Постанова

від 27.05.2024 по справі 462/2509/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/2509/23 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А. І.

Провадження № 22-ц/811/78/24 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Провадження № 22-ц/811/3428/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді Мікуш Ю.Р.,

Суддів: Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.,

Секретар Cалата Я.І.,

З участю: представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Андрухів Ю.О., представника відповідачки ОСОБА_2 -адвоката Прудиус О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №462/2509/23 за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Андрухів Юлії Олександрівни на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 31 жовтня 2023 року та на додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради,- про припинення стягнення аліментів та зміни їх розміру

в с т а н о в и в :

12 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради у якому просить припинити стягнення аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , 2018 року народження відповідно до виконавчого листа № 462/3709/20, виданого 08 грудня 2020 року та повернути такий без виконання до суду. Крім цього, просить змінити (зменшити) розмір аліментів, які стягуються з нього та в подальшому стягувати із нього аліменти у розмірі 1/6 частки від його доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 21 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб. В шлюбі народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

19 жовтня 2020 року Залізничним районним судом м. Львова розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу колишня дружина змінила прізвище на дошлюбне - ОСОБА_2 .

05 жовтня 2020 року Залізничним районним судом м. Львова прийнято рішення про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 . Окрім цього зазначає, що являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 початку повномасштабного вторгнення ворога на територію України дохід позивача збільшився, але при тому суттєво збільшились і видатки, оскільки він фактично створив нову сім`ю, що збільшило його побутові видатки. Позивач не забезпечений власним житлом, тому з січня 2023 року орендував житло. Окрім цього, придбав автомобіль та здобуває другу вищу освіту у вищому учбовому закладі Національний університет «Львівська політехніка». Також на утриманні у позивача перебуває батько ОСОБА_6 , який має ряд хронічних захворювань (інвалідність III групи) та потребує коштів на лікування. Виходячи з наведеного, вважає, що матеріальний стан змінився, через погіршення стану здоров`я батька він несе додаткові витрати, що не дає можливості сплачувати аліменти у розмірі визначеному рішенням суду.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 31 жовтня 2023 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Пустомитівської міської ради про приинення стягнення аліментів та зміни їх розміру - відмовлено.

Додатковим рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 04 грудня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 - 20 000 (двадцять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення і додаткове рішення оскаржила представник позивача-адвокат Андрухів Ю.О.

В апеляційній скарзі на рішення зазначає, що вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального, неправильним застосуванням норм матеріального права, без з`ясування обставин, що мають значення для справи. Судом безпідставно не застосовано норми Сімейного кодексу України, які передбачають, що у разі нецільового витрачанняаліментів,платник маєправо звернутисядо судуз позовомпро зменшеннярозміру аліментівабо провнесення частиниаліментів наособистий рахунокдитини увідділенні Державногоощадного банкуУкраїни. Крім цього, судом не враховано, що у позивача погіршилося матеріальне становище внаслідок збільшення його грошового утримання як військовослужбовця, перебування на його утриманні батька, витрат на покупку автомобіля, на оплату навчання, на утримання нової сім`ї та на оренду житла. Звертає увагу, що за сім місяців сплати ним аліментів, підтвердженими є витрати аліментів на суму 7221,31 при отриманих за цей період в розмірі 77020,85 грн. В матеріалах справи наявні докази, які підтверджують нецільове використання аліментів на суму 7606,20 грн. У рішенні суд не надав жодних обґрунтувань, чому докази позивача щодо нецільового використання коштів отриманих відповідачкою відхилені та не взяті до уваги і їм не надана правова оцінка. Судом не враховано надані докази щодо захворювань батька позивача, а також щодо збільшення витрат на оренду житла. Суд безпідставно визнав витрати на оплату навчання не суттєвими. Судом не враховано, що матір дитини має рівні обов`язки з батьком щодо забезпечення дитини, тому, заперечуючи позов, вона повинна надати докази, що видатки на дитину становлять не менше 18000,00 грн. Судом не враховано, що відповідачка чинить перешкоди позивачу у зустрічах з дитиною. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення, адвокат зазначає, що розмір витрат пов`язаних з розглядом цієї справи в розмірі 20000 грн. не обгрунтований належними доказами, є завищеним та не пропорційним до предмета спору. Зокрема, у актах виконаних робіт немає обов`язкових реквізитів, а надані квитанції стосуються справи №462/2503/23, натомість, ця справа має унікальний номер 462/2509/23. Зазначає, що саме у відзиві повинен міститися попередній розрахунок суми судових витрат , які відповідач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, однак такого не було, а лише зазначена загальна сума витрат, що є підставою для відмови у їх відшкодуванні відповідно п.2 ст.134 ЦПК України.

Просить скасувати додаткове рішення та у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь відповідачки відмовити.

26 квітня 2024 року від відповідачки ОСОБА_2 надійшли відзиви на апеляційні скарги в яких просить апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Андрухів Ю.О. залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін у зв"язку з безпідставністю доводів апеляційних скарг. Позивачем не доведено факт погіршення його матеріального становища та перебування на його утриманні батька, який отримує пенсію в розмірі 14000 грн. та володіє автомобілем. Позивачем не доведено нецільове використання нею отриманих аліментів.

При вирішенні заяви щодо ухвалення додаткового рішення, в судовому засіданні давалися пояснення з приводу того, що в наданих суду документах на підтвердження понесення витрат на правову допомогу міститься описка, де в номері судової справи замість 2509 помилково вказано 2503 - це судом було враховано. Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення не містять доказів на спростування факту надання їй правової допомоги і понесення витрат на її оплату.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання доводів апеляційних скарг, пояснення представника відповідача на їх спростування, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Матеріалами справи та судом встановлено, що в липні 2020 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 05 жовтня 2020 року у справі № 462/3709/20 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено. Ухвалено стягувати щомісячно аліменти із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Постановою від 04 січня 2021 року серія ВП № 64028780 заступника начальника ВДВС Пустомитівського району ЗМУ МЮ (м.Львів) відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 25.06.2020 року і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно довідки Міністерства оборони України від 24 січня 2023 року позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних силах України у військовій частині НОМЕР_2 з 18 липня 2019 року по теперішній час.

Постановляючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд виходив з тих підстав, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що в нього значно змінилось матеріальне становище та за своїм матеріальним станом він не спроможний сплачувати аліменти у розмірі визначеному судовим рішенням.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних підстав.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про припинення стягнення аліментів та зміни їх розміру в сторону зменшення до 1/6 частини заробітку, позивачем не доведено, що з моменту ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів в розмірі 1/3 частини заробітку, у нього значно змінилося матеріальне становище в гіршу сторону.

Суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що факт перебування на утриманні позивача його батька ОСОБА_6 не був доведений, оскільки останній отримує гідне пенсійне забезпечення, його дружина працює, сім`я має в користуванні власний автотранспорт, а також не доведено, що його батько потребує постійної фінансової підтримки в розмірі, що перешкоджає сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі визначеному судовим рішенням від 05.10.2020 року, яке позивачем не оскаржувалося.

Позивачем не доведено наявності у нього постійних значних витрат на навчання та інших необхідних для нього витрат при отриманні грошового утримання у розмірі більшому в порівнянні з 2020 роком, які могли би бути підставою для зменшення розміру аліментів з 1/3 частини заробітку до 1/6 частини заробітку.

З моменту ухвалення Залізничним районним судом міста Львова 05 жовтня 2020 року рішення про стягнення аліментів, доходи ОСОБА_1 зросли так само як і незначно зросли його витрати.

Колегія суддів вважає, що позивачем та його представником ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, не наведено наявність достатніх підстав для зменшення розміру аліментів, оскільки на даний час позивач закінчив оплачувати навчання у ВНЗ, автомобіль, який ним був придбаний згідно пояснень представника продано. Витрати на утримання батька нічим не підтверджені та останній самодостатній, щоб себе утримати та допомогти синові в утриманні внука. Щодо неврахування судом нецільового витрачання відповідачкою розміру аліментів, зазначене не є предметом розгляду у даній справі.

При постановленні додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 20 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з тих підстав, що при постановленні рішення судом не було вирішено питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, про вирішення якого представник відповідача просив в поданому відзиві на позовну заяву. Суд прийшов до висновку, що відповідачем було доведено факт надання їй правової допомоги під час розгляду цієї справи в розмірі 20000 грн.

З такими висновками колегія суддів погоджується.

Згідно п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правничої допомоги за рахунок держави.

Положеннями п.1 ч. 2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови у позові на позивача.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 ЦПК України, разом з позовною заявою по суті спору, кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг за виконання робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правової допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста стаття 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній Постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник відповідача в суді першої інстанції в поданому відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що прогнозованими витратами відповідача, пов"язаними з розглядом справи в суді складають 20000 грн, просив вирішити питання про розподіл судових витрат.

Після ухвалення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_2 в межах п"яти днів звернулася до суду з заявою про вирішення питання судових витрат до якої було долучено:

-договір про надання правової допомоги укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Прудиус О. О. від 06.07.2023 року;

-акт виконаних робіт згідно договору від 06.07.2023 року;

-квитанція № 1-03/11/23 від 03.11.2023 року, згідно з якою ОСОБА_2 оплатила послуги правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги на рахунок ОСОБА_8 у розмірі 13 750 грн. 00 коп.;

-квитанція № 2-03/11/23 від 03.11.2023 згідно з якою ОСОБА_2 оплатила послуги правової допомоги, згідно договору про надання правової допомоги на рахунок ОСОБА_8 у розмірі 16 000 грн. 00 коп.).

Факт надання правничої допомоги і розмір витрат на таку підтверджується актами виконаних робіт від 03.11.2023 року, наданої відповідачем, згідно якого загальна вартість наданих послуг правової допомоги становить 29 750 грн. 00 коп.

Представник позивача звернувся до суду з клопотання в якому просив відмовити у задоволенні заяви про стягнення з позивача витрат, пов"язаних з розглядом справи, з підстав необгрунтованості належними і допустимими доказами, а також, що такі витрати є надуманими, завищеними і не пропорційними предмету спору.

Колегія суддів, враховуючи обсяг фактично наданих послуг (виконаних робіт) представником відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Прудиус О.О. на підставі укладеного між ними договору, вважає, що визначений судом першої інстанції розмір судових витрат на професійну правничу допомогу 20000 грн є необхідним, достатнім, справедливим та таким, що відповідає фактично наданим послугам, з врахуванням заявленого попереднього (прогнозованого) розміру судових витрат на правову допомогу.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливі рішення.

Враховуючи те, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування рішення Залізничногорайонного судум.Львовавід 31жовтня 2023року тадодаткового рішенняЗалізничного районногосуду м.Львовавід 04грудня 2023рокуколегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права ( ст.375 ЦПК).

Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1;375; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Андрухів Юлії Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 31 жовтня 2023 року залишити без змін.

Додаткове рішення Залізничного районного суду м.Львова від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 03 червня 2024 року.

Головуюча суддя Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк