Рішення

від 06.06.2024 по справі 612/883/23

БЛИЗНЮКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

612/883/23

2/612/20/24

РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2024 року смт. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді - Масло С.П.,

за участю секретаря судового засідання Чміль Т.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув смтБлизнюки цивільнусправу за позовною заявою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Близнюківського районного суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якій просить: витребувати у ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021 року у справі № 757/15438/21-к Головному управлінню стало відомо про наявність порушеного права держави у зв`язку з подвійною приватизацією громадянами земельних ділянок та порушення норм статей 116, 121 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ).

25 лютого 2019 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява (клопотання) ОСОБА_5 від 21.02.2019, у якій викладено прохання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 для оформлення права власності для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0000 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та передати їй зазначену земельну ділянку у власність.

При цьому, заявником вказано, що право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, ним не використано.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 21.02.2019 прийнято наказ від 04.03.2019 № 1453-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 площею 2,0000 га, яка розташована на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 за ОСОБА_5 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Юдіною Маргаритою Григорівною 13.03.2019, номер відомостей про речове право: 30706695, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1786647163206.

При цьому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у подальшому, земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 було відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер: 772, виданого 06.04.2019 на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 06.04.2019, номер відомостей про речове право: 31055011.

Пізніше, 05.05.2023 ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ) передала земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 за договором дарування ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ), договір дарування, серія та номер 519, виданий 05.05.2023. Номер запису про інше речове право: 50172434.

На сьогоднішній день було встановлено, що ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.11.2016 № 12667-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6323381200:12:000:0097 площею 2.0000 га. яка розташована за межами населених пунктів на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6323381200:12:000:0097 зареєстровано за громадянкою ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Неженською Галиною Валентинівною 09.12.2016, номер відомостей про речове право: 18005125, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1116381563233.

У подальшому земельну ділянку з кадастровим номером 6323381200:12:000:0097 було відчужено за договором купівлі-продажу, серія та номер: 2-420, виданого 24.03.2017 на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_4 ), на підставі чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності від 24.03.2017, номер відомостей про речове право: 19622174.

Пізніше, 10.05.2019, об`єкт нерухомого майна закрито, а речове право погашено, у зв`язку з об`єднанням земельних ділянок, про що 13.05.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснено запис державним реєстратором Комунального підприємства «Чугуївське міське бюро технічної інвентаризації» Кучеренко Ольгою Василівною.

Таким чином, ОСОБА_5 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що становить порушення статей 116 та 121 Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене та з метою відновлення порушеного права держави на земельні ділянки Головне управління вважає, що земельна ділянка з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 має бути повернута із незаконного чужого володіння у власність держави.

Представником відповідача ОСОБА_2 було направлено до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначила наступне. Як вбачається із матеріалів справи, підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим №6320683500:01:000:0159, став Наказ Головного управління Держгеокадасту у Харківській області від 04.03.2019 за № 1453-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_5 спірної земельної ділянки. Право власності на зазначену земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 13.03.2019. Із позовною заявою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння Позивач звернувся до суду 21.11.2023.

В позовній заяві Головним управлінням Держгеокадастру зазначено, що строки позовної давності ними не порушено, оскільки про порушення інтересів держави їм стало відомо з ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.03.2021, винесеній у справі № 757/15438/21-к, і саме з цієї дати, на думку позивача, має відліковуватися строк на звернення до суду. Із таким твердженням Позивача категорично не погоджується та просить суд застосувати позовну давність.

Також, вважає, що в даному випадку, втручання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у мирне володіння Відповідачем своїм майном, який безсумнівно є добросовісним набувачем, враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим №6320683500:01:000:0159 вибула із власності держави на підставі Наказу самого Позивача, внаслідок неналежного виконання обов`язків, що покладені на нього, є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Позивачем до суду було направлено відповідь на відзив, в якому зазначили, що не погоджуються із доводами, міркуваннями та аргументами відповідача та вважають їх хибними, оскільки ГУ Держгеокадстр у Харківській області довідалось про порушення, допущенні при передачі земельної ділянки ОСОБА_5 25.03.2021 та не мало можливості довідатись про порушення раніше, позов подано у межах загальної позовної давності, встановленої тривалістю у три роки.

Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач зазначає, що в даній ситуації діяння вчинене ОСОБА_5 порушило інтереси держави та власність Українського народу в цілому, що превалює над інтересами окремої фізичної особи.

Також, представником відповідача ОСОБА_2 було подано до суду заперечення, в якому зазначено, що ГУ Держгеокадастру наполягає на тому, що вони не знали та не могли знати про подвійне використання ОСОБА_5 права на безоплатне отримання у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Вказане твердження обґрунтовано має бути поставлене від сумнів, оскільки і в першому, і в другому випадку, ОСОБА_5 отримувала земельні ділянки на підставі Наказів Позивача:

Так, 14.11.2016 Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за № 12667-СГ було надано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку з кадастровим №6323381200:12:000:0097, надалі ГУ Держгеокадастру у Харківській області 04.03.2019 приймає наказ №1453-СГ, яким затверджує проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим №6320683500:01:000:0159.

Тобто ГУ Держгеокадастр у Харківській області намагається переконати суд, що йому не відомо про рішення, накази та розпорядження, що ним приймаються.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ГУ Держгеокадастр не лише міг довідатися про повторне отримання ОСОБА_5 земельної ділянки для ОСГ, а був зобов`язаний це зробити, однак не зробив, і внаслідок неналежного виконання Позивачем покладених на нього обов`язків виникла дана ситуація, потерпілим від якої наразі є Відповідач.

Щодо права ГУ Держгеокадастру на витребування землі.

Згідно ст. 388 ЦК України, право на витребування майна від добросовісного набувача належить лише власнику.

Так, Указом Президента України за № №449/2020 «Про деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин», зобов`язано Кабінет Міністрів України активізувати діяльність із передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в комунальну власність (пункт 1). 16.11.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1113 «Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин» (в редакції 16.11.2020), якою Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру зобов`язано забезпечити передачу з 17 листопада 2020 р. земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України (підпункт 2 пункту 1). 17.11.2020 Держгеокадастром прийнято Наказ № 485 «Деякі питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності до комунальної власності», яким зобов`язано керівників головних управлінь Держгеокадастру в областях передати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України з 17 листопада 2020 року (пункт 1). 27.05.2021 набув чинності пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (крім земель певного переліку земель, до якого земельна ділянка з кадастровим №6320683500:01:000:0159 не відноситься). Таким чином, земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що були розташовані поза межами населених пунктів на підставі вищезазначених нормативно-правових актів були передані із державної власності у комунальну власність, і наразі, власником таких земельних ділянок є Близнюківська об`єднана територіальна громада, а тому позовна вимога про витребування спірної земельної ділянки із власності ОСОБА_3 у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області є такою, що не може бути задоволена.

Крім того, представник відповідача зазачила, що заявлені ГУ Держгеокадастру у Харківській області позовні вимоги є неефективним способом захисту, а тому і з цих підстав також позов не підлягає задоволенню.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві та письмових запереченнях.

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомленні належним чином, причини неявки до суду не повідомили. Письмові пояснення не наддали.

Вислухавши представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного.

Судом встановлено,що за заявою ОСОБА_5 від 29.08.2016 наказом Головного управління Держгеокадстру у Харківській області №9648-СГ від 19.09.2016 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано гр. ОСОБА_5 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтвердужється відповідним наказом та заявою ОСОБА_5

14.11.2016 за заявою ОСОБА_5 від 07.11.2016 наказом Головного управління Держгеокадстру у Харківській області №12667-СГ від 14.11.2016 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населених пунктів на території Кобзівської сільської ради Красноградського району Харківської області та передано гр. ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6323381200:12:000:0097), що підтвердужється відповідним наказом, заявою ОСОБА_5 , Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6303348032016 від 04.11.2016.

Також, 25.09.2018 за заявою ОСОБА_5 від 11.09.2018 наказом Головного управління Держгеокадстру у Харківській області №6855-СГ від 25.09.2018 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано гр. ОСОБА_5 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що підтвердужється відповідним наказом та заявою ОСОБА_5

04.03.2019 за заявою ОСОБА_5 від 21.02.2019 наказом Головного управління Держгеокадстру у Харківській області №1453-СГ від 04.03.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населених пунктів на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області та передано гр. ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0159), що підтвердужється відповідним наказом, заявою ОСОБА_5 , Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6307039562019 від 22.01.2019.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №350891494 від 18.10.2023 вбачається, що по земельній ділянці з кадастровим номером 6323381200:12:000:0097 зареєстровано 24.03.2017 право власності за ОСОБА_6 на підставі Договору купівлі - продажу №2-420 від 24.03.2017.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №350891342 від 18.10.2023 вбачається, що по земельній ділянці з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 зареєстровано 06.04.2019 право власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі продажу №772 від 06.04.2019, зареєстровано 05.05.2023 право власності за ОСОБА_3 на підставі Договору дарування №519 від 05.05.2023.

Відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 25.03.2021 №757/15438/21-к, надано дозвіл слідчим групи слідчих на проведення обшуку у нежитловому приміщенні за місцем розташування ГУ Держгеокадастру у Харківській області з метою виявлення та фіксації обставин вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення доказів.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою, шостою, сьомою, дев`ятою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проєкту приватизації земель.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 121 цього Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Розмір земельних ділянок, що передаються безоплатно громадянину у власність для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю).

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Звертаючись до суду з цим позовом, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просив витребувати у ОСОБА_3 на користь держави земельну ділянку з кадастровимномером 6320683500:01:000:0159 для ведення особистого селянського господарства, що була передана у власність ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1453-СГ від 04 березня 2019 року, посилаючись на те, що ОСОБА_5 набула її у власність незаконно, повторно використавши своє право на безоплатне отримання земельної ділянки у власність для даного виду використання.

Згідно зі статтею 80 ЗК України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Такими органами є, зокрема, територіальні органи Держгеокадастру.

Прийнятий Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області наказ № 1453-СГ від 04 березня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_5 отримала у власність спірну земельну ділянку, не може оцінюватися як реалізація волі власника цієї земельної ділянки - держави на вибуття із її володіння. Воля держави як власника земель може виражатися виключно в таких діях органів державної влади, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної, комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес. Незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересові не відповідає.

Із змісту висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 вбачається, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений незаконно. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження№ 14-208цс18).

У цій справі, ОСОБА_5 набула право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6320683500:01:000:0159) із земель державної власності незаконно, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1453-СГ від 04 березня 2019 року, який прийнятий із порушенням вимог статей 116, 121 ЗК України.

При цьому, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 06 ківтня 2019 року відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_4 , яка вподальшому передалу дану земельну ділянку за договором дарування від 05.05.2023 ОСОБА_3 , якому вказана земельна ділянка на даний час належить на праві власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника держави поза її волею, оскільки наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, а ОСОБА_5 , не маючи на це права, здійснила відчуження спірної земельної ділянки ОСОБА_4 , яка відчужила її за договором дарування ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про те, що відновлення права держави на земельну ділянку необхідно здійснювати шляхом її витребування від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_3 .

При цьому суд враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Як вбачається з усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту зазначеної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Потрібний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, потрібно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади чи місцевого самоврядування.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель сільськогосподарського призначення.

У даній справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не встановлено невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Враховуючи приписи частин третьої та четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_3 не позбавлений можливості пред`явити до попереднього набувача спірної земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Також суд враховує, що у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до первісного незаконного набувача, в якого придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про те, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_3 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. Позовні вимоги про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є обґрунтованими, перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України не встановлено, оскільки втручання держави у її право власності є виправданим, враховуючи порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок. Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі. Водночас ОСОБА_3 не позбавлений права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків або витрат.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 684/933/18 (провадження № 61-6294св20), від 28 червня 2023 року у справі № 148/621/22 (провадження № 61-2447св23), від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21), від 28 грудня 2022 року у справі № 472/156/21 (провадження № 61-7658св22), від 03 серпня 2022 року у справі № 130/1017/20 (провадження № 61-3406св21).

Разом з тим, доводи Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо введення в оману посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Харківській області при поданні заяви ОСОБА_5 із вказанням недостовірної інформації, що нею не було використано право на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства суд не бере до уваги, оскільки згідно Положення «Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру», затвердженогонаказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016року № 333, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, Головне управління відповідно до покладених на нього завдань: здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель (пункт 7); здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку (пункт 8); здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації (пункт 11); веде поземельнікниги тавидає витягиіз Державногоземельного кадаструпро земельніділянки (пункт12);розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (пункт 13); здійснює державний нагляд у сфері землеустрою (пункт 24); здійснює державний нагляд (контроль) в агропромисловому комплексі (пункт 30): у частинідотримання земельногозаконодавства,використання таохорони земельусіх категорійта формвласності,в томучислі за:веденнямдержавного облікуі реєстраціїземель,достовірністю інформаціїпро наявністьта використанняземель;дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Тобто, саме на Головне Управління Держгеокадастру у Харківській області, як державний орган, покладено обов`язок щодо здійснення державного нагляду за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, що спростовує посилання позивача про відсутність у нього такого обов`язку.

Аналіз нормправа таобставин справинадає підставистверджувати,що маємісце порушеннянорм чинногоземельного законодавства,яке полягаєу наданніпосадовими особамиГоловного Управління Держгеокадастру у Харківській області дозволу ОСОБА_5 на повторну реалізацію права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Тому тільки саме на тій підставі позов про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 є обґрунтованим.

Суд зазначає, що повторна реалізація права на безоплатну приватизацію земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства чинним законодавством не передбачена і земельна ділянка підлягає витребуванню навіть у добросовісного набувача. При цьому порушено право держави.

Таким чином позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в редакції визначеній судом з урахуванням того, що предметом позову є витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, тобто позивачем заявлено віндікаційний позов.

З приводу часткового задоволення позову та доводів представника відповідача щодо обрання позивачем неефективного способу захисту, суд враховує правовй висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 по справі № 633/408/18.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина першастатті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятоїстатті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Саме тому, виходячи з мети позову, який заявило ГУ Держгеокадастру у Харківській області, і його обґрунтування, заявлені в позові вимоги слід розуміти як вимогу про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_3 на користь власника.

Щодо клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252, 255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), на яку послалася заявник в касаційній скарзі.

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особиносія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наведене вище узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), в яких також вказано, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність.

Звертаючись до суду з даним позовом у листопаді 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області посилався на те, що дізнався про порушення інтересів держави на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25 березня 2021 року у справі № 757/15438/21-к.

При цьому наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 1453-СГ про затвердження документації із землеустрою та передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 видано 21 лютого 2019 року.

Таким чином, позивач Головне управління Держгеокадастру у Харківській області при здійсненні своїх повноважень повинен був довідатися про порушення вимог земельного законодавства з дати видачі зазначеного наказу, тобто з 21 лютого 2019 року, отже перебіг строку загальної позовної давності розпочався 22.02.2019 і повинен був сплисти 22.02.2022, із позовом Управління звернувся до суду у 17 листопада 2023 року(відмітка на поштовому конверті).

Проте суд заначає, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені стст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 12.03.2020 на всій території України введено карантин, який неодноразово продовжувався відповідиними постановами КМУ, кінцева дата карантину 30.06.2023.

Крім того, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено, який діє і на теперішній час.

17.03.2022 р. набрав чинності Закон від 15.03.2022 №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 - «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі Законом України від08.11.2023№3450-IX « Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30.01.2024, п. 19розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в наступній редакції: " У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року№ 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Отже, починаючи з 12.03.2020 перебіг загального строку позовної давності продовжився до 30.01.2024, а з 30.01.2024 зупинився до закінчення дії воєнного стану в Україні.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк позовної давності в три роки.

Доводи представника відповідача в тій частині, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є неналежним позивачем, суд відхиляє як необгрунтовані, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки. Внесення змін до договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту із зазначенням нового органу, що здійснює розпорядження такою земельною ділянкою, не вимагається і здійснюється лише за згодою сторін договору.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 Земельного кодексу України).

Згідно з підпунктами «е», «ж», «є» частини першої статті 15-1 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відноситься: організація та здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у порядку, встановленому законом; здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (пункт в) статті 80 ЗК України).

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля визначено Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (тут і далі у редакції, чинній на момент подання позовної заяви).

У статті 1 «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначено, що охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України (стаття 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державний контроль за використанням та охороною земель також здійснюють виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах повноважень, визначених законом, у разі прийняття відповідною радою рішення про здійснення такого контролю.

Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів

Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) - це центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

У підпункті 25-1 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою.

Підпунктом 25-5 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру передбачено, що Держгеокадастр вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

У пункті 1, 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23 грудня 2021 року № 603 (чинного на момент звернення із відповідним позовом) зазначено, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Відповідно до підпункту 17 пункту 4 вказаного Положення Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження №12-11гс21) та у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 948/73/23 (провадження № 61-17171св23).

Подібний правовий висновок викладено у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21), в якій йдеться про право Головного управління Держгеокадастру на пред`явлення позову.

Законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду. Земельна ділянка, яка вибула з власності держави поза встановленою законодавством процедурою та є предметом розгляду у цій справі підлягає поверненню у власність держави для відновлення порушеного права.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є належним позивачем по даній справі.

Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України (пропорційно до задоволеної частини позовних вимог).

Керуючись ст.ст.2,19,76-81,89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння задовольнити частково.

Витребувати земельну ділянку з кадастровим номером 6320683500:01:000:0159 з незаконного володіння ОСОБА_3 у власність держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Головного управління Держгеокадастру у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення або в порядку ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 06.06.2024.

Позивач: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, код ЄДРПОУ 39792822, місце знаходження: 61165, вул. Космічна, 21, поверх 8-9, м. Харків;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;

Третя особа: 1) ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 ;

2) ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя С.П. Масло