Постанова

від 23.05.2024 по справі 908/3487/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2024 року м.Дніпро Справа № 908/3487/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу - Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 (суддя Черкаський В.І.)

у справі № 908/3487/21 про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю ПОДОНІТ

ВСТАНОВИВ:

10.04.2023 до суду від Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшла заява № 12529/6/08-01-13-03-04 від 03.04.2023 (вх. № 7531/08-08/23 від 10.04.2023) з грошовими вимогами до боржника у розмірі 30 176 297,68 грн та 5 368,00 грн судового збору.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 у справі №908/3487/21 заяву ГУ ДПС у Запорізькій області вих.№ 12529/6/08-01-13-03-04 від 03.04.2023 (вх.№ 7531/08-08/23 від 10.04.2023) залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаною ухвалою Державною податковою службою України в особі відокремленого підрозділу - Головного управління ДПС у Запорізькій області подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 у справі № 908/3487/21 та прийняте нове рішення, яким визнати грошові вимоги у розмірі 30 176 297,68 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- За результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "ПОДОНІТ" (код ЄДРПОУ 35421152) було складено акт від 06.01.2023 року № 14/08-01-07-01/35421152. На підставі акту перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення («ПН») №1499/13-01¬07-04 від 27.01.2023 року у розмірі 2 668 129,50 грн; (форми «Р») №1495/13-01-07-04 від 27.01.2023 року на суму 10 104 291,30 грн, з яких грошове зобов`язання становить 8 083 433,00 грн. та 2 020 858,25 грн складають штрафні санкції; («ПС») №1500/13-01-07-04 від 27.01.2023 року у розмірі 662 661,69 грн; (форми «Р») №1494/13-01-07-04 від 27.01.2023 року на суму 9 882 886,25 грн. з яких грошове зобов`язання становить 7 906 525,00 грн та 1 976 634,25 грн складають штрафні санкції; («ПС») №1498/13-01-07-04 від 27.01.2023 року у розмірі 1 020,00 грн. Крім того, згідно пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України нарахування пені розпочинається, при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом нарахована пеня у розмірі 6 857 035,99 грн. Отже, податкова перевірка, результати якої стали підставою для заявления кредиторських вимог, проводилась за період до порушення провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з чим донараховані податкові зобов`язання, також нараховані за відповідні періоди;

- боржником жодним чином не спростовано висновків контролюючого органу щодо встановленого порушення, викладеного в Акті перевірки, заперечення проти податкових повідомлень рішень не заявлені. На спростування висновків контролюючого органу не надано жодного первинного документа, на підставі якого сформовані показники податкової звітності;

- господарський суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відхилення грошових вимог ГУ ДПС у Запорізькій області без з`ясування фактичних обставин щодо встановлення підстав, розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 925/1165/16, від 7 серпня 2019 року у справі № 922/1014/18, від 9 серпня 2018 року у справі № 921/184/16-г/10, від 26 лютого 2019 року у справі № 908/710/18, від 5 березня 2019 року у справі № 910/3353/16, від 17 квітня 2019 року у справі № 43/75-15/7-6);

- поза увагою місцевого господарського суду залишився період виникнення цього податкового боргу, отже кредиторські вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області слід врахувати як обґрунтовані, оскільки вони не є такими, що додаткового виникли у розумінні ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

03.07.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від ліквідатора банкрута надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Крім того, у відзиві заявлено клопотання про розгляд справи без його участі.

20.05.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ГУ ДПС у Запорізькій області надійшли додаткові пояснення щодо підстав виникнення податкових зобов`язань та періоду їх нарахування, в т.ч. штрафних санкцій. Крім того, просить врахувати висновки щодо застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 903/51/20.

Інші учасники справи про банкрутство ТОВ ПОДОНІТ своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 23.05.2024 приймав участь представник ГУ ДПС України в Запорізькій області (апелянта). Інші учасники провадження у справі про банкрутство, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги подану ліквідатором банкрута заяву про розгляд справи без його участі та обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Представник апелянта у судовому засіданні 23.05.2024 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким визнати грошові вимоги ГУ ДПС України в Запорізькій області до боржника у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ухвалою від 20.12.2021 Господарський суд Запорізької області, зокрема відкрив провадження у справі №908/3487/21 про банкрутство ТОВ "ПОДОНІТ", визнав грошові вимоги Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу ГУ ДПС у Запорізькій області до боржника у розмірі 2 637 705,85 грн. основної заборгованості та штрафних санкцій, а також 22 700 грн. судового збору, ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, призначив розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Коршуна В.В.

На офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет 20.12.2021 оприлюднене повідомлення про відкриття провадження у цій справі.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 19.04.2022 у справі №908/3487/21 Товариство з обмеженою відповідальністю ПОДОНІТ (вул. Панфьорова, 211, м. Запоріжжя, 69081, код ЄДРПОУ 35421152) визнане банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Коршуна В.В., оприлюднено на офіційному веб-сайті Верховного Суду на веб - порталі Судова влада України в мережі Інтернет повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю ПОДОНІТ» банкрутом за № 68609 від 19.04.2022.

10.04.2023 до суду від Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшла заява № 12529/6/08-01-13-03-04 від 03.04.2023 (вх.№ 7531/08-08/23 від 10.04.2023) з грошовими вимогами до боржника у розмірі 30 176 297,68 грн.

12.05.2023 від ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Коршуна В.В. надійшли заперечення на грошові вимоги кредитора (вх.№10352/08-08/23 від 12.05.2023), які обґрунтовані приписами ч. 1 ст. 59 КУзПБ та висновками Верховного Суду, а також повідомлення вих.№ 02-01/55/21 від 10.05.2023 про результати розгляду грошових вимог кредитора.

Заява ГУ ДПС у Запорізькій області із грошовими вимогами до банкрута у загальному розмірі 30 176 297,68 грн, які складаються з: основного зобов`язання 15 989 958,00 грн, штрафних санкцій 7 329 303,69 грн, пені 6 857 035,99 грн обґрунтована наступним.

На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 52-2, п. 69.2 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового Кодексу України, згідно з постановою Господарського суду Запорізької області від 19.04.2022 про визнання ТОВ «ПОДОНІТ» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, наказом ГУ ДПС у Запорізькій області від 25.11.2022 №1192-п проведена документальна позапланова невиїзна перевірка боржника з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства, з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.12.2022.

За результатами перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області винесено акт № 14/08-01-07-01/354211525 від 06.01.2023, яким закріплено встановлені перевіркою порушення ТОВ «ПОДОНІТ».

На підставі зазначеного акту перевірки податковим органом винесено:

- податкове-повідомлення-рішення №1495/13-01-07-04 від 27.01.2023, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на додану вартість» на 10 104 291,25 грн, з яких грошове зобов`язання 8 083 433,00 грн, штрафні санкції 2 020 858,25 грн;

- податкове повідомлення-рішення № 1499/13-01-07-04 від 27.01.2023, яким нараховано штрафні санкції за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 2 668 129,50 грн;

- податкове-повідомлення-рішення №1500/13-01-07-04 від 27.01.2023, яким нараховано штраф за платежем «акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) пальне» в розмірі 662 661,69 грн;

- податкове-повідомлення-рішення №1494/13-01-07-04 від 27.01.2023, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на суму 9 883 171,25 грн, з яких 7 906 537 грн - грошове зобов`язання та 1 976 634,25 грн - штрафні санкції;

- податкове-повідомлення-рішення №1498/13-01-07-04 від 27.01.2023, яким нараховано штрафні санкції в розмірі 1 020 грн.

Відповідно до пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України податковим органом нараховано боржнику пеню в розмірі 3 283 281,28 грн.

Заявник в обґрунтування вимог зазначає, що податкова перевірка, результати, якої стали підставою для заявлення кредиторських вимог, проводилась за період до порушення провадження у справі про банкрутство, у зв`язку з чим донараховані податкові зобов`язання, також нараховані за відповідні періоди.

Також посилається на пп. 37.3.1 п. 37.3 ст. 37 ПК України, вказуючи, що підставами для припинення податкового обов`язку, крім його виконання є ліквідація юридичної особи.

На думку заявника заява підлягає задоволенню тому що вимоги виникли до визнання боржника банкрутом, бо перевірявся період з 01.01.2017 по 30.12.2022.

Ліквідатор в своїх запереченнях посилається на ч. 1 ст. 59 КУзПБ, якою визначено, що з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, а також на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 28.07.2022 у справі № 904/2166/20.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені кредиторські вимоги є безпідставними, оскільки податкові повідомлення-рішення прийняті Головним управлінням ДПС у Львівській області 27.01.2023, та грошове зобов`язання суб`єкта господарювання щодо сплати податкових платежів за цими повідомленнями настає з наступного дня, що настає за днем їх отримання, тобто не раніше 27.01.2023, водночас, постанова про визнання боржника банкрутом у даній справі прийнята господарським судом 19.04.2022, відтак є необґрунтованим нарахування боржнику податкових зобов`язань за період після 19.04.2022.

Беручи до уваги викладене, судом було відхилено грошові вимоги ГУ ДПС України у Запорізькій області (заява вих. № 19153/6/08-01-13-03-04 від 17.05.2023) в повному обсязі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що:

- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Абзацом 11 ч. 1 ст. 1 КУзПБ до кредиторів боржника віднесено контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати ЄСВ у межах своїх повноважень, який має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; у разі виникнення вимог податкового органу до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника-платника податків та відсутності їх забезпечення заставою майна боржника, такі вимоги є конкурсними за своєю правовою природою (див. п. 37 постанови Верховного Суду від 09.07.2020 у справі № 916/177/17).

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

В свою чергу, при розгляді подібних спірним правовідносинам, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20 дійшов висновку про те, що з огляду на положення статей 45 - 47 Кодексу України з процедур банкрутства, податковий орган, так само як і інші конкурсні кредитори, повинен подати до господарського суду вимоги до боржника щодо його грошових зобов`язань по сплаті податків і зборів, що виникли до дня відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство разом з документами, що ці зобов`язання підтверджують, а господарський суд зобов`язаний розглянути всі вимоги та заперечення проти них на підставі поданих кредитором і боржником документів, оцінити правомірність цих вимог незалежно від наявності в адміністративному суді спору щодо неузгодженого податкового зобов`язання, з якого сформована кредиторська вимога податкового органу.

Слід також зазначити, що норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 922/5231/21, постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20.

Так, предметом розгляду є заява ГУ ДПС України в Запорізькій області з кредиторськими вимогами до ТОВ ПОДОНІТ.

Судом встановлено, що вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області до боржника становлять 30 176 297,68 грн (з яких 15 989 958,00 грн - зобов`язання; 7 329 303,69 грн - штрафні санкції та 6 857 035,99 грн - пеня).

Ліквідатор банкрута заперечив проти визнання заявлених ГУ ДПС у Запорізькій області кредиторських вимог та просив суд грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області до Товариства з обмеженою відповідальністю ПОДОНІТ відхилити.

Водночас, колегія суддів наголошує, що вирішуючи питання щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, господарський суд перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника і боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.

Визнання ліквідатором кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, позаяк під час розгляду кредиторських вимог, суд з`ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання.

Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог ліквідатором не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог.

Апеляційний суд зауважує, що розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами ПК України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту порушення справи про банкрутство

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України цей Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом пп. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Підпунктом 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2023 у справі № 908/1954/21 підтримав позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 15.12.2020 у справі №904/1693/19, що для визначення статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак, вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника. Верховний Суд з аналізу приписів податкового законодавства, в тому числі положень підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 56.18 статті 56, пункту 57.3 статті 57 та інших положень Податкового кодексу України, дійшов висновку, що грошове зобов`язання платника податків для цілей здійснення адміністрування податків та зборів може існувати як узгоджене зобов`язання, набувши статусу податкового боргу після настання моменту його сплати, що надає податковому органу можливість здійснення заходів щодо стягнення суми такого зобов`язання, а також як неузгоджене зобов`язання, коли грошове зобов`язання існує, але заходи щодо адміністрування податків та зборів податковими органами не вживаються. При цьому неузгодженість суми грошового зобов`язання не означає, що зобов`язання не існує або може не враховуватися при зверненні із заявою про визнання кредиторських вимог відповідно до приписів законодавства про банкрутство.

Колегія суддів зазначає, що в податковому законодавстві податковий обов`язок включає в себе обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1. ст. 36 ПК України).

Податковий обов`язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими цей Кодекс та закони з питань митної справи пов`язує сплату ним податку (п. 37.2. ст. 37 ПК України).

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов`язання, у тому числі податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску (п. 46.1. ст. 46 ПК України).

Пунктами 49.1., 49.2. статті 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Слід зауважити, що п. 54.1. ст. 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 ПК України).

Таким чином, можливо дійти висновку, що вищенаведені норми свідчать про наступні етапи податкового обов`язку платника податку за загальним правилом: виникнення об`єкту оподаткування, обчислення платником суми податкового зобов`язання, подання декларації, сплата податку у визначені податковим законодавством строки.

У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 27.09.2022 у справі № 380/7694/20 наведено висновок, що "за загальним правилом обов`язок з обчислення суми податкового зобов`язання і зазначення такої у відповідній податковій декларації покладено на платників податків (крім випадків, передбачених ПК України). Строк для сплати податкового зобов`язання становить 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації (крім випадків, встановлених цим Кодексом). Якщо під час проведення перевірки контролюючий орган встановить порушення платником податків вимог податкового законодавства, що призвело до заниження у податковому (звітному) періоді суми податкового зобов`язання з відповідного податку та/або збору, обов`язок з визначення суми такого заниження покладено на контролюючий орган. За змістом статті 58 ПК України визначення контролюючим органом такої суми відбувається за кожним видом податку та/або збору шляхом надіслання (вручення) податкового повідомлення-рішення, у якому також у випадках, визначених ПК України, визначається сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Така сума коштів, до якої входить сума податкового зобов`язання та сума штрафних (фінансових) санкцій, є грошовим зобов`язанням платника податків."

З викладеного слідує, що за добросовісного виконання платником податків наведених вище етапів податкового обов`язку, платник податків уникає наслідків порушення податкового законодавства (зокрема, покладення на нього штрафних санкцій визначених ПК України), а податковий орган, в свою чергу, може належно виконати свій обов`язок з реєстрації, перевірки та обліку платників податків тощо.

Разом з тим, у випадку, коли платник податку в установлені строки не подає декларації або дані перевірок свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань та надіслати платнику податків податкове повідомлення-рішення про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання.

Положеннями п. 58.1 ст. 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Зазначена стаття встановлює загальні підстави і порядок надсилання податкового повідомлення-рішення і не пов`язує із цією дією виникнення податкового зобов`язання у платника податку (пункти 6.15, 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19).

Положеннями податкового законодавства визначено обов`язок платника податків подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, за кожний встановлений Податковим кодексом України звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню та обов`язок самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації.

Отже, для цілей розгляду грошових вимог податкового органу до боржника у справі про банкрутство та кваліфікації їх як конкурсних чи поточних, моментом виникнення грошових вимог податкового органу в розумінні Кодексу України з процедур банкрутства слід вважати перший день несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України для подання податкової декларації за відповідним податком.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 17.01.2024 у справі № 903/51/20.

Відтак, наведеним доводиться помилковість висновків суду першої інстанції про відхилення грошових вимог податкового органу з тих підстав, що грошове зобов`язання боржника щодо сплати податкових платежів за податковими повідомленнями-рішеннями настає з наступного дня, що настає за днем їх отримання, тобто в цій справі вже після визнання ТОВ ПОДОНІТ банкрутом.

У даному випадку суду належало встановити момент виникнення грошових вимог податкового органу за кожним несплаченим боржником та заявленим контролюючим органом податком, який (момент) пов`язується із першим днем несплати боржником податку, що настає за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого Податковим кодексом України, для подання податкової декларації.

Зі змісту заяви Головного управління ДПС у Запорізькій області з грошовими вимогами до боржника та доданих до неї доказів, в тому числі довідки про кредиторські вимоги ТОВ ПОДОНІТ, вбачається, що кінцевим терміном сплати боржником податкового зобов`язання з податку на прибуток, яке визначено податковим повідомленням рішенням (форми «Р») №1494/13-01-07-04 від 27.01.2023 на суму 5 235 541,00 грн за 2017 рік є 10.03.2018, за 2018 рік на суму 2 670 984,00 грн - 10.03.2019. Загалом на суму 7 906 525,00 грн.

Після встановлення грошового зобов`язання за результатами податкової перевірки, відповідно до пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України, контролюючим органом на вказані суми нарахована пеня у розмірі 3 283 281,28 грн.

Також, за даними контролюючого органу, податковий борг з податку прибуток складається з донарахування штрафних санкцій по податковому повідомленню - рішенню (форми «Р») №1494/13-01-07-04 від 27.01.2023 на загальну суму 1 976 634,25 грн.

Кінцевим терміном сплати боржником податкового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів, яке визначено податковим повідомленням рішенням (форми «Р») №1495/13-01-07-04 від 27.01.2023 за лютий 2017 на 427 596,00 грн - є 30.03.2017, за березень 2017 на 555 718,00 грн 30.04.2017, за квітень 2017 на 471 341,00 грн 30.05.2017, за травень 2017 на 395 408,00 грн 30.06.2017, за червень 2017 на 473 004,00 грн 30.07.2017, за липень 2017 на 408 055,00 грн 30.08.2017, за серпень 2017 на 536 439,00 грн 30.09.2017, за вересень 2017 на 473 399,00 грн 30.10.2017, за жовтень 2017 на 668 065,00 грн 30.11.2017, за листопад 2017 на 544 128,00 грн 30.12.2017, за грудень 2017 на 483 353,00 грн 30.01.2018, за січень 2018 на 445 769,00 грн 01.03.2018, за лютий 2018 на 411 388,00 грн 30.03.2018, за березень 2018 на 412 089,00 грн 30.04.2018, за квітень 2018 на 378 807,00 грн 30.05.2018, за травень 2018 на 473 715,00 грн 30.06.2018, за червень 2018 на 419 974,00 грн 30.07.2018, за липень 2018 на 105 185,00 грн 30.08.2018. Всього на суму 8 485 696,00 грн.?

Після встановлення грошового зобов`язання за результатами податкової перевірки, відповідно до пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПК України, контролюючим органом на вказані суми нарахована пеня у розмірі 3 573 754,71 грн.

Податковий борг з ПДВ складається також з донарахування штрафних санкцій по:

- податковому повідомленню - рішенню (форми «Р») №1495/13-01-07-04 від 27.01.2023 загалом на суму 2 020 858,25 грн;

- податковому повідомленню - рішенню (форми «ПН») №1499/13-01-07-04 від 27.01.2023 на суму 2 668 129,50 грн;

За матеріалами справи встановлено, що кінцевим терміном сплати боржником податкового зобов`язання з акцизного податку, яке визначено податковим повідомленням - рішенням (форми «ПС») №1500/13-01-07-04 від 27.01.2023 є січень-квітень 2018 та вересень-жовтень 2018. Цим же рішенням до боржника застосовано штрафні санкції у розмірі 662 661,69 грн.

Поміж іншого, податковий борг з адміністративних штрафів та інших санкцій виник на підставі донарахування штрафних санкцій по податковому повідомленню - рішенню (форми «ПС») від 27.01.2023 №1498/13-01-07-04 в сумі 1 020,00 грн.

Відтак, за вищевказаними рішеннями контролюючого органу податкові зобов`язання боржника зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у загальній сумі 15 989 958,00 грн, яке не було самостійно обчислено та сплачено боржником, виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ ПОДОНІТ, тобто грошові вимоги кредитора на вказану суму є конкурсними та підлягають визнанню в ліквідаційній процедурі.

При цьому судом зауважується, що зазначені ППР винесено на підставі акту перевірки від 06.01.2023 № 14/08-01-07-01/35421152.

Заперечень на Акт перевірки від боржника та його ліквідатора (арбітражного керуючого) не надходило, а самі ППР не оскаржувалися в адміністративному та/або судовому порядку.

Як зазначив Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/4181/14 звільнення від обов`язку щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, ч. 1 ст. 59 КУзПБ), що в свою чергу зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності у нього не виникають додаткові зобов`язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають вчинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

Навіть у разі самостійного подання боржником відповідних звітів до контролюючого органу такий факт не може бути передумовою виникнення у боржника зобов`язання щодо сплати податків і зборів. Нарахування за відповідними зобов`язаннями боржника повинні здійснюватися лише до моменту прийняття постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Наведене відповідає висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №910/14827/16, від 08.10.2019 у справі № 911/3883/16 та від 14.08.2019 у справі № 913/412/16 і судом касаційної інстанції не встановлено підстав, які б зумовлювали необхідність відступу від зазначеного правового висновку.

Крім того, належить визнати нараховану кредитором у відповідності до пп. 129.1.1. п. 129.11 ст. 129 ПК України, в період 31.03.2017-29.02.2020, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство, пеню з податку на прибуток в сумі 3 283 281,28 та з податку на додану вартість в сумі 3 573 754,71 грн, а всього 6 857 035,99 грн.

Що стосується заявлених до визнання кредитором штрафних санкцій за порушення податкового законодавства: з податку на прибуток в розмірі 1 976 634,25 грн, податку на додану вартість в розмірі 4 688 987,75 грн, акцизного податку в розмірі 662 661,69 грн та адміністративний штраф, застосований за відсутність первинних документів в розмірі 1 020,00 грн, а всього на суму 7 329 303,69 грн, то як вбачається з матеріалів справи вони застосовані до боржника шляхом прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень: (форми «Р») №1494/13-01-07-04, №1495/13-01-07-04 від 27.01.2023, (форми «ПН») №1499/13-01-07-04 від 27.01.2023 та (форми «ПС») №1498/13-01-07-04, №1500/13-01-07-04 від 27.01.2023, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання в подальшому боржника банкрутом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 41 КУзПБ мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження на виконанні.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Як передбачено ч. 1 ст. 59 КУзПБ з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута.

Отже, позивачем застосовані до боржника штрафні санкції на загальну суму 2 730,27 грн під час дії мораторію, що суперечить ч. 3 ст. 41 КУзПБ та є підставою для відхилення грошових вимог кредитора в цій частині.

Судом першої інстанції цього враховано не було та зроблено помилкові висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи та неправильно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

За таких умов, доводи апелянта частково знайшли своє підтвердження, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування ухвали Господарського суду Запорізької області від 29.06.2023 у справі № 908/1619/21 як такої, що прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосуванні норм матеріального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про часткове визнання грошових вимог ГУ ДПС у Запорізькій області до ТОВ ПОДОНІТ на загальну суму 22852361,99 грн, з яких: 15 989 958,00 грн зобов`язання, 6 857 035,99 грн пеня, натомість вимоги на суму 7 329 303,69 грн (штрафні санкції) слід відхилити.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За приписами ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу", який набрав чинності 25.11.2022, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" доповнено п. 27 такого змісту: "центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи - в частині стягнення сум податкового боргу, заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Так, у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 04.10.2023 у справі № 910/8316/20 вирішувалось питання правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій приписів п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у процесі розгляду заяви податкового органу про визнання його кредиторських вимог.

СП КГС ВС дійшла висновку, що подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами є різними способами захисту порушених прав.

Водночас, Законом України «Про судовий збір» окремо встановлено ставки судового збору за подання позовних вимог у позовному провадженні (пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4) та за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом (пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4).

Ставки судового збору щодо сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника в межах провадження у справі про банкрутство, є різними.

Отже, законодавець розділяє поняття «заява кредитора з грошовими вимогами у справі про банкрутство» та «позовна заява майнового характеру», як і розділяє розміри ставок за подання цих заяв до господарського суду.

При цьому ставка судового збору за подання заяви кредитора передбачена у фіксованому розмірі, а ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

СП КГС ВС зауважила, що належними способами захисту для стягнення боргу з боржника є наказне чи позовне провадження, тоді як заява про визнання кредитором є заявою, що має наслідком визнання чи відхилення грошових вимог до боржника, а не стягнення з боржника заборгованості. Ухвала про визнання вимог кредитора не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні.

Заява кредитора з грошовими вимогами до боржника має іншу правову природу. Наслідком задоволення позовної заяви є видача виконавчого документа та стягнення заборгованості у порядку примусового виконання судового рішення, в той час як наслідком задоволення судом заяви кредитора є лише визнання кредиторських вимог до боржника у справі про банкрутство або неплатоспроможність.

Тож, оскільки положення ст. 4 Закону України «Про судовий збір» розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, такі заяви не можуть вважатися тотожними, а п. 27 ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону не застосовується до заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника.

Отже, податковий орган, звертаючись із заявою з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство або неплатоспроможність, сплачує судовий збір на підставі пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

З огляду на викладені в цій постанові висновки СП КГС ВС вирішила відступити від протилежних позицій ВС, висловлених в ухвалах від 06.02.2023 у справі № 910/15023/21 та від 25.04.2023 у справі № 910/6970/22, відповідно до змісту яких Верховний Суд відкрив касаційне провадження без сплати судового збору, а також від правових висновків Верховного Суду, сформульованих в ухвалах від 12.01.2023 у справі № 922/4359/19 та від 26.01.2023 у справі №922/2654/21, про те, що на податковий орган не поширюється передбачена п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» пільга щодо сплати судового збору, оскільки він не є ініціюючим кредитором у справі та не оскаржує судове рішення, постановлене за результатами розгляду власне заяви податкового органу з грошовими вимогами до боржника.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 10 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом… становить 2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами пп. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання апеляційних скарг у справі про банкрутство складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Так, податковий орган звернувся до господарського суду з заявою з грошовими вимогами до боржника у квітні 2023 року.

Згідно з Законом України "Про державний бюджет України на 2023 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 складає 2 684,00 грн.

Отже, за подання наведеної заяви належало сплатити 5 368,00 грн судового збору, що складає два розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання апеляційної скарги 8 052,00 грн.

На підставі ст. 129 ГПК України та виходячи з результату розгляду апеляційної скарги, судові витрати зі сплати судового збору за подання заяви з грошовими вимогами в сумі 5 368,00 грн та апеляційної скарги в сумі 8 052,00 грн покладаються на боржника, але оскільки такі не були сплачені ГУ ДПС у Запорізькій області при зверненні до судів першої та апеляційної інстанцій, їх має бути стягнуто з ТОВ ПОДОНІТ в дохід бюджету.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 у справі № 908/3487/21 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 17.05.2023 у справі № 908/3487/21 скасувати.

Постановити нове рішення.

Визнати грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю ПОДОНІТ на суму 22 852 361,99 грн, з яких: 15 989 958,00 грн зобов`язання, 6 857 035,99 грн пеня.

Грошові вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області в розмірі 7 329 303,69 грн (штрафні санкції) відхилити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПОДОНІТ (69081, м. Запоріжжя, вул. Панфьорова, буд. 211, код ЄДРПОУ 35421152) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання заяви в розмірі 5 368,00 грн та апеляційної скарги в розмірі 8 052,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 05.06.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко