Постанова

від 05.06.2024 по справі 185/412/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5699/24 Справа № 185/412/24 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.

суддів - Космачевської Т.В., Халаджи О.В.

за участю секретаря - Ніколиної А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товаристваДТЕК Павлоградвугілля на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Повалій О.В. звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодженням здоров`я, мотивуючи його тим, що він протягом тривалого часу перебував у трудових відносинах з відповідачем, в умовах впливу шкідливих факторів. За час роботи на підприємстві отримав професійні захворювання.

Зазначав, що згідно з довідкою МСЕК від 08 квітня 2021 року йому первинно безстроково встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності.

Посилаючись на те, що він більше 17 років працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому первинно безстроково, встановлено 65 відсотків втрати професійної працездатності за профзахворювання, з визначенням з 24.03.2021 року третьої групи інвалідності. Просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я у сумі 245 000 грн, оскільки саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров`я.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, стягнувши на його користь моральну шкоду у розмірі 245 000 грн. без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що йому було встановлено ступінь втрати працездатності 65 %, ІІІ групу інвалідності безстроково, довготривалу роботу на підприємстві відповідача, наявну вину відповідача у професійному захворюванні та вимушені зміни в його житті у зв`язку із ушкодженням здоров`я. Наполягає на тому, що моральна шкода стягується без податків та інших обов`язкових платежів.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 65 000 грн., розмір судового збору до 650 грн., та розстрочити виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця.

Апеляційна скарга мотивована тим, що склад правопорушення у діях відповідача відсутній, жодних доказів аварій на підприємстві які б призвели до ушкодження здоров`я позивача матеріали справи не містять. Звертали увагу на ряд рішень, якими стягнуто значні менші суми за аналогічних обставин.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом та це підтверджується матеріалами справи, що Згідно із записами у трудовій книжці та акту за формою П-4 ОСОБА_1 має трудовий стаж в умовах впливу шкідливих факторів, працюючи у структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», 17 років 05 місяців.

02 червня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений відповідачем з посади гірника з ремонту гірничих виробок прохідника ВСП «Шахтоуправління Дніпровське» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію (ст. 38 КЗпП України).

01 березня 2021 року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Бондаренко О.В. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (за формою П-4) у ОСОБА_1 з якого вбачається, що комісія 01 березня 2021 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня, код J44, J43.8; 2) радикулопатія шийна С6-С7 та поперекова-крижова L5-S1, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим, м`язово-тонічним та периферичним нейросудинним синдромами, з вазомоторно-трофічними порушеннями на кистях, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопатковим періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з періартрозами колінних (ПФ другого ступеня) та ліктьових (ПФ другого ступеня) суглобів, код М54.1, М17-М19; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху), код Н 90.3.

Згідно довідок Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААВ, № 129881; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 064488 від 08.04.2021 ОСОБА_1 , первинно безстроково з 24.03.2021, встановлено третю групу інвалідності, а також 65 % відсотків втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП; 15% - ХОЗЛ, 5% - туговухість. Рекомендовано медикаментозне та санаторне лікування.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок тривалої дії шкідливих факторів на робочому місці позивач втратив професійну працездатність, що порушило його звичне життя, змусило лікуватися, пристосовуватися до життя з обмеженими можливостями. Ушкодженням здоров`я позивачу заподіяні фізичні та моральні страждання, оскільки він відчуває фізичний біль та душевні страждання, позбавлений можливості реалізації своїх здібностей, змушений приймати лікарські препарати, постійно відчуває наслідки минулої роботи в неналежних умовах, що свідчить про заподіяння позивачу моральної шкодии та дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення моральної шкоди в розмірі 130 000 грн. з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першої статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

З аналізу змісту ст.1167 ЦК України вбачається, що підставами відповідальності за завдану моральну шкоду є наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина останнього.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У відповідності до статті 4 Закону України Про охорону праці державна політика в області охорони праці, базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

При вирішенні дійсного спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди внаслідок професійного захворювання підлягають доказуванню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, чинне законодавство встановлює, що наявність зв`язку між погіршенням стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу підтверджується висновком лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі №212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Суд першої інстанції, на підставі медичних документів, правильно визначив, що позивачу була заподіяна моральна шкода,через ушкодження здоров`я у зв`язку з отриманням професійних захворювань, його страждання носять постійний характер, а його здоров`я зазнало незворотні зміни, він втратив працездатність, та вимушений постійно проходити медичні обстеження, лікувальні процедури, що вносить істотні вимушені зміни у сталі життєві стосунки, внаслідок чого він переносить моральні страждання.

Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України в пункті 13 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 з подальшими змінами та доповненнями.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

При визначені розміру компенсації ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої ушкодженням його здоров`я, в результаті отриманих хронічних захворювань, пов`язаних зі шкідливими умовами праці, судом врахована ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретні обставини по справі, і наслідки, що наступили.

При вирішенні питання про розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу, суд в повній мірі врахував роз`яснення п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд врахував характер отриманих професійних захворювань, тривалий стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Так, суд встановив, що внаслідок отриманих професійних захворювань, позивач відчуває моральні страждання, внаслідок чого вимушений постійно лікуватися та переносить фізичні та моральні страждання, та доводи апеляційної скарги відповідача в частині наявності підстав для зменшення суми відшкодування моральної шкоди до 65 000 грн. відхиляються.

Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.

Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про наявність підстав для збільшення суми відшкодування моральної шкоди до 245 000 грн відхиляються.

Колегія суддів звертає увагу на те, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, §62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23 травня 2020 року).

До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).

Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Оскільки станом на 01 січня 2024 року розмір мінімальної заробітної плати становить 7300 грн., а сума стягнутої судом моральної шкоди в розмірі 130 000 грн. буде перевищувати чотирикратний розмір мінімальної заробітної плати (7300 х 4 = 28 400 грн.), суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розмір моральної шкоди підлягає стягненню з відрахуванням податків та інших обов`язкових платежів.

Прохальна частина апеляційної скарги ПАТ ДТЕК Павлоградвугілля про розстрочення виконання судового рішення на чотири місяці рівними частинами з граничною щомісячною виплатою в останній робочий день місяця, не може бути прийнята до уваги виходячи з наступного.

Колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що чинне законодавство визначає, що питання про відстрочку або розстрочку виконання може вирішуватися судом у порядку ст. 267 ЦПК України (судом, який ухвалив рішення) або після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, враховуючи що колегія суддів розглядає справу не як суд першої інстанції, то вона позбавлена можливості розглядати питання про розстрочення виконання судового рішення.

Інші доводи апеляційних скарг не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Приватного акціонерного товариства ДТЕК Павлоградвугілля - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: