Постанова

від 28.05.2024 по справі 922/5456/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2024 року м. Харків Справа № 922/5456/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.,

за участю секретаря судового засідання: Соляник Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Чернявський А.В. (в залі суду) - виписка з ЄДР, наказ від 04.09.2023 №493-к, посадова інструкція;

від відповідача (апелянта): не з`явилися;

від 3-ї особи: не з`явилися;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", с. Веселе Харківського району Харківської області (вх. №963 Х/2),

на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 (повний текст складено 04.04.2024) у справі №922/5456/23 (суддя Буракова А.М.),

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", с. Веселе Харківського району Харківської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , с. Подвірки Харківського району, Харківської області,

про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на порушенням вимог закону при передачі земельної ділянки з державної у приватну власність. Зокрема, як вказує позивач, гр. ОСОБА_1 було повторно використано право безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки попередньо отримано у приватну власність іншу земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:04:000:0554 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23 позов задоволено повністю.

Витребувано у ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 у власність держави шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за власником - державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493.

Стягнуто з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору 2684,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, у зв`язку з цим земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача.

Не погодившись із вищевказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що господарським судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки його доводами та доказам, якими підтверджується відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке:

- право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.05.2019, про що заявлено і позивачем;

- на час набуття права власності діяв Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тому добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1351/19 від 02.11.2021);

- з огляду на викладене, ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." правомірно покладалося на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, пересвідчилося у праві власності на відчужувану земельну ділянку, і є добросовісним набувачем;

- скаржник зазначає, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам ст. 388 ЦПК України, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар (вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №925/1351/19 від 02.11.2021, постановах Верховного Суду у справі №202/8669/19 від 22.02.2023, у справі №910/15443/14 від 09.03.2023);

- суд першої інстанції проігнорував як положення цивільного законодавства, так і висновки Великої Палати Верховного Суду, аргументувавши рішення застарілою позицією Верховного Суду (у справі №360/1998/18), що прямо суперечить більш актуальній позиції Великої Палати Верховного Суду.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Фоміна В.О., суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 апеляційну скаргу ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23 залишено без руху. Встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до суду докази сплати судового збору у сумі 3220,80грн.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024, у зв`язку із звільненням у відставку головуючої судді Шевель О.В., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23; встановлно учасникам справи строк - 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; призначено розгляд апеляційної скарги у справі № 922/5456/23 на 28.05.2024 о 15:15 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до апеляційного суду 06.05.2024 від ГУ Держгеокадастру у Харківській області, позивач заперечує проти доводів та вимог апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Свою позицію обґрунтовує наступним:

- витребування майна з володіння відповідача здійснюється з урахуванням відсутності волевиявлення власника оспорюваного майна - Українського народу, від імені якого діє ГУ Держгеокадастру у Харківській області щодо вибуття земельної ділянки, яке відбулось із порушенням норм чинного законодавства (на момент повторного отримання громадянином земельної ділянки);

- при винесенні рішення про передачу земельних ділянок у власність фізичної особи ГУ Держгеокадастру у Харківській області покладалося на принципи добросовісності поведінки особи та викладених у заяві ОСОБА_1 відомостей, тому відповідне волевиявлення було зумовлено саме відомостями вказаними третьою особою у заяві, де вона зазначала що правом на отримання земельної ділянки вона не скористалась.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті третя особа - ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та не направив його до апеляційного суду.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 28.05.2024 приймав участь представник позивача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Уповноважені представники відповідача (апелянта) та третьої особи у судове засідання 28.05.2024 не з`явилися; про дату, час та місце судового засідання всі сторони повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача (апелянта) та третьої особи, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього представника позивача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.06.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області отримано заяву ОСОБА_1 від 12.06.2017, на підставі якої останній просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 2 (два) га із земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку.

У заяві ОСОБА_1 від 12.06.2017 було вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України, він не скористався.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 12.06.2017 Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було прийнято наказ від 16.06.2017 №11375-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", у відповідності до якого надано гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення розташованої за межами населеного пункту на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області.

07.11.2018 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надійшла заява ОСОБА_1 від 07.11.2018, в якій останній просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,9449 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передати йому зазначену земельну ділянку у власність.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, доданого до заяви ОСОБА_1 від 07.11.2018, земельна ділянка щодо якої викладено прохання затвердити проект землеустрою та яку заявник просив передати йому у власність мала кадастровий номер 6325184500:02:001:0493.

При цьому ОСОБА_1 було вказано, що правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст. 121 Земельного кодексу України він не скористався.

Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області після розгляду заяви від 07.11.2018 прийнято наказ від 14.11.2018 № 8313-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 площею 1,9449 га, яка розташована на території Тернівської сільської ради Харківського району Харківської області та передано вказану земельну ділянку у власність ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Право власності на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.11.2018 № 8313-СГ на земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 за гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстровано 21.05.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Гончаренко О.А., номер відомостей про речове право: 31723132, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1838178563251.

У подальшому, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 ОСОБА_1 було передано за актом приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5531, 5532, виданого 27.11.2019, Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." (код ЄДРПОУ 34630924), на підставі чого 26.12.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності, номер відомостей про речове право: 34961830.

Таким чином, з 26.12.2019 власником та фактичним користувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 є відповідач.

Разом з цим, позивач зазначає, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), попередньо вже було реалізовано своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13.01.2017 № 556-СГ, яким було надано йому у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:04:000:0554 площею 2,0000 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:04:000:0554 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором Комунального підприємства "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Драгіним О.І. 30.01.2017, номер відомостей про речове право: 18856703, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1163856663220.

У подальшому, земельна ділянка з кадастровим номером 6322057300:04:000:0554 була відчужена ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2017 (серія та номер: 1412), виданого приватним нотаріусом Дергачівського районного нотаріального округу Харківської області Смолян В.В., у власність ОСОБА_2 , номер відомостей про речове право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 21435545.

Таким чином, ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки (кадастровий номер 6322057300:04:000:0554) для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_1 було двічі отримано земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, що є порушенням ст.ст. 116 та 121 Земельного кодексу України та, як наслідок, відбулось порушення інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян.

Вищевказані обставини стали підставою звернення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області до Господарського суду Харківської області відповідним з позовом до ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 у власність держави.

Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 25.03.2024 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/5456/23, яким позов задоволено повністю та витребувано у відповідача земельну ділянку з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 у власність держави з підстав, зазначених раніше.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з правильністю правових висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст.ст. 81, 116 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2 гектара (п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

За змістом ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не оспорюється відповідачем, 30.01.2017 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13.01.2017 № 556-СГ, яким було надано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:04:000:0554 площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Слатинської селищної ради Дергачівського району Харківської області, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6322057300:04:000:0554 було зареєстровано за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державним реєстратором КП "Постачальник послуг" Солоницівської селищної ради Драгіним О.І., номер відомостей про речове право: 18856703, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1163856663220.

Таким чином, ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 (на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 14.11.2018 № 8313-СГ) скористався своїм правом, передбаченим ст. 116 Земельного кодексу України, повторно, тобто з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 334 Цивільного кодексу України, а також положень ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, у тому числі надану у власність в порядку безоплатної приватизації, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно. Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17.

Статтями 11, 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі юридичних фактів та здійснюються у межах, наданих договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 9 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

За системним зв`язком та змістом положень ч. 1, п. "в", ч.ч. 3, 4 ст. 116, ч.ч. 1, 7, 9 ст. 118, ч. 1 ст. 121, ст. 122 Земельного кодексу України, які визначають право громадян на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності шляхом приватизації та порядок його реалізації, закон визначає, що така передача здійснюється шляхом прийняття відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах повноважень відповідного рішення і не допускає безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок певного виду використання більш як один раз.

Відповідно прийняття органами виконавчої влади або місцевого самоврядування рішень про таку передачу без додержання вказаних вимог також є недопустимим.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18.

Закон пов`язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.

Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що повторне набуття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9449 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 у власність у межах норм безоплатної приватизації на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 14.11.2018 № 8313-СГ є протиправним.

Відтак, вибуття спірної земельної ділянки відбулось поза волею держави, як її власника.

Таким чином, інтереси держави є порушеними і підлягають судовому захисту.

У відповідності до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, положення яких кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Як зазначалось вище, позивач обґрунтовує позов про витребування спірної земельної ділянки протиправними діями гр. ОСОБА_1 , який не повідомив ГУ Держгеокадастру у Харківській області про отримання у порядку безоплатної приватизації іншої земельної ділянки, ніж спірної земельної ділянки площею 1,9449 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493.

У свою чергу, правовою підставою набуття права власності на земельну ділянку площею 1,9449 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 у ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." є акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 5531, 5532, виданий 27.11.2019, на підставі якого ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." (код ЄДРПОУ 34630924).

Право власності ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на земельну ділянку площею 1,9449 га з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.12.2019, номер запису про право власності: 34961830.

Отже, спірну земельну ділянку ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." набуло на законних та правових підставах, у спосіб та у відповідності до чинного законодавства, що свідчить про те, що відповідач є добросовіним набувачем.

Вказане підтверджується висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 18.01.2022 у справі №04/14-10/5026/2337/2011(925/1399/15), згідно якого добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

При цьому, акт приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019, який за своїм змістом є правочином, що спрямований на набуття цивільних прав і обов`язків, на підставі якого відповідач став володільцем спірної земельної ділянки, не розірваний, в судовому порядку незаконним або недійсним не визнаний.

У цьому контексті судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 2 ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Нормами цивільного законодавства передбачені способи захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України).

Згідно правових висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/3496/17, віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто, віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду, з посиланням на висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15 п. 58 постанови від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

Віндикаційний позов захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

Тобто, якщо є підстави, передбачені ст. 388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Отже, враховуючи відчуження права власності на земельну ділянку після протиправної повторної приватизації, належним способом захисту прав та інтересів держави є витребування земельної ділянки у кінцевого набувача (у даному випадку добросовісного).

Можливість власника реалізувати своє право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (ч.ч. 1-3 ст. 388 ЦК України).

Так, за положеннями ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1);

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина 2).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).

З огляду на наведене, судова колегія враховує те, що ст. 388 Цивільного кодексу України встановлює обмеження для витребування майна у добросовісного набувача, тому вирішуючи питання про наявність підстав для витребування майна у такої особи необхідним є послідовність встановлення:

- чи знав набувач та чи повинен був знати, що отримує майно без достатніх правових підстав;

- як набувач отримав майно: платно чи безплатно;

- як майно вибуло з володіння власника: за його волею, чи поза його волею.

Лише у тому випадку, якщо майно вибуло із володіння власника поза його волею, а набувач отримав його платно, не у порядку, встановленому для виконання судових рішень, та не знав і не повинен був знати, що отримує таке майно без достатніх правових підстав, існуватимуть підстави для витребування майна від набувача.

Таке витребування ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника.

Саме тому для вирішення наявного між сторонами спору у контексті спірних правовідносин основним є аналіз відсутності волі у первісного власника земельної ділянки - держави на передачу спірної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , що встановлено вище у даній постанові та підтверджується матеріалами справи.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6325184500:02:001:0493 вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України.

У статті 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17.12.2014 у справі №6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 Цивільного кодексу України. Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком Верховного Суду України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Досліджуючи питання щодо наявності у ГУ Держгеокадастру у Харківській області права на звернення з цим позовом до господарського суду та правомірності витребування спірної земельної ділянки у ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на користь держави, колегія суддів виходить з такого.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-IX внесено зміни до положень Земельного кодексу України щодо повноважень уповноважених органів на розпорядження земельними ділянками.

Зокрема, розділ Х Перехідних положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 згідно із Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021.

Також підпунктом 20 пункту 4 розділу І вищевказаного Закону, внесено зміни до статті 83 Земельного кодексу України, зокрема частину другу цієї статті доповнено пунктом такого змісту: у комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Водночас згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка вибула з власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Судом враховується, що спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 внаслідок того, що останній при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою та його затвердження, не повідомив, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства він вже скористався, а навпаки зазначив недостовірну інформацію щодо невикористання ними права на безоплатну приватизацію земельних ділянок такого цільового призначення.

Отже, якщо спірними земельними ділянками неправомірно заволоділи інші, ніж їхній власник, особи, то вимога про витребування цих ділянок відповідає належному способу захисту права власника. Належними відповідачами за таким позовом є особи, за якими зареєстроване право власності на відповідні ділянки, тобто кінцевий набувач, який може бути позбавлені володіння внаслідок задоволення зазначеної вимоги.

Подібний правовий висновок викладено у пункті 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження № 14-201цс21), в якій йдеться про право Головного управління Держгеокадастру на пред`явлення відповідного позову.

Законодавець передбачив можливість розпорядження земельними ділянками державної форми власності за Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у виключних випадках, зокрема, у разі визнання за державою в особі відповідного органу виконавчої влади права власності на земельну ділянку за рішенням суду.

Земельна ділянка, яка вибула з власності держави поза встановленою законодавством процедурою та є предметом розгляду у цій справі підлягає поверненню у власність держави для відновлення порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду віл 28.02.2024 у справі №948/73/23 (провадження №61-17171св23).

При цьому, колегія суддів зауважує, що зміни в адміністративно-територіальному устрої під час провадження у справі та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що заявлена Головним управління Держгеокадастру у Харківській області позовна вимога про витребування спірної земельної ділянки від її нинішнього власника ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу держави, і задоволення цього позову є підставою для подальшої передачі позивачем спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність в порядку, визначеному Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-ІХ, який набрав чинності 27.05.2021.

Відтак, позивачем правомірно заявлено вимогу про витребування спірної земельної ділянки від її нинішнього власника ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал.", і така вимога є належним та ефективним способом захисту порушеного інтересу держави.

Отже, позовні вимоги щодо витребування земельної ділянки є обґрунтованими з огляду на доведення позивачем факту безпідставності користування нею відповідачем, а тому були правомірно задоволені господарським судом першої інстанції.

Що стосується доводів скаржника про неможливість витребування майна із володіння добросовісного набувача, оскільки позбавлення останнього права власності на спірну земельну ділянку є незаконним втручанням у мирне володіння майном та прямим порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18) зазначено таке.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Колегія суддів зазначає, що право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

Судова колегія враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №360/1998/18 від 31.03.2021, відповідно до яких добросовісний набувач внаслідок вилучення земельної ділянки з його незаконного володіння не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права отримати кошти, сплачені ним за цю земельну ділянку від продавця у порядку двосторонньої реституції.

З урахуванням вказаного, варто зазначити, що ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." не позбавлене права звернутись до гр. ОСОБА_1 з відповідним позовом про відшкодування витрат, понесених у зв`язку із набуттям спірної земельної ділянки.

Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №725/1824/20.

Також, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити свої права на підставі ч. 1 ст. 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбано земельну ділянку про відшкодування збитків.

Колегія суддів також враховує те, що ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." набуло від гр. ОСОБА_1 спірну земельну ділянку на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 27.11.2019, серія та номер: 5531, 5532, у той же час, у справі відсутні будь-які належні та допустимі у розумінні ст.ст. 76 77 ГПК України докази на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів за земельну ділянку.

Тобто, у справі відсутнє документальне підтвердження того, що відчуження земельної ділянки відбулось за відплатним правочином, а тому у суду відсутні підстави вважати, що повернення спірної земельної ділянки у власність держави спричинить понесення відповідачем значних збитків, та, у звязку з цим, ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." понесе індивідуальний і надмірний тягар.

Відтак, втручання у право ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на володіння земельною ділянкою в цьому випадку переслідує легітимну мету, цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право та не призводить до понесення відповідачем індивідуального і надмірного тягаря.

Враховуючи встановлені судом обставини, підтверджені належними доказами, та норми законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." відбулось з порушенням вимог ст.ст. 328, 330 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача, як наслідок наявні правові підстави для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги відповідача наведених висновків суду не спростовують, та фактично дублюють аргументи зазначені ним у відзиві в ході розгляду справи у суді першої інстанції та, по суті, зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ТОВ "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Труд.Земля.Капітал." на рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25.03.2024 у справі №922/5456/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. 286 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.06.2024.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя М.М. Слободін