Постанова

від 31.05.2024 по справі 916/602/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2024 року

м. Київ

cправа № 916/602/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 (у складі колегії суддів: Ярош А.І. (головуючий), Діброва Г.І., Принцевська Н.М.)

про скасування заходу забезпечення позову

за позовом заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 14.02.2023 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі - Прокурор, Скаржник) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач, Одеська міськрада) до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - Відповідач, ГУ Держгеокадастру) про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, проведеної 26.07.2021, з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням вимог земельного, містобудівного законодавства та Закону України "Про державний земельний кадастр" під час здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки комунальної власності, розташованої на озеленених схилах узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське, та схильної до інтенсивного впливу зсувних процесів, а також визначення останній цільового призначення: 07.03 - для індивідуального дачного будівництва (землі рекреаційного призначення), що створило, на думку Прокурора, передумови для вибуття із комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 поза волею її розпорядника - Одеської міської ради.

1.3. За таких обставин Прокурором одночасно з позовною заявою подано до суду заяву про забезпечення позову у справі у вигляді накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 за адресою: АДРЕСА_1.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 заяву Прокурора про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Вєтрова.

2.2. Задовольняючи вказану заяву, суд першої інстанції врахував, що до Державного земельного кадастру внесено відомості щодо цільового призначення спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва та не визначена форма власності земельної ділянки, у той час як розпорядником земель, розташованих у межах міста, в силу закону є Одеська міська рада.

2.3. При цьому місцевий господарський суд врахував наявність зв`язку між заявленим прокурором заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно і предметом спору, співмірність і адекватність такого заходу забезпечення позову та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви Прокурора.

2.4. За висновками місцевого господарського суду, ймовірне внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру відомостей про право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку, а тим більше будь - яке (у тому числі дачне) будівництво на цій земельній ділянці, внесення запису про реєстрацію права власності на новозбудоване майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з позовом та зумовить необхідність ініціювати інший позов, зокрема про знесення незаконно побудованого об`єкту, що потребуватиме значних фінансових витрат, покладання яких на Позивача буде непомірним тягарем.

2.5. При розгляді заяви Прокурора місцевий господарський суд врахував, що підставою державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розроблений на замовлення ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Третя особа). За висновками суду, за таких обставин існує імовірність утруднення або неможливість виконання рішення суду у даній справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, значну цінність та вартість спірної земельної ділянки та можливість її вибуття із комунальної власності та ймовірну забудову, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів.

2.6. За доводами Прокурора, починаючи з 2017 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до Одеської міської ради із заявами про надання спірної земельної ділянки безоплатно у приватну власність для індивідуального дачного будівництва.

2.7. Місцевий господарський суд врахував вищевикладене у сукупності та задовольнив заяву прокурора про забезпечення позову.

2.8. За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції постановою від 16.05.2023 вищевказану ухвалу скасував, у задоволенні заяви Прокурора про накладення арешту на спірну земельну ділянку відмовив з посиланням на наступне.

2.9. Відповідно до частини дев`ятої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Разом з тим, арештована земельна ділянка площею 0,06 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 не є об`єктом цивільних прав, оскільки на неї взагалі відсутня державна реєстрація права власності, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно за № 6322543550 від 10.02.2023, згідно якої відомості на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна відсутні.

За таких обставин доводи про можливість відчуження чи забудови земельної ділянки суд апеляційної інстанції оцінив як передчасні.

2.10. Також суд апеляційної інстанції констатував відсутність доказів, які б свідчили про співмірність, обґрунтованість, доцільність та необхідність забезпечення позову шляхом накладення арешту, а доводи Прокурора про неможливість чи ускладнення виконання рішення у справі у випадку задоволення позову визнав непідтвердженими.

2.11. При цьому суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення Відповідачем чи Третьою особою будь-яких дій чи вжиття ними будь-яких заходів на створення додаткових перешкод для ефективного захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав і законних інтересів Позивача, зокрема будь-яке будівництво на спірній земельній ділянці, докази втрати її рекреаційних властивостей тощо.

2.12. Оскаржувану постанову апеляційний господарський суд також мотивував тим, що предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру (скасування державної реєстрації з закриттям Поземельної книги відносно спірної земельної ділянки), у той час як заявлений Прокурором захід забезпечення може застосовуватися у справах, у яких заявлено майнові вимоги.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. Прокурор у касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у даній справі від 16.05.2023, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 - залишити в силі.

3.2. В обґрунтування своїх доводів Прокурор зазначає, що невжиття заявленого ним заходу забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки Позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за позовом без додаткових звернень до суду. Також, на думку Прокурора, необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

3.3. Позивач, Відповідач та Третя особа не скористалися правом надати Суду свої відзиви та пояснення.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2023 за касаційною скаргою Прокурора відкрито касаційне провадження у даній справі на підставі абзацу 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у письмовому провадженні.

4.2. У подальшому ухвалою Суду від 15.08.2023 касаційне провадження було зупинено на підставі пункту 7 частини першої статті 228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 754/5683/22.

Підставами зупинення слугувало прийняття Великою Палатою Верховного Суду до розгляду справи № 754/5683/22 задля необхідності вирішення питання про можливість забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справах, де заявляються позовні вимоги немайнового характеру, рішення у яких у разі задоволення позову не підлягатимуть примусовому виконанню.

4.3. 24.04.2024 Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову у справі № 754/5683/22, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 14.05.2024.

4.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.05.2024 провадження у даній справі поновлено.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

5.3. Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

5.4. Відповідно до усталених висновків Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання/невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

5.5. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

5.6. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

5.7. При цьому важливим є те, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

5.8. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

5.9. З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

5.10. Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20.

5.11. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

5.12. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

5.13. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

5.14. Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

5.15. Оскільки у цій справі прокурор звернувся до суду з вимогою немайнового характеру (скасування державної реєстрації), то в цьому випадку має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, та водночас має досліджуватися така підстава вжиття заходу забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Також підлягає дослідженню обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, від 14.05.2024 у справі № 911/2732/23.

5.16. З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, не навів обґрунтованих доводів як щодо співмірності обраного Прокурором виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами, так і щодо обґрунтованості припущення, що невжиття саме таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав чи інтересів Позивача, за захистом яких Прокурор звернувся до суду.

5.17. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви Прокурора про забезпечення позову, апеляційний господарський суд у даній справі додатково послався на те, що предметом розгляду є немайнова вимога Прокурора, спрямована на захист інтересів держави у зв`язку з незаконною, на його думку, державною реєстрацією земельної ділянки та визнав необґрунтованими доводи заявника щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову з огляду на те, що спірна земельна ділянка в оренду чи у власність не передана, жодне інше речове право на неї (у т.ч. за державою чи територіальною громадою) не зареєстровано.

5.18. Верховний Суд вказує на помилковість такої позиції суду апеляційної інстанції, за якої можливість застосування заходу забезпечення позову у вигляді арешту ставиться у залежність виключно від наявності у позові майнової вимоги, та звертає увагу на наступне.

5.19. При застосування приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяв про забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у даній справі.

5.20. З наведеного вбачається правомірність висновків суду апеляційної інстанції про ненадання заявником доказів з відповідним обґрунтуванням щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позаяк суд взяв до уваги предмет позову прокурора та врахував відсутність доказів щодо вчинення дій, які матимуть наслідком ухилення від виконання рішення суду чи неможливість захисту порушеного права у випадку задоволення позовних вимог.

5.21. Саме сукупність наведених обставин (зокрема таких, що можуть вказувати на вчинення дій, які в будь-який момент можуть спричинити неможливість захисту порушеного права в одному цьому провадженні), а також предмет та підстави заявлених позовних вимог враховано апеляційним судом при винесенні оскаржуваної постанови. Також судом апеляційної інстанції вказано на недоведення ймовірності ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав, за захистом яких прокурор звернувся до суду в межах цієї справи, у разі задоволення позову.

5.22. За таких обставин Верховний Суд вважає, що судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а висновки постанови у справі від 16.05.2023 узгоджуються із наведеними вище усталеними висновками Верховного Суду.

5.23. Колегія суддів також зазначає, що жодної неузгодженості із загальними висновками Верховного Суду щодо питання застосування норм процесуального права, які Прокурор цитує у поданій касаційній скарзі, в даному випадку також немає, оскільки суд апеляційної інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову, врахував вимоги розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, відсутності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, недоведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду у разі невжиття таких заходів, що у касаційній скарзі не спростовано, а тому відсутні підстави для її задоволення.

5.24. При цьому у випадку вчинення щодо спірної земельної ділянки будь-яких дій чи прийняття відносно неї необґрунтованих рішень Прокурор не позбавлений права звернутися із заявою про забезпечення позову.

5.25. Додатково колегія суддів вважає за необхідне наголосити на наступному. Як вбачається, предметом спору є скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,06 га. У матеріалах справи наявні численні копії документів, які підтверджують саме таку площу спірної земельної ділянки.

Водночас, в резолютивній частині ухвали Господарського суду Одеської області про задоволення заяви прокурора та про накладення арешту зазначається земельна ділянка площею 0,006 га (як і в заяві Прокурора про забезпечення позову), хоча в тексті ухвали згадується і 0,06 га.

Зазначена помилка, яка мала вочевидь технічний характер, знайшла своє подальше відображення і в постанові суду апеляційної інстанції про скасування вищевказаної ухвали.

Отже, як в ухвалі суду першої інстанції від 16.02.2023 про накладення арешту, так і у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 по тексту помилково вказано "0,006 га" замість правильного "0,06 га".

При цьому вказане не вплинуло на прийняття апеляційним судом обґрунтованого судового рішення, не є доводом касаційної скарги та, відповідно, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. За змістом частин першої та другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, дійшов висновку про відсутність підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 у справі № 916/602/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко