Ухвала

від 04.06.2024 по справі 440/5894/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

04 червня 2024 року м. ПолтаваСправа №440/5894/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду 16.05.2024 надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати;

зобов`язати відповідача відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме - за період з 01.01.2016 по 13.12.2023.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 позовну заяву залишено без руху з огляду на її невідповідність вимогам частини шостої статті 161 КАС України та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.

28.05.2024 до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої він зазначив, що спірні відносини стосуються нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати, а саме - за період з 01.01.2016 по 13.12.2023. Позивач вважав, що до правовідносин про виплату компенсації за період з 01.01.2016 по 18.07.2022 строк звернення не застосовується, а з 19.07.2022 по 30.06.2023 такий строк був проводжений на період дії карантину. До того ж, за твердженням позивача, частина друга статті 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з одержанням працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, тоді як ОСОБА_1 таке повідомлення військовою частиною НОМЕР_1 не вручалось.

Оцінюючи повідомлені позивачем обставини, суд виходить з таких міркувань.

Цей спір стосується нарахування й виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.

За обставин спору позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , якою своєчасно не здійснено нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.

Відповідні кошти виплачені позивачу 13.12.2023 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 у справі №440/6994/21 з урахуванням постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про оплату праці" в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХII зі змінами).

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (частина перша, друга статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ).

З наведеного слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

Виходячи з цього, спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 у справі №380/8976/21, від 29.1.12023 у справі №560/11895/23 та від 14.12.2023 у справі №600/4606/23-а.

Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю. Перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отож для визначення строку звернення до суду з цим позовом слід врахувати приписи статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.

Частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин - 01.01.2016) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).".

Тобто до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, від 25.04.2023 у справі №380/15245/22, від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На необхідність врахування цих висновків звернув увагу Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23.

Також суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 №211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 №651).

Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 30.11.2023 у справі №160/759/23.

Частина перша статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 року у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі №120/16601/21-а.

Суд враховує, що порушення права позивача у спірних відносинах є триваючим, розпочалось 01.01.2016, а завершилось - 13.12.2023.

У зазначений період законодавець по різному регулював питання строків звернення до суду з вимогами про оплату праці, зокрема з 01.01.2016 по 18.07.2022 такий строк не застосовувався, а з 19.07.2022 по 30.06.2023 - незастосовність тримісячного строку звернення до суду було продовжено на період дії карантину.

Суд також враховує, що до моменту отримання коштів, нарахованих на виконання судових рішень у справі №440/6994/21, у позивача не було підстав для звернення до суду з позовом про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 за весь час затримки виплати.

Отримавши 13.12.2023 кошти, нараховані на виконання судових рішень у справі №440/6994/21, позивач міг розраховувати на виплату компенсації втрати частини доходів у строк до 31.12.2023, оскільки у силу статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Оскільки відповідач у строк до 31.12.2023 не здійснив нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, 01.01.2024 у позивача виникло право на звернення до суду з цим позовом.

Позовну заяву подано до суду 16.05.2024, пропуск строку звернення до суду становить півтора місяці, що у порівнянні із загальною тривалістю порушення права позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 по 28.02.2018 (такий період становить майже вісім років), в разі повернення позову позивачу, свідчитиме про непропорційне втручання в право позивача на належну оплату праці, тобто "право на майно", гарантоване Першим Протоколом до ЄКПЛ.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду з цим позовом.

Керуючись статтями 2, 5, 44, 118, 121, 122, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

СуддяОлександр КУКОБА