Постанова

від 05.06.2024 по справі 910/11561/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2024 р. Справа№ 910/11561/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Колток О.І.,

Шагріманов Д.О.,

від відповідача - Пилипчук І.І.,

від третьої особи-1 - не з`явився,

від третьої особи-2 - не з`явився,

від третьої особи-3 - Пелих О.Д.,

від третьої особи-4 - Пожидаєв І.В.,

Вільні слухачі - Гончаренко Я.А.,

розглянувши апеляційні скарги

Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 (повний текст рішення складено 10.01.2024)

у справі № 910/11561/23 (суддя Бойко Р.В.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра"

до Київської міської ради

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача:

1. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації)

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ук Стар Сервіс"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача:

1. Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв"

2. Приватного акціонерного товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд"

про розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради, в якому просило суд (в редакції позовної заяви від 01.08.2023 року) припинити шляхом розірвання укладений сторонами Договір оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №498.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будівництво 14 житлових будинків, гаражу та об`єктів інфраструктури на орендованій позивачем за Договором оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року земельній ділянці завершено та відповідний об`єкт прийнято в експлуатацію, тому позивач заявив про свої наміри припинити користування спірною земельною ділянкою та розірвати спірний договір. Однак Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) відмовив у достроковому розірванні договору, посилаючись на відсутність підстав для дострокового розірвання договору та необхідність оформлення відповідного права на земельну ділянку за експлуатуючою організацією 14 житлових будинків, гаражу та об`єктів інфраструктури - Товариством з обмеженою відповідальністю "Ук Стар Сервіс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 року залучено до участі у справі Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ук Стар Сервіс" в якості третіх осіб 1, 2, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2023 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб 3, 4, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" та Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд".

Рішенням Господарського суду від 08.12.2023 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" про розірвання договору відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи фактичні підстави позову та очевидні, зухвалі і істотні порушення публічного порядку, які потрапили в поле зору суду, місцевий господарський суд вважав можливим за принципом "jura novit curia" здійснити оцінку правової кваліфікації спірного правочину оренди та рішень/правочинів, які передували такому правочину, на предмет нікчемності. За наслідком такого дослідження, в межах даної справи судом першої інстанції встановлені обставини нікчемності Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №498, які виключають можливість його розірвання.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги третьої особи мотивовані тим, що суддя першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскаржуване рішення прийняв з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що обставини справи жодним чином не стосуються ДП «ГДІП» та не впливають на права та інтереси підприємства, але не зважаючи на це, місцевий господарський суд за власною ініціативою залучив ДП «ГДІП» третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог. Також скаржник наголошує, що відповідно до прийнятих Київською міською радою рішень, КП «ГДІП» з 2006 року немало жодного відношення ні до земельних ділянок, ні до відносин, що виникли між ТОВ «Дніпровська Рив`єра» та Київською міською радою на підставі укладеного між ними договору оренди земельної ділянки, який позивач хоче розірвати в судовому порядку. Крім того, на думку скаржника, перегляд у судовому порядку, на власний розсуд, відносин, які не стосуються предмету позову та які відбулись вже понад чверть століття тому, є свавіллям суду першої інстанції. Скаржник також звертає увагу, що місцевим господарським судом не враховано питання двосторонньої реституції, а мотивувальна частині оскаржуваного рішення ґрунтується на припущеннях та власних міркуваннях судді Бойка Р.В. Й наостанок скаржник вважає, що судом першої інстанції взагалі не було досліджено належним чином заявлені позовні вимоги позивача щодо наявності або відсутності підстав для розірвання спірного договору.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.01.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Також, не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене із порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, є необґрунтованим і безпідставним. Зокрема позивача звертає увагу, що його право на дострокове розірвання спірного договору оренди регламентовано законом. Позивач, в свою чергу добросовісно виконував власні обов`язки за спірним договором оренди, а забудова спірної земельної ділянки багатоквартирними будинками була здійснена відповідно до її цільового призначення. Крім цього, скаржник звертає увагу, що правомірність забудови спірної земельної ділянки підтверджується дозвільною документацією. Також позивач звертає увагу, що з моменту укладення спірного договору оренди Київська міська рада не мала претензій щодо способу користування спірною земельною ділянкою, а позивач в свою чергу належно виконував обов`язки зі сплати орендної плати. Позивач окрім цього звертає увагу на факт передання об`єкта завершеного будівництва в управління ТОВ «Ук Стар Сервіс», що в межах даних спірних правовідносин має значення виключно в контексті підтвердження наявності реальних обставин припинення фактичного користування особою забудованою земельною ділянкою. Водночас, в межах цих доводів, позивач звертає увагу, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення вийшов далеко за межі предмету позову про розірвання договору оренди, досліджуючи обставини 2003 року, зокрема, і обставин реєстрації позивача, як юридичної особи та надав неправильну оцінку фактичним обставинам та правовідносинам між учасниками справи, й відповідно дійшов хибних висновків, порушивши норми процесуального права. Одночасно скаржник звертає увагу, що Київська міська рада, ухвалюючи рішення про надання ГДІП дозволу заснувати ТОВ «Дніпровська Рив`єра» і передати у статутний фонд право користування земельними ділянками діяла відповідно та в межах повноважень, встановлених законом, щодо розпорядження об`єктами комунальної власності. При цьому, позивач наголошує, що вихід ГДІП зі складу учасників ТОВ «Дніпровська Рив`єра» не суперечив вимогам законодавства та не порушував права територіальної громади, а навпаки такі дії відповідали інтересам громадськості. Позивач також звертає увагу, що на виконання будівельних робіт, ним загалом було витрачено 86 284 485, 42 грн., з яких у власність територіальної громади передано інженерні роботи загальною вартістю 32 033 513, 31 грн. Окрім цього, за період з 2003 року по 2023 рік позивач сплатив до місцевого бюджету 132 914 096, 91 грн. орендної плати, а також 10 000 000, 00 грн. до спеціального фонду на розвиток житлового будівництва міста Києва на підставі рішення Київської міської ради №194/3285 від 16.03.2006 року. Також скаржник звертає увагу, що загальний фінансовий результат від реалізацію проекту житлової котеджної забудови земельних ділянок наразі є збитковим. Крім того, на підставі договору на будівництво права на 90% забудованих житлових площ спірної земельної ділянки набуло ПрАТ «ХК «Київміськбуд», одноосібним акціонером (100% частки у статутному капіталі) якого є територіальна громада містка Києва в особі Київської міської ради. Загалом, скаржник наголошує, що суд першої інстанції послався на обставини, якими жоден учасник процесу не обґрунтовував власну позицію у підтримку чи заперечення проти задоволення позовних вимог, а відтак місцевий господарський суд вийшов за межі предмету спору і доказування в цій справі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року у справі №910/11561/23, об`єднано апеляційні скарги Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року у справі №910/11561/23 в одне апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 27.03.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 року розгляд справи №910/11561/23 відкладено на 01.05.2024 року.

01.05.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра", позивача у справі, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з терміновими обставинами.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 року розгляд справи відкладено на 05.06.2024 року.

05.06.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від третьої особи 1 надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні 05.06.2024 року представники позивача та третьої особи 3 надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник третьої особи 4 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, підтримав апеляційні скарги. Представники третьої особи 1 та третьої особи 2 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином, третя особа 1 просила здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників третьої особи 1 та третьої особи 2.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.06.2015 року між Київською міською радою, як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра", як орендарем, укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №498 (надалі - Договір). (т.1, а.с. 8-10).

На підставі вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" зареєструвало право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356, розміром 8,1055 га, цільове призначення якої - для будівництва, експлуатації та обслуговування індивідуальної котеджної забудови, місце розташування: урочище Оболонь, на вул. Богатирській, на північ від затоки Верблюд в Оболонському районі м. Києва (номер запису 10186650 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). (т.1, а.с. 11).

Згідно з п. 3.1. договору Договір укладено до 24.06.2030 року.

Відповідно п. 4.14. Договору у випадку відчуження об`єкта нерухомого майна, що належало орендарю та розташоване на земельній ділянці, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату до оформлення відповідного права на дану земельну ділянку новим власником даного нерухомого майна.

Згідно п. 11.3 Договору передбачено, що договір оренди припиняється в разі:

- закінчення строку, на який його укладено;

- викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законодавством України;

- поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря;

- ліквідація юридичної особи - орендаря;

- набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на орендованій іншою особою земельній діяльності. В даному випадку в договорі про відчуження об`єктів нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, що є предметом цього договору, визначається суб`єкт (орендар за цим договором або новий власник об`єктів нерухомості), який сплачує орендну плату відповідно до розмірів встановлених цим договором та несе відповідальність за зобов`язаннями передбаченими цим договором для орендаря, до моменту оформлення новим власником нерухомості відповідного права на дану земельну ділянку.

30.08.2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" укладено Договір №201/Ф, предметом якого є зобов`язання та права сторін по комплексу робіт з проектування, підготовчих та будівельно-монтажних робіт по безпосередньому будівництву комплексу малоповерхових будинків з об`єктами обслуговування та дитячим дошкільним закладом (5 черга Проекту "Коригування Індивідуальної котеджної забудови і Головного сервісного селекційно-технологічного центру по конярству і кінному спорту в урочищі "Оболонь" на вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд" в Оболонському районі м. Києва), на земельній ділянці площею 8,1055 га (кадастровий номер 8000000000:78:139:0356) з метою одержання кожною із сторін своєї частини в збудованому об`єкті. (т.1, а.с. 12-17).

Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано Містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкту будівництва №289 від 06.04.2018 року для будівництва в урочищі "Оболонь" на вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд" в Оболонському районі, замовником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра". (т.1, а.с. 19-21).

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України надано дозвіл на виконання будівельних робіт №ГУ 113181591182 від 08.06.2018 року на нове будівництво за адресою: вул. Богатирська на північ від затоки "Верблюд" в Оболонському районі, замовниками якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" та Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", а генеральним підрядником - Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвест". (т.1, а.с. 22).

В подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" спільно з Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" забудували спірну земельну ділянку площею 8,1055 га (кадастровий номер 8000000000:78:139:0356) по вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд" в Оболонському районі м. Києва, що підтверджується сертифікатами Державної архітектурно-будівельної інспекції України №№ ІУ123210830449, ІУ123210817205, ІУ123210830673, ІУ123210830565, ІУ123210817292, ІУ123210817792, ІУ123210817543, ІУ123210817136, ІУ123210817972, ІУ123210817317, ІУ123210817163, ІУ123210818654, ІУ123210818668, ІУ123210818899. (т.1, а.с. 23-36).

Наказами Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" №00043/0/8-21 від 06.09.2021 року та №00055/0/8-21 від 02.11.2021 року створено комісії для організації роботи з передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвест" в управління та на обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "УК Стар Сервіс" житлових будинків №1-№14 та наземного гаражу відкритого типу з механізованими пристроями по об`єкту "Будівництво індивідуальної котеджної забудови та головного селекційно-технологічного центру по конярству і кінному спорту по вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд", урочище "Оболонь" у Оболонському районі м. Києва". (т.1, а.с. 198-199).

Даними комісіями складено акти прийняття-передачі об`єкта в управління (з управління) від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, один акт без зазначення дати, від 01.01.2021 року, від 05.11.2021 року. (т.1, а.с. 39-96).

Листом вих. №192 від 13.09.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" звернулось до Київської міської ради, в якому повідомляло про свої наміри припинити своє право користування земельною ділянкою площею 8,1055 га (кадастровий номер 8000000000:78:139:0356) та просило розірвати Договір оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №498, у встановленому законодавством порядку. (т.1, а.с. 97).

Листом вих. №05716-12308 від 13.10.2022 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" уточнити подальші наміри останнього щодо земельної ділянки площею 8,1055 га з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356 з огляду на наявність клопотання останнього від 26.07.2022 року №203311673 щодо розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту. (т.1, а.с. 101).

Листом вих. №17 від 18.01.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" звернулось до Київської міської ради, в якому підтвердило свої наміри припинити право користування земельною ділянкою площею 8,1055 га з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356 у зв`язку з закінченням будівництва на ній об`єктів житлової забудови. (т.1, а.с. 98).

Листом вих. №05716-1980 від 15.02.2023 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра", що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ук Стар Сервіс" повинне оформити право користування спірною земельною ділянкою в установленому законодавством порядку та при оформленні права останнього проектом рішення Київської міської ради буде передбачена умова щодо припинення дії Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року. (т.1, а.с. 102).

Листом вих. №3/3 від 14.03.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" звернулось до Київської міської ради, в якому вчергове підтвердило свої наміри припинити право користування земельною ділянкою площею 8,1055 га з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356 та повідомило, що готове сплатити орендну плату за користування даною земельною ділянкою за один рік, починаючи з дати звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" про дострокове розірвання договору, тобто по вересень 2023 року. (т.1, а.с. 100).

Листом вих. №05716-5393 від 26.04.2023 року Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернув увагу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра", що надані ним акти прийняття-передачі об`єкта в управління не містять дату передачі та номера акта. Крім того, Департамент вказав про ненадання Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" інформації щодо балансоутримувача (управителя) наземного гаражу відкритого типу. (т.1, а.с. 103).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з існуванням підстав про розірвання Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356 з посиланням на ст.ст. 19, 31, 32 Закону України "Про оренду землі" у зв`язку з завершенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" будівництва на спірній земельній ділянці та введенням відповідного об`єкту (житлових будинків та наземного гаража) в експлуатацію.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, за наслідком здійснення оцінки правової кваліфікації спірного правочину оренди та рішень/правочинів, які передували такому правочину, на предмет нікчемності, встановив обставини нікчемності Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №498, які виключають можливість його розірвання.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає такі дії суду першої інстанції помилковими та не погоджується з даним висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди, суд першої інстанції зазначив про те, що обставини відчуження права оренди на землю та дії Київської міської ради стосовно передання в оренду земельної ділянки не викликають жодних сумнівів в тому, що вони здійснювались свідомо, нехтуючи власними фідуціарними обов`язками, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, що є неспростовною ознакою порушення публічного порядку в розумінні положень ст. 228 Цивільного кодексу України.

Зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції також вбачається, що рішення Київської міської ради про передання землі в оренду, про поділ земельних ділянок від 18.11.2004 року за №810/2020, від 16.12.2014 року за №713/713, від 26.05.2005 року за №424/3000 у відповідності до приписів ст. 11 Господарського процесуального кодексу України не породжують жодних правових наслідків, а укладені на підставі таких рішень договори оренди порушують публічний порядок і є нікчемними, а відтак у суду відсутні правові підстави для розірвання Договору оренди землі від 25.06.2015 року.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, судові справи розглядаються на підставі звернень фізичних та юридичних осіб в межах відповідного предмету доказування та предмету спору, тобто тих спірних правовідносин (фактичних обставин), за вирішенням яких сторона звернулась до суду.

Аналогічно підлягають судовому дослідженню та перевірці ті факти і обставини, якими інша сторона обґрунтовує власні заперечення проти позовних вимог.

Згадане у сукупності становить предмет судового розгляду, в межах якого здійснюється вирішення спору (розгляд судової справи), та, як наслідок, виражається в одному із основоположних принципів господарського судочинства - диспозитивності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року у справі №914/3203/21, відповідно до якої принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять учасники спірних правовідносин. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача та позов має чітко виражену ціль, яка втілюється у формі позовних вимог, що їх викладає позивач у позовній заяві. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог.

Імперативною нормою частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

У постанові Верховного Суду, від 10.04.2024 року у справі № 912/1725/22, викладено, зокрема, такий правовий висновок: "32. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. 33. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. 34. Імперативною нормою частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог".

У постанові Верховного Суду, від 07.03.2024 року у справі № 908/702/22 (908/1478/22), наведено, зокрема, такий правовий висновок: "Відповідно до закріпленого у статтях 2, 14 Господарського процесуального кодексу України принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. У силу частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Тобто суд під час вирішення спору не має повноважень захистити відповідні права у той спосіб, який не був обраний позивачем при зверненні з позовом, самостійно визначити позовні вимоги, інакше, ніж вони визначені в позовній заяві".

Отже, як було зазначено вище суд під час вирішення спору не може самостійно визначити позовні вимоги, інакше, ніж вони визначені в позовній заяві.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 13.03.2019 року у справі № 916/3245/17, від 12.06.2019 року у справі № 916/542/18, від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 неодноразово наголошувала на необхідності чіткого розмежування понять "предмет спору" і "предмет позову", зазначаючи, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем, тоді як під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 року у справі № 902/1592/15, від 18.03.2019 року у справі № 908/1165/17, від 05.06.2019 року у справі № 909/452/18).

Отже, господарський суд вправі самостійно здійснювати правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосовувати під час ухвалення рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, що в жодному разі не надає суду права за власною ініціативою (замість позивача) змінювати предмет позову, зокрема, у рамках цієї справи - з вимоги іпотекодержателя про застосування наслідків нікчемного правочину на вимогу власника про усунення перешкод у користуванні майном, які є зовсім різними способами захисту та стосуються захисту різних цивільних прав (схожий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 923/722/19 та від 24.02.2022 року у справі № 910/16218/21).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Дніпровська Рив`єра" звернулось до Господарського суду із позовом до Київської міської ради про розірвання Договору оренди земельної ділянки площею 8,1055 га, кадастровий номер 8000000000:78:139:0356 від 25.06.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №498.

Обґрунтовуючи наявність підстав для розірвання договору оренди, позивач посилається на те, що ним було забудовано земельну ділянку, введено в експлуатацію об`єкти нерухомості та передано житлові будинки в обслуговування експлуатуючій організації, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для дострокового розірвання договору оренди землі.

В свою чергу Київська міська рада, заперечуючи проти позову, стверджує, що позивач є недобросовісним користувачем земельної ділянки, а відтак відповідно до земельного законодавства не має права на дострокове розірвання договору оренди землі, однак заперечує щодо визнання нікчемним даного договору.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами апелянта про те, що суд першої інстанції, досліджуючи та надаючи оцінку правовідносинам стосовно заснування юридичної особи позивача, правових підстав користування земельними ділянками, відмінними від предмету Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року (стосовно розірвання якого позивач і звернувся до суду), свідчить про вихід судом за межі предмету судового розгляду та порушення принципу диспозитивності.

На такі обставини і правовідносини, що не охоплюються спірним договором оренди, не посилались й інші учасники судового процесу, що додатково доводить помилковість висновків суду стосовно можливості здійснення оцінки таких обставин.

З цього приводу також слід зазначити, що відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання, зокрема чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

В п. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України наведено вичерпний перелік обставин, фактів та відомостей, що зазначаються в мотивувальній частині рішення суду: 1) перелік обставин, які є предметом доказування у справі; 2) перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 3) висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; 4) мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі; 5) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 6) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 7) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 8) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (принцип змагальності).

Таким чином, обставини, на підставі яких ґрунтується судове рішення, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами, що підлягає відображенню в рішенні суду. Тобто, суд має обов`язок зазначити в рішенні які саме обставини ним встановлені, що стосуються предмету доказуванню, та на підставі яких саме доказів.

Суд першої інстанції, мотивуючи рішення суду в частині порушення Київською міською радою фідуціарного обов`язку та нікчемність договорів оренди землі, зазначив: «При цьому, загальновідомим є той факт, що при забудові ділянки багатоквартирними будинками правокористувач такої ділянки виключно за наявності в нього права оренди ділянки із правом забудови одержує від забудовника від 8 до 20% площ у майбутньому об`єкті нерухомості (в залежності від поверховості об`єкту, місцезнаходження та особливостей ділянки). Тобто правокористувач не вживаючи жодних активних дій та не вкладаючи додаткових ресурсів (в т.ч. грошових) може отримати об`єкти нерухомості лише за сам факт укладення із будівельною компанією договору про забудову (спільної діяльності, інвестування тощо). Це породжує обґрунтовані сумніви у прозорості процедури передачі місцевою радою в оренду іншим суб`єктам господарювання земель житлової та громадської забудови вільних від збудованих на ній об`єктів.

Відтак, право оренди ділянки під забудову є дороговартісним активом, цінність якого при оренді ділянки матеріалізує не власник землі - народ, що мешкає на території Києва, а землекористувач, якому Київська міська рада надала землю в оренду, а не продала.

Можливість у такому випадку, одержати вигоду від находжень у вигляді орендної плати по-перше, не компенсує вартість втраченого права забудувати таку ділянку у наступному, по-друге, у разі продажу такі надходження, проте у трохи меншому розмірі також надходять, а по-третє, у разі забудови багатоквартирним будинком адміністрування сплати орендних платежів є утрудненим, по-четверте, за користування ділянкою на якій розташований багатоквартирний будинок містом встановлено зменшений розмір орендної плати.

До того ж, з огляду на те, що 90% населення м. Києва проживає в багатоквартирних будинках, а до створення ОСББ оформлення договору оренди під таким будинком є нереальним, а після створення ОСББ існують підстави для оформлення постійного користування цієї землею під будинком із оплатою 1% плати за землю, що виключає можливість викупу такої землі та одержання громадою грошових коштів за землю. На противагу землям промисловості, орендна плата за яку може складати значний розмір та створювати економічну доцільність для викупу суб`єктом господарювання такої землі у власність ...

Загальновідомим є те, що як правило, вартість одержаних площ у майбутньому об`єкті нерухомості співмірна із вартістю земельної ділянки у випадку її викупу у громади.

В даному випадку Товариством з обмеженою відповідальністю Дніпровська Рив`єра" за наслідками укладеного із Приватним акціонерним товариством Холдингова компанія Київміськбуд Договору №201/Ф від 30.08.2017 року було отримано 10% збудованих на земельній ділянці площею 8,1055 га з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356 площ, що склало 3 000 кв.м., вартість яких становить не менше 3 000 000 дол. США (які б могли бути отримані територіальною громадою міста Києва, якби КМР не передала право оренди даної землі позивачу, а самостійно уклала відповідний договір із Приватним акціонерним товариством Холдингова компанія Київміськбуд).

З огляду на довірчий характер відносин між посадовими особами (міським головою та депутатами міської ради) та власником (Українським народом / територіальною громадою міста Києва) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених чинним законодавств, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені довірителя, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Відповідь на питання чому територіальна громада не повинна одержати більший зиск від забудови належної їй земельної ділянки? "(якнайкраще розпорядитися активами громади, власником якої Київрада чи окремий депутат не є) має ставити собі кожен депутат міської ради при вирішенні питання оренди ділянки під забудову. Рішення Київської міської ради про надання такої ділянки в оренду та відповідний договір оренди має відповідати критеріям розумного розпорядження майном народу та не мати ознаки очевидно необачних чи марнотратних рішень!».

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі №6-152815, Верховного Суду від 10.03.2020 року у справі №910/24075/16, від 02.07.2020 року у справі №910/4932/19.

Зазначаючи про неналежне виконання депутатами Київської міської ради фідуціарних обов`язків діяти в інтересах територіальної громади, суд першої інстанції не наводить обґрунтування у чому саме полягає порушення прав чи інтересів територіальної громади та яким чином такі права порушуються внаслідок укладення строкових, оплатних договорів оренди земельних ділянок в урочищі Оболонь відповідно до положень чинного законодавства.

Слід звернути увагу, що із системного тлумачення приписів згаданого вище закону, а також практики Верховного Суду, вбачається, що саме лише укладення невигідної угоди не може свідчити про наявність наміру порушення публічного порядку.

Використання комунального майна всупереч закону, незаконне володіння, користування чи відчуження майна як ознака порушення публічного порядку є умисними діями, за якими особа, що вчиняє протиправно, має умисел на порушення закону чи незаконне заволодіння майном.

В той же час, в межах цієї справи судом не зазначено конкретних винних осіб у вчиненні протиправних дій, ступінь їх винуватості тощо.

Зі змісту положень Закону України "Про оренду землі", згаданих вище, прямо вбачається, що орендодавцями земель комунальної власності є місцеві ради, які мають право відповідно до закону розпоряджатись комунальним майном.

В межах оскаржуваного рішення суд першої інстанції, надаючи оцінку діям посадових осіб Київської міської ради та ТОВ "Дніпровська Рив`єра" як таким, що порушують публічний порядок, вдається до оцінки потенційної прибутковості тих чи інших способів використання комунальної землі (передання в оренду під забудову, заснування спільного підприємства із внесенням частки у статутний капітал тощо).

На думку колегії суддів, визначення економічної доцільності тих чи інших операцій, їх фінансової обґрунтованості, результату тощо належить до виключних дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, до яких суд або будь-які інші органи втручатись не можуть.

При цьому, як зазначається позивачем в апеляційній скарзі, вихід КП "ГДІП" зі складу учасників ТОВ "Дніпровська Рив`єра" пов`язаний із внесенням змін до законодавства, а саме зі змісту ч. 1 ст. 13 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції від 04.10.2005 року) законодавцем вилучено словосполучення права користування землею "як об?єкту, що може бути вкладом учасника у статутний капітал.

На підставі належних і допустимих доказів судом першої інстанції встановлено, що спірна земельна ділянка, а також земельні ділянки, що межують із нею, були забудовані житловою нерухомістю, об`єкти якої відчужені покупцям - фізичних особам.

Встановлення нікчемності договору оренди ставить під сумнів всі подальші правові акти та операції, титули покупців на нерухоме майно тощо, і фактично впливає та створює юридичну невизначеність для третіх осіб, які не залучені до участі в цій справі.

Судом першої інстанції також не зазначено і про відповідні правові наслідки встановленої ним нікчемності договорів оренди земельних ділянок, що має неабияке значення для подальших вчинених правочинів та майнових відносин третіх осіб.

Переоцінка правовідносин та угод 20 річної давнини суперечить положенням сталості та юридичної визначеності цивільних правовідносин як елементів принципу верховенства права, а також не забезпечує розумну передбачуваність судових рішень.

Наведені обставини покладені в основу висновку суду першої інстанції про нікчемність договорів оренди земельних ділянок, у тому числі спірного Договору оренди від 25.06.2015 року, однак місцевим господарським судом не зазначено на підставі яких саме доказах такі обставини були встановлені. Як і не наведено підстав, за наявністю яких такі обставини входять до предмету доказування в цій справі.

Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника про те, що вказані судом першої інстанції відомості та обставини не можуть вважатись загальновідомими, адже становлять специфічну інформацію в галузі будівництва та умов продажу житлової нерухомості конкретного населеного пункту та місцевості, а тому не є об`єктивно відомими всім мешканцям міста.

Слушним в цьому контексті також є посилання скаржника на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі №922/3946/16: загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу. Суд не зазначив підстав визнання такого факту загальновідомим, здійснюючи перегляд рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову про визнання укладеним договору оренди землі за відсутності рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування, та не навів передумов визнання відповідного факту загальновідомим для розгляду такої категорії спорів.

Колегія судів також критично оцінює застосування принципу "суд знає закони" стосовно права суду першої інстанції піддати оцінці правовідносини, які не стосуються предмету доказування, та встановити нікчемність відповідних правочинів в цій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 року у справі №904/5726/19 (на яку послався суд першої інстанції) зазначила, зокрема: У процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia"(Суд знає закони), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні."

Таким чином, застосування вказаного принципу полягає в тому, що у разі здійснення сторонами неправильної правової кваліфікації спірних правовідносин (застосування норми права, що не підлягає застосуванню до таких правовідносин), суд зобов`язаний у межах заявлених підстав та предмету позову надати правильну кваліфікацію та вирішити спір із застосуванням закону, що має бути застосований.

При цьому, як стверджується вище і самою Великою Палатою Верховного Суду, активна роль суду у правовій кваліфікації обмежується колом обставин, на які посилаються сторони як на підставу власних вимог і заперечень.

Загалом, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що суд, у разі встановлення відповідних обставин, вправі встановити і нікчемність відповідних правочинів за наявності визначених законом підстав.

Однак, згадані процесуальні дії мають бути вчинені судом із суворим дотриманням процесуального закону, тобто в межах предмету доказування і мають підтверджуватись належними і допустимими доказами, адже висновок суду про нікчемність правочину може спричиняти серйозні правові наслідки не тільки для сторін, а й для третіх осіб, що не є учасниками судового процесу, щодо яких нікчемний правочин (до встановлення його нікчемності) породив правові наслідки.

Водночас, судова колегія вважає, що застосування у цій справі принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") призведе до зміни заявлених позивачем предмету позову та предмету дослідження, до необхідності здійснення дослідження та оцінки тих доказів, на які позивач не посилався і на яких своїх вимог не ґрунтував

Зазначене призводить до порушення інших принципів господарського судочинства, а саме: принципів рівності сторін, змагальності та диспозитивності, тоді як зміст принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") полягає в тому, що суд знає право, самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін, самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus), вирішує спір у межах заявлених позивачем вимог, а саме, виходячи зі змісту заявлених вимог та обставин, якими їх обґрунтовує позивач.

У рішенні ЄСПЛ від 14.04.2021 року у справі за заявою № 25531/12 "Гусєв проти України" Суд нагадав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом (див. рішення у справах "Авотіньш проти Латвії [ВП] () [GC], заява № 17502/07, пункт 119, й інші посилання, ЄСПЛ 2016, та "Регнер проти Чехії" [ВП] (Regner v. the Czech Republic) [GC], заява № 35289/11, пункт 146, від 19.09.2017 року). До того ж право на змагальний судовий процес у принципі означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні вимоги задовольнили (див. рішення у справі "Клінік дез Акація та інші проти Франції" (Clinique des Acacias and Others v. France), заява № 65399/01 та 3 інші заяви, пункти 36- 43, від 13.10.2005 року). Крім того, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (див. рішення у справі "Чепек проти Чехії" (), заява № 9815/10, пункти 45 та 51- 60, від 05.09.2013 року) (пункт 26).

За таких умов необхідно зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права аргументувати свою позицію в умовах нової кваліфікації.

Суд не має права виходити за межі позовних вимог для визначення ефективного способу захисту права замість позивача.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, в даному випадку вийшов за межі позовних вимог, тобто встановив обставини про які позивач не просив у позові та не клопотав під час розгляду справи.

Вказане свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, спір у даній справі виник у зв`язку з твердженнями позивача про існування підстав про розірвання Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:78:139:0356 з посиланням на ст.ст. 19, 31, 32 Закону України "Про оренду землі" у зв`язку з завершенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" будівництва на спірній земельній ділянці та введенням відповідного об`єкту (житлових будинків та наземного гаража) в експлуатацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України, ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час спірних правовідносин) відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Згідно з ч. 1 ст. 31 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, іншою особою, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Частиною ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частин 2-4 статті 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Так само ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. п. 11.3 Договору передбачено, зокрема що договір оренди припиняється в разі набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на орендованій іншою особою земельній діяльності. В даному випадку в договорі про відчуження об`єктів нерухомості, що розташовані на земельній ділянці, що є предметом цього договору, визначається суб`єкт (орендар за цим договором або новий власник об`єктів нерухомості), який сплачує орендну плату відповідно до розмірів встановлених цим договором та несе відповідальність за зобов`язаннями передбаченими цим договором для орендаря, до моменту оформлення новим власником нерухомості відповідного права на дану земельну ділянку.

Також, у п. 11.4 договору оренди сторони погодили умову про припинення договору оренди шляхом його розірвання за рішенням суду у порядку, встановленому законом.

Отже, виходячи із наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

Отже, зі змісту вказаної норми вбачається, що завершення будівництва та прийняття до експлуатації об`єкта будівництва є підставою для припинення на вимогу орендаря договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, що може бути вчинено також шляхом розірвання договору оренди в судовому порядку, у тому числі в разі відсутності згоди на припинення договору з боку орендодавця.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.06.2018 року по справі № 910/178941/17, від 19.05.2020 року по справі № 910/10752/19.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що право позивача (як добросовісного орендаря) на дострокове припинення дії договору оренди землі у зв`язку із завершенням будівництва на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" способом його розірвання диспозитивно унормовано законом.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.06.2018 року у справі № 910/17652/17, від 12.06.2018 року у справі № 910/18941/17, від 27.11.2019 року у справі № 910/4540/19, від 27.03.2019 року у справі № 925/315/18 та від 24.01.2023 року у справі №910/10865/19.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 24.01.2023 року у справі №910/10865/19.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів також звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 27.03.2019 року по справі № 925/315/18, від 04.03.2020 року по справі № 910/7294/19 зазначив, що сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому ст. 41, 42 Земельного Кодексу України.

Так законом, що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Згідно з п. 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 року, датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката. (ч.2, п. 3 вказаного Порядку).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" спільно з Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" забудували спірну земельну ділянку площею 8,1055 га (кадастровий номер 8000000000:78:139:0356) по вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд" в Оболонському районі м. Києва. Вказане зокрема підтверджується сертифікатами Державної архітектурно-будівельної інспекції України №№ ІУ123210830449, ІУ123210817205, ІУ123210830673, ІУ123210830565, ІУ123210817292, ІУ123210817792, ІУ123210817543, ІУ123210817136, ІУ123210817972, ІУ123210817317, ІУ123210817163, ІУ123210818654, ІУ123210818668, ІУ123210818899. (т.1, а.с. 23-36).

Крім того, колегія суддів зазначає, що наказами Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд" №00043/0/8-21 від 06.09.2021 року та №00055/0/8-21 від 02.11.2021 року створено комісії для організації роботи з передачі Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбуд Інвест" в управління та на обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю "УК Стар Сервіс" житлових будинків №1-№14 та наземного гаражу відкритого типу з механізованими пристроями по об`єкту "Будівництво індивідуальної котеджної забудови та головного селекційно-технологічного центру по конярству і кінному спорту по вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд", урочище "Оболонь" у Оболонському районі м. Києва". (т.1, а.с. 198-199).

В подальшому, даними комісіями складено акти прийняття-передачі об`єкта в управління (з управління) від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, від 01.10.2021 року, один акт без зазначення дати, від 01.01.2021 року, від 05.11.2021 року. (т.1, а.с. 39-96).

Отже, оцінивши наявні у справі докази, як кожен окремо, так і у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про фактичне припинення права користування орендарем (позивачем) земельною ділянкою площею 8,1055 га (кадастровий номер 8000000000:78:139:0356) по вул. Богатирській на північ від затоки "Верблюд" в Оболонському районі м. Києва, що є об`єктом договору оренди земельних ділянок від 25.06.2015 року (п. 2.1. Договору), у зв`язку з чим у позивача виникло право на одностороннє дострокове припинення указаного договору оренди земельної ділянки, на якій здійснювалось будівництво, шляхом його розірвання в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі", а також право на що обумовлено п. 11.4 , п. 11.6 договору оренди.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що добросовісне користування позивачем земельною ділянкою підтверджується:

- Містобудівними умовами та обмеження для проектування будівництва №289 від 06.04.2018 року; (т.1, а.с. 19-21)

- Витягом з проектної документації щодо її погодження; (т.5, а.с. 41)

- Довідкою про відсутність заборгованості з платежів перед бюджетом від 03.11.2023 року. (т.5, а.с. 2).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів того, що починаючи з моменту укладення договору оренди, Київська міська рада зверталась до ТОВ "Дніпровська Рив`єра" з приводу нібито нецільового використання земельної ділянки, а також, що Київська міська рада ініціювала розірвання договору оренди в позасудовому порядку та посилалася на порушення позивачем умов такого договору.

Щодо доводів Київської міської ради стосовно перебування у власності ТОВ "Дніпровська Рив`єра" кількох квартир у збудованих об`єктах нерухомості, колегія суддів зазначає, що спірна земельна ділянка була надана в користування позивачу для її забудови. Зокрема, цільовим призначенням такої земельної ділянки є - "02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Оскільки наразі будівництво об`єктів завершено, а обслуговування житлових будинків та прилеглої території здійснює не позивач, а ТОВ "Ук Стар Сервіс", то у розумінні приписів ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду землі" та практики її застосування Верховним Судом ТОВ "Дніпровська Рив`єра" припинено користування земельною ділянкою, що вище встановлено колегією суддів.

Колегія суддів звертає увагу, що право власності на окремі квартири або приміщення законом не пов`язується із необхідністю оренди їх власниками земельних ділянок, які знаходяться під багатоквартирними будинками, а належним орендарем має виступати саме експлуатуюча організація.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 року у справі №910/1582/21.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 12, ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник зобов`язаний передати закінчений будівництвом та підключений до інженерних мереж житловий будинок, що споруджувався із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, об`єднанню співвласників або власнику, або експлуатуючій організації протягом ста двадцяти календарних днів з дня його прийняття в експлуатацію.

Отже, в даному випадку передбачено не лише право, а й обов`язок позивача передати закінчений будівництвом будинок експлуатуючій організації.

Також, колегія суддів враховує, що п. а) ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України передбачено припинення права користування земельною ділянкою у зв`язку із добровільною відмовою орендаря від такого права, що є окремою підставою для одностороннього розірвання договору оренди землі.

Отже, позивачем доведено, що він не використовує у жодний спосіб земельну ділянку, що є об`єктом оренди за договором, через будівництво вказаних об`єктів та їх передачі суб`єктам господарювання, і підставою для розірвання договору є, зокрема, завершення будівництва об`єктів, тобто досягнення мети, з якою надавалася земельна ділянка за цим договором, введення об`єктів будівництва в експлуатацію та передача їх іншим особам, тобто фактичне припинення використання позивачем земельної ділянки.

Відтак, доводи відповідача щодо заперечень проти розірвання договору оренди землі не підтверджуються матеріалами справи.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо обґрунтованості та доведеності позивачем своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме припинити шляхом розірвання Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №498, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Рив`єра» (код ЄДРПОУ 32671911) та Київською міською радою (код ЄДРПОУ 22883141).

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також місцевий господарський суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, тому рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року у справі №910/11561/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційних скаргах, скарги Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.20233 року у справі №910/11561/23 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2023 року у справі № 910/11561/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

« 1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Припинити шляхом розірвання Договору оренди земельної ділянки від 25.06.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №498, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська Рив`єра» (код ЄДРПОУ 32671911) та Київською міською радою (код ЄДРПОУ 22883141).

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" (04209, м. Київ, вул. Редьчинська, 2-А, код ЄДРПОУ 32671911) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) 00 коп.».

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровська Рив`єра" (04209, м. Київ, вул. Редьчинська, 2-А, код ЄДРПОУ 32671911) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість гривень) 00 коп.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Державного підприємства "Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв" (01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 84, код ЄДРПОУ 04013583) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 026 (чотири тисячі двадцять шість гривень) 00 коп.

5. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11561/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.06.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир