Рішення

від 06.06.2024 по справі 453/1862/21

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/1862/21

№ провадження 2/453/26/24

Р ІШ ЕН НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И /заочне/

06 червня 2024 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Брони А.Л.

секретаря судового засідання Бендеш А.І.,

без учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе Львівської області в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом виконувача обов`язків керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області І. Нагребного в інтересах держави до Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у комунальну власність,-

в с т а н о в и в :

30.12.2021 року позивач - виконувач обов`язків керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_3 в інтересах держави звернувся досуду зпозовною заявоюдо Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій просить:

- визнати недійсним рішення 14 сесії 2 скликання Верхньосиньовидненської селищної ради від 14.09.1995 року № 45 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі безкоштовно ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельну ділянку площею 1,0753 га, яка розташована в АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,0793 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010, яка розташована в АДРЕСА_1 , укладений 02.11.2018 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблений запис № 43845381;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку площею 1.0753 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010, запис про право власності на яку внесено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.11.2018 року за № 43845381 та припинити речове право право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на земельну ділянку площею 1,0753 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010, запис про право власності на яку внесено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.11.2018 року за № 43845381;

- зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернути на користь Сколівської територіальної громади земельну ділянку площею 1,0753 га (кадастровий номер 4624555300:01:003:0010), розташовану в АДРЕСА_1 ;

- судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд позовної заяви в розмірі 9080 грн. стягнути зі Сколівської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Львівської обласної прокуратури.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 04.02.2022 року було прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі з визначенням підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 24.05.2022 року було призначено у даній цивільній справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження по справі на час проведення експертизи було зупинено.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 07.09.2022 року провадження у справі було поновлено з визначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 29.06.2023 року справу, згідно ухвали суду від 24.05.2022 року, булоповторно направлено до Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (79024, м. Львів, вул. Липинського, 54), для проведення земельно-технічноїекспертизи тазупинено провадження на час проведення експертизи.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 05.10.2023 року провадження у справі було поновлено з визначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 28.03.2024 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позовна заява обгрунтована тим, що в ході здійснення слідчим відділенням відділення поліції № 3 Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області досудового розслідування кримінального провадження № 12021141300000096 від 07.07.2021 року було встановлено, що ОСОБА_5 , працюючи на посаді начальника Сколівського районного відділу земельних ресурсів, будучи службовою особою органу державної влади, розглянувши технічні звіти про виконані роботи по підготовці та видачі Державних актів на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 1,0753 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 на території Верхньосиньовидненської селищної ради, свідомо знаючи, що дана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги струмка Середнього - лівої притоки річки «Стрий» (басейн Дністра), видав висновок, в якому умисно не зазначив, що дана земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги струмка Середнього - лівої притоки річки «Стрий» (басейн Дністра), що призвело до незаконної передачі у власність ОСОБА_4 вказаної вище земельної ділянки. Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021141300000096 від 07.07.2021 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України з додатками 28.07.2021 року було скеровано для розгляду у Сколівський районний суд Львівської області.

26.07.2021 року в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12021141300000096 від 07.07.2021 року було проведено огляд місця події за участю спеціаліста землевпорядника ФОП ОСОБА_6 (кваліфікаційний сертифікат інженера землевпорядника № 014576 від 05.10.2020 року), в ході якого складено акти винесення в натурі меж земельної ділянки. В ході огляду було встановлено, що земельна ділянка площею 1,0793 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010 знаходиться в межах прибережної захисної смуги струмка Середнього - лівої притоки річки «Стрий» на відстані 9 метрів.

Вказане також підтверджується роздруківкою з Публічної кадастрової карти України, яка є загальнодоступною та інформація з якої відповідно до ст.82ЦПК України не потребує додаткового доведення.

Рішенням Верхньосиньовидненської селищної ради № 45 від 14.09.1995 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» було передано ОСОБА_4 безоплатно увласність земельнуділянку площею1.0753 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення, 26.09.2006 року ОСОБА_4 було видано державний акт серії ЯГ № 510131 на право власності на земельну ділянку площею 1,0793 га, кадастровий номер 4624555300:01:003:0010. Акт було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010646001117.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, а спірну ділянку успадкувала її донька ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.09.2018 року.

02.11.2018 року ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі продажу земельної ділянки та про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 43845381.

Позивач зазначає, що спірна земельна ділянка була сформована за рахунок земель водного фонду та була передана у приватну власність всупереч вимогам земельного та водного законодавства, оскільки відноситься до земель водного фонду.

З огляду на даний факт позивач вважає, що земельна ділянка має бути повернута у комунальну власність Сколівської територіальної громади.

06.06.2024 на адресу суду надійшло клопотання прокурора ОСОБА_7 в якому просить проводити розгляд справи без її участі, в зв`язку із зайнятістю в іншому судовому процесі. Крім цього просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - Сколівська міська рада Стрийського району Львівської області явку свого представника в судове засідання не забезпечила, будучи належним чином повідомлена про дату та час проведення такого.

Відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомлені про дату та час проведення судового засідання, в таке не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

У зв`язку з викладеним судом ухвалено рішення про заочний розгляд на підставі наявних у справі доказів.

На підставі ч.3 ст. 211, ч.2 ст. 247 ЦПК України справа слухається у відсутність сторін без фіксування судового процесу технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що Стрийською окружною прокуратурою в ході досудового розслідування кримінального провадження № 12021141300000096 від 07 липня 2021 рокута проведення моніторингу даних публічної кадастрової карти України, яка є відображенням даних Державного земельного кадастру, було виявлено порушення вимог земельного законодавства під час виділення земельної ділянки площею 1,0753 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010, цільове призначення - ведення особистогоселянського господарства,розташовану на території Сколівської територіальної громади Львівської області, а саме по АДРЕСА_1 .

Зазначену земельну ділянку було передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_4 згідно рішення Верхньосиньовидненської селищної ради Сколівського району Львівської області від 14 вересня 1995 року № 45.

На підставі зазначеного рішення 26.09.2006 року ОСОБА_4 було видано державний акт серія ЯГ № 510131 на право власності на земельну ділянку площею 1,0793 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010. Даний Акт було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010646001117.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, а спірну ділянку успадкувала її донька ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.09.2018 року.

02.11.2018 року ОСОБА_1 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі продажу земельної ділянки та про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблено запис № 43845381.

26.07.2021 року в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12021141300000096 від 07.07.2021 року було проведено огляд місця події за участю спеціалістаземлевпорядника ФОП ОСОБА_6 (кваліфікаційний сертифікат інженера землевпорядника № 014576 від 05.10.2020 року), в результаті якого було складено акти винесення в натурі меж земельної ділянки. Внаслідок огляду було встановлено, що земельна ділянка площею 1,0793 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010 знаходиться в межах прибережної захисної смуги струмка Середнього - лівої притоки річки «Стрий» на відстані 9 метрів.

За змістом ч. 3 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

За змістом рішення Конституційного суду України у справі за №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року, прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. При цьому, інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності. Відтак, видача органом виконавчої влади спірного наказу про передачу земель державної власності у приватну власність позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус.

Предметом оскарження є рішення 14 сесії 2 скликання Верхньосиньовидненської селищноїради від 14.09.1995 року № 45 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі безкоштовно ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,0753 га, розташованої в АДРЕСА_1 , оскільки таким рішенням було порушено інтереси держави в особі Сколівської міської ради Львівської області, як власника та розпорядника земель водного фонду. Однак Сколівська міська рада Львівської області не здійснює заходів щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, спрямованих на повернення незаконно переданої земельної ділянки з земель водного фонду.

Вказане підтверджується листом секретаря Сколівської міської ради Львівської області С. Фединишин № 1046/02-07 від 22.10.2021 року, відповідно до якого заходи щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010 площею 1, 0753 га, розташованої у АДРЕСА_1 не вживалися у зв`язку з відкриттям кримінального провадження, в якому Сколівська міська рада виступає як потерпіла сторона.

Зважаючи на викладене суд вважає обгрунтованим представництво інтересів держави органами прокуратури.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 19 Конституції України та ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Право власності вважається набутим правовмірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконності набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ч.2 ЦК України).

На день винесення оскаржуваного рішення ради діявЗемельний кодексУкраїни 1990 рокув редакції Закону України № 2196-12 від 13.03.1992 року з наступнимизмінами і доповненнями.

Статтею 2 ЗК України 1990 рокубуло передбачено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на певні категорії. Однією із категорій єземлі водного фонду.

Згідно з ст.4Земельного кодексуУкраїни (1990року,що діявна часприйняття рішення Верхньосиньовидненської селищної ради) у державнійвласності перебуваютьвсі земліУкраїни,за виняткомземель,переданих уколективну іприватну власність. Не можуть передаватися в колективну і приватну власність: землі водного фонду, за винятком невеликих (до 3 гектарів) ділянок водойм і боліт, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.

Згідно з ст. 78 Земельного кодексу України 1990 року, до земель водного фонду належать землі, зайняті ріками, озерами, водоймами, болотами, гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені по берегах водойм під смуги відведення.

Статтею 4 Водного кодексу України(в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Частиною 1ст. 85 Водного кодексу України(в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно з ч. ч. 2, 3ст. 85 Водного кодексу України(в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. У тимчасове користування за погодження з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Відповідно до ч.1ст. 79 Земельного кодексу України(чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України(чинного на момент прийняття оскаржуваного рішення) сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Статтею 88Водного кодексуУкраїни (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів, для середніх річок 50 метрів.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КабінетуМіністрів Українивід 08.05.1996№ 486 передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з відповідними органами, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади.

Таким чином, виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 486, відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

При цьому відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги.

При наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 01.07.2015 року у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 року у справі № 162цс-15 та від 22.04.2015 року у справі № 6-52 цс-15.

Отже, за змістом наведених правових норм (у редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин), прибережні захисні смуги вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Проаналізувавши вищенаведене суд дійшов висновку, що під час прийняття Верхньосиньовидненською селищною радою Сколівського району Львівської області оспорюваного рішення 14 сесії 2 скликання від 14.09.1995 року № 45 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі безкоштовно ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,0753 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , було порушено норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного рішення, і, як наслідок, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 02.11.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Сколівського районного нотаріального округу Батлюк Ю.П. за реєстровим № 696.

Відтак, з огляду на неправомірність передачі органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 , відповідачі не могли законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного. Крім цього, такі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що земельна ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц.

Також суд зазначає, що на підставі клопотання сторони відповідача, ухвалою суду було призначено земельно-технічну експертизу, однак провести таку судовими експертами не видалось можливим через відсутність затребуваних документів.

Попри те, відсутність висновку експерта у даній справі не позбавляє суд можливості встановити дані обставини самостійно на підставі наявних в матеріалах справи доказів та не спростовує висновок суду щодо порушення норм земельного та водного законодавства під час винесення органом місцевого самоврядування оспорюваного рішення про передачу спірної земельної ділянку у приватну власність ОСОБА_4 ..

Так, відповідно дост. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогамЗемельного кодексу України(перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених уст. 59 цього Кодексу(висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного таВодного кодексів Українислід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Вирішуючи даний спір суд також враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, в якому зазначено, що суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалася не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.

Отже саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на пасивність усіх інших органів державної влади та місцевого самоврядування, які б мали вчасно виявити та відреагувати на незаконність передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх підстав та повноважень для звернення до суду з цим позовом.

Оскільки прокурор свій процесуальний обов`язок доказування виконав, а саме надав суду належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного законодавства, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи позов в частині скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та повернення такої у комунальну власність, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України№ 1952-IV«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 26 Закон України№ 1952-IV, зарезультатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбаченихпунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченомупунктом 1частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Тобто Закон України№ 1952-IVне передбачає такого способу захисту порушеного речового права, як скасування запису про речове право в Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, а навпаки, визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

З цього суд приходить до висновку, що заявляючи вимогу про скасування запису № 43845381 від 02.11.2018 у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно, позивач обрав неефективний спосіб захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права. Такий висновок суду відповідає правовій позиції КЦС ВС, наведеній в постанові від 03 березня 2021 року у справі №913/175/20.

Водночас, оскільки підставою для прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельні ділянку слугував договір купівлі-продажу такої земельної ділянки, - визнання судом недійсним цього договору є підставою для повернення відповідних прав сторін у стан, що існував до цієї державної реєстрації, шляхом державної реєстрації відповідних змін згідно з положеннями статті 26 Закону України «Продержавну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тому вимога позивача проскасування державної реєстрації та скасування запису № 43845381 від 02.11.2018 року у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно не підлягає до задоволення судом.

Окрім цього, в ході судового розгляду встановлено та підтверджується схемою поділу земельної ділянки і витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки № НВ-4800076052023, № НВ-4800076072023, сформованими 07.02.2023 року на замовлення відповідачки ОСОБА_2 , що відповідачкою було здійснено поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010 площею 1,0753 га, на земельну ділянку з кадастровим номером 4624555300:01:009:0003 площею 0,1102 га (місце розташування: АДРЕСА_1 ; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.03 для ведення особистого селянського господарства) та земельну ділянку з кадастровим номером 4624555300:01:009:0004 площею 0,9651 га (місце розташування: АДРЕСА_1 ; вид цільового призначення земельної ділянки: 01.03 для ведення особистого селянського господарства), які 07.02.2023 року були зареєстровані у Державному земельномукадастрі відділом № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Як на одну з підстав для відмови у задоволенні позову сторона відповідача посилається на ту обставину, що на теперішній час спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010 площею 1,0753 га не існує, оскільки у 2023 році було здійснено її поділ на дві земельні ділянки, які мають різні кадастрові номери.Однак суд з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (провадження № 12-58гс21), формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.

Подібні правові висновки викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц(провадження № 14-376цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (провадження 12-2гс19), від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження 14-2цс21).Тому незважаючи на факт поділу первинної земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки та державної реєстрації утворених внаслідок поділу земельних ділянок за ОСОБА_2 , яка, на переконання суду, не є законним власником первинної земельної ділянки, такий поділ не впливає на можливість захисту права власності у обраний прокурором спосіб.

За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині повернення земельної ділянки шляхом зобов`язання відповідачки ОСОБА_2 повернути земельну ділянку, яка знаходиться в смт. Верхнє Синьовидне Стрийського району Львівської області площею 1,0753 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010 (внаслідок поділу якої утворені земельні ділянки з кадастровими номерами 4624555300:01:009:0003, площею 0,1102 га та 4624555300:01:009:0004, площею 0,9651 га) у власність Сколівської територіальної громади.

Згідност. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши з наданих позивачем та досліджених і оцінених в порядку ст. 89 ЦПК України доказів фактичні обставини та беручи до уваги наведені норми права, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує наступне.Згідно із ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом Стрийською окружною прокуратурою Львівської області сплачено судовий збір у розмірі 9 080 грн. 00 коп. Наведене підтверджується платіжним дорученням за № 2578 від 18 листопада 2021 року.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь Львівської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 810,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись вимогами ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 316-321, 328, 373, 387, 388 ЦК України, ст. 3, 5, 88, 89 Водного кодексу України, ст. 19-22, 58-60, 80, 84, 116, 118, 122, 152, 186 Земельного кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 2, 19 Закону України «Про охорону земель», ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій», ст. 10-13, 56, 76-82, 133, 141, 263-365, 280,281, 353-354ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов виконувача обов`язків керівника Стрийської окружної прокуратури Львівської області І. Нагребного до Сколівської міської ради Стрийського району Львівської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки у комунальну власність задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення 14 сесії 2 скликання Верхньосиньовидненської селищної ради від 14.09.1995 року № 45 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» в частині передачі безкоштовно ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1,0753 га, розташованої в АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,0793 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010, розташованої в АДРЕСА_1 , укладений 02.11.2018 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зроблений запис №43845381.

Зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повернути на користь Сколівської територіальної громади земельну ділянку площею 1,0753 га з кадастровим номером 4624555300:01:003:0010, (внаслідок поділу якої утворені земельні ділянки з кадастровими номерами 4624555300:01:009:0003, площею 0,1102 га та 4624555300:01:009:0004, площею 0,9651 га),розташовану в АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про його перегляд чи апеляційної скарги на таке рішення, якщо заяву про перегляд заочного рішення чи апеляційну скаргу не було подано.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається безпосередньо до Сколівського районного суду Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Стрийська окружна прокуратура Львівської області, місцезнаходження: вул. Шевченка, 89, м. Стрий, Львівська область, 82400.

Відповідач: Сколівська міська рада Львівської області, місцезнаходження: вул. Д. Галицького, 37, м. Сколе, Львівська область, код ЄДРПОУ 04056262.

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя