001:0341, відтак передача її у користування (на підставі Договору оренди землі від 22.10.2020) ТОВ "Акріс Агро Груп", як орендарю, є також незаконною.

Беручи до уваги викладене, суд виснує, що позовні вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідачів є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому, суд зазначає, що згідно з усталеною практикою господарських судів власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц, від 02.02.2021 у справі №925/642/19).

Окрім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Щодо заперечень відповідачів про непропорційне втручання у право власності, то суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння майном у цій справі є виправданим, оскільки воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Легітимною метою втручання у цій справі є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах відповідачів втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря, оскільки, зокрема, остання отримала її у власність поза встановленою процедурою, безоплатно, доказів витрачання власних ресурсів (трудових, фінансових тощо) у спірну земельну ділянку суду не надано, натомість фактично за увесь час користування нею ОСОБА_1 отримувала орендну плату.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про те, що спірна земельна ділянка підлягає поверненню не територіальній громаді в особі позивача, а ОСОБА_2 , як особі, якій земельна ділянка для ведення фермерського господарства була надана в постійне користування, то, по-перше, як установлено судом, засновник та члени фермерського господарства діяли у спірних правовідносинах недобросовісно; по-друге, ОСОБА_2 , висловивши свою згоду на вилучення земельної ділянки площею 47,78 га та надавши згоду на її відведення членам ФГ ім. Шевченка, фактично добровільно відмовився від неї, відтак підстави для її повернення ОСОБА_2 - відсутні.

Також, при прийнятті рішення судом враховані клопотання відповідачів про закриття провадження у справі та твердження, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, разом з тим, суд критично ставиться до таких тверджень, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство", ст. 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи: 1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства; 2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча, як зазначалося, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб-підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.

Отже, спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верхового Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19).

Щодо інших аргументів, на які посилалися учасники справи та яким не була дана оцінка, то Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справах "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Ruiz Torija v. Spain" тощо).

Щодо строку позовної давності.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія " Юкос" проти Росії") .

Отже, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право.

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав, а інститут позовної давності має на меті сприяти сталості цивільних відносин (відповідну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №910/2974/18, від 15.01.2019 у справі №910/296918, від 15.01.2019 у справі №910/2972/18, від 07.02.2019 у справі №910/2966/18, від 26.02.2019 у справі №910/2967/18 та від 21.05.2019 у справі №910/15457/17, від 11.11.2019 у справі №904/1038/19 тощо).

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Відтак застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19, від 17.03.2021 у справі №922/1017/20, від 30.06.2021 у справі №922/3274/19, від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 05.07.2018 у справі №915/826/16, від 23.10.2019 у справі №359/6456/15, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 20.11.2018 у справі №372/2592/15, від 06.06.2018 у справі №372/1387/13-ц, від 19.04.2017 у справі №405/4999/15-ц).

У застосуванні наведених положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше (відповідна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц).

Як зазначає ОСОБА_1 , прокурор міг дізнатися про порушення прав та інтересів держави на підставі наказу ГУ Держземагенства у Рівненській області від 16.03.2015 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у постійному користуванні ОСОБА_2 на території Копитківської сільської ради Здолбунівського району.

Суд відхиляє вказані доводи ОСОБА_1 , оскільки отримання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14, постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17).

Завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є передання (надання) земельної ділянки у власність, що оформлюється рішенням уповноваженого органу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у цій справі - наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області №17-893/16-17-СГ від 23.03.2017.

Отже, саме від вказаної дати слід обраховувати початок перебігу позовної давності, оскільки саме з нею пов`язується незаконне набуття у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки та момент, коли довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний визначений прокурором позивач (подібна правова позиція викладена у постанові Верховний Суду від 21.08.2019 у справі №911/3681/17).

Отже, перебіг позовної давності розпочався 24.03.2017 і, відповідно, мав закінчитися 24.03.2020.

Проте, п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України врегульовано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, за змістом вказаної норми продовження позовної давності пов`язується із встановленням карантину.

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неоднорозово продовжувався і був скасований 01.07.2023 року.

Окрім того, за п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, перебіг позовної давності у цій справі продовжувався, починаючи з дня введення карантину, а із введенням воєнного стану - зупинився.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" Суд зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Ураховуючи, що перебіг позовної давності у цій справі продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування відсутні.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6 056,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №82 від 26.01.2024, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів, у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області (35705, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 05391130) земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0341 (реєстраційний номер 1219303156226).

3. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, ідентифікаційний код 41846549) у комунальну власність на користь Здолбунівської територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області (35705, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Грушевського, 14, ідентифікаційний код 05391130) земельну ділянку площею 2,8438 га, кадастровий номер 5622682800:00:001:0341 (реєстраційний номер 1219303156226).

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. 50% судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 106-Б, ідентифікаційний код 41846549) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, ідентифікаційний код 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО банк: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. 50% судового збору.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 03 червня 2024 року.

Суддя Ю.Г. РОМАНЮК