Рішення

від 28.05.2024 по справі 207/6761/23

БАГЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА

№ 207/6761/23

№ 2/207/360/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Подобєд О.К.

при секретарі Пильовій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства Кам`янської міської ради «КАТП042802» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку та компенсації,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства Кам`янської міської ради «КАТП042802» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку та компенсації, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 67080,95 грн., суму компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату в сумі 34205,00 грн., а також допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку передбачену вимогами ст.44 КЗпП України в сумі 5809,50 грн.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що він 17.01.2017 року був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів в КП КМР «КАТП042802». Наказом №92-з від 29.06.2022 року його було звільнено за скороченням штатів на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На момент звільнення на липень 2022 року утворилась заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 67080,95 грн., що підтверджується розрахунковим листком відповідача за липень 2022 року. Враховуючи той факт, що стягненню підлягає середній заробіток, але не більше як за шість місяців, вважає, що з відповідача підлягає стягненню компенсація за несвоєчасно виплачену зарплату в сумі 34205,00 грн. Просить позов задовольнити.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити. Не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про поважні причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до положень ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст. 280 та відповідно до ч.1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах, заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 263ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 17.01.2017 року був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів в КП КМР «КАТП042802».

Наказом №92-з від 29.06.2022 року ОСОБА_1 було звільнено за скороченням штатів на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.7).

При звільненні з ОСОБА_1 не було проведено повний розрахунок та належні йому кошти не були виплачені.

Згідно розрахункового листка відповідача за липень 2022 року, станом на липень 2022 року заборгованість по заробітній платі складає 67080,95 грн. (а.с.8).

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що Конституцією України, як Основним Законом, закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у статті 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем в трудових відносинах до 30.06.2022 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав усі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Однак, в день звільнення позивача 30.06.2022 року, відповідач не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно практики, викладеної п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Середній заробіток за період затримки розрахунку розраховується відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а саме нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів.

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи 26 червня 2019 року справу №761/9584/15-ц, прийшла до правового висновку щодо зменшення суми відшкодування, визначеного позивачу відповідно до ст.117 КЗпП України. Зокрема, в постанові зазначено, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України, його положення застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також в своїй постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, відповідно ст. 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Як вбачається із положень ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі, що відповідатиме розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а саме 34205,00 грн., оскільки така сума відповідає вимогам розумності і справедливості. Зазначена сума не відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є орієнтовним розміром майнових втрат позивача в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позов задоволено повністю, тому необхідно стягнути з відповідача судовий збір на користь держави.

Керуючись ст.ст. 94, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доКомунального підприємстваКам`янськоїміської ради«КАТП042802»про стягненнянарахованої,але невиплаченої заробітноїплати,середнього заробіткута компенсації задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства Кам`янської міської ради «КАТП 042802» (код ЄДРПОУ 03341701) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 67080 гривень 95 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства Кам`янської міської ради «КАТП 042802» (код ЄДРПОУ 03341701) на користь ОСОБА_1 суму компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в сумі 34205 гривень 00 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства Кам`янської міської ради «КАТП 042802» (код ЄДРПОУ 03341701) на користь ОСОБА_1 допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, передбачену вимогами ст.44 КЗпП України в сумі 5809 гривень 50 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства Кам`янської міської ради «КАТП 042802» судовий збір на користь держави в сумі 1073 гривні 60 копійок.

Допустити негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Подобєд О.К.