Рішення

від 06.06.2024 по справі 320/13043/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2024 року м. Київ№ 320/13043/24

Київський окружний адміністративний суд у складі колегії судді: головуючого судді Жукової Є.О., суддів Діски А.Б., Кочанової П.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомГромадської спілки «Всеукраїнська асоціація торгівельних організацій транспортними засобами»доКабінету Міністрів України третя особа:Міністерство внутрішніх справ Українипровизнання незаконною постанови,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17 серпня 2023 року через систему Електронний суд Громадська спілка Всеукраїнська Асоціація Торгівельних Організацій Транспортними Засобами (позивач) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (відповідач), в якому просить суд:

«визнати незаконною постанову №536 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою було внесено зміни до Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням вимог Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою КМУ від 28 грудня 1992 р. N 731 у поточній редакції, порушує абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону України " Про захист економічної конкуренції ", а тому, на думку позивача, підлягає визнанню неправомірною.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідачем не надано інформації щодо наявності рішення Держпідприємництва чи його територіального органу про погодження проекту регуляторного акта або копія рішення Урядового комітету з питань економічної політики та європейської інтеграції. Крім того, п. 11 Постанови вносить зміни до п. 49 Порядку, що порушує вимоги абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону України " Про захист економічної конкуренції ", оскільки забороняє суб`єктам, що здійснюють комісійну торгівлю транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, виставляти на продаж транспортні засоби та їх складові частини, що мають ідентифікаційні номери, в день прийняття на комісію, не зважаючи на проведення всіх вимог п. 48 Порядку в день прийняття такого транспортного засобу на комісію. Як вказує позивач, до всіх інших суб`єктів господарювання, що здійснюють торгівлю транспортними засобами та їх складовими частинами, такої заборони редакція Порядку, затвердженого постановою, не містить. Таким чином, на переконання позивача, вимоги зазначеної постанови порушують конкурентне середовище на даному ринку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.03.2024 позовну заяву №320/13043/24 розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 позовну заяву Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація торгівельних організацій транспортними засобами» залишено без руху.

07 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі. Суд ухвалив розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження колегією суддів під головуванням судді Жукової Є.О., призначити підготовче засідання, залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 11.04.2024 визначено склад колегії суддів в адміністративній справі №320/13043/24: головуючий суддя Жукова Є.О., судді: Діска А.Б., Кочанова П.В.

02 травня 2024 року до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив Кабінету Міністрів України.

Відповідач в поданому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що Кабінет Міністрів України приймаючи оскаржувану постанову діяв у межах, на підставі та у спосіб, передбачений положеннями законодавства.

Так, керуючись положеннями Закону України «Про дорожній рух» та Регламентом Міністерством внутрішніх справ України внесено на розгляд Уряду проект оскаржуваної постанови разом з пояснювальною запискою, довідкою про погодження проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанови Кабінету Міністрів України», висновок Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи постанови, протокол узгодження позицій, висновок Міністерства фінансів України, висновок Міністерства економіки України та висновок Міністерства цифрової трансформації України.

Розробником проєкту Постанови №536 є Міністерство внутрішніх справ України, до проєкту постанови розроблено аналіз регуляторного впливу, який разом із проєктом постанови розміщено на офіційному вебсайт Міністерства внутрішніх справ України.

Заперечуючи проти позову, відповідач також вказує, що твердження позивача стосовно порушень ЗУ «Про захист економічної конкуренції» є такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивачем не надано жодних доказів, що до Антимонопольного комітету України надходили скарги від суб`єктів господарювання, інтереси яких, на переконання позивача, порушує оскаржувана постанова.

Представником Міністерства внутрішніх справ України 26 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» подано пояснення третьої особи на позов.

Третя особа в наданих поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечувала, з підстав того, що відповідач при виданні оскаржуваного нормативно-правового акту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Третя особа вказує, що вимоги Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731 на Кабінет Міністрів України не розповсюджуються. Твердження позивача про те, що оскаржуваний нормативно-правовий акт порушує абз. 7 п. 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не відповідає дійсності, оскільки Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципам недискримінації (антидискримінаційна експертиза) та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Також, третя особа в наданих поясненнях зауважує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту нібито порушеного права з огляду на те, що адміністративний суд може визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.05.2021 № 536 з моменту набрання законної сили рішенням Київського окружного адміністративного суду у даній справі, а не визнавати її незаконною як просить позивач.

10 травня 2024 року через систему «Електронний суд» представником позивача подані додаткові пояснення, в яких останній вказує про необґрунтованість тверджень третьої особи, викладених в пояснення.

Поряд з вказаним 10 травня 2024 року через систему «Електронний суд» представником позивача заявлено клопотання про розгляд справи без участі позивача за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 15 травня 2024 року колегія суддів порадившись на місці ухвалила здійснювати розгляд справи за відсутності позивача, закрити підготовче провадження у справи та перейти до судового розгляду справи по суті.

В судовому засіданні учасниками справи заявлені клопотання про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Після надання пояснень учасниками справи у відкритому судовому засіданні та дослідження матеріалів справи, протокольною ухвалою суду від 15.05.2024, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, колегією суддів вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Громадська спілка «Всеукраїнська асоціація торгівельних організацій транспортними засобами» (ГС ВАТОТЗ), код ЄДРПОУ 44237667, зареєстровано 19.07.2021, керівник ОСОБА_1 , Організаційно-правова форма організації ГС ВАТОТЗ Спілка об`єднань громадян, основний вид діяльності (КВЕД) 94.99 Діяльність інших громадських організацій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 р. № 1388 затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів.

Цим Порядком встановлюється єдина на території України процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), присвоєння буквено-цифрової комбінації номерних знаків з їх видачею або без такої, оформлення і видачі реєстраційних документів та/або їх формування в електронній формі.

Порядок є обов`язковим для всіх юридичних та фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, виробляють чи експлуатують їх. Представники власників транспортних засобів виконують обов`язки та реалізують права таких власників у межах наданих їм повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2021 р. № 536 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», затверджено зміни, що вносяться до деяких постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:

« Пункт 9 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. № 1388 (Офіційний вісник України, 1998 р., № 36, ст. 1327; 2009 р., № 101, ст. 3521), доповнити абзацом такого змісту:

Не допускається державна реєстрація транспортних засобів, придбаних з порушенням вимог абзацу другого пункту 8, пунктів 11, 16, абзацу другого пункту 17, пункту 18, абзацу другого пункту 33, пунктів 44, 48, 49 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 р. № 1200 (Офіційний вісник України, 2009 р., № 87, ст. 2939).».

Позивач, вважаючи незаконною постанову Кабінету Міністрів України від 26 травня 2021 року №536 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 264 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень

Відповідно до частини першої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України (крім рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу), постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин другої та третьої статті 264 Кодекс адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Отже, керуючись завданнями та основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України, частиною другою статті 2, статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Положеннями пунктів 3, 10 частини 1 статті 116 Конституції України регламентовано, що Кабінет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Між тим, організацію, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції України визначає Закон України Про Кабінет Міністрів України від 27.02.2014 № 794-VII (далі Закон № 794-VII).

Відповідно до статті 1 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров`я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв`язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.

Частиною 1 статті 49 цього Закону обумовлено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України (ч. 2 ст. 49 Закону № 794-VII).

Таким чином, на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України Кабінет Міністрів України видає підзаконні нормативно-правові акти постанови і розпорядження, реалізуючи у такий спосіб свою виконавчу (управлінську) компетенцію.

Разом з цим, статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституційне повноваження здійснювати законотворчу діяльність належить виключно Верховній Раді України. Прийняття Кабінетом Міністрів України підзаконних нормативно-правових актів є формою реалізації його конституційних повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №640/28113/20.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури, забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері дорожнього руху відповідно до статті 4 Закону України «Про дорожній рух» належить зокрема: - підготовка проектів законів, нормативних актів з питань дорожнього руху та його безпеки, а також відповідальності за їх порушення на території України; - розробка і затвердження державних програм розвитку дорожнього руху та його безпеки на автомобільних дорогах, вулицях і залізничних переїздах, вимог екологічної безпеки, а також програм координації використання всіх видів транспорту загального користування (автомобільний, залізничний, повітряний, водний); - координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань та місцевого самоврядування у сфері дорожнього руху, а також вимог екологічної безпеки; - контроль за виконанням законодавства про дорожній рух; - встановлення єдиних вимог щодо конструкції та технічного стану транспортних засобів, що експлуатуються в Україні; - визначення порядку видачі сертифікатів на здійснення діяльності, пов`язаної з виготовленням, ремонтом і експлуатацією транспортних засобів, перевезеннями вантажів і пасажирів, підготовкою водіїв, будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, іншими видами діяльності, що впливають на безпеку руху; - визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення їх обов`язкового технічного контролю та визначення обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб`єктами господарювання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України (далі - суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю), а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом.

Згідно з нормами статті 52 Закону України «Про дорожній рух» контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Згідно пунктом 3 параграфу 32 Регламенту проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2004 р. № 308 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 10, ст. 612).

Відповідно до пункту 1 параграфу 34 Регламенту під час розроблення проекту акта Кабінету Міністрів розробник вивчає стан справ у відповідній сфері, визначає проблему, яка потребує розв`язання, аналізує причини її виникнення, визначає цілі та обирає шляхи їх досягнення, визначає перелік заінтересованих сторін та прогнозує вплив реалізації акта на їх інтереси, визначає предмет правового регулювання, механізм вирішення питання (зокрема із застосуванням інформаційно-комунікаційних технологій), що потребує врегулювання, передбачає правила і процедури, які, зокрема, унеможливлювали б вчинення корупційних правопорушень, а також робить прогноз результатів реалізації акта та визначає критерії (показники), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації.

Відповідно до параграфу 37 Регламенту:

Розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Проект акта Кабінету Міністрів, підготовлений Секретаріатом Кабінету Міністрів, візується членом Кабінету Міністрів, за дорученням якого підготовлено такий проект акта, та листом за його підписом надсилається заінтересованому органу разом із матеріалами, зазначеними в абзаці першому цього пункту.

Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром.

Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром.

Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом надсилання листа, до якого в разі відсутності зауважень додається також завізований ним проект акта. Позиція міністра може бути доведена до відома розробника через уповноважену ним особу шляхом надсилання листа за підписом такої особи.

У разі висловлення до проекту акта Кабінету Міністрів, поданого центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів через міністра, зауважень і пропозицій, проект акта повертається розробнику для його доопрацювання та внесення в установленому порядку на розгляд міністра.

Порядок взаємодії міністерства та центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, під час підготовки проекту акта Кабінету Міністрів, підготовленого у паперовій формі з підстав, визначених абзацами четвертим і шостим пункту 5 § 32 цього Регламенту, його погодження, а також погодження проектів актів, що надійшли від інших органів виконавчої влади у паперовій формі, встановлюється міністром, що спрямовує та координує діяльність відповідного центрального органу виконавчої влади, з урахуванням процедури, визначеної цим Регламентом.

Заінтересований орган зобов`язаний у строк, встановлений розробником відповідно до § 38 цього Регламенту, взяти участь в опрацюванні проекту акта Кабінету Міністрів та матеріалів до нього у частині, що стосується його компетенції.

Свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів керівник заінтересованого органу доводить до відома розробника шляхом надсилання листа за своїм підписом, у якому зазначається інформація про погодження проекту акта без зауважень чи із зауваженнями або про те, що проект акта не підтримано.

Зауваження надаються виключно з тих питань, що належать до компетенції заінтересованого органу та стосуються суті проекту акта, зокрема виявлених обставин (ризиків та обмежень), які у разі прийняття акта створюватимуть значні перешкоди щодо реалізації державної політики у сферах, віднесених до компетенції заінтересованого органу, а також прогнозів впливів реалізації акта.

Зауваження до проекту акта не можуть стосуватися нормопроектувальної техніки та редакційних уточнень тексту проекту акта.

Заінтересований орган зобов`язаний чітко обґрунтувати свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, а в разі потреби внести розробнику відповідні пропозиції.

Заінтересований орган може також надати зауваження і пропозиції до зроблених розробником прогнозів впливу.

Якщо заінтересованим органом є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, позиція такого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів погоджується відповідним міністром.

Якщо у позиціях розробника і заінтересованого органу щодо проекту акта Кабінету Міністрів є розбіжності, які не можуть бути врегульовані на рівні фахівців таких органів, розробник зобов`язаний провести із відповідним заінтересованим органом узгоджувальні процедури, передбачені пунктом 6 § 33 цього Регламенту.

У разі коли розробником проекту акта або заінтересованим органом є Мін`юст, Мінекономіки, Мінфін або Мінцифри узгоджувальні процедури можуть бути проведені на рівні перших заступників або заступників керівників зазначених органів.

Узгоджувальні процедури щодо проекту акта, підготовленого Секретаріатом Кабінету Міністрів, проводить член Кабінету Міністрів, за дорученням якого підготовлено такий проект акта. Узгоджувальні процедури щодо проекту акта, підготовленого Секретаріатом Кабінету Міністрів за дорученням Прем`єр-міністра, можуть бути проведені Міністром Кабінету Міністрів або іншим визначеним Прем`єр-міністром членом Кабінету Міністрів.

Для оперативного обміну інформацією під час опрацювання та погодження проекту акта Кабінету Міністрів розробник та заінтересовані органи використовують електронну пошту та інші засоби зв`язку.

У разі підготовки проекту акта Кабінету Міністрів в електронній формі його опрацювання та погодження здійснюється з використанням відповідного модуля системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (далі - модуль системи взаємодії).

Розробник вносить до модуля системи взаємодії проект акта та матеріали до нього, передбачені цим Регламентом, і визначає строк погодження проекту акта заінтересованими органами.

Свою позицію щодо проекту акта міністр, що спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, доводить до відома розробника шляхом внесення відповідної інформації до модуля системи взаємодії, у разі відсутності зауважень проект акта візується міністром із використанням модуля системи взаємодії.

Свою позицію щодо проекту акта (висновок) заінтересовані органи доводять до відома розробника шляхом внесення відповідної інформації до модуля системи взаємодії.

Якщо заінтересованим органом є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, позиція такого органу щодо проекту акта погоджується відповідним міністром шляхом внесення інформації про погодження до модуля системи взаємодії.

Інформація про погодження проекту акта повинна бути доступною для ознайомлення для всіх заінтересованих органів, що беруть участь у його опрацюванні.

Параграфом 37-1 Регламенту встановлено, Мінцифри проводить цифрову експертизу проекту акта Кабінету Міністрів з метою виявлення у ньому положень, що не узгоджуються із засадами реалізації органами виконавчої влади принципів державної політики цифрового розвитку, зокрема перешкоджають створенню сучасних електронних форм взаємодії та доступності для громадян і суб`єктів господарювання переваг і можливостей цифрових технологій.

Результати цифрової експертизи проекту акта Кабінету Міністрів Мінцифри відображає у висновку за встановленою ним формою.

Відповідно до параграфу 38 Регламенту Розробник визначає строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів заінтересованими органами з урахуванням складності та обсягу проекту, характеру його терміновості, пріоритетності та строків виконання завдань, установлених актами законодавства, протокольними рішеннями Кабінету Міністрів, дорученнями Прем`єр-міністра. Строк погодження проекту акта Кабінету Міністрів повинен бути достатнім для належного його опрацювання заінтересованими органами та становити не менш як десять днів з дня надходження проекту акта на погодження, крім випадків, коли строк виконання відповідного завдання становить менш як місяць.

Проекти актів Кабінету Міністрів, що розробляються в ініціативному порядку або строк погодження яких розробником не визначено, погоджуються у місячний строк.

Проекти актів Кабінету Міністрів з питань, пов`язаних із запобіганням виникненню надзвичайних ситуацій, ліквідацією їх наслідків, з інших питань, пов`язаних із виникненням загрози життю та/або здоров`ю населення, а також з невідкладних питань щодо проведення операції Об`єднаних сил та обороноздатності держави погоджуються заінтересованими органами в одноденний строк.

Проекти актів Кабінету Міністрів з питань забезпечення обороноздатності держави, з інших питань, пов`язаних із виникненням загрози життю та/або здоров`ю населення, підготовлені під час дії воєнного стану, погоджуються заінтересованими органами протягом 6 годин з моменту отримання таких проектів актів.

У разі коли заінтересований орган, а також Мінфін, Мінекономіки та Мінцифри в установлений відповідно до § 38 строк не висловив свою позицію щодо проекту акта Кабінету Міністрів, проект вважається погодженим без зауважень.

Це правило не поширюється на проекти актів з питань, передбачених абзацом третім § 38 цього Регламенту. (параграф 39 Регламенту).

Відповідно до параграфа 48 Регламенту Розробник забезпечує проведення публічних консультацій з представниками заінтересованих сторін щодо проектів актів Кабінету Міністрів відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики (Офіційний вісник України, 2010 р., № 84, ст. 2945).

Для проведення публічних консультацій проекти нормативно-правових актів Кабінету Міністрів разом з матеріалами до них оприлюднюються розробником на його офіційному веб-сайті, якщо інше не передбачено законом.

Поряд з вказаним параграфом 44 Регламенту встановлено, проект акта Кабінету Міністрів розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями та висновками, передбаченими пунктами 5 та 5-1 § 33 цього Регламенту), а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Не потребує проведення правової експертизи Мін`юстом проект акта Кабінету Міністрів:

з кадрових питань;

щодо зміни особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України;

щодо зміни персонального складу Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також делегацій для участі у переговорах щодо укладення торговельних угод та діяльності міжнародних організацій;

про затвердження фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки;

з питань утворення та організації роботи комітету з призначення керівників особливо важливих для економіки підприємств, оголошення відбору та призначення чи погодження кандидатур претендентів на посаду керівників і членів наглядових рад таких підприємств, затвердження чи погодження умов контрактів з ними;

з питань, пов`язаних із здійсненням Кабінетом Міністрів повноважень суб`єкта управління або загальних зборів суб`єкта господарювання державного сектору економіки щодо утворення, організації діяльності та ліквідації наглядової ради та виконавчого органу, обрання та припинення повноважень членів наглядової ради і голови та членів виконавчого органу, а також з питань, необхідних для здійснення заходів з перетворення державного унітарного підприємства в акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого належить державі.

Проект акта Кабінету Міністрів, який розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи, обов`язково погоджується керівником юридичної служби відповідного органу.

Якщо розробником є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, проект акта Кабінету Міністрів також обов`язково погоджується керівником юридичної служби відповідного міністерства.

Мін`юст під час проведення правової експертизи перевіряє проект акта Кабінету Міністрів на відповідність Конституції України, актам законодавства та чинним міжнародним договорам України, стандартам Ради Європи у сфері демократії, верховенства права та прав людини, зокрема положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, принципам недискримінації (антидискримінаційна експертиза) та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерно-правова експертиза) (Параграф 45 Регламенту).

Як вбачається з пояснювальної записи й інших документів, на підставі яких прийнято спірну постанову №536, розробником проєкту постанови є Міністерство внутрішніх справ України.

Відповідно до пояснювальної записки до оскаржуваної постанови, вказаний акт розроблено з метою вирішення проблемних питань щодо вдосконалення механізму провадження торговельної діяльності у сфері оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, забезпечення внесення до електронного реєстру повної та достовірної інформації про транспортні засоби, які надійшли до суб`єктів господарювання для їх подальшої реалізації, та спрямований на досягнення цілі 12.1, визначеної Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, схваленою Постановою Верховної Ради України від 04 жовтня 2019 р. № 188-ІХ.

Проектом акта запропоновано не допускати здійснення державної реєстрації транспортних засобів, придбаних з порушенням вимог абзацу другого пункту 8, пунктів 11, 16, абзацу другого пункту 17, пункту 18, абзацу другого пункту 33, пунктів 44, 48, 49 Порядку торгівлі.

Додатковою умовою діяльності суб`єктів господарювання є невідкладне внесення укладених договорів купівлі-продажу до електронного реєстру.

Згідно з пунктом 15 Порядку реєстрації під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів уповноваженими особами сервісного центру МВС здійснюється перевірка за Єдиним державним реєстром транспортних засобів, автоматизованою базою даних про розшукувані транспортні засоби, банком даних Генерального секретаріату Інтерполу, перевірка відомостей про обмеження відчуження за Державним реєстром обтяжень рухомого майна та відомостей про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, а також про реєстрацію місця проживання за Єдиним державним демографічним реєстром, відомостей про особу за Єдиним реєстром боржників, дійсності довіреності за Єдиним реєстром довіреностей. Тому з метою недопущення фактів шахрайства та фальсифікації під час надходження до суб`єктів господарювання транспортних засобів, захисту прав споживачів під час придбання транспортних засобів пропонується встановити, що на комісію не приймаються: транспортні засоби або машини, щодо яких наявні відомості про їх розшук, арешт у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна або власник якого (яких) унесений до Єдиного реєстру боржників; транспортні засоби, які не зареєстровані в уповноваженому органі МВС або Держпродспоживслужбі; транспортні засоби, щодо яких не надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) чи свідоцтво про реєстрацію машини. Це дасть можливість покупцеві зменшити ризик придбання транспортного засобу за наявності накладених на нього або його власника обтяжень.

Крім того, комісіонер невідкладно вносить до електронного реєстру інформацію про транспортні засоби, що надійшли для реалізації, яка є загальнодоступною, та акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер. Із цією метою розроблено інформаційну картку транспортного засобу, визначену як додаток 8 до Порядку торгівлі. У даній інформаційній картці вказується інформація, яка є публічною, про суб`єкта господарювання, що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, транспортний засіб та його власника.

Разом із цим суб`єкт господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю автомобілями, автобусами, мотоциклами всіх типів, марок і моделей, причепам, напівпричепами, мотоколясками, іншими транспортними засобами вітчизняного та іноземного виробництва та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, зобов`язаний вести в письмовому або електронному вигляді журнал обліку надходження і реалізації або передачі для реалізації зазначених транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, укладених договорів купівлі-продажу транспортних засобів, виданих актів приймання-передачі, біржових угод і відповідно номерних знаків для разових поїздок та номерних знаків «Транзит», актів огляду реалізованого транспортного засобу, актів технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер. Суб`єкт господарювання, який здійснює оптову та роздрібну торгівлю тракторами, самохідними шасі, самохідними сільськогосподарськими, дорожньо-будівельними і меліоративними машинами, сільськогосподарською технікою, іншими механізмами вітчизняного та іноземного виробництва та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, зобов`язаний вести в письмовому або електронному вигляді журнал обліку надходження і реалізації або передачі для реалізації зазначених механізмів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, укладених договорів купівлі-продажу, виданих актів приймання-передачі, біржових угод і номерних знаків «Транзит».

За результатами громадського обговорення проекту акта, розміщеного на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України за адресою: www.mvs.gov.ua, пропозицій та зауважень не надходило.

Проект постанови розроблено відповідно до принципів державної регуляторної політики, передбачених Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

До проекту постанови розроблено аналіз регуляторного впливу, який разом із проектом постанови розміщено на офіційному вебсайті Міністерства внутрішніх справ України за адресою: www.mvs.gov.ua.

Проект акта погодили Міністерство цифрової трансформації України, Міністерство фінансів України, Міністерство розвитку економіки, торгівлі та нільського господарства України, Міністерство інфраструктури України, Державна регуляторна служба України, Державна митна служба України, позицію якої узгоджено з Міністерством фінансів України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, позицію якої узгоджено з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Відповідно до висновку Мін`юсту від 25 травня 2020 року № 22724/12748-33-20/11.1.3 проект постанови відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства та не відповідає вимогам нормопроєктувальної техніки.

Отже, згідно наявних в матеріалах справи пояснювальної записки до проекту; прогнозу впливу реалізації акта на ключові інтереси заінтересованих сторін до проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»; довідки про погодження проєкту; висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проєкту постанови; висновку щодо відповідності положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини; порівняльної таблиці до проєкту постанови; протоколу узгодження позицій щодо проєкту постанови; довідки щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС) проєкту постанови; висновку Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України за результатами опрацювання проєктів актів на предмет впливу реалізації актів на показники економічного і соціального розвитку; висновку Міністерства фінансів України до проєкту постанови; висновку про проведення цифрової експертизи проєкту постанови, суд встановив, що виданню оскаржуваної постанови передувала процедура підготовки проекту постанови, яка відповідає вимогам статті 50, 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" та Регламенту Кабінету Міністрів України.

Зокрема, судом встановлено, що проект оскаржуваної постанови розроблено Міністерством внутрішні справ України, погоджено Міністерством цифрової трансформації України, Міністерством фінансів України, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, Міністерством інфраструктури України, Державної регуляторною службою України, Державною митна служба України, позицію якої узгоджено з Міністерством фінансів України, Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

При цьому, пп. «г» п. 9 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731 передбачено, що разом з нормативно-правовим актом до органу державної реєстрації подаються: рішення ДРС про погодження проекту регуляторного акта.

З огляду на зазначене, суд відхиляє як нормативно необґрунтовані посилання позивача на те, що відповідачем не надано інформації щодо наявності рішення Держпідприємництва чи його територіального органу про погодження проекту регуляторного акта або копія рішення Урядового комітету з питань економічної політики та європейської інтеграції, оскільки таку норму вказане Положення, в редакції чинній на дату прийняття спірної постанови, не містить.

Щодо посилань позивача на невідповідність спірної постанови приписам абзацу 7 пункт 2 статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», суд зазначає наступне.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об`єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб`єктів господарювання в інших формах; пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб`єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

З конструкцій ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» випливає, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є певні дії, серед яких, пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до: а) пріоритетного укладення договорів, б) першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи в) першочергового їх придбання у певних продавців, і якщо такі дії призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

В той же час, оскаржувана постанова не встановлює виключних критеріїв та жодних переваг, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а виключно регулює порядок державної реєстрації транспортних засобів, виконуючи легітимну мету зменшення ризиків придбання транспортних засобів за наявності накладених на нього обтяжень та удосконалення механізму провадження торговельної діяльності.

При цьому, слід врахувати, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що протягом дії внесених змін згідно постанови Кабінету Міністрів України від 26.05.2021 №536 до Антимонопольного Комітету України, як органу завданням якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, надходили скарги від суб`єктів господарювання, інтереси яких, порушує вказана постанова Кабінету Міністрів України.

Отже, суд при вирішенні даної справи виходить з того, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваної постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабінетом Міністрів України повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог та має логічним наслідком відмову у їх задоволенні.

Окремо, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші порушення прав та свобод позивача.

Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Отже, громадська організація має право пред`являти позов до суду в інтересах інших осіб у двох альтернативних випадках: (1) у разі необхідності захистити права та інтереси членів громадської організації; (2) у разі необхідності захистити права та інтереси інших осіб (не членів громадської організації), які звернулися.

Проте, Громадською спілкою «Всеукраїнська асоціація торгівельних організацій транспортними засобами» під час розгляду справи не доведено та не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям Кабінетом Міністрів України оскаржуваного нормативно-правового акта та порушеним правом позивача.

Зазначене окремо є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки сама по собі суб`єктивна незгода позивача з оскаржуваним нормативно-правовим актом жодним чином не свідчить про те, що вказаний акт порушує матеріально-правові інтереси позивача.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що в ході розгляду справи не підтверджено належними та достатніми доказами як наявність підстав для формування висновку суду про невідповідність оспорюваної позивачем постанови №536 нормативно-правових актам вищої юридичної сили, як і не доведено та не обґрунтовано порушення прав позивача, що спричинені прийняттям спірної постанови.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до положень частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення даного спору по суті.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову Громадської спілки «Всеукраїнська асоціація торгівельних організацій транспортними засобами» відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Головуючий суддя Жукова Є.О.

Судді Діска А.Б.

Кочанова П.В.