Рішення

від 01.05.2024 по справі 911/3594/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" травня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3594/23

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Тимошенка Д.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, не визначено Бориспіль-7, «Бориспіль» Міжнародний Державний Аеропорт, код 32614518)

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкойл» (03680, місто Київ, просп. Палладіна, будинок 32, кімната 434, код 31510568)

про стягнення 2666348,45 гривень,

за участю представників учасників справи:

від позивача:Повар О.М.;

від відповідача:Талан О.Л.;

І. Стислий зміст позовних вимог та рух справи.

До Господарського суду Київської області 29.11.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкойл» (надалі відповідач) про стягнення штрафу за договором поставки від 18.09.2017 № 15/09-ПЖ/01-062/1 у загальному розмірі 2666348,45 гривень.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач здійснив поставку оплаченого позивачем товару із порушенням строків, що стало підставою для нарахування та вимог про стягнення штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 12.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, призначено дату проведення підготовчого засідання, яке судом неодноразово відкладалося.

В підсистемі «Електронний суд» 19.01.2024 відповідачем сформовано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечував проти позову.

Позивачем 25.01.2024 до суду сформовано відповідь на відзив, до якої, серед іншого, додано заяви свідків ОСОБА_1 генерального директора позивача до 09.10.2023 та ОСОБА_2 чинного генерального директора позивача щодо листа від 25.02.2022 № 01-12/98, яким на прохання позивача поставка товару на час воєнного стану мала бути зупинена з твердженнями про те, що такий лист не готувався, не підписувався, не реєструвався та на адресу відповідача не надсилався.

Відповідачем 30.01.2024 до суду сформовано заперечення на відповідь на відзив.

На адресу суду 06.02.2024 надійшла заява свідка ОСОБА_3 від 31.01.2024, в якій останній зазначив, що він як працівник позивача приймав участь у виконанні договору та є свідком того, що, з огляду на партнерські відносини із відповідачем, більшість комунікацій між підприємствами відбувалася у телефонному режимі, 21.02.2022 безпосередньо він здійснив заявку певної кількості товару та після 24.02.2022 позивач фактично не міг отримати товар на своєму складі, що було розташовано на території ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Відповідачем в підсистемі «Електронний суд» 08.02.2024 до суду сформовано клопотання про долучення доказів, а саме відповідь ДП «МА «Бориспіль» від 01.02.2024 на адвокатський запит, в якій зокрема зазначено про спеціальний режим доступу на територію аеропорту після 24.02.2022, а саме у спосіб письмового звернення до керівництва аеропорту, інформування сил оборони та включення до списку осіб, яким дозволено доступ на територію аеропорту, договори на оренду складів із позивачем в аеропорту не обліковуються, поряд із цим в аеропорту створено умови для здійснення господарської діяльності на його території. До цього ж клопотання було долучено докази, а саме трекінг з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відправлення відповідачем відповіді на претензію позивача, з якого вбачається відправлення листа за закінченням терміну зберігання.

Позивачем в підсистемі «Електронний суд» 15.02.2024 до суду сформовано пояснення щодо клопотання відповідача про долучення доказів із долученням доказів на спростування тверджень відповідача.

Від відповідача 05.03.2024 на адресу суду надійшов оригінал листа позивача від 25.02.2022 № 01-12/98 (про зупинення поставки товару на час воєнного стану), який був оглянутий в судовому засіданні та долучений до матеріалів справи.

Позивачем в підсистемі «Електронний суд» 11.03.2024 сформовано клопотання про долучення доказів, а саме нової заяви свідка ОСОБА_3 від 07.03.2024, директора з виробництва позивача, в якій ним конкретизовано його попередні твердження, а саме зазначено, що 10.02.2022 позивачем надано відповідачу заявку на поставку товару в ході телефонних переговорів, він особисто підтверджував відповідачу готовність позивача прийняти товар на складі, розташованому в аеропорту, його твердження про неможливість отримати товар на території аеропорту після 24.02.2022 стосувалися його особисто, а не позивача, як юридичної особи.

Відповідачем в підсистемі «Електронний суд» 13.03.2024 сформовано пояснення щодо клопотання позивача про долучення доказів, в яких, серед іншого, зазначено, що нова заява свідка ОСОБА_3 була підписана ним під тиском позивача. Крім того, відповідачем наведено додаткові твердження щодо суті спору, а також сформовано клопотання про витребування доказів, які стосуються видання позивачем наказів про призупинення господарської діяльності підприємства із доказами їх подання до Господарського суду Київської області під час судового розгляду справ № 911/2947/23 та № 911/3300/23, яке ухвалою суду від 13.03.2024 було задоволено.

Позивачем в підсистемі «Електронний суд» 28.03.2024 сформовано заяву на виконання вимог ухвали суду від 13.03.2024 та долучено до матеріалів справи копії матеріалів, витребуваних згідно зазначеної ухвали.

Позивачем в підсистемі «Електронний суд» 03.04.2024 сформовано клопотання про витребування доказів, зокрема тих, що могли підтвердити спосіб отримання відповідачем листа позивача від 25.02.2022 № 01-12/98, на розгляді якого, з огляду на запевнення представника відповідача про відсутність у відповідача таких доказів, представник позивача в судовому засіданні не полягав.

Цього ж дня позивачем було сформовано клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, метою якої позивачем визначено доведення того, що його лист від 25.02.2022 № 01-12/98 керівником позивача ( ОСОБА_1 ) не підписувався, про що той зазначив у своїй заяві свідка. До того ж за візуальними ознаками цей лист виготовлено за допомогою технічних засобів, а дата документа не відповідає давності нанесеного на ньому тексту. Оскільки цим листом відповідач обґрунтовує свою позицію по справі, а позивач не визнає факт складання та надсилання цього листа, позивач вважає необхідним з`ясування питання походження цього листа, включаючи обставини щодо способу та часу його виготовлення.

На вирішення експерта позивач запропонував поставити наступні питання: яким чином виконаний підпис від імені ОСОБА_1 (за допомогою технічних засобів чи писальним приладом)?; чи виконано підпис у той час, яким датований даний лист?; яким способом на лист нанесений відтиск печатки?; чи нанесений відтиск печатки у той час, яким датований даний лист?; чи виготовлено рукописний текст у листі у той час, яким датований даний лист?; у який період часу був виконаний рукописний текст у листі?; чи в один період часу були виконані рукописний текст, машинописний текст, підпис та відтиск печатки у листі?; у якій послідовності виконувались машинописний текст та відтиск печатки у листі?; чи виготовлено лист шляхом монтажу за допомогою комп`ютерної або копіювально-розмножувальної техніки?; чи виготовлено лист на одному або різних принтерах (копіювальних апаратах, багатофункціональних пристроях)?.

Представником відповідача в підсистемі «Електронний суд» 09.04.2024 до суду сформовано клопотання про долучення доказів, а саме акту приймання-передачі майна на зберігання від 25.04.2023, згідно якого товар, що був цього ж дня переданий позивачу, останнім було передано відповідачу на зберігання.

Також, цього ж дня відповідачем було сформовано заперечення на клопотання про призначення судової експертизи, які зводяться до того, що позивачем не обґрунтовано, які обставини можуть підтвердити виключно експертним висновком, на більшість питань висновок надати технічно не можливо, проведення такої експертизи не встановить фактичних даних, що входять до предмету доказування, проведення експертизи займе значний час, що затягне розгляд справи. Крім того, відповідач посилався на те, що позивач не ставить під сумнів справжність печатки, відтиск якої міститься на цьому листі. При цьому позивачем не заявлялось про втрату або викрадання печатки, або про можливі відомі йому факти незаконного використання печатки, що свідчить про те, що печатка використовувалась позивачем у встановленому порядку, особою (особами), уповноваженими на її використання.

Ухвалою суду від 10.04.2024, із занесенням до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання про призначення експертизи було відмовлено, підготовче провадження було закрито, а справу призначено для розгляду по суті, який неодноразово судом відкладався.

Відмовляючи у задоволення клопотання про призначення технічної експертизи документів, суд виходив з наступного.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи суд встановлює на підставі доказів. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом ч.ч. 1, 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

За змістом ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення (див. постанови Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 910/4071/17, від 24.01.2018 у справі № 907/425/16 та від 24.01.2018 у справі № 917/50/17).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, від 21.09.2022 у справі № 904/3469/21.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належність доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Оглянувши оригінал листа позивача від 25.02.2022 вих. № 01-12/98, судом вбачається, що його виготовлено на фірмовому бланку позивача, наявний підпис генерального директор Голохвастова О.О., скріплений печаткою підприємства.

Від Голохвастова О.О. надійшла заява свідка в якій він стверджує, що такого листа не підписував, не скріпляв печаткою та відповідачу не надсилав.

При цьому, питання, які були поставлені позивачем для судового експерта та можливі відповіді на них, зокрема щодо співвіднесення часу складання тексту листа та проставляння підпису та печатки, не могли б спростувати вірогідність самого факту його складання.

При цьому, позивач у своєму клопотанні не ставив під сумнів справжність печатки, відтиск якої міститься на цьому листі. Позивачем не заявлялось про втрату або викрадання печатки, або про можливі відомі йому факти незаконного використання печатки.

Обґрунтування позивача про те, що даний лист виготовлено шляхом монтажу за допомогою технічних засобів, а дата листа ймовірно не відповідає давності нанесеного на ньому тексту, також не спростовує того, що цей лист, навіть із застосуванням технічних засобів міг бути виготовлений саме позивачем навіть якщо не в ту дату, яка зазначена в листі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, а наявний в матеріалах справи лист від 25.02.2022 буде оцінюватися у сукупності із іншими доказами наданими сторонами в перебігу розгляду справи в контексті обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

В судовому засіданні 01.05.2024 представники сторін приймали участь в режимі відеоконференції, представник позивача наполягав на задоволенні позову, а представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

ІІ. Факти та обставини встановлені судом

Позивачем та відповідачем 18.09.2017 укладено договір поставки № 15/09-ПЖ/01-062/1, з наступними змінами та доповненнями (надалі договір), відповідно до умов якого:

- відповідач зобов`язується поставити, а позивач оплатити і прийняти протильодотворну рідину «Safewing MP I 1938 ECO» по SAE Type-1, протильодотворну рідину «Safewing MP II FLIGHT» по SAE TypeII (надалі товар), який відповідає вимогам нормативних допусків (пункт 1.1.);

- асортимент, кількість та ціна за кожною партією товару визначаються у рахунках фактурах, оформлених на підставі прийнятих заявок позивача та Протоколу узгодження ціни товару (пункт 1.2.);

- ціна товару визначається сторонами у Протоколі узгодження ціни, який є невід`ємною частиною договору (пункт 3.1.);

- оплата товару позивачем здійснюється на основі рахунків-фактур відповідача (пункт 3.3.);

- відвантаження товару здійснюється на складі позивача партіями протягом 24 годин з моменту здійснення попередньої оплати кожної партії (пункт 4.1.);

- відповідач здійснює передачу товару за кількістю у момент його передачі на складі позивача, якщо інше не передбачено умовами договору відповідно до чинного законодавства, шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі товару/видаткової накладної на товар (пункт 5.1.);

- у разі виявлення в процесі приймання-передачі товару …, постачання товару невідповідної кількості, сторони складають Акт про невідповідність товару. Позивач має право не приймати такий товар, та не підписувати акт приймання-передачі/видаткову накладну. В такому випадку товар вважається непоставленим (пункт 5.2.);

- за несвоєчасну поставку товару відповідач сплачує штраф за кожний день прострочення поставки в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно поставленого товару, а у разі якщо така затримка призвела до збитків позивача, то компенсує такі збитки в повному обсязі (п. 6.5. договору).

Протоколом узгодження кількості та ціни партії товару (додаток № 6 від 13.12.2021 до договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 24.12.2021), далі Протокол, сторони погодили ціну товару для поставки. Проте, кількість товару сторонами погоджено не було.

Згідно з п. 1 Протоколу склад позивача, на який відповідач мав здійснити поставку товару, знаходиться на території Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».

Відповідно до п. 2 Протоколу сторони домовились, що незважаючи на умови п. 4.1. договору, відвантаження товару здійснюється постачальником на склад покупця протягом 48 годин (фасовка в ІВС-контейнер (зворотна тара, налив ТОВ «Юкойл») здійснюється за присутності представника покупця. Налив повинен відбуватися згідно відповідних стандартів) з моменту надання заявки від покупця на постачання товару зазначеної у ній кількості. Найменування та кількість товару, замовленого покупцем відповідно до заявки, постачальник оформлює в рахунок та передає до сплати покупцеві.

Відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру від 10.02.2022 № СФ-00131 на поставку товару на суму 7827126,48 гривень. Даний рахунок було повністю оплачено позивачем в день його виставлення, що підтверджується платіжним дорученням від 10.02.2022 № 52.

Згідно видаткової накладної від 22.02.2022 № РН-00164, частина товару на суму 2591709,67 гривень була відвантажена на склад позивача 22.02.2022.

Таке часткове постачання товару, за твердженням відповідача, що не визнається позивачем, було обумовлене проханням самого позивача, який, через директора з виробництва позивача ОСОБА_3 , повідомив відповідача про готовність прийняти саме таку кількість товару.

В матеріалах справи наявний лист позивача від 25.02.2022 вих. № 01-12/98 (факт оформлення зазначеного листа та направлення його на адресу відповідача позивачем в перебігу розгляду заперечувалося), відповідно до якого позивач, посилаючись на введення Президентом України 24.02.2022 воєнного стану в Україні, просить: призупинити виконання своїх обов`язків щодо поставки товару за договором, оскільки склад покупця знаходиться на території стратегічно важливого об`єкту по яких рф наносить удари; не відвантажувати товар до закінчення воєнного стану в Україні. У разі необхідності, додатково повідомить про необхідність поставки товару; зобов`язується не застосовувати будь-які штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару впродовж всього строку дії воєнного стану в Україні, або ж до моменту поставки товару, в незалежності від того яка подія настане раніше.

Позивач надіслав на адресу відповідача лист від 16.01.2023 № 01-12-07 з вимогою повернути отриману від позивача передоплату за недопоставлений товар.

Листом у відповідь (від 20.01.2023 № 20.01/1) відповідач вказав, що товар було закуплено та згідно заявки позивача 22.02.2022 здійснено його часткову поставку, решта товару також може бути поставлена, а тому відповідач зазначив, що підстав для повернення попередньої оплати не має.

Поставка решти товару на суму 5235416,79 гривень, була здійснена відповідачем 25.04.2023, що підтверджується видатковою накладною від 25.04.2023 № РН-0196. При цьому передання товару було здійснено на складі відповідача, коли як умови договору передбачають передачу товару на складі позивача та актом приймання-передачі майна від 25.04.2023 товар на суму 5235416,79 гривень товар було передано відповідачу на зберігання. Тобто фактично сторонами здійснено лише документальне оформлення передачі товару та наразі він продовжує перебувати на складах відповідача вже на умовах зберігання.

25.09.2023 позивач звернувся до відповідача із претензією, в якій посилаючись на порушення відповідачем строків поставки товару вимагав сплати штрафних санкцій.

25.10.2023 відповідач направив позивачеві відповідь на претензію, в якій посилаючись на лист позивача від 25.02.2022 вих. № 01-12/98, із наданням його копії, зазначав про безпідставність вимог позивача, оскільки призупинення поставки було обумовлено проханням самого позивача. Позивач в перебігу розгляду справи заперечував факт отримання зазначеної відповіді на претензію, долучив трекінг АТ «Укрпошта», з якого вбачається, що відповідь на претензію було повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання. Цією обставиною позивач пояснював той факт, що до моменту судового розгляду цієї справи йому було не відомо про існування листа від 25.02.2022 вих. № 01-12/98 про призупинення поставки.

ІІІ. Доводи та аргументи сторін

Доводи позивача, що було викладено у позові.

З огляду на повну оплату позивачем виставленого відповідачем рахунку від 10.02.2022, відповідач був зобов`язаний відвантажити товар на склад позивача не пізніше 12.02.2022. Однак, свої договірні зобов`язання з поставки товару відповідач належним чином не виконав. Згідно видаткової накладної від 22.02.2022 № РН-00164, відповідач поставив частину товару на суму 2591709,67 гривень, відповідно прострочення становить 9 днів (з 13.02.2022 по 21.02.2022). Поставка ж решти товару на суму 5235416,79 гривень була здійснена лише 25.04.2023, згідно видаткової накладної від 25.04.2023 № РН-0196, тобто прострочення становить 436 днів (з 22.02.2022 по 24.04.2023).

Причини прострочення поставки товару позивачу не відомі. Про форс-мажорні обставини, які унеможливили своєчасну поставку товару, відповідач позивача не повідомляв. Несвоєчасна поставка товару із збройною агресією рф проти України не пов`язана, адже товар мав бути поставлений ще до початку повномасштабного збройного вторгнення рф на територію України (не пізніше 12.02.2022).

Ані виконавчий орган, ані працівники позивача не вчиняли жодних дій, у тому числі не надавали/не надсилали відповідачу жодних повідомлень/заявок/листів тощо, які б змінювали умови поставки та/або надавали право відстрочити поставку.

Жодних змін до договору та Протоколу щодо умов поставки сторонами не вносилось. Не отримавши увесь товар своєчасно, позивач надіслав на адресу відповідача листа від 16.01.2023 № 01-12-07 з вимогою повернути отриману від позивача передоплату за товар. Листом у відповідь (від 20.01.2023 № 20.01/1) відповідач підтвердив факт часткової поставки товару та висловив готовність виконати свої зобов`язання з поставки решти товару.

У вказаному вище листуванні сторони не висловлювали різних підходів до розуміння своїх зобов`язань за договором, зокрема в частині строків поставки товару. Усі необхідні для своєчасної поставки товару дії позивач виконав та виставлений відповідачем рахунок повністю оплатив. У свою чергу, відповідач, своєчасно товар не поставив, чим порушив умови договору.

Доводи відповідача, що було викладено у відзиві на позовну заяву.

Позивачем не направлялись будь-які заявки на поставку товару. Враховуючи, що виникнення зобов`язання з постачання виникає у відповідача після отримання від позивача заявки, відсутність заявки унеможливлює порушення відповідачем строків поставки.

Позивач своїм листом від 25.02.2022 зупинив виконання зобов`язання щодо поставки товару за договором, оскільки мав очевидні підстави вважати, що позивач не виконає свого обов`язку із забезпечення передання та одержання товару в місці поставки, адже склад позивача є стратегічно важливим об`єктом, по яким рф наносить удари (ст. 538, ч. 2 ст. 689 Цивільного кодексу України).

Цим же листом позивач фактично повідомив відповідача про виникнення у нього форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання позивачем зобов`язань з прийняття товару на своєму складі, розташованому на території ДП «МА «Бориспіль».

Сторони таким чином погодили зупинення поставки товару до моменту закінчення воєнного стану або до повідомлення позивачем про готовність прийняти товар, а також погодили незастосування будь-якої відповідальності до відповідача за таке прострочення.

Позивач після цього не звертався протягом року до відповідача із жодним повідомленням про готовність прийняти відповідний товар, а також не здійснював інших конклюдентних дій, що свідчили б про волевиявлення прийняття товару на своєму складі, а також не вживав жодних заходів щодо зменшення розміру збитків (ч. 2 ст. 616 Цивільного кодексу України).

Позивач явно не зазнав істотних збитків внаслідок прострочення поставки товару у строки, що були зупинені сторонами договору, оскільки навіть після поставки товару не мав наміру реалізувати його, в той самий день поставки 25.04.2023 позивач передав відповідачу на зберігання відповідний товар, який станом на момент подання позовної заяви продовжує знаходитись на складі відповідача.

Спір має об`єктивно штучний характер, адже позивач самостійно створив передумови для подання позову, що є зловживанням процесуальними правами в розумінні п. 3 ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Заявленому позивачем простроченню поставки товару сприяли саме дії позивача, що є підставою для звільнення відповідача від відповідальності (ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України).

Штрафні санкції надмірно великі порівняно із ймовірними збитками позивача, та саме відповідач зберігав товар понад рік на своєму складі без вимоги додаткової оплати за зберігання, саме відповідач самостійно ніс ризик втрати чи пошкодження (знищення) товару; навіть після здійснення поставки товару, позивачем було одразу передано на зберігання цей товар відповідачу, який до сьогодні знаходиться на складі відповідача, що свідчить про відсутність збитків щодо прострочення поставки у позивача, адже він не мав наміру розпоряджатись таким товаром, про що свідчать його дії.

Застосування до відповідача штрафних санкцій у період з 14.02.2022 до 25.02.2022 суперечить спеціальній позовній давності щодо стягнення штрафу, встановленої частиною 1 статті 250 Господарського кодексу України та пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України.

Аргументи позивача, що викладено у відповіді на відзив.

Позивач ніколи не готував та не надсилав відповідачу листа від 25.02.2022 № 01-12/98. Особа, що вказана у листі в якості підписанта ( ОСОБА_1 ), надала заяву свідка про те, що такий лист ніколи не підписувала та вперше довідалась про нього лише 24.01.2024. У системі реєстрації вихідної кореспонденції позивача за № 01-12/98 міститься абсолютно інший лист, що апріорі виключає присвоєння такого ж номера листу від 25.02.2022. Відтак, будь-які доводи відповідача, що ґрунтуються на листі позивача від 25.02.2022 № 01-12/98 не заслуговують на увагу та є оманливими.

Для визначення факту настання у відповідача обов`язку з поставки товару наявність/відсутність в матеріалах справи заявки, вимог до форми якої укладений між сторонами договір поставки не містить, жодного значення не має. Відповідно до пункту 2 Протоколу найменування та кількість товару, замовленого позивачем відповідно до заявки, відповідач оформлює в рахунок та передає до сплати позивачу. 10.02.2022 на підставі заявки позивача відповідач виставив рахунок-фактуру № СФ-00131, а позивач того ж дня такий рахунок оплатив. Таким чином, оформлення відповідачем рахунку на підставі такої заявки свідчить, що заявка була надана не пізніше дати рахунку, тобто 10.02.2022, а отже, відповідно до пункту 2 Протоколу, товар мав бути відвантажений на склад позивача протягом 48 годин з моменту здійснення оплати, а саме не пізніше 12.02.2022.

З огляду на положення Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Прикінцевих положень Господарського кодексу України в період з 13.02.2022 по 24.04.2023 (період нарахування штрафних санкцій) діяло продовження процесуальних строків для звернення до суду (як в частині позовної давності, так і в частині 6-місячного строку для нарахування неустойки), а тому строк для стягнення неустойки (штрафу, пені) не закінчився, та є продовженим, тобто позивачем не пропущений строк для звернення з заявою до суду про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Аргументи відповідача, що викладено у запереченнях на відповідь на відзив.

Договором визначений порядок поставки, а саме: «Сторони домовились, що незважаючи на умови п. 4.1. договору, відвантаження товару здійснюється постачальником на склад покупця протягом 48 годин (…) з моменту надання Заявки від покупця на постачання товару зазначеної у ній кількості. …» та оскільки такої заявки позивачем до суду не представлено визначити строк поставки не вбачається можливим, а поставка першої партії товару 22.02.2022 відбулася на підставі усного телефонного дзвінка, що передував даті поставки, поставка другої партії товару від 25.04.2023 відбулася також на підставі усних домовленостей на передодні поставки.

Місцем виконання договору в частині поставки товару визначено склад позивача, який розташований на території ДП «МА «Бориспіль», який починаючи з 24.02.2022 не функціонує, повітряний простір України закритий, цивільна авіація польоти не здійснює, орендарів приміщень на території аеропортів було звільнено від обов`язку сплачувати орендну плату, оскільки вони фактично припинили своє користування ними. В межах справи № 911/2947/23 за позовом ДП «МА «Бориспіль» до ТОВ «Аерохендлінг» про стягнення заборгованості за договором оренди складських приміщень, позивач посилався на те, що одним із наслідків воєнних дій на території України є закриття з 24.02.2022 повітряного простору України, зупинення діяльності аеропортів та суб`єктів, які надають послуги в сфері цивільної авіації на території аеропортів, господарська діяльність позивача фактично припинилася з 24.02.2022, у нього відсутній безперешкодний доступ до орендованого приміщення та терміналу «D» міжнародного аеропорту «Бориспіль», у зв`язку із тим, що аеропорт є стратегічно важливим об`єктом, і доступ до його приміщень обмежений, що свідчить про те, що з 24.02.2022 виконання позивачем свого зобов`язання з прийняття товару на свій склад, який розташований на території ДП «МА «Бориспіль» було неможливим, а тому відповідач був позбавлений можливості виконати свої зобов`язання з поставки товару на склад позивача.

Поведінка позивача є суперечливою, адже він майже рік після здійснення передоплати не вчиняв жодних дій з метою отримання оплаченого товару; в січні 2023 року звернувся не з вимогою поставити товар, а повернути оплачені кошти; отримав товар лише наприкінці квітня 2023 року (без письмової заяви), тобто через три місяці після звернення до відповідача про повернення передплати; отримав товар не на свій склад, а на складі відповідача, де він й донині зберігається, що у сукупності свідчить про відсутність можливості прийняти товар на свій склад починаючи з 24.02.2022, про неможливість його використовувати у власній господарській діяльності починаючи з 24.02.2022, і про незацікавленість у цьому товарі взагалі.

Поведінка позивача була спрямована на створення штучних умов для подання позову з метою отримання невиправданих додаткових прибутків, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, про що свідчать наступні факти: позивач надсилає відповідачу лист від 25.02.2022, в якому просить зупинити поставку товару за договором у зв`язку із неможливістю прийняти його, а під час розгляду цієї справи стверджує, що жодних листів не надсилав; позивач направляє в січні 2023 року лист з вимогою повернути передоплату за непоставлений товар, при цьому жодних вимог щодо сплати неустойки за період, що передував вимозі, не виставляв; відповідач 25.10.2023 направляє позивачу відповідь на претензію із додаванням листа від 25.02.2022, який, серед іншого, був підставою для зупинення поставки, але чомусь саме ця кореспонденція вважається позивачем неотриманою за наявності доказів її отримання позивачем; представник позивача стверджував, що позивачу був конче необхідний цей товар, що позивач провадив господарську діяльність та міг його продати третім особам, натомість у справі № 911/2947/23 не тільки стверджує про фактичне припинення господарської діяльності з 24.02.2022, але й надає в обґрунтування власних заперечень наказ про призупинення господарської діяльності та звітність щодо обсягу реалізованих послуг.

Позивач просить стягнути штрафні санкції, що складають 30% від загальної суми договору, коли як товар був поставлений відповідачем в повному обсязі; поведінка позивача свідчить про незацікавленість в отриманні товару, починаючи з 24.02.2022; позивач не надав доказів понесення збитків; саме відповідач несе збитки, безкоштовно зберігаючи товар, який належить позивачеві, несучи витрати на його зберігання та ризики його випадкового знищення, коли як умови договору не передбачають, включення витрат на зберігання товару до його вартості, як про це зазначав позивач, що у сукупності свідчить про намір отримання безпідставних надмірних прибутків та недобросовісність позивача.

Посилання позивача, з огляду на візуальний огляд листа від 25.02.2022, що текст у ньому надрукований поверх відтиску печатки, що може свідчити про підроблення цього листа спростовується тим, що видаткова накладна від 25.04.2023 № РН-0196, яка додана позивачем до матеріалів справи, має підпис генерального директора Голохвастова О.О. з печаткою позивача, який має ті самі ж ознаки (текст надрукований поверх підпису та печатки).

Свідок ОСОБА_1 , що був посадовою особою позивача, у силу своїх посадових обов`язків ніс та все ще несе відповідальність за вчинені ним дії на посаді генерального директора, є зацікавленою особою щодо вирішення справи на користь позивача, а свідок ОСОБА_2 , лише з 10.10.2023 обіймає посаду генерального директора позивача, а тому також є зацікавленою особою у вирішені справи на користь позивача. До того ж він не може свідчити щодо обставин та подій, які мали місце до призначення його на посаді, оскільки він не був свідком тих подій та викладає обставини з огляду на власні переконання та домисли щодо подій, які існували два роки тому.

ІV. Оцінка та висновки суду.

Згідно ст.ст. 626-629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 3, 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

В силу приписів частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до п. 2 Протоколу сторони домовились, що незважаючи на умови п. 4.1. договору, відвантаження товару здійснюється постачальником на склад покупця протягом 48 годин (фасовка в ІВС-контейнер (зворотна тара, налив ТОВ «Юкойл») здійснюється за присутності представника покупця. Налив повинен відбуватися згідно відповідних стандартів) з моменту надання заявки від покупця на постачання товару зазначеної у ній кількості. Найменування та кількість товару, замовленого покупцем відповідно до заявки, постачальник оформлює в рахунок та передає до сплати покупцеві.

В матеріалах справи відсутня письмова заявка позивача, в якій було б визначено кількість кожного виду товару, що підлягає постачанню.

Поряд із цим, як вбачається зі змісту рахунку-фактури від 10.02.2022 на суму 7827126,48 гривень, його виставлено на певну кількість товару кожного виду протильодотворної рідини, а саме 30144 літрів «Safewing MP II FLIGHT» та 37500 літрів «Safewing MP І LED 80» та позивач цього ж дня оплатив зазначений рахунок.

Проте, умови проведення оплати виставленого рахунку Протокол не містить. Такі умови було визначено сторонами в Додатку № 5 від 01.09.2020, та згідно якого незважаючи на умови п. 3.2. договору, оплата проводиться шляхом внесення попередньої оплати у розмірі 15% від загальної вартості товару протягом 1 дня з дати отримання рахунку, а 85% перераховуються протягом 10 днів з дати підписання покупцем видаткової накладної. Тобто здійснивши попередню оплату рахунку в день його отримання у розмірі 100% позивач відступив від умов договору та здійснив таку оплату на власний розсуд та така оплата не призводить до виникнення обов`язку з поставки товару, адже пов`язана саме із наданням заявки позивача.

Обґрунтовуючи свої твердження про допущене відповідачем прострочення поставки товару позивач посилається на те, що положення п. 2 Протоколу щодо визначення строку поставки протягом 48 годин з моменту надання заявки на постачання, слід розуміти так, що, оскільки подані заявки на постачання є підставою для формування рахунку на оплату, та враховуючи, що такий рахунок було виставлено 10.02.2022, то за відсутності письмової заявки слід виходити із того, що станом на дату рахунку позивачем така заявка вже була сформована на ту кількість товару, що визначена в рахунку та, відповідно, строк постачання товару має визначатися не від дати заявки, як це передбачено п. 2 Протоколу, а від дати рахунку. З огляду на що, позивач наполягає на тому, що поставка товару мала відбутися до 12.02.2022.

Заперечуючи, відповідач посилається на те, що оскільки строк поставки товару визначено в залежності від моменту надходження заявки, то за її відсутності вважати простроченою поставку товару підстав не має. Закуплений на запит позивач товар мав постачатися позивачу по мірі надходження від нього заявок на відвантаження певної кількості товару.

Сторони в перебігу розгляду справи посилалися на те, що значна частина узгодження умов постачання відбувалася в усному порядку, та саме в такому порядку, як зазначає позивач, було сформовано заявку на поставку товару, на підставі якої відповідачем було сформовано рахунок-фактуру від 10.02.2022.

Проте, відсутність заявки в письмовій формі фактично унеможливлює висновки про те, що сума рахунку та кількість товару зазначена в ньому, обумовлена саме заявкою позивача, про поставку товару у найближчі 48 годин.

Суду невідомий дійсний зміст усних домовленостей сторін, які в решті призвели до оформлення рахунку від 10.02.2022.

На думку суду, сторони під час ведення усних домовленостей могли відступити від правил, визначених умовами договору, тобто відомості в рахунку не обов`язково відображали зміст заявки позивача про поставку товару у найближчі 48 годин, до складу рахунку могла бути включена вартість товару, з метою, до прикладу, формування товарного запасу з метою відібрання з нього товару в майбутньому по мірі потреби позивача.

Це достатньою мірою підтверджується змістом додатку № 1 до договору, за текстом якого відповідач надавав запевнення, що в певний період час забезпечить наявність на власних складах узгодженої кількості рідини, а також змістом п. 3 додатку № 4 договору, в якому зафіксовано саме процедуру вибирання товару із загальної кількості. І хоча зазначені додатки безпосередньо до розглядуваних правовідносин не є застосовними, проте вони відображають сутність взаємовідносин сторін, що склалася між ними в перебігу дії договору.

Це також підтверджується заявою свідка від 31.01.2024 ОСОБА_3 , що є директором з виробництва позивача, та який посилався на те, що оплата рахунку відповідача є лише підтвердженням погодженого переліку товару, а безпосередньо дата поставки та кількість товару узгоджується в телефонному режимі, та за його твердженням саме він 21.02.2022 звернувся до відповідача із заявкою про підтвердження готовності прийняти товар в певній кількості, яка, як вбачається, була виконана відповідачем 22.02.2022.

Суд бере до уваги зазначені свідчення, не дивлячись на те, що у наступній заяві ОСОБА_3 виклав зазначені обставини інакше.

Суд вважає, що саме перша його заява, подання якої не було обтяжено позицією самого позивача, його реакцією на її подання має бути прийнята судом до уваги, адже заява, що була складена ОСОБА_3 07.03.2024 ніби з метою конкретизації своїх свідчень та з метою уникнення їх множинного та неоднозначного тлумачення, фактично подана з метою нівелювання попередніх свідчень.

З огляду на те, що ОСОБА_3 є співробітником позивача, міг перебувати під впливом свого роботодавця та виконати його вимогу скласти нову заяву, яка в більшій мірі узгоджується з позицією позивача, суд заяву цього свідка, складену 07.03.2024, до уваги не бере.

З огляду на це, твердження позивача про можливість визначення строку поставки, спираючись на дату виставлення рахунку, коли як умовами договору строк поставки пов`язується із наданням позивачем заявки, вбачаються суду недоведеними достатньою мірою.

Суд вважає, що оскільки умовами договору визначено строк поставки саме від дати надходження заявки позивача, визначення строку в прив`язці до настання іншої події виставлення рахунку, є безпідставним.

Отже, доводи позивача про те, що не дивлячись на умови п. 2 Протоколу про відлік строку поставки від дати заявки, такий строк можна рахувати від дати рахунку є надто вільною суб`єктивною інтерпретацією положень договору з метою створення передумов для стягнення з відповідача штрафних санкцій, що суперечить принципам добросовісності та розумності.

Суд також вважає, що для цілей притягнення особи до відповідальності за вчинене нею господарське правопорушення недостатньо посилатися на усний спосіб узгодження заявки на поставку товару та простого ототожнення її змісту та змісту виставленого рахунку, адже за умовами договору саме заявка визначає зміст господарського зобов`язання, та для притягнення особи до відповідальності необхідно встановити, що визначене сторонами зобов`язання не було виконано.

Для того, щоб навіть усні домовленості отримали офіційного значення та мали за собою юридичні наслідки, позивач мав чітко та недвозначно, навіть після таких усних домовленостей продемонструвати відповідачу свою позицію та бачення умов виконання договору та зробити це письмово або у інший спосіб, що дозволяє зафіксувати таке бачення для обох сторін.

На думку суду у такому випадку, застосовними слід вважати правила ст. 663 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу, згідно якої боржник має виконати свій обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Тобто якщо умови договору, що передбачають поставку товару протягом 48 годин від моменту надання заявки позивача, з огляду на усний характер її надання, не дають змогу визначити дату коли вона була надана, а відлік строку від дати рахунку договором не передбачений, строк на поставку має визначатися від дати надходження офіційної вимоги у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, яка зазвичай має бути оформлена письмово із фіксацією її отримання зобов`язаною стороною, чого позивачем зроблено не було.

З огляду на викладене, спираючись на положення ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено та судом самостійно не встановлено вчинення відповідачем господарського правопорушення, порушення зобов`язання з поставки товару в частині термінів такої поставки, адже суд позбавлений можливості встановити зміст та дату подання позивачем заявки на поставку товару, як того вимагають умови п. 2 Протоколу.

У спірних правовідносинах необхідним є також надання оцінки діям сторін в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами.

Починаючи з 13.02.2022 з наступного дня після того, як вважає позивач, товар мав бути поставлений, він не висував відповідачу будь-яких претензій щодо прострочення поставки товару, хоча, доволі короткий термін поставки (48 годин) ймовірно свідчить про її нагальність для позивача, та, відповідно, порушення такого строку, вимагало б ще більш швидкої реакції позивача. Проте з 13.02.2022 до 22.02.2022 жодної підтвердженої комунікації між сторонами не відбувалося, претензій позивач не висував.

Надалі, згідно видаткової накладної від 22.02.2022 № РН-00164, відповідач поставив позивачу товар на суму 2591709,67 гривень, з яких 4567,3 літрів «Safewing MP II FLIGHT» та 16346,2 літрів «Safewing MP І LED 80», тобто поставлено товар у меншій кількості, ніж зазначено в рахунку на оплату, що як стверджує позивач є порушенням умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За змістом п. 5.2. договору, у разі виявлення в процесі приймання-передачі товару постачання товару невідповідної кількості, сторони складають Акт про невідповідність товару. Покупець має право не приймати такий товар, та не підписувати видаткову накладну.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримавши лише частину товару, та, як він вважає, із простроченням, прийняв товар у меншій кількості без зауважень та претензій щодо кількості товару та строків поставки не висував.

Тобто позивач, якщо він вважав, що отримав товар в меншій кількості і якщо це є порушенням умов договору, не діяв ані у спосіб визначений ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, ані у спосіб визначений п. 5.2. договору, зокрема шляхом складання Акта про невідповідність товару.

Повторюючись, суд знову звертається до заяви свідка ОСОБА_3 від 31.01.2024 про те, що саме він замовив 21.02.2022 ту кількість товару, що була поставлена відповідачем 22.02.2022 і такі твердження узгоджуються із наступною поведінкою сторін.

Позивач вперше лише в листі від 16.01.2023, тобто майже через рік після того, як поставка товару мала відбутися, як він вважає, посилався на те, що з оплаченого товару на суму 7827126,48 гривень він отримав товар лише на суму 2591709,67 гривень, а тому він просив повернути вартість неотриманого товару у розмірі 5235416,81 гривень.

При цьому, жодних претензій стосовно прострочення поставки товару, незгоди з діями відповідача, вимог про сплату штрафних санкцій позивач в цьому листі не висував.

В своєму листі у відповідь від 20.01.2023 відповідач посилався на те, що товар було закуплено та згідно заявки позивача 22.02.2022 здійснено його часткову поставку, решта товару також може бути поставлена, а тому відповідач зазначив, що підстав для повернення попередньої оплати не має.

Факт отримання цього листа позивач в перебігу розгляду не заперечував, та в матеріалах справи відсутні будь-які докази які свідчили б про висловлення позивачем своєї незгоди із доводами відповідача, що було викладено у листі від 20.01.2023 після його отримання, зокрема в частині того, що часткова поставка товару 22.02.2022 була обумовлена заявкою самого позивача на постачання саме такої кількості з оплаченої кількості товару.

Тобто з листа відповідача вбачається, що він не сприймав ситуацію, що склалася, як вчинене ним порушення умов договору, адже здійснення ним часткової поставки 22.02.2022 обумовлено волею самого позивача.

Відтак, не заперечуючи тверджень відповідача, 25.04.2023 згідно видаткової накладної № РН-0196 відповідач передав, а позивач отримав решту товару на суму 5235416,79 гривень, і від моменту отримання листа відповідача від 20.01.2023 до 25.04.2023 та в момент прийняття товару позивач також не висував жодних претензій, зокрема щодо прострочення поставки товару.

До того ж, цього ж дня актом приймання-передачі майна від 25.04.2023 позивач передав товар на суму 5235416,79 гривень відповідачу на зберігання.

Відсутність жодних вимог про поставку товару починаючи з 13.02.2022 з наступного дня після того, як стверджує позивач, вся кількість товару мала бути поставлена, після 22.02.2022, коли була поставлена частина товару, прийняття решти товару 25.04.2023 та передання цього товару на зберігання, на думку суду, вірогідно, була обумовлена спочатку відсутністю потреби отримувати весь товар, із чим пов`язана усна заявка 21.02.2022 на поставку частини товару, а після початку повномасштабного вторгнення відсутність нагальної потреби отримати товар була обумовлена припиненням здійснення господарської діяльності з обслуговування повітряних суден, саме тому позивач 25.04.2022 залишив товар на зберіганні відповідача.

Вперше вимога про сплату штрафних санкцій була сформульована позивачем лише 25.09.2023, тобто через п`ять місяців, коли сторонами ніби було врегульовано спірні правовідносини.

З огляду на викладене, поведінка позивача свідчить про те, що, незважаючи на аргументацію, що викладено у позові, зокрема про те, що 12.02.2022 йому мало бути поставлено весь товар на суму 7827126,48 гривень, починаючи з 13.02.2022 позивач жодного разу не висловив своєї незгоди з поставкою 22.02.2022 частини товару, не відмовився приймати часткову поставку, не складав акту про невідповідність товару, не вимагав поставки залишку товару, повернення попередньої оплати чи сплати штрафних санкцій одразу, як тільки зрозумів, що його право порушене, а коли звернувся із проханням повернути невикористану суми попередньої оплати погодився із пропозицією відповідача отримати наявний товар.

Хоча на думку суду своєчасне звернення із претензією могло убезпечити, як інтереси позивача, якщо виходити з того, що він дійсно хотів отримати товар у повному обсязі та найскоріше, так і інтереси відповідача, який, як вбачається з матеріалів справи, керувався вказівками позивача, постачав товар по мірі надходження від нього заявки, адже саме так розумів умови договору і пред`явлення до нього претензії могло б дати йому підстави своєчасно відреагувати та убезпечитись від ймовірних наслідків, зокрема щодо вимог про сплату штрафних санкцій.

Отже, в перебігу розгляду справи позивачем не наведено розумних та прийнятних відповідей на питання: чому починаючи з наступного дня, після того як поставка мала відбутися, він не висував вимогу про негайну поставку товару; чому приймаючи 22.05.2022 товар у меншій кількості позивач не ініціював складення Акта про невідповідність товару, як це передбачено п. 5.2. договору; чому позивач не відмовився від прийняття частини товару чи не висунув вимогу про негайну поставку решти товару або одразу не вимагав повернення невикористаної попередньої оплати, як це передбачено ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України; чому отримавши листа відповідача від 20.01.2023, з якого вбачається, що відповідач здійснив часткову поставку товару керуючись проханням (заявкою) самого позивача, не заперечував зазначених обставин; чому довідавшись із цього листа про наявність решти товару у розпорядженні відповідача не висував вимоги про його негайну передачу та отримав товар лише 25.04.2023; чому після отримання товару одразу не вимагав сплати штрафних санкцій і вперше висунув таку вимогу тільки в листі від 25.09.2023, тобто через 5 місяців після отримання товару?

Відповідно до стандартної ділової практики, кредитор, що протягом 48 годин від моменту здійснення ним оплати рахунку очікує отримання товару на більше ніж сім мільйонів гривень, буде більш дієвим у прагненні отримати свій товар, а не перебувати у стані бездіяльності протягом майже року від моменту коли, як він вважає, товар мав би бути поставлений.

Відповідно до ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Тобто, навіть якщо погодитися із тим, що зобов`язання з поставки товару в частині термінів поставки було відповідачем порушено, то не виправдана та незрозуміла бездіяльність з боку позивача давала б підстави для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки з наявних у справі доказів вбачається, що відповідач міг здійснити постачання товару у повному обсязі та здійснив його часткове постачання 22.02.2022 лише керуючись заявкою позивача та здійснив поставку тієї кількості товару, що позивачем в цей час запитувалася. З огляду на відсутність інтересу на отримання товару після цієї дати, відповідач правомірно не вчиняв власних ініціативних дій з метою доставки решти товару на склад позивача, зокрема з огляду на очевидні обставини початок повномасштабного вторгнення рф, припинення авіасполучення та, відповідно, відсутності потреби у використанні товару, що був необхідний позивачу саме для обробляння літаків.

Позивач також неодноразово посилався на те, що твердження відповідача про неможливість виконання поставки товару на склад позивача, розташований на території ДП «МА «Бориспіль» не відповідають дійсності, доступ до території аеропорту є можливим, лише з певними обмеженням та дотриманням особливою процедури погодження допуску осіб на територію аеропорту.

Суд погоджується із зазначеними аргументами позивача та дійсно з матеріалів справи не вбачається, що доступ до аеропорту унеможливлений такою мірою, що поставка товару на склад розташований на його території є нездійсненна.

Поряд із цим, з тих даних, що наявні в матеріалах справи вбачається, що особа, що має бажання потрапити на територію аеропорту після початку повномасштабного вторгнення рф, мала пройти певну верифікацію, перевірку, включення до списку осіб, яким дозволено відповідний доступ.

Очевидно, що за таких обставин, після 24.02.2022 саме позивач, що бажав отримати товар на свій склад, що розташований на території аеропорту мав повідомити відповідача про встановлення нових правил допуску осіб на територію аеропорту, про порядок проходження відповідного контролю та узгодження можливості доступу на територію аеропорті транспорту відповідача, проте з матеріалів справи вчинення позивачем таких дій не вбачається та власне він на їх вчинення в перебігу розгляду справи не посилався.

До того ж, як вже зазначалося, навіть коли позивач отримував решту товару 25.04.2023 він отримав його на складі відповідача, що може свідчити про існування певних складнощів для доставки товару на склад, що розташований на території аеропорту.

З огляду на це, поведінка позивача є відверто суперечливою, непослідовною та не справедливою по відношенню до відповідача.

Пунктами 3, 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

В перебігу розгляду справи судом не встановлено обставин, що свідчили б про недобросовісність відповідача, про вчинення ним дій, які б могли кваліфікуватись як вчинені з метою порушення зобов`язання, нехтування інтересами позивача, умисне затягування з поставкою товару та завдання йому збитків.

На відміну від позивача, в діях якого через суперечливу поведінку, вбачається вчинення дій, які свідчать про його недобросовісність, про невідповідність звичайним правилам ділової практики з метою створення штучних передумов для отримання безпідставного прибутку у вигляді нарахованих штрафних санкцій.

З огляду на це, суд вважає, що позивач не може отримувати вигоду від власної бездіяльності та безініціативності покладаючи провину за несвоєчасне, як він стверджує, виконання договору поставки на відповідача.

Щодо листа позивача від 25.02.2022.

В матеріалах справи наявний лист позивача від 25.02.2022 вих. № 01-12/98, відповідно до якого позивач, посилаючись на введення Президентом України 24.02.2022 воєнного стану в Україні просить: призупинити виконання своїх обов`язків щодо поставки товару за договором, оскільки склад покупця знаходиться на території стратегічно важливого об`єкту по яких рф наносить удари; не відвантажувати товар до закінчення воєнного стану в Україні. У разі необхідності, додатково повідомить про необхідність поставки товару; зобов`язується не застосовувати будь-які штрафні санкції за несвоєчасну поставку товару впродовж всього строку дії воєнного стану в Україні, або ж до моменту поставки товару, в незалежності від того яка подія настане раніше.

Позивач в перебігу розгляду справи заперечував факт складання, оформлення, підписання та направлення цього листа відповідачу.

На спростування факту складання цього листа позивачем долучено до матеріалів справи заяви свідків, зокрема ОСОБА_1 , який станом на дату складання цього листа обіймав посаду генерального директора позивача, а також ОСОБА_2 , який став генеральним директором позивача у жовтні 2023.

Так, ОСОБА_1 , прізвище якого як підписанта зазначено в листі від 25.02.2022 вих. № 01-12/98, зазначив, що такого листа ніколи не підписував, вказівку його готувати юридичному відділу не надавав. 25.02.2022 жодних листів не підписував та підписати не міг, оскільки в цей день займався облаштуванням блок-постів у Вишгородському районі, не мав світла та зв`язку.

Свідок ОСОБА_2 в свої заяві зазначив, що в системі реєстрації вихідної кореспонденції лист із таким номером має іншу дату та стосується інших питань та іншого адресату, а лист із номером і датою, який надав відповідач в системі реєстрації кореспонденції не зареєстрований. До того ж, 25.02.2022 було другим днем вторгнення рф і того дня товариство не могло займатись підготовкою/відправкою листів контрагентам.

Крім того, з метою спростування факту видання зазначеного листа, як вже зазначалося, позивач ініціював проведення судової експертизи, проте суд відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Лист позивача від 25.02.2022 вих. № 01-12/98, виготовлено на фірмовому бланку позивача, наявний підпис генерального директор Голохвастова О.О., скріплений печаткою підприємства та позивачем в перебігу розгляду справи не представлено розумного пояснення тому, звідки такий лист міг опинитися у відповідача.

Питання, які були поставлені позивачем для експертизи та можливі відповіді на них, зокрема щодо співвіднесення часу складання тексту листа та проставляння підпису та печатки, не могли б спростувати вірогідність самого факту його складання.

При цьому, як вже зазначалося, позивач не ставив під сумнів справжність печатки, відтиск якої міститься на цьому листі. Позивачем не заявлялось про втрату або викрадання печатки, або про можливі відомі йому факти незаконного використання печатки, що з огляду на принцип вірогідності доказів, може скоріше свідчити про те, що печатка використовувалась повноважними особами.

Посилання позивача на те, що даний лист виготовлено шляхом монтажу за допомогою технічних засобів, а дата листа не відповідає давності нанесеного на ньому тексту, не спростовує того, що цей лист, навіть із застосуванням технічних засобів міг бути виготовлений самим позивачем навіть якщо не в ту дату, яка зазначена в листі. Спосіб виготовлення зазначеного листа вирішального значення для справи не має, адже не спростовує ймовірності його дійсного направлення (передання) відповідачу.

Взагалі, спосіб виготовлення вихідної кореспонденції, черговість проставлення в листах підпису та печатки, реєстрації та присвоєння вихідного номеру відносяться до внутрішніх питань організаційної діяльності позивача, перебувають поза межами контролю та впливу з боку відповідача, а тому суд вбачає не виправданим перекладення обов`язку доводити справжність цього листа на відповідача, адже позивач не посилається на те, що саме відповідач, з метою уникнення від відповідальності вчинив злочин та сфабрикував цей лист.

При цьому від моменту складання цього листа, аж до 16.01.2023 позивач жодного разу не звертався до відповідача із будь-якими претензіями стосовно недопоставленого товару, не зазначав, що цей товар має бути поставлений, не вимагав повернення грошових коштів, тобто зміст цього листа не перебуває у протиріччі із поведінкою позивача. А навпаки, така поведінка позивача скоріше підтверджує існування домовленості щодо зупинення здійснення поставки. Як вже зазначалося, у зв`язку із припиненням здійснення позивачем наземного обслуговування повітряних суден, необхідність у отриманні цього товару очевидно відпала.

Надані позивачем заяви свідків не спростовують ймовірності існування такого листа, його виготовлення та передачі відповідачу. Вони надані зацікавленими особами попереднім та чинним керівниками позивача.

Посилання свідка ОСОБА_2 на те, що у другий день повномасштабного вторгнення такий лист не міг складатися спростовуються фактом видання навіть в перший день повномасштабного вторгнення наказу про зупинення господарської діяльності підприємства від 24.02.2022 № 01-07-8.

З огляду на висновки, що було викладено вище, існування зазначеного листа не має переважного значення для правильного вирішення цієї справи, адже судом встановлено відсутність факту вчинення відповідачем господарського правопорушення, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Натомість лист позивача від 24.02.2022 № 01-07-8 у сукупності з іншими доказами у справі, з огляду на поведінку сторін, зокрема позивача, яка повністю узгоджувалася зі змістом цього листа, не спростування позивачем його дійсності дає підстави суду для висновку про ймовірність існування між сторонами тієї домовленості, зміст якої викладено у листі, зокрема щодо зупинення поставки товару з огляду на початок повномасштабного вторгнення рф на територію України.

Інші аргументи сторін прийняті судом до уваги, проте висновків суду, що викладено вище не спростовують.

Отже, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аерохендлінг» відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.06.2024.

Суддя Р.М. Колесник