Рішення

від 18.03.2024 по справі 761/41818/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/41818/21

Провадження № 2/761/1145/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Чигрин К.К.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача Солонець І.В. , Тимошенка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», третя особа: Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом в якому просив суд: скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року №85-к та Наказ від 18 жовтня 2021 року №46, а також поновити його на роботі на посаді заступника директора; стягнути із відповідача на користь позивача відшкодування за вимушений прогул та моральну шкоду, завдану неправомірним звільненням в розмірі 100000,00 грн.

Суть позовних вимог, викладених в позові, зводиться до того, що порушення, до яких притягнуто до відповідальності ОСОБА_1 , і за які його звільнено 18.10.2021 з посади заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» (надалі: Підприємства, ДП МОУ «ЦРЗЗЗ») відповідними наказами №№ 46 та 85-к по п.3 ст. 40 КЗпП України, за події, що стосуються часу коли позивач перебував на посаді Тимчасово виконуючого обов`язки директора, отже фактично за виконання покладених на нього функцій саме заступника жодних дій, за які необхідно притягнути до відповідальності, він не ніс; його не ознайомлено з правилами трудового розпорядку та посадовою інструкцією, оскільки таких ознайомлень не відбувалось; позивач вважає, що в даному випадку має право на відшкодування моральної шкоди та в разі визнання звільнення незаконним, він також має право на отримання відшкодувань за вимушений прогул.

Таким чином, позивач вважає, що його звільнення здійснено з порушенням норм КЗпП України, а тому він вимушений звернутись до суду із вказаним позовом за захистом своїх трудових прав.

25.11.2021 ухвалою суду залишено без руху для усунення недоліків, і відповідною ухвалою від 04.01.2022 відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03.02.2022 надійшов відзив на вказану позовну заяву в якій сторона відповідача повністю заперечує проти задоволення позову у зв`язку із його безпідставністю.

Так, у відзиві зазначено, що в наказом №46 від 18.10.2021, зокрема в п. 4 обгрунтування наказу, зазначено, що позивача звільнено за дії, які вчинені ним на посаді заступника директора, а саме за неправомірне втручання в бухгалтерський та податковий облік Підприємства (внесення недостовірної інформації ME.DOC, вхід без дозволу керівника при перебуванні на лікарняному).

Також відповідач вважає, що позивач з 15.01.2021 по 14.07.2021 працював на посаді тимчасово виконуючого обов`язки директора і як керівник був ознайомлений з усіма установчими документами, посадовими інструкціями працівників. А 15.02.2021 ОСОБА_1 було прийнято на посаду заступника директора (штатну посаду підприємства) і на цей час він вже виконував обов`язки ТВО директора, а отже саме в його обов`язки як керівника Підприємства входило зобов`язати себе ознайомити зі своєю посадовою інструкцією.

А щодо відшкодування моральної шкоди, зазначає, що позивачем не наведено жодного обгрунтування її наявності, в чому вона полягає, якими діями її завдано відповідачем, як розраховувався її розмір також не вказано. Окремо у відзиві зазначено, що позов підписано неправомочною особою.

27.07.2022 надійшли пояснення третьої особи у справі, яка також заперечує проти задоволення позовних вимог фактично із підстав, наведених у відзиві.

Судом протокольними ухвалами було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, про залишення позову без розгляду та заміні третьої особи. При цьому, задоволено клопотання позивача про допит свідка, зупинення провадження і задоволено клопотання відповідача про залучення як третьої особи Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України.

Крім того, в судовому засіданні 11.11.2022 ухвалою суду задоволено клопотання представника позивача про зупинення провадження по справі, яке вподальшому ухвалою суду від 05.01.2023 було поновлено.

Позивач та його представник в судовому засіданні підтримали заявлений позов і просили його задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити в його задоволенні повністю.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є змагальність сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю, є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 147 КЗпП України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Статтею 149 КЗпП України визначено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В даному випадку слід зазначити, що суду не було надано письмових доказів твердженням сторін, що позивач був прийнятий відповідачем на посаду саме заступника директора. Однак, цей факт сторони визнали.

Разом із тим, судом встановлено, що з 14 липня 2021 року ОСОБА_1 на підставі наказу від 14 липня 2021 року №35-ДП, увільнено від тимчасового виконання обов`язків директора та він повернувся до виконання обов`язків за посадою помічника директора з технічних питань ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку».

Крім того, судом також встановлено, що Наказом ТВО директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» Кучерука Г.Д. від 20.09.2021 року №36 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 », у зв`язку з порушенням трудової дисципліни - невиконання заступником директора ОСОБА_1 розпорядження директора ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку». Керуючись результатами проведеної службової перевірки, яка призначена наказом від 13.09.2021 року №35, заступнику директора ОСОБА_1 оголошено догану та наказано не застосовувати до нього заходи заохочення протягом строку дії дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 151 КЗпПУкраїни, п. 8.4. Додатку 6 Колективного договору.

Вподальшому, наказом №46 від 18.10.2021, який підписаний тимчасово виконуючим обов`язки директора ДП МОУ «ЦРЗЗ» ОСОБА_6 « Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства», застосовано до заступника директора ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з 18 жовтня 2021 року відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України.

В цей же день роботодавець виніс наказ №85-к яким і звільнено 18.10.2021 ОСОБА_1 , заступника директора, за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Підстава: Наказ від 18.10.2021 №46 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства».

В оскаржуваному наказі №46 від 18.10.2021 зазначено, що ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно із п. 7.10 Статуту Підприємства в частині обов`язків і відповідальності директора Підприємства, Аудиторським звітом №234/40/6/14 від 10.09.2021 «Оцінка фінансово-господарської діяльності » ДП МОУ «ЦРЗЗ» в частині 1.1.1 Резюме ІІ, Аналітична частина; Колективним договором в частиіп.п. 2.1.1., 2.1.2., 5.2.1., 8.1.4., 8.1.8., , п. 2.1., п.3; Протоколом №3 зборів трудового колективу від 10.06.2021, Актом службової перевірки «Про здійснення перевірки відображення операцій за рахунками з ПДВ та недоліків в бухгалтерському обліку» від 23.09.2021;: Актом про відвідування робочого місця під час листка непрацездатності від 21.09.2021; Службовою запискою про несанкціоноване проникнення в реєстр накладних ME.DOC та реєстрацію податкових накладних.

У вказаному наказі зазначено, серед іншого, що до позивача застосований такий вид дисциплінарного стягнення, як звільнення, зокрема за порушення, яке відображено в п.4 наказу : «За - неправомірне втручання в бухгалтерський та податковий облік Підприємства (внесення недостовірної інформації ME.DOC, вхід без дозволу керівника при перебуванні на лікарняному)».

Так, позивачем в судовому засіданні не заперечувався той факт, що 21.09.2021 він займав посаду заступника директора і в цей день був на лікарняному, але фактично зайшов і був на Підприємстві на робочому місці, але він пояснив, що електронним ключем особисто не користувався і особисто в ME.DOC ніяку інформацію не вносив.

Актом від 21.09.2021 підтверджено про відвідування позивачем в період з 10.45 год. до 12.35 год. робочого місця та території Підприємства під час дії листка непрацездатності.

Слід зазначити, що допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка на той час працювала бухгалтером, засвідчила, серед іншого, що особисто позивач не мав можливості формулювати податкові накладні, так як програма ME.DOC знаходилась на сервері, а доступ до сервера у позивача не було і при ній ОСОБА_1 ніколи не користувався ME.DOC.

Однак, матеріалами справи підтверджено, що 22.09.2021, наступного дня після відвідування позивачем місця роботи під час дії листка непрацездатності, економістом із планування ОСОБА_8 було складено і подано службову записку в якій повідомлено, що 21.09.2021 в системі реєстрації податкових накладних в програмному забезпеченні ME.DOC було створено 5 податкових накладних. При цьому, особою - створювачем вказаних податкових накладних зазначено ОСОБА_1 .

Вказане також підтверджено роздруківкою знімку екрану з ME.DOC.

Таким чином, позивачем не спростований факт внесення 21.09.2021 в системі реєстрації 5 податкових накладних в програмному забезпеченні ME.DOC, про які зазначено в п. 4 оскаржуваного наказу про звільнення. При цьому, особою - ст ворювачем вказаних податкових накладних вказаний ОСОБА_1 .

Вподальшому, підприємством відповідача було проведено службову перевірку «Про здійснення перевірки відображення операцій за рахунками з ПДВ та недоліків в бухгалтерському обліку»

Відповідно до Акту службової перевірки від 23.09.2021 комісія дійшла висновків, що за І півріччя 2021 року бухгалтерський та податковий облік на підприємстві вівся з грубим порушенням законодавства. Це призвело до фінансових втрат підприємства і збільшення заборгованості по виплатах до державного бюджету. На момент складання Акту заборгованість по розрахункам з бюджетом по ПДВ за період з 01.01.2021 по 30.06.2021 складала 133 913,57 грн.(а.с.44).

Стороною позивача не спростовані вказані факти і такі підстави відображені в наказі №46.

Саме з цією метою, як зазначив у відзиві відповідач, до наказу № 46 від 18.10.2021 було внесено інші обґрунтування, що позивачем помилково розцінюється як факти його дій під час тимчасового виконання ним обов`язків директора ДП МОУ «ЦРЗЗЗ», а не виконання ним обов`язків заступника директора, що призвело до його звільнення.

Відповідно до п. 7.10 Статуту Підприємства, передбачений обов`язок директора нести відповідальність за своєчасні внесення платежів до державного бюджету і виплату заробітної плати.

Таким чином, під час розгляду справи по суті заявлених вимог, судом встановлено, що оспорюваний наказ №46 від 18.10.2021 містить підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача за час його перебування і на посаді заступника директора.

Іншою підставою в позові зазначено, що ОСОБА_1 не був ознайомлений з правилами трудового розпорядку та з посадовою інструкцією на Підприємстві.

Дане твердження спростовується тим, що позивач з 15.01.2021 по 14.07.2021 був ТВО директора ДП МОУ «ЦРЗЗЗ», а тому, як керівник підприємства, він зобов`язаний і був ознайомлений з усіма установчими документами та іншою наявною документацією, на підставі якої відбувалась діяльність роботодавця, зокрема, із Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовими інструкціями всіх працівників.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України суд враховує такими, що не потребують окремого доказування наступні обставини.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2023, яке залишено без змін відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 10.10.23 за результатами розгляду цивільної справи №761/45625/21 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», - позивачу відмовлено в задоволенні позову про скасування наказу відповідача від 20.09.2021 року №36 про притягнення ОСОБА_9 до матеріальної відповідальності.

Вказаними судовими рішеннями, серед іншого, встановлено, що основним видом діяльності відповідача є діяльність у сфері оборони України.

Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

За умовами ст.16 вказаного Закону, підприємства, установи та організації усіх форм власності здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель. Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Як вбачається із Колективного договору Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» на 2020-2026 роки, а саме, Додатку №6 «Правила внутрішнього трудового розпорядку», до початку роботи працівник має ознайомитися під розписку з правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, пройти інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни, пожежної охорони (п. 2.4.).

Працівник несе відповідальність за порушення трудової, технологічної та виробничої дисципліни, у том числі за невиконання або неналежне виконання з власної вини покладених на нього трудових обов`язків, визначних трудовим договором, трудовим договором, посадовими інструкціями та цими правилами (п. 8.1.).

За порушення трудової дисципліни до працівника, як визначено п. 8.2., може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

В рішенні №761/45625/21 встановлено, що, як зазначив сам позивач, на посаду тимчасово виконуючого обов`язки на вказане підприємство він прийшов у лютому 2020 року, а з липня 2021 року обіймав посаду заступника директора підприємства. Вказані посади за статусом є посадами керівного складу, а тому ОСОБА_1 мав бути обізнаний із функціями і завданнями, що покладені на підприємство відповідача, основним видом діяльності якого є діяльність у сфері оборони. Також, в силу займаних посад він повинен був би обізнаний із обов`язками та посадовими інструкціями як своїми, так і підлеглих керівників, яким він свого часу надавав розпорядження до виконання.

Так, відповідно до посадової інструкції заступника директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» заступник директора за рішенням директора здійснює керівництво персоналом, вирішує комерційні питання та питання фінансового характеру на підприємстві, має суворо дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства. Вказаною інструкцією також передбачена відповідальність за порушення її вимог, а саме, до заступника директора підприємства можуть бути застосовані заходи стягнення відповідно до ст. 147 КЗпП України, а також матеріальні заходи впливу. Підставою для притягнення заступника директора до дисциплінарної відповідальності є приписи органів державного нагляду, подання та приписи інструктора з охорони праці підприємства, подання керівника підприємства, рішення комісії з охорони праці підприємства.

При цьому, судом апеляційної інстанції також встановлено, що відповідно до Колективного договору ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» на 2020-2026 роки, додатку №6 «Правила внутрішнього трудового розпорядку», до початку роботи працівник має ознайомитися під розписку з правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, пройти інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни, пожежної охорони (п. 2.4.).

Крім того, ОСОБА_1 фактично займав керівну посаду та був обізнаний із функціями і завданнями, що покладені на ДП МОУ «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», основним видом діяльності якого є діяльність у сфері оборони.

Також, суд зазначає, що відповідачем, як роботодавцем, дотримані вимоги і в частині встановлення при звільнення працівника наявності систематичності невиконання обов`язків, як умови для звільнення саме за п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Як вже зазначалось, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10.03.2023 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку» про скасування наказу відповідача від 20.09.2021 року №36 «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » - відмовлено.

Таким чином встановлено, що протягом місяця від дня притягнення до дисциплінарної відповідальності, до позивача вдруге 18.10.2021 було застосовано дисциплінарне стягнення.

При цьому, перевіряючи дотримання роботодавцем строку та порядку застосування дисциплінарних стягнень, судом встановлено, що роботодавцем винесено вказані накази в обумовлений законодавцем в ст. 148 КЗпП України строк для застосування дисциплінарного стягнення, оскільки зазначені наказі № 46 частина підстав виникли 21.09.2021, а звільнення відбулося 18.10.2021.

При цьому, хоча матеріали справи і не містять письмових доказів виконання відповідачем вимог ст.149 КЗпП України, однак безпосередньо в судовому засіданні позивач не заперечував, що він не виявив бажання на пропозицію надавати пояснення щодо зазначених порушень, оскільки йому запропонували їх надати на нараді в день звільнення, яку він покинув, а до цього перебував на лікарняному.

Таким чином, сторона позивача також не довела порушень симог ст. ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України при винесенні оскаржуваних наказів.

Суд прийшов до висновку, позивач не надав докази на підтвердження обставин та фактів, якими він обґрунтовує позовні вимоги про незаконність наказів щодо звільнення його з роботи на підставі п.3 ст.40 КЗпП України і стороною позивача не доведено обставин на підтвердження недотримання відповідачем процедури звільнення, а тому позовні вимоги в частині касувати наказ про звільнення ОСОБА_1 від 18 жовтня 2021 року №85-к та Наказ від 18 жовтня 2021 року №46, а також поновити його на роботі на посаді заступника директора, - задоволенню не підлягають.

Також, суд не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, які є похідними, оскільки не знайшли свого підтвердження і не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо скасування наказів від 18 жовтня 2021 року №46 «Про притягнення до відповідальності посадової особи Підприємства» та №85-к про звільнення позивача з посади заступника директора.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовим і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом не встановлено підстав і для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до ч.2 ст.235 КЗпПУ, оскільки не задоволені вимоги позивача про скасування наказів та його поновлення на роботі.

З приводу позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000,00грн., суд звертає увагу на те, що згідно зі ст. 237 КЗпПУ відшкодування роботодавцем такої шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Однак, у даній справі судом не встановлено порушення роботодавцем прав працівника під час його звільнення, а тому підстави для задоволення даної позовної вимоги також відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

При розподілі судових витрат суд керується правилами ст. 141 ЦПК України, відповідно до яких у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.ст. 40, 147, 148 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

в задоволенніпозову ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», третя особа: Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди -відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач:Державне підприємство Міністерства оборони України «Центральний ремонтний завод засобів зв`язку», код ЄДРПОУ 43194523, адреса: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 13/24.

Третя особа: Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 24982663, адреса: м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6. Повний текст складений 28.05.2024.

Суддя: