Постанова

від 05.06.2024 по справі 520/32283/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 р. Справа № 520/32283/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 (ухвалене суддею Сагайдак В.В.) по справі № 520/32283/23

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до дня присудження їй заборгованості за рішенням суду у цій справі.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що у рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка проходила військову службу в Збройних силах України у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді медичної сестри медичного пункту (з ліжковим фондом 25 ліжок).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 04.01.2022 № 1-РС позивачка звільнена у запас відповідно до п.п. а (у зв`язку із закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу.

Відповідно до Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 року № 3 позивачці, у зв`язку зі звільненням підлягала виплаті, зокрема, компенсація за неотримане речове майно, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 171 в сумі 98841, 05 грн.

В серпні 2023 року позивачці стало відомо, що до загальної суми коштів, виплачених їй при звільненні, не увійшла компенсація за неотримане речове майно, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №171 в сумі 98841 грн. 05 коп., у зв`язку з чим 13.09.2023 представником позивачки направлено адвокатський запит до відповідача з проханням надати інформацію про загальний розмір неотриманого ОСОБА_1 речового майна за весь час військової служби та інформацію про те, чи була виплачена позивачці грошова компенсація за неотримане речове майно.

Листом від 25.09.2023 № 148/9/41/787 відповідач повідомив, що надати довідку про вартість речового майна неможливо, оскільки у фінансово-економічній службі в/ч НОМЕР_1 відсутні дані про виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.

Позивачка не погодилася з вищезазначеними діями відповідача та звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутній рапорт позивачки про бажання отримати компенсацію за неотримане речове майно.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту встановлює Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в подальшому - Закон № 2011-XII).

Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XIІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (в подальшому - Порядок № 178).

Згідно із п. 3 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пункт 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 29.08.2019 у справі № 2040/7697/18 та від 30.07.2020 у справі № 820/5767/17.

Судовим розглядом встановлено та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3 підтверджено право ОСОБА_2 на отримання компенсації за неотримане речове майно, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 171, в сумі 98841,05 грн., а грошовим атестатом старшого сержанта ОСОБА_1 та копією роздавальної відомості № 33 на виплату ГЗ при звільнені військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 підтверджується, що така компенсація під час звільнення ОСОБА_1 не виплачена, у зв`язку із чим в спірних правовідносинах для отримання такої компенсації позивачка не повинна звертатися до відповідача з рапортом про бажання отримати таку компесацію.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3, обґрунтовані, у зв`язку із чим підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивачки про зобов`язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до дня присудження їй заборгованості за рішенням суду в цій справі, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 2ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.

Таким чином, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, тобто, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписиКЗпП України.

Аналогічні висновоки щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду від 13.02.2020 по справі № 813/356/16, від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є передчасною, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачкою, у зв`язку з чим відсутня можливість обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивачки.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а саме: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3, в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 3ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку із чим необхідно стягнутина користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витратипо сплатісудового збору за подання адміністративного позову в розмірі 572,58 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 858,88грн., а всього 1431,46 грн.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.02.2024 по справі № 520/32283/23 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 № 3.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі, визначеному у витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.01.2022 року № 3.

В іншій частині в задоволенніпозову відмовити.

Стягнутина користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витратипо сплатісудового зборуза подання адміністративного позову в розмірі 572 (п`ятсот сімдесят дві) гривні 58 копійок та за подання апеляційної скарги в розмірі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) гривень88 копійок, а всього1431 (одну тисячу чотириста тридцять одну) гривню 46 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін