Рішення

від 30.05.2024 по справі 907/166/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2024 р. м. УжгородСправа № 907/166/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

№907/166/24

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі Філії «Вигодське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», смт. Вигода, Калуського району, Івано-Франківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ММЕ-ФОРЕСТ", м. Рахів

про стягнення суми 53 789,47 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 53 789,47 грн., з яких 45 040,00 грн. попередньої оплати, 7 160,55 грн., штрафу, 1 287,00 грн. 3% річних, 301,92 грн., інфляційних втрат посилаючись на порушення відповідачем умов договору купівлі продажу №109/23 від 27.02.2023 р. та положень ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/166/24 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024 р.

Ухвалою суду від 21.02.2024 р. позовну заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі Філії «Вигодське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», смт. Вигода, Калуського району, Івано-Франківської області залишено без руху.

06.03.2024 р. на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/166/24, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.03.2024 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 12.03.2024 р. була надіслана відповідачу 13.03.2024 р. рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, таке повернуто до суду 22.03.2024 р., з відміткою поштового відділення «адресат відмовився».

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.

При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.

За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.

Згідно з новою редакцією частин п`ятої, восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов`язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.

Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов`язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвал Господарського суду Закарпатської області, а отже отримання ухвал Господарського суду Закарпатської області, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.

Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвал Господарського суду Закарпатської області.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2023 року між Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України», в особі філії «Вигодське лісове господарство» (далі Позивач, Покупець), та Товариством з обмеженою відповідальністю «ММЕ-ФОРЕСТ» (далі Відповідач, Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 109/23 (далі Догові).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору: Продавець зобов`язується передати у власність Покупця товар, а саме: саджанці бука, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що ціна за даним Договором узгоджена Сторонами і вказана у специфікації (Додаток №1).

Покупець оплачує Продавцю 100% попередньої оплати загальної вартості товару за Рахунком на оплату (п. 4.1 Договору).

Початок передачі товару відбувається на протязі п`яти робочих днів з моменту зарахування 100% попередньої оплати сплаченої Покупцем на поточний рахунок Продавця (п. 5.1 Договору).

Передача товару здійснюється між сторонами за товарно - транспортною або видатковою накладною на відпуск товару (5.2 Договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.03.2023 р. (п. 6.1 Договору).

Продавець за Даним Договором за несвоєчасну передачу товару сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення такої передачі (п. 8.3 Договору).

Згідно з специфікацією, що є додатком №1 до договору купівлі-продажу № 109/23, сторони погодили найменування товару: Саджанці бука; кількість: 30 000 шт.; ціну за одиницю товару: 3,30 грн. та загальну вартість товару без ПДВ: 99 000,00.

17 березня 2023 року філією «Вигодеське лісове господарство» ДП «Ліси України» на рахунок ТОВ «ММЕ-ФОРЕСТ» були перераховані кошти в розмірі 95 040 (дев`яносто п`ять тисяч сорок) гривень 00 копійок, що підтверджується Платіжною інструкцією №1 від 17 березня 2023 року.

За доводами позивача, які відповідачем не спростовано та не заперечено, відповідачем поставку товару у визначений договором строк здійснено не було, як і не було здійснено станом на момент звернення позивача до суду.

19 травня 2023 року на адресу Відповідача було направлено лист №467-04/08 з проханням повернути Позивачу перераховані ТОВ «МІМЕ-ФОРЕСТ» кошти. Вказаний лист відповідачем отримано 26 травня 2023 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

24 липня 2023 року Відповідачу було надіслано Претензію №10 (вих. №884-04/08) про повернення Позивачу коштів у сумі 95 040,00 грн. Відповіді на дану Претензію Позивачем не отримано.

31 жовтня 2023 року Відповідачем перераховано на рахунок Позивача 50 000,00 грн., що підтверджується Платіжною інструкцією №2-10 від 31.10.2023 р.

Іншу частину попередньої оплати в сумі 45 040,00 грн. повернуто не було.

У зв`язку з чим, позивачем заявлено позовні вимоги про суми 53 789,47 грн., з яких 45 040,00 грн. попередньої оплати, 7 160,55 грн., штрафу, 1 287,00 грн. 3% річних, 301,92 грн., інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, частини 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з нормою частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов`язання - кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

У спірній ситуації підставою виникнення зобов`язальних відносин між сторонами є факт укладання Договору купівлі-продажу № 109/23 від 27.02.2023 р. та факт його виконання позивачами шляхом попередньої оплати обумовленого договором товару.

Судом встановлено, що договір укладений між позивачем та відповідачем за своєю юридичною природою є договором купівлі-продажу, а тому правовідносини щодо виконання зобов`язань регулюватися Главами 54 ЦК України та Главою 30 ГК України.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В статті 665 ЦК України зазначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до положень ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Матеріалами справи встановлено, що з метою виконання умов договору поставки позивачем проведено оплату на загальну суму 95 040,00 грн., що підтверджується Платіжною інструкцією №1 від 17 березня 2023 року.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст.693 ЦК України).

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч.3 ст.693 ЦК України).

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року по справі №3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

У матеріалах справи відсутні докази передання відповідачем товару позивачу.

Водночас позивач свої зобов`язання виконав вчасно та належним чином.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

В матеріалах справи містяться письмові вимоги позивача, щодо повернення сплачених коштів №467-04/08 від 19.05.2023 р. та №884-04/08 від 24.07.2023 р.

Відповідачем 31.10.2023 р., повернуто позивачу грошові кошти в сумі 50 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2-10 від 31.10.2023 р.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх обов`язків та не отримання товару на вартість переказаних коштів.

Водночас матеріали справи містять письмові вимоги позивача про повернення сплачених коштів.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача в частині стягнення суми 45 040,00 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договорами. Порушення відповідачем свого зобов`язання, в частині поставки товару, надає позивачеві право на нарахування відповідачеві інфляційних втрат, відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та законодавством.

У зв`язку з чим позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення 7 160,55 грн., штрафу нарахованого за період з 01.04.2023 26.05.2023, 1 287,00 грн. 3% річних, 301,92 грн., інфляційних втрат.

Продавець за Даним Договором за несвоєчасну передачу товару сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення такої передачі (п. 8.3 Договору).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст.216, 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ч.4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Визначена позивачем в п.8.3 договору неустойка у вигляді штрафу є за своїм визначенням пенею, оскільки обчислюється в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день, а пеня в такому випадку у відповідності до положень чинного законодавства нараховується від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, тому нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за порушення негрошового зобов`язання, а саме прострочення поставки обладнання, не узгоджується з положеннями ст.549 ЦК України, ст.230, 231 ГК України, та не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку трьох відсотків річних, та інфляційних втрат на підставі вимог ст. 625 ЦК України вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у межах заявлених.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ, в особі Філії «Вигодське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», смт. Вигода, Калуського району, Івано-Франківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ММЕ-ФОРЕСТ", м. Рахів про стягнення суми 53 789,47 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 46 627,92 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 624,85 грн.

Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ММЕ-ФОРЕСТ» (90600, Закарпатська обл., Рахівський р-н, місто Рахів, вулиця Вербник, будинок 8, квартира 14, код ЄДРПОУ 38533178) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (вул. Шота Руставелі, 9А, м. Київ, 01601, код 44768034) в особі філії "Вигодське лісове господарство" (вул. Д. Галицького, 40, смт. Вигода, Калуський район, Івано-Франківська область, 77552, код 44979584) суму 46 627,92 грн. (сорок шість тисяч шістсот двадцять сім гривень 92 коп.) в т. ч. 45 040,00 грн. попередньої оплати, 1 287,00 грн. 3% річних, 301,92 грн. інфляційних втрат, а також суму 2 624,85 грн. (дві тисячі шістсот двадцять чотири гривні 85 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06.06.2024

Суддя О.Ф. Ремецькі