Рішення

від 05.06.2024 по справі 300/1572/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. справа № 300/1572/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області до Управління Західного офісу Держаудит служби в Івано-Франківській області, треті особи на стороні позивача: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування пункту вимоги

ВСТАНОВИВ:

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Західного офісу Держаудит служби в Івано-Франківській області, треті особи на стороні позивача : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить суд визнати протиправним та скасувати пункт вимоги про усунення виявлених порушень Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 17.01.2024 №130908-14/165-2024 в частині відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплат доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя.

Позовні вимоги мотивовані винесенням протиправної вимоги Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 17.01.2024 №130908-14/165-2024 в частині відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплат доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області до Управління Західного офісу Держаудит служби в Івано-Франківській області, треті особи на стороні позивача : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування пункту вимоги, за правилами спрощеного позовного провадження.

15.03.2024 року на адресу суду надійшли пояснення третіх осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_1

19.03.2024 року на адресу суду надійшло пояснення третьої особи ОСОБА_3

20.03.2024 року на адресу суду надійшло пояснення третьої особи ОСОБА_4

26.03.2024 року через систему «Електронний суд» від Управління Західного офісу Держаудит служби в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечує щодо доводів позивача та третіх осіб, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши позовну заяву в порядку визначеному ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах адміністративної справи, відзив на позов та пояснення третіх осіб, судом встановлено наступні обставини.

З 29.09.2023 року, відповідно до п. 8.16 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Держаудитслужби України на III квартал 2023 року Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області у Територіальному управлінні Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2021 року по 30.06.2023 року. За результатами ревізії було складено акт від 28.12.2023 року № 08-21/04.

Згідно даного акту територіальне управління зобов`язано, відповідно до статей 130-136 КППУ, відшкодувати в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплат доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя.

Не погоджуючись з даним актом територіальним управлінням надано заперечення до акту ревізії від 05.01.2024 № 04-37/123/24.

Незважаючи на це, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області надано висновки про неприйняття заперечень та пред`явлено до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області Вимогу про усунення виявлених порушень від 17.01.2024 № 130908-14/165-2024.

Ревізією правильності планування видатків на оплату суддівської винагороди встановлено, що Територіальним управлінням ДСА України в Івано-Франківській області на порушення ч. 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», абзацу 2 пункту 20, пунктів 22, 29 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, внаслідок включення до розрахунків потреби в коштах до кошторисів на 2021-2023 роки доплати за вислугу років суддям, які не здійснювали повноваження, завищено потребу в бюджетних коштах по КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» на суму 878827,10 грн. та по КЕКВ 2120 «Нарахування на заробітну плату» в сумі 188947,83 грн.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 1ст. 9 КАС Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів У країни.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55 Конституції України.

Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України (ст. 126 Конституції України).

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402), суддівська винагорода регулюється законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Серед таких гарантій виділено окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до ч. 10 ст. 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року 11-p/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VII, зокрема, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, що є аналогічними за змістом.

Зі змісту вказаного рішення Конституційного Суду України вбачається, що випадки нездійснення суддею правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою.

Конституційний Суд України зробив висновок, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Крім того, застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов`язковими до виконання. Обов`язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (пункти 3, 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-pn/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Отже, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15).

Рада суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголосила, що будь-які обмеження виплат доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є недопустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють правосуддя з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат у 2021 році свідчить про порушення принципу «юридичної визначеності» та принципу «належного урядування».

Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21.

Також, в контексті вищезазначеного, варто звернути особливу увагу на наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Так, Верховним Судом було проаналізовано рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 та зроблено наступний висновок, Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення Nє 4-рп/2016).

3 огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню.

Звертаємо увагу, що положення частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону від 12.02.2015 № 192-VIII, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за № 11-р/2018 неконституційними були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII у діючій редакції.

Крім того пунктом 11 рішення XVII чергового з`їзду суддів України від 11.03.2021 доручено Державній судовій адміністрації України, розпорядника бюджетних коштів вжити заходів щодо нарахування та виплати доплат суддям, які з незалежних від них причин не здійснюють відправлення правосуддя, відповідно до позицій Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11 -р/2018.

Згідно правової позиції Верховного Суду, яка викладена у п.22 постанови від 13 жовтня 2021 року № 120/1655/21-а, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-p/2018.

Частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Отже, висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 13 жовтня 2021 року № 120/1655/21-а, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Окрім того, нарахування та виплата доплат за вислугу років ТУ ДСА України в Івано-Франківській області здійснювалась на підставі наказів голови відповідного суду, це зокрема стосується й виплати:

- судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 (накази голови Богородчанського районного суду від 10.01.2019 року № 02-03/2, від 23.10.2023 року № 02-03/46);

- судді Верховинського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_2 (накази голови Верховинського районного суду від 06.11.2018 року №39/02-03/18, від 06.11.2018 року №40/02-03/18, від 05.10.2023 року №16/02-03/23);

- судді Надвірнянського районного суд Івано-Франківської області Валігурському Г. Ю. (накази голови Надвірнянського районного суду від 08.12.2022 року № 02-03/58, від 05.10.2023 року № 02-03/37);

- судді Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області ОСОБА_4 (накази голови Рожнятівського районного суду від 15.11.2018 року №02-03/65, від 29.09.2023 року №02-03/38).

Як встановлено судом з матеріалів справи, вказані накази голів судів були і є чинними і не скасованими як на момент виплати, так і на момент проведення ревізії.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України висвітленої в ухвалі від 06.04.2016 № K/800/554/16, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» територіальне управління не наділене повноваженнями надавати оцінку наказам голови місцевого загального суду та повертати їх без виконання.

Крім того, головним спеціалістом відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області ОСОБА_5 були надані роз`яснення щодо нарахування та виплати доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя.

Враховуючи вищенаведене, судом прийшов до висновку, що у позивача були правові підставі здійснювати нарахування та виплату доплат за вислугу років за період з 01.01.2021 по 30.06.2023 суддям Богородчанського, Верховинського, Надвірнянського та Рожнятівського районних судів Івано-Франківської області у відповідності до норм чинного законодавства, в вимога про усунення виявлених порушень Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 17.01.2024 №130908-14/165-2024 в частині відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплат доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України , при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивач просить стягнути на його користь судові витрати у вигляді сплати судового збору, у розмірі 3028,00 грн., суд вважає дану вимогу необґрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним пункт вимоги про усунення виявлених порушень Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 17.01.2024 №130908-14/165-2024 в частині відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплат доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя.

Скасувати пункт вимоги про усунення виявлених порушень Управління Західного офісу Держаудитслужби в Івано-Франківській області від 17.01.2024 №130908-14/165-2024 в частині відшкодування в дохід державного бюджету шкоди (збитків), заподіяної внаслідок неправильного нарахування і виплат доплат за вислугу років суддям, які не здійснювали правосуддя.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.