Рішення

від 04.06.2024 по справі 280/3101/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 червня 2024 року Справа № 280/3101/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді АртоузО.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (69097, м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25, код ЄДРПОУ 38969547) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчини певні дії

ВСТАНОВИВ:

08 квітня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) в інтересах ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (далі відповідач) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчини певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5», яка полягає у невидачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індивідуальної програми реабілітації та непризначення їй лікуючого лікаря-педіатра;

зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» в особі лікарсько-консультативної комісії при закладі охорони здоров`я скласти та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індивідуальну програму реабілітації за відсутності укладеної декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу;

зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лікуючого лікаря-педіатра.

Позовну заяву мотивовано наступним. ОСОБА_1 в інтересах свої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є дитиною з інвалідністю підгрупи А, звернулася до Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» для проходження лікарсько-консультативної комісії без укладення декларації дитини з сімейним лікарем. Після проходження ЛКК та розгляду медичних документів про стан здоров`я та розвиток дитини позивачу було відмовлено у оформленні індивідуальної програми реабілітації із посиланням на відсутність оформленої декларації. Листом відповідача від 06.10.2023 позивачу було повідомлено, що відмова у видачі ІПР пов`язана із необхідністю підписання такої програми, у т.ч. лікуючим лікарем. Крім того щодо неможливості закріплення за дитиною лікаря-педіатра у статусі лікуючого лікаря зазначено, що надання пацієнту безоплатної первинної медичної допомоги можливе за умови вибору лікуючого лікаря шляхом підписання декларації. Позивач вважає такі висновки відповідача помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства у звязку із чим звернулася з даним позовом до суду. Позивач просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі, прийнято рішення здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.

02 травня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов відзив Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги не визнаємо у повному обсязі. Закріпити будь-кого із педіатрів лікуючим лікарем відсутні правові підстави, оскільки відповідно до пункту 1 Розділ III Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, виключно пацієнт (його законний представник) має право подати Декларацію самостійно через електронну систему охорони здоров`я або шляхом звернення до надавача первинної медичної допомоги. Тільки законний представник позивача, і ніхто інший, має право укласти Декларацію. Щодо зобов`язання відповідача скласти та видати Індивідуальну програму реабілітації за відсутності укладеної декларації про вибір лікаря - при укладанні декларації між відповідачем як надавачем медичних послуг і позивачем виникали б правовідносини у частині обов`язку відповідача надавати медичну допомогу, а у позивача - права отримувати медичну допомогу. За станом на теперішній час між позивачем і відповідачем не укладена декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, правовідносини не виникли, отже підстави для складання та видачі Індивідуальної програми реабілітації відсутні. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником позивача 06.05.2024 надано до суду відповідь на відзив. Позивач звертає увагу суду на те, що у ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» йдеться мова тільки про реалізацію права пацієнта чи його законного представника на вибір лікаря. Тобто, аналізуючи вказану норму можна дійти висновку, що у випадку, коли пацієнт виказує пасивну поведінку у формі відсутності дій по вибору лікаря серед можливих варіантів, або активно відмовляється робити такий вибір ця норма не підлягає застосуванню. Також відповідно до ч. 3 статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря. Позивач робить висновок, що у випадку відмови пацієнта чи його законного представника від вибору лікаря (та підписання декларації) діє норма ч. 3 статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», відповідно до якої лікар імперативно призначається пацієнту, без можливості вибору такого лікаря. Стосовно відмови від складення та видачі позивачу індивідуальної програми реабілітації, відповідач у своєму відзиві не наводить ніяких обґрунтувань своєї відмови від видачі ІПР, окрім посилання на відсутність у позивача укладеної декларації про вибір лікаря. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровської міського управління юстиції Дніпропетровської області 31.07.2007.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради по Хортицькому району 22.08.2018, ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю.

15 серпня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (батько ОСОБА_2 ) в інтересах ОСОБА_2 звернулися до Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» із заявою про проходження лікарсько-консультативної комісії без декларації з сімейним лікарем.

Листом КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» від 08.09.2023 № 2133/01-14 заявникам повідомлено про те, що ними не обраний лікуючий лікар, що передбачено ч. 3 ст.34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я». Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Примусити будь-кого із лікарів або лікаря, який не є лікуючим лікарем дитини, підписати Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років (форма 080/о) у адміністрації підприємства КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №5» відсутні правові підстави. Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років, який не підписано всіма передбаченими у цій формі 080/о особами, не буде мати ніяких правових наслідків. Право укладати (чи не укладати) Декларацію з лікарем, який надає первинну медичну допомогу, належить тільки заявникам особисто. У разі не укладання Декларації можливо отримувати медичну допомогу тільки у разі перебування у невідкладному стані. Беручи до уваги статус дитини, як дитини з інвалідністю відповідачем запропоновано, у разі згоди заявників, розглянути комісією ЛКК на засіданні надані медичні документи, а саме: історію розвитку дитини (ф. №112/о), виписку з історії хвороби (ф. №027/10).

На звернення позивача листом від 18.09.2023 № Д-0988 відповідачем повідомлено, що 11.09.2023 у ході особистої бесіди із заявницею в.о. медичного директора ОСОБА_4 , заступником медичного директора ОСОБА_5 надані роз`яснення, що надання планової медичної допомоги фахівцями закладу неможливо у звязку із відсутністю укладеної декларації. У разі виникнення питань медичного характеру рекомендовано звертатися до лікаря з яким укладено декларацію.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 12.09.2023 знову звернулися до відповідача із заявою про оформлення та видачу ІПР і закріплення за дитиною лікаря педіатра.

За результатами розгляду вказаної заяви листом від 06.10.2024 № 01-14/2384 щодо оформлення та видачі Індивідуальної програми реабілітації та закріплення за дитиною педіатра повідомлено, що відповідно до Порядку складання форми індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда, Індивідуальну програму реабілітації підписує голова лікарської консультативної комісії, реабілітолог та інші члени ЛКК, зокрема, і лікуючий лікар. Вами не обраний лікуючий лікар, що передбачено ч. 3 ст. 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я». Примусити будь-кого із лікарів або лікаря, який не є лікуючим лікарем Вашої дитини, підписати Індивідуальну програму реабілітації, у адміністрації підприємства КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №5» відсутні правові підстави. Індивідуальна програма реабілітації дитини-інваліда, яка не підписана всіма передбаченими у ній особами, не буде мати ніяких правових наслідків. Закріпити будь-кого із педіатрів за Вашою дитиною лікуючим лікарем у адміністрації підприємства КНП «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №5» також відсутні правові підстави, оскільки відповідно до пункту 1 Розділ ІІІ Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, виключно пацієнт (його законний представник) має право подати Декларацію самостійно через електронну систему охорони здоров`я або шляхом звернення до надавача первинної медичної допомоги. Тільки Ви, як законні представники своєї дитини, і більш ніхто інший, маєте право укласти Декларацію. Таким чином, по перше, право укладати (чи не укладати) Декларацію з лікарем, який надає первинну медичну допомогу, належить виключно Вам особисто, по-друге, у разі неукладання Декларації Ви зможете отримувати у нашому закладі медичну допомогу тільки у разі перебування у невідкладному стані.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не видачі ІПР ОСОБА_2 та призначення їй лікаря-педіатра, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 2статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з частиною другоюстатті 32 Конституції Українине допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Також,статтею 49 Конституції Українивизначено, що кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно.

Положеннями ст. 5 Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 № 2801-XII (далі Основи) державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров`я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частиною 1 ст. 6 Основ визначено право громадянина на охорону здоров`я, що передбачає, зокрема, право на кваліфіковану медичну та реабілітаційну допомогу із забезпеченням належного рівня захисту персональних даних, включаючи вільний вибір закладу охорони здоров`я, вибір лікаря та/або фахівця з реабілітації, вибір методів лікування та/або реабілітації відповідно до рекомендацій лікаря та/або фахівця з реабілітації, можливість отримання такої допомоги на всій території України (п.п. «д»)

Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами - підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. (ч. 1 ст. 33 Основ).

Згідно приписів ст. 34 Основ лікуючий лікар - лікар закладу охорони здоров`я або лікар, який провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець і який надає медичну допомогу пацієнту в період його обстеження та лікування.

Лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.

Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров`я, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров`ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров`я особи в разі відмови останньої від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Пунктами 2 розділу ІІ Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.03.2018 № 503 визначено, що пацієнт (його законний представник) має право самостійно (без погодження з надавачем первинної медичної допомоги) обрати лікаря, який надає ПМД, за умови, якщо кількість пацієнтів, які вже обрали такого лікаря відповідно до цього Порядку, не перевищує оптимальний обсяг практики ПМД, встановленийПорядком надання первинної медичної допомоги, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 березня 2018 року № 504, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 березня 2018 року за № 348/31800 (далі - Порядок надання ПМД).

У разі якщо кількість пацієнтів, які вже обрали лікаря, який надає ПМД, перевищує оптимальний обсяг практики ПМД, встановленийПорядком надання ПМД,- обрання такого лікаря здійснюється за погодженням з надавачем первинної медичної допомоги, у якого працює цей лікар.

Пацієнт (його законний представник) має право звернутися до НСЗУ, в тому числі її територіальних органів, за роз`ясненнями стосовно надавачів первинної медичної допомоги для забезпечення можливості реалізувати своє право на вибір лікаря, який надає ПМД.

У період тимчасової відсутності лікаря, який надає ПМД, обраного пацієнтом (його законним представником) відповідно до цього Порядку, у зв`язку з відпусткою чи іншими обставинами, що зумовлюють тимчасову неможливість здійснювати прийом пацієнтів, пацієнт безоплатно отримує ПМД у іншого лікаря, який надає ПМД, визначеного керівником відповідного надавача первинної медичної допомоги, без подання нової Декларації.

Відповідно до ч. 1ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріпленихКонституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 2 Закону № 875-ХІІвизначено, що особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

За положеннями ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 № 2961-IV (далі Закон № 2961-IV) особа з інвалідністю - повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність; дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Відповідно до ст. 7 Закону № 2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я.

Лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я: визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем; складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми; надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю; забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров`я та дітей з інвалідністю.

Медико-соціальні послуги з огляду повнолітніх осіб і послуги лікарсько-консультативних комісій з огляду дітей надаються безоплатно.

У відповідності до ст. 23 Закону № 2961-IV індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю розробляється на основі індивідуального реабілітаційного плану відповідно до Державної типової програми реабілітації осіб з інвалідністю медико-соціальною експертною комісією, для дітей з інвалідністю - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я з обов`язковим залученням особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю або її законного представника та має бути погоджена особою з інвалідністю, дитиною з інвалідністю або її законним представником. Визначення конкретних обсягів, методів і термінів проведення реабілітаційних заходів, які повинні бути здійснені стосовно особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, кошторис витрат за рахунок бюджетних коштів чи загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також контроль за виконанням індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю в межах своїх повноважень здійснюють медико-соціальні експертні комісії (лікарсько-консультативні комісії закладів охорони здоров`я - стосовно дітей з інвалідністю), місцеві державні адміністрації, служба зайнятості, реабілітаційні установи, розпорядники відповідних коштів.

Обсяг реабілітаційних заходів, що передбачається індивідуальною програмою реабілітації особи з інвалідністю, не може бути меншим від передбаченого Державною типовою програмою реабілітації осіб з інвалідністю.

Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю є обов`язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними закладами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.

Особа з інвалідністю (законний представник дитини з інвалідністю) має право відмовитися від будь-якого виду, форми та обсягу реабілітаційних заходів, передбачених її індивідуальною програмою реабілітації, або від усієї програми в цілому. Особа з інвалідністю (законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю) зобов`язана брати участь у виборі та погоджувати призначення конкретних допоміжних засобів реабілітації, медичних виробів, реабілітаційних послуг і санаторно-курортного лікування тощо в межах її індивідуальної програми реабілітації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Положення про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, порядок її фінансування та реалізації затверджується Кабінетом Міністрів України.

Механізм виконання та фінансування індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю врегульовано Положенням про індивідуальну програму реабілітації особи з інвалідністю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 № 757 (далі Положення № 757).

Індивідуальна програма реабілітації особи з інвалідністю (далі - індивідуальна програма) - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, строків реабілітаційних заходів з визначенням порядку, місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей особи з інвалідністю та дитини з інвалідністю (п. 2 Положення № 757).

Індивідуальна програма для повнолітніх осіб з інвалідністю розробляється медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК), для дітей з інвалідністю - лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування осіб з інвалідністю (п. 4 Положення № 757).

Індивідуальна програма розробляється протягом одного місяця з дня звернення особи з інвалідністю до МСЕК, а законного представника дитини з інвалідністю - до ЛКК щодо встановлення інвалідності.

Фахівці МСЕК або ЛКК роз`яснюють особі з інвалідністю чи законному представнику дитини з інвалідністю мету індивідуальної програми, її завдання, очікувані результати та порядок виконання, а також інформують про її рекомендаційний характер (п. 5 Положення № 757).

Індивідуальна програма складається за формою, затвердженою в установленому порядку МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики, МОН і Мінсім`ямолодьспортом, та на підставі відомостей акта огляду МСЕК або медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років (п. 6 Положення № 757).

Індивідуальна програма розробляється за участю особи з інвалідністю чи законного представника дитини з інвалідністю фахівцями МСЕК або ЛКК із залученням в межах компетенції спеціалістів закладів охорони здоров`я, органів соціального захисту, державної служби зайнятості, органів Пенсійного фонду України, Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та інших органів, які провадять діяльність у сфері реабілітації осіб з інвалідністю (п. 8 Положення № 757).

Індивідуальна програма готується у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою.

Перший примірник індивідуальної програми видається особі з інвалідністю чи законному представнику дитини з інвалідністю, а другий примірник залишається у МСЕК або ЛКК.

МСЕК або ЛКК надсилає засвідчені в установленому порядку копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю, а у разі потреби - реабілітаційній установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам (п. 11 Положення № 757).

У разі потреби в оперативному коригуванні індивідуальної програми фахівці реабілітаційних та інтернатних установ можуть змінювати обсяг, строк та черговість проведення реабілітаційних заходів (п. 12 Положення № 757).

Контроль за виконанням індивідуальної програми здійснюється в установленому законодавством порядку (п. 13 Положення № 757).

МСЕК або ЛКК під час чергового огляду особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю за зверненням реабілітаційної установи або у порядку нагляду за виконанням індивідуальної програми переглядає реабілітаційні заходи, передбачені індивідуальною програмою, та за результатами їх перегляду коригує індивідуальну програму або складає нову індивідуальну програму (п. 14 Положення № 757).

Згідно з п.п. 1 - 2 п. 7 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917 (далі Положення про ЛКК), комісії: 1) визначають: наявність стійкого розладу функцій організму та відповідно можливі обмеження життєдіяльності дитини під час взаємодії із зовнішнім середовищем; категорію дитина з інвалідністю або дитина з інвалідністю підгрупи А, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати працездатності (у відсотках) у дітей віком від 15 до 18 років, які потерпіли від нещасного випадку на виробництві; потребу дитини з інвалідністю у забезпеченні її технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань; потребу дитини з інвалідністю у медичній допомозі та соціальних послугах, в тому числі додатковому харчуванні, у забезпеченні лікарськими засобами, постійному сторонньому догляді, диспансерному нагляді, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування тощо; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності для направлення дитини з інвалідністю до реабілітаційних установ та інших установ, що здійснюють соціальне обслуговування; 2) складають (коригують) за участю представників органів управління освіти та соціального захисту населення індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються обсяги реабілітаційних заходів, строки їх проведення та виконавці; здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання зазначеної програми.

Лікарсько-консультативні комісії (далі - комісії) функціонують у закладах охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Пунктом 12 Положення про ЛКК визначено, що комісія в день проведення медико-соціальної експертизи готує за формою, затвердженою МОЗ, медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років щодо встановлення категорії дитина з інвалідністю або дитина з інвалідністю підгрупи А (щодо відмови в установленні категорії дитина з інвалідністю або дитина з інвалідністю підгрупи А з відповідним обґрунтуванням) та складає індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи, їх обсяги, строки проведення та виконавці.

Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років у триденний строк надсилається органові, в якому дитина з інвалідністю перебуває на обліку як особа, що отримує державну соціальну допомогу або пенсію, а у разі первинного встановлення категорії дитина з інвалідністю - до органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також до закладу охорони здоров`я і органу соціального захисту населення за місцем проживання дитини з інвалідністю.

Пунктом 5 Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917 (далі Порядок встановлення інвалідності дітям) передбачено, що лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, готує та подає на розгляд комісії документи для встановлення дитині категорії дитина з інвалідністю або дитина з інвалідністю підгрупи А. При цьому зазначений лікар повинен бути присутнім під час проведення засідання комісії для інформування про стан дитини.

З метою визначення ефективності та повноти реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації повторний огляд дітей з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму проводиться не пізніше ніж за один місяць до закінчення дії медичного висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Дата повторного огляду зазначається у медичному висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Повторний огляд дітей з інвалідністю раніше встановленого строку може бути проведений за заявою як батьків або законних представників дитини з інвалідністю, так і лікаря, який надає дитині первинну медичну допомогу, в разі зміни стану здоров`я і працездатності. (п. 9 Порядку встановлення інвалідності дітям).

Форма та порядок заповнення індивідуальної програми реабілітації визначено наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження форм індивідуальної програми реабілітації інваліда, дитини-інваліда та Порядку їх складання» від 08.10.2007 № 623 (далі наказ МОЗ України № 623).

Так, згідно п.п. 2.7.9 наказу МОЗ України № 623, ІПР підписує голова МСЕК (ЛКК), реабілітолог та інші члени МСЕК (ЛКК), проставляється печатка та дата заповнення ІПР.

Як встановлено судом з матеріалів справи на обґрунтування своєї відмови у наданні медичної допомоги позивачу відповідач посилається на відсутність обраного нею лікуючого лікаря та укладеної декларації з відповідним лікарем.

З цього приводу суд зазначає, що жоден нормативно-правовий акт у сфері охорони здоров`я не встановлює імперативного обов`язку пацієнта обрати лікуючого лікаря та укласти з ним декларацію для можливості отримання медичної допомоги.

Натомість чинним законодавством встановлюється безумовний обов`язок лікаря та закладу охорони здоров`я, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров`я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Суд наголошує на тому, що відсутність укладеної з лікуючим лікарем декларації в жодному разі не породжує права закладу охорони здоров`я відмовити пацієнту, який звернувся за наданням медичної допомоги, у наданні такої допомоги.

Як вірно посилається позивач у відповідності до ст. 34 Основ лікуючий лікар може не лише обирається пацієнтом, а призначатися йому в установленому цими Основами порядку.

При цьому матеріалами справи, також, не підтверджується, а судом не встановлено неможливість відповідача призначити позивачу лікуючого лікаря з числа лікарів закладу охорони здоров`я.

Суд відхиляє посилання відповідача на ч. 1 ст. 19 Конституції України, як на підставу неможливості призначити позивачу лікуючого лікаря з огляду на особливе значення професії лікаря у суспільстві. Суд зазначає, що з огляду на суспільну цінність, характер та особливості професії лікаря Державою встановлено додаткові соціальні гарантії, привілеї та пільги для медичних працівників. Проте, обираючи відповідну професію медичним працівникам не лише надаються права, а й покладаються обов`язки Тобто, набувши професії лікаря медичний працівник свідомо бере на себе зобов`язання усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров`я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує.

Також, з цього приводу, суд зауважує, що посилаючись на відповідні положення Конституції України відповідач чомусь залишає поза увагою те, що відповідні права (не бути примушений робити те, що не передбачено законодавством) має також і позивач.

Під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження нормативно-правовими актами й посилання відповідача на необхідність підписання індивідуальної програми реабілітації лікуючи лікарем. На переконання суду, такий висновок відповідача ґрунтується на не вірному трактуванні положень наказу МОЗ України № 623.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

З огляду на наведене суд доходить висновку про протиправність бездіяльності Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5», яка полягає у невидачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індивідуальної програми реабілітації та непризначення їй лікуючого лікаря-педіатра.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Враховуючи положення частин першої, другої статті 77, 90 КАС України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» (69097, м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, буд. 25, код ЄДРПОУ 38969547) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчини певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5», яка полягає у невидачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індивідуальної програми реабілітації та непризначення їй лікуючого лікаря-педіатра.

Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» в особі лікарсько-консультативної комісії при закладі охорони здоров`я скласти та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , індивідуальну програму реабілітації за відсутності укладеної декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу.

Зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги № 5» призначити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лікуючого лікаря-педіатра.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 04 червня 2024 року.

СуддяО.О. Артоуз