Рішення

від 31.05.2024 по справі 640/32152/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2024 року № 640/32152/21

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за списком № 2 з моменту звернення за призначенням пенсії з 14 травня 2021 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 з моменту звернення за призначенням пенсії з 14 травня 2021 року з врахуванням періоду пільгового стажу у Державному підприємстві «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» з 10.08.1983 по 11.10.1993.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/32152/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

09 травня 2023 року від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла адміністративна справа №640/32152/21 на виконання Закону України № 2825-IX від 13 грудня 2022 р. «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

10 травня 2023 року протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями цю справу передано на розгляд судді Лиска І.Г.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 прийнято справу до свого провадження та вирішено, що розгляд справи буде здійснюватися в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.

Відповідач - Головне управління Пенсійного Фонду України в м. Києві подав до суду відзив на позовну заяву в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши наявні у справі матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 виданий Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві.

14 травня 2021 року позивачка звернулася до Головного Управління Пенсійного Фонду України в місті Києві, із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 01 червня 2021 року № 2600-0205-8/88425 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В обгрунтування відмови відповідач зазначив, що атестація робочого місця обов`язкова, потрібна для зарахування пільгового стажу періодів роботи з 21.08.1992, як передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442. Окрім того, відповідно до наданих до заяви документів (ідентифікаційний код, трудова книжка, диплом про освіту, свідоцтва про народження дітей), загальний страховий стаж складає 31 рік 10 місяців 15 днів, в тому числі пільговий стаж відсутній.

Водночас, як вбачається із розписки повідомлення сформованою відповідачем від 14 травня 2021 за № 6214 до заяви Позивача про призначення пенсії на пільгових умовах від 14 травня 2021 додано наступний перелік документів, а саме: диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, довідка з ДПІ про облік як суб`єкт підприємницької діяльності (витяг з реєстру), довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, заява про призначення/перерахунок пенсії, інший документ (перелік документів), інший документ (довіреність), інший документ (атестація робочого місця 2), інший документ (атестація робочого місця), інший документ (паспорт довіреної особи), паспорт або ІD - картка або посвідка, подання, свідоцтво про народження, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, трудова книжка або документи про стаж.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до записів трудової книжки Позивача, що підтверджується наказами Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» від 10.08.1983 № 2767/К, від 05.01.1988 № 17/К, від 22.10.1993 № 5055/К у період з 10.08.1983 по 11.10.1993 працювала на телевізійному виробництві Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» в якості опоряджувальника виробів з деревини з тяжкими та шкідливими умовами праці з застосуванням поліефірних лаків: ПЕ-232, ПЕ-246, ПЕ-265, розчинника № 464, ацетону, до складу яких входять шкідливі речовини: гідро перекис кумолу, стирол, толуол.

Водночас, на підставі наказу Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» від 16.11.1992 № 453 «Про атестацію робочих місць» була проведена атестація робочого місця Позивача та відповідним наказом від 26.05.1994 № 1476-К затверджено перелік професій, посад, що дають право на пільгову пенсію.

Відповідно до наказу Відкритого акціонерного товариства «Телевізійний завод «Славутич» від 17.07.2002 № 132-к позивачка переведена на посаду маляра четвертого розряду, окрім того наказом Відкритого акціонерного товариства Телевізійний завод «Славутич» від 03.01.2006 № 30-к переведена на посаду робітника з благоустрою.

02 червня 2008 року позивачка була звільнена з Відкритого акціонерного товариства «Телевізійний завод «Славутич» у зв`язку із скороченням чисельності штату на підставі пункту першого статті 40 КЗпП України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.1996 № 569 «Про реорганізацію Державного підприємства «Виробниче об`єднання Київський радіозавод» було створене Відкрите акціонерне товариство Телевізійний завод «Славутич», яке в подальшому було перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Телевізійний завод «Славутич».

Відповідно до відомостей, що викладені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань правонаступником Публічного акціонерного товариства «Телевізійний завод Славутич» вважається Товариство з додатковою відповідальністю «ЗАВОД СЛАВУТИЧ» (код СДРПОУ 24371637).

З метою отримання довідки для отримання пільгової пенсії, на підставі звернень позивача від 23 лютого 2012 року, 01 березня 2012 року Відкрите акціонерне товариство «Телевізійний завод «Славутич» відмовило Позивачу надати довідку на отримання пільгової пенсії, що підтверджується листом 27 лютого 2012 року № 714/84.

Разом з цим, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у судовій справі № 753/18531/20, що набрало законної сили 01 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «ЗАВОД СЛАВУТИЧ», треті особи: ОСОБА_2 , Державне підприємство «Виробниче об`єднання Київський радіозавод», Головне Управління Пенсійного фонду України в місті Києві, задоволено в повному обсязі. Зобов`язано Товариство з додатковою відповідальністю ЗАВОД «СЛАВУТИЧ» надати ОСОБА_1 довідку про характер та умови праці встановленого зразка за період з 1983 по 1993 роки.

Позивач вважає, що його права порушені, звернувся за їх захистом до суду з даною позовною заявою.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої та другої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом який регулює дані правовідносини є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV.

За приписами пункту шостого частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. З 01 січня 2004 року таким законом насамперед, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють аналогічні правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день а інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після : осягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення -врахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим -законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, .пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Отже, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких -законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-УІІІ у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-УІІІ на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 67 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.

Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року 2148-VIII. Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Рішення).

Пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції : Закону України від 02 березня 2015 року №213-УІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

Зважаючи на частину 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23 січня 2020 року № 1 -р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-УІІІ.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Враховуючи встановлені обставини, позивач, після досягнення 50 років 6 місяців, має право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Судом встановлено, що позивачем було надано відповідачеві всі необхідні документи, які підтверджують наявність пільгового стажу роботи зі шкідливими умовами праці, який для обчислення пенсії підлягав зарахуванню як стаж роботи за Списком № 2 зайнятість яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Таким чином є необґрунтованими та не підтвердженими достатніми доказами доводи відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Крім того, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Також аналогічно зазначено в статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України : д 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи то періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року №383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року №1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Так, пунктом 10 Порядку № 383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок № 637).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати:

-трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи;

-виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці;

-у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно з пунктами 23, 24 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Як вбачається з наявної копії трудової книжки Позивача у період з 10.08.1983 по 11.10.1993 працювала на посаді опоряджувальника виробів з деревини з тяжкими та шкідливими умовами праці з застосуванням поліефірних лаків: ПЕ-232, ПЕ-246, ПЕ-265, розчинника № 464, ацетону, до складу яких : входять шкідливі речовини: гідро перекис кумолу, стирол, толуол, зокрема це підтверджується записами наказів Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» від 10.08.1983 №2767/К, від 05.01.1988 № 17/К, від 22.10.1993 № 5055/К, що вказані у трудовій книжці.

Таким чином, атестація робочого місця Позивача була підтверджена наказом Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» від 16.11.1992 № 453 «Про атестацію робочих місць» та наказу від 26.05.1994 № 1476-К, яким затверджено перелік професій, посад, що дають право на пільгову пенсію Позивачу, а дії Відповідача в частині не розгляду зазначених документів є протиправними.

Щодо проведення атестації робочого місця, суд зазначає наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (надалі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (надалі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (надалі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць, відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому, суд зазначає, що позивач, яка працювала на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Приписами частин 1 та 2 статті 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про охорону праці», працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме: про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Як наслідок, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» «за результатами атестації робочих місць» як «обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на Позивача.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у підпунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту і свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що особи, які зайняті на роботах із з шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право не зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а вказала, що не проведения або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала про неправомірність дій органу Пенсійного фонду України щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з відсутністю доказів проведення роботодавцем атестації робочого місця.

Водночас, з метою захисту прав та інтересів позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять. Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України. Враховуючи на задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1816,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача. На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах за списком № 2 з моменту звернення за призначенням пенсії з 14 травня 2021 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 з моменту звернення за призначенням пенсії з 14 травня 2021 року з врахуванням періоду пільгового стажу у Державному підприємстві «Виробниче об`єднання «Київський радіозавод» з 10.08.1983 по 11.10.1993.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноваженьГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лиска І.Г.