Постанова

від 22.05.2024 по справі 906/1105/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 906/1105/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Волковицької Н. О., Мачульського Г. М.,

секретар судового засідання - Денисевич А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 у справі

за позовом керівника Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до відповідачів: 1) Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях; 2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державний навчальний заклад "Центр сфери обслуговування міста Житомира", про визнання недійсним договору оренди та повернення майна,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Зарудяна Н. О.,

відповідача-1 - Мариніна М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Керівник Житомирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міносвіти) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати недійсним договір № 78-у оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 22.03.2021, укладений між відповідачами;

- зобов`язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" (далі - СТОВ "Кам`янське") повернути будівлю площею 471,4 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 у користування Державного навчального закладу "Центр сфери обслуговування міста Житомира".

2. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки спірне майно не може бути об`єктом оренди для використання його в підприємницькій діяльності.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 19.05.2020 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Фонд) на адресу ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" скеровано доручення Фонду державного майна України від 28.01.2020 № К-6 та лист потенційного орендаря - ФОП Поповича Д. І. від 14.05.2020, в якому останній просить укласти договір оренди нерухомого майна - нежитлового приміщення за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, площею 471,4 кв.м, з метою здійснення господарської діяльності та надання освітніх послуг.

4. 25.05.2020 ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" скеровано на адресу Міносвіти лист № 322 з проханням надати згоду на передачу в оренду державного нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 471,4 кв.м, розташованого за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9 у зв`язку із тим, що вказане майно непридатне для використання за призначенням та тривалий час не використовується.

5. 21.08.2020 Міносвіти надано дозвіл № 1/11-5680 на передачу в оренду вищезазначеного нежитлового приміщення з метою надання освітніх послуг та проведення господарської діяльності, відповідно до законодавства терміном до 5 років за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних та протипожежних норм.

6. За результатами проведення аукціону (протокол електронного аукціону № иА-Р8-2021-02-01-000047-3) 22.03.2021 між Фондом (орендодавець) та СТОВ "Кам`янське" (орендар) укладений договір № 78-у оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме - будівлю площею 471,4 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Перемоги, 9, що перебуває на балансі ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира", належить до сфери управління Міносвіти.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. 17.04.2023 Господарський суд Житомирської області ухвалив рішення про задоволення позову в частині вимоги про визнання недійсним договору оренди; в решті позову відмовив.

8. Місцевий господарський суд виходив з того, що оспорюваний договір укладено всупереч імперативних вимог частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки метою вказаного договору не є надання послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

9. Щодо вимоги про повернення майна у користування третьої особи, суд з посиланням на положення частини третьої статті 45 Господарського процесуального кодексу України вказав, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки закон не передбачає ухвалення рішення на користь третьої особи. Вимога про повернення майна може бути задоволення в разі пред`явлення позову особою, якій це майно має бути повернуто, прокурором або іншою особою в інтересах цієї особи у передбачених законом випадках. Крім того, одночасне задоволення вимоги про визнання правочину недійсним та повернення майна є порушенням прав особи, яка це майно зобов`язана передати.

10. Суд першої інстанції також зазначив, що відповідач у справі не заперечує проти вимоги в частині повернення отриманого за правочином в разі визнання його недійсним. Відповідач заперечує проти визнання правочину недійсним, однак це не означає, що відповідач не буде виконувати закон в майбутньому. За таких обставин, одночасне ухвалення рішення про визнання правочину недійсним та про повернення отриманого призведе до надмірного безпідставного тягара для відповідача у вигляді обов`язку відшкодувати судові витрати за цю вимогу (про повернення).

11. 09.08.2023 Північно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення в частині відмови в позові про повернення майна та прийняв в цій частині нове рішення про задоволення позову; в решті рішення місцевого господарського суду залишив без змін.

12. Апеляційна інстанція виходила з того, що в силу положень статуту ДНЗ "Центр сфери обслуговування міста Житомира", Міносвіти, як засновник навчального закладу, який здійснює управління ним та контроль за його діяльністю, є уповноваженим органом у спірних правовідносинах, контролював питання укладення оспорюваного договору оренди. Міносвіти, як уповноважений орган управління державним майном у даній сфері правовідносин, є зацікавленою особою, інтереси якої щодо належного використання нерухомого майна порушено.

13. Також суд вказав, що згідно умов оспорюваного договору орендоване приміщення підлягає поверненню саме балансоутримувачу.

Короткий зміст касаційних скарг та позицій інших учасників справи

14. СТОВ "Кам`янське" у касаційній скарзі просить скасувати ці судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

15. Касаційне провадження відкрито на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наполягає на ухваленні оскаржуваних судових рішень без урахування правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі.

16. На переконання заявника висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на підставі оцінки недопустимих доказів, які зібрані прокурором з порушенням закону.

17. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу СТОВ "Кам`янське" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

18. Міносвіти у своєму відзиві на касаційну скаргу СТОВ "Кам`янське" також просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

19. Фонд у своїй касаційній скарзі просить скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції і рішення місцевого господарського суду в частині задоволеної позовної вимоги та у цій частині ухвалити нове рішення про відмову в позові.

20. Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про необхідність відступити від висновків щодо застосування положень Закону України "Про освіту", викладених у постановах касаційного суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 05.08.2020 у справі № 913/152/18.

21. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу Фонду просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

22. Міносвіти у своєму відзиві на касаційну скаргу СТОВ "Кам`янське" також просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Позиція Верховного Суду

23. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 зазначеного кодексу.

24. Так, відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

25. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

26. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

27. Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти визначено положеннями Закону України "Про освіту".

28. За змістом частини першої статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

29. Відповідно до частини першої статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

30. У частині четвертій статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

31. Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

32. З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

33. Верховний Суд висновує, що Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов`язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників. Звідси, питання про те, чи пов`язані послуги, які надаються в орендованих приміщеннях з обслуговуванням учасників освітнього процесу суди мають вирішувати виходячи із конкретних обставин справи, однак з обов`язковим урахуванням того, що надання в оренду майна закладів освіти, в тому числі, і для обслуговування учасників освітнього процесу можливе виключно у випадку, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21.

34. Відповідач у цій справі наводив доводи, що після укладання договору оренди, 16.04.2021 до основного виду діяльності СТОВ "Кам`янське" внесені зміни з 46.73 "Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням" на 85.59 "Інші види освіти, н.в.і.у", та ремонтні роботи в орендованих приміщеннях здійснювались з метою надання в майбутньому освітніх послуг.

35. Суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки цим аргументам та не дослідили відповідні докази, що призвело до передчасних висновків.

36. Крім того, звертаючись до висновку, викладеному у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 (до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі), суд касаційної інстанції враховує висловлену правову позицію, що правовим наслідком визнання недійсним договору оренди об`єкта освіти є повернення орендованого приміщення відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України. При цьому правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

37. Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Глава 4 розділу I Господарського процесуального кодексу України регулює та визначає учасників судового процесу.

38. Зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (частина перша статті 41 Господарського процесуального кодексу України).

39. Частиною першою статті 45 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу, зокрема, фізичні і юридичні особи. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини третя, четверта цієї статті).

40. Правовий статус третіх осіб регулюється статтями 49-51 Господарського процесуального кодексу України.

41. Надаючи оцінку вказаним нормам процесуального права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 сформулювала висновок, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача.

42. Водночас, поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (такі висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17).

43. Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

44. З урахування вказаних норм права вбачається, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

45. Разом з тим, права, передбачені Господарським процесуальним кодексом України щодо третьої особи і відповідача, є різними за своїми значеннями та впливом на процес; права відповідача значно ширші прав третьої особи (постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 904/5669/21(904/801/22)). Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (стаття 50 Господарського процесуального кодексу України), відрізняється за обсягом прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 1316/364/12).

46. Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, а також зміст позовних вимог (пункти 2, 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

47. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

48. Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

49. Згідно з частинами першою, другою статті 48 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

50. Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.

51. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 та постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 921/273/20, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

52. Верховний Суд у постановах від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19 дійшов висновку, що визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

53. Незалучення усіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом цього спору по суті заявлених вимог (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 757/8221/19-ц).

54. Однак, господарські суди попередніх інстанцій вище вказаних висновків Верховного Суду не враховали, належним чином не перевірили та не встановили чи заявлені прокурором вимоги у цій справі безпосередньо стосуються прав та обов`язків ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира", якого прокурор у позовній заяві визначив, а суд першої інстанції - залучив до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та чи могли заявлені позовні вимоги з огляду на предмет і підстави позову бути розглянуті і вирішені судом у спорі позивача з третьою особою. Отже, господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не виконали свого обов`язку щодо перевірки належності відповідачів у справі, належним чином не встановили чи повинно ДНЗ "Центр сфери обслуговування м. Житомира" було бути залучено у даному спорі співвідповідачем, а не третьою особою.

55. Таким чином, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, та не надали їм належної правової оцінки, тоді як установлення цих обставин має важливе значення для правильного вирішення спору.

56. Разом з цим Верховний Суд наголошує на відсутності підстав для відступу від правових висновків викладених у постановах суду касаційної інстанції від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та від 05.08.2020 у справі № 913/152/18, наведених Фондом у якості підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що предметом позову у цій справі № 906/1105/22 є, зокрема, визнання недійсним договору оренди нерухомого або іншого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, укладеного 22.03.2021, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню та/або тлумаченню положення статті 80 Закону України "Про освіту" від 05.09.2017 № 2145-VIII, що набрав чинності з 28.09.2017, тоді як договори оренди, які оскаржувалися у справах № 905/1227/17 та № 913/152/18, укладені під час під час дії Закону України "Про освіту" від 23.05.1991 № 1060-ХІІ, чинного до 28.09.2017, тобто матеріально-правове регулювання правовідносин є різним, що виключає подібність правовідносин у справах № 905/1227/17, № 913/152/18 та справі, яка переглядається.

57. За наведених обставин касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

58. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

59. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

60. Пунктом 1 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Судові витрати

61. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі.

62. У зв`язку зі скасуванням судових рішень і передачею справи на новий розгляд, розподіл судових витрат у справі, в тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Кам`янське" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.08.2023 та рішення Господарського суду Житомирської області від 17.04.2023 у справі № 906/1105/22 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Н. О. Волковицька

Суддя Г. М. Мачульський