Рішення

від 03.06.2024 по справі 189/721/24

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/721/24

2/189/311/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.06.2024 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Степанової О.С.

при секретарі Комеристій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна, Селянське (Фермерське) господарство «Фазан» про визнання іншого речового права (права довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г., Селянське (Фермерське) господарство «Фазан» про визнання іншого речового права (права довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку в порядку спадкування за законом. В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачів - ОСОБА_4 . Спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 складається із: частки в грошовому еквіваленті 1000,00 грн. складеного капіталу СФГ «Фазан»; права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850, яка була надана ОСОБА_4 для створення СФГ. На випадок смерті ОСОБА_4 заповіту не залишив. Відповідно до ч. 1 ст.1261 ЦК України позивачі являються спадкоємцями першої черги за законом як рідний син та донька спадкодавця - ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . При зверненні до приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з питання видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачам були видані свідоцтва про право на спадщину на частки в грошовому еквіваленті 1000,00 грн. складеного капіталу СФГ «Фазан» по частці кожному. Стосовно спадкування права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850 - позивачам було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що не надано документи, що встановлюють право власності на земельну ділянку. ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі ЗУ від 20.12.1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його спадкування. У зв`язку з чим, просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частку та за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/2 частку, в порядку спадкування за законом інше речове право (право довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850, яке належало ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею, виданого 22.06.1992 року серії ДН №0000164 Покровською районною радою народних депутатів на підставі рішення сесії Покровської районної ради 28.04.1992 року № 93-1/XXI, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за №5.

В судове засідання представник позивачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 адвокат Кубрак В.В. не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позов підтримує, просить його задовольнити.

Представник відповідача Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області Чичикало О.О., в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Рішення просить винести на розсуд суду.

Третя особа: приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Представник третьої особи СФГ «Фазан» - Мірошниченко Г.М., в судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позов визнає, не заперечує проти його задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту цивільних прав і інтересів є визнання права п.1 ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 27.01.1984 року, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками зазначені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 03.08.1974 року, ОСОБА_6 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками зазначені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с. 7).

Як вбачається з копії свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_3 від 14.09.1991 року, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали шлюб 14.09.1991 року, актовий запис №102. Після укладення шлюбу ОСОБА_6 змінила своє прізвище на « ОСОБА_8 » (а.с. 8).

Згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_4 від 06.07.2021 року, ОСОБА_4 , який доводиться батьком позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №941 (а.с. 5).

Крім того, судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 належало право на довічне успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 30.7 га в межах згідно з планом земельної ділянки, земельна ділянка площею 30,7 га, що підтверджується державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення 11 сесії районної Ради народних депутатів Покровського району Дніпропетровської області України від 28.04.1992 року №93-1/XXI, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №5 (а.с. 13-14, 26), витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1205556432017 від 04.12.2017, з якого вбачається, що була здійснена державна реєстрація земельної ділянки та присвоєно кадастровий номер 1224280500:01:001:6850 (а.с. 23-25).

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, вартість земельної ділянки для ведення фермерського господарства, загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850, яка належала ОСОБА_4 становить 6562853.60 грн. (а.с. 20-22).

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, СФГ «Фазан» зареєстроване 08.10.2022 року, керівник ОСОБА_5 , ідентифікаційний код юридичної особи: НОМЕР_5 (а.с. 15).

Протягом встановленого законом строку, позивачі звернулися до приватного нотаріуса Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко М.Г. з заявами про прийняття спадщини після смерті батька та отримали свідоцтва про право на спадщину за законом на частки в грошовому еквіваленті 1000,00 грн. складеного капіталу СФГ «Фазан» по частці кожному (а.с. 16,17,18,19).

Стосовно спадкування права довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850 - позивачам було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що ними не надано документи, що встановлюють право власності на земельну ділянку, а саме державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею (а.с. 27).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою яке виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, згідно із ЗК Української РСР 1990 року, оскільки у ЗК України 2001 року «право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою» не визначено.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст.15-1 ЗК України (у чинній редакції) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з п. «а» ч.3 ст.22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Так, ст.31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

В свою чергу ст.23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 отримав спірну земельну ділянку загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850 на праві довічного успадкованого володіння на підставі рішення сесії Покровської районної ради 28.04.1992 року №93-1/XXI, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №5, згідно Земельного Кодексу УРСР від 18 грудня 1990 року (в редакції від 15 березня 1991 року) та на підставі Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», яким і було визначено порядок його успадкування.

Закон України від 19 червня 2003 року «Про фермерське господарство» також не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний ЗК України.

Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України(у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За ч.1 ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч.2 ст.407 ЦК України, та ч.2 ст.102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

В силу ст.1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2019 року зазначила, що за змістом ст. ст.6,50 ЗК України 18 грудня 1990 року №561-XII (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковане володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства).

Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковане володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України№2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковане володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до п.8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковане або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковане володіння.

ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст.6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Більш того, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч.2 ст.14, ч.2 ст.41 Конституції України.

У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Тому Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення:

- п.6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- п. 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N563-ХIIз наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Таким чином, враховуючи викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадкованого володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені ст. 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадкованого володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено ст.41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії»). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії»).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції»; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України»). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства»).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковане володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадкованого володіння.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), який конкретизовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).

Разом з цим, у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) зазначено, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК України від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього Кодексу у тій самій редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство.

Викладена правова позиція вкотре зазначена у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 697/2010/21, провадження № 61-828св23.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі№ 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а)добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б)вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1цього Кодексу; г)використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ)використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д)систематична несплата земельного податку або орендної плати; е)набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є)використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж)передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії; з)припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами(у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Таким чином, з комплексного аналізу наведених положень земельного законодавства вбачається, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

На підставі вищевикладеного, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивачів в заявлених ними межах та про існування правових підстав для їх задоволення.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.12,13,81,89,259,263-265ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: приватний нотаріус Синельниківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Головко Марина Григорівна, Селянське (Фермерське) господарство «Фазан» про визнання іншого речового права (права довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/2 частку та за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/2 частку, в порядку спадкування за законом інше речове право (право довічного успадковуваного володіння землею) на земельну ділянку для ведення фермерського господарства загальною площею 30,7000 га, кадастровий номер 1224280500:01:001:6850, яке належало ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі Державного акту на право довічного успадкованого володіння землею, виданого 22.06.1992 року серії ДН №0000164 Покровською районною радою народних депутатів на підставі рішення сесії Покровської районної ради 28.04.1992 року № 93-1/XXI, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за №5.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 06.06.2024 року.

Суддя: О.С. Степанова

03.06.2024