Постанова

від 06.06.2024 по справі 620/8302/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/8302/23 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Мельничука В.П., Шведа Е.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства «Калачі» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства «Калачі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- стягнути з ПП «Калачі» (код ЄДРПОУ: 32404401) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 23 441, 49 грн. адміністративно-господарських санкцій та 1 125, 00 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням приватне підприємство «Калачі» звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що приватне підприємство «Калачі» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 10 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», приватного підприємства «Калачі» повинна складати 1 особу.

Однак, станом на 2022 рік 1 робоче місце, призначене для осіб з інвалідністю, не було зайнятим.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 23 441, 49 грн. та 1 125, 00 грн. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.

Оскільки добровільно вказані кошти відповідач не сплатив, то позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення, зокрема, тим, що відповідачем, здійснюючи свою діяльність, в період з 11.07.2022 не виконаний покладений на нього законодавством обов`язок по створенню робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням осіб з інвалідністю, про створення робочого місця, що позбавило можливості відповідні органи прийняти міри по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у відповідача.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення, судом порушено правильність застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII; тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

За правилами ч. ч. 1, 3, 5 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Згідно ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 ст. 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідача, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого статтею 19 Закону № 875-XII, становила 1 особу.

Колегією суддів враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання.

Приписи п. п. 3-5 розд. І Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Викладене свідчить, що виключно у випадку відкриття вакансії у роботодавця виникає обов`язок з подання протягом трьох днів до базового центру зайнятості звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».

У постанові від 09.11.2021 у справі №380/4305/20 Верховний Суд підкреслив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Як вже було зазначено вище, з огляду на середньооблікову кількість працівників, відповідач повинен був створити та забезпечити працевлаштування у 2022 році 1 особи з інвалідністю.

Колегія суддів звертає увагу, що ПП «Калачі» було створено 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю (охоронник).

20.01.2022 відповідач проінформував державну службу зайнятості про наявність вільних вакансій для осіб з інвалідністю, подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2022 року. Вказане позивачем не заперечується.

Тобто, відповідач протягом 2022 року створив робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та проінформував державну службу зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування особи з інвалідністю.

При цьому, жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні особи з інвалідністю з боку підприємства.

Крім того, протягом 2022 року районні центри зайнятості не направляли до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Таким чином, відповідач вживав залежні від нього та передбачені законодавством заходи для забезпечення чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто вживав заходів для недопущення правопорушення. Також, матеріали справи не містять доказів безпідставної відмови інвалідам, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції про те, що в телефонній розмові 05.04.2022 між працівником Куликівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості з представником роботодавця ПП «Калачі», остання повідомила про відсутність потреби у підборі працівників на вакансію «охоронник», що свідчить про нестворення відповідачем робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказане не підтверджується жодними належними доказами.

Крім того, колегія суддів зауважує, що згідно наказу ПП «Калачі» № 4 від 25.02.2022, з метою збереження життя та здоров`я людей, діяльність підприємства була призупинена, а відповідно до наказу № 10 від 01.07.2022 відновлено діяльність підприємства з 11.07.2022.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зауважив про те, що відповідачем не виконаний покладений на нього законодавством обов`язок по створенню робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування відповідних органів, які займаються працевлаштуванням осіб з інвалідністю, про створення робочого місця, саме здійснюючи свою діяльність в період з 11.07.2022.

Щодо вказаних висновків, то колегія суддів погоджується з аргументами позивача щодо того, що, після створення відповідачем в січні 2022 року робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю вона знята не була (зворотнє не доведено), а тому після відновлення діяльності з 11.07.2022 у нього відсутній обов`язок створювати таке робоче місце повторно.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI, а також приписів Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затверджувався на реалізацію вказаної норми Закону № 5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 (діючий до липня 2022 року та втратив чинність 07.07.2022) і наказом Міністерства економіки № 827-22 від 12.04.2022 (у редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) - на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН лише за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Колегія суддів звертає увагу, що створення відповідачем робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю відбулось в січні 2022 року, після чого відповідач виконав вимоги законодавства щодо подання до центру зайнятості звітності форми № 3-ПН.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу на тому, що періодичність подачі роботодавцем звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено тільки, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію (робоче місце) на яку не працевлаштовано осіб з інвалідністю. Отже, якщо роботодавець має вакансію (не зайняте робоче місце), та одноразово подав звітність форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він вважається таким, що виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Відповідно, самостійне працевлаштування роботодавцем на створене ним робоче місце особи з інвалідністю, навіть без подання звіту за формою 3-ПН, також вважається належним вжиттям учасником господарських відносин залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17, від 11.09.2020 у справі № 440/2010/19 від 03.08.2023 у справі № 120/4975/22 та від 29.11.2023 у справі № 200/5659/21.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що чинне законодавство про зайнятість населення та інші нормативно-правові акти не передбачають фінансових санкцій для роботодавців чи адміністративної відповідальності для посадових осіб за неподання звітності про вакансії, зокрема, за незвітування роботодавців по формі 3-ПН, метою подання яких є лише оперативне вирішення питання добору персоналу та пришвидшення укомплектування вакансій.

Більш того, колегія суддів звертає увагу, що у листопаді 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-ІХ, відповідно до якого у підприємців відсутній обов`язок подання звітності про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ. Всю інформацію щодо зайнятості та працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю від підприємств до Фонду надає Пенсійний фонд України.

Докази надання вказаної інформації Пенсійним фондом України стосовно відповідача в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наявної в матеріалах справи платіжної інструкції вбачається, що відповідачем сплачено судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 4 026, 00 грн., які слід стягнути з Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за рахунок бюджетних асигнувань на користь ПП «Калачі».

Керуючись ст. ст. 229, 243, 244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Калачі» - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до приватного підприємства «Калачі» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. В. Радченка, 14, м. Чернігів, 14017; код ЄДРПОУ 14220194) на користь приватного підприємства «Калачі» (вул. Набережна, буд. 5, смт. Куликівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 16300; код ЄДРПОУ 32404401) судовий збір в сумі 4 026, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Мельничук В.П.

Швед Е.Ю.