Рішення

від 28.05.2024 по справі 906/1347/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1347/23

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Васильєвій Т.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: Герасимова І.Л., ордер серія АІ №1537053 від 12.03.2024;

від відповідача: Костенко Г.В., ордер серія АМ №1083022 від 15.04.2024;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУББЕР-ГРУП" (с.Дубрівка Баранівського району Житомирської області)

про повернення безпідставно набутих коштів у сумі 535044,82грн,

з перервами в судових засіданнях з 19.03.2024 до 16.04.2024, з 16.04.2024 до 07.05.2024, з 07.05.2024 до 28.05.2024, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБЕРР-ГРУП" 535044,82грн, з яких: 351000,00грн безпідставно набутих коштів, 30096,68грн 3% річних та 153948,14грн інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на помилкове перерахування відповідачу 351000,00грн, згідно платіжних інструкцій №135670 від 16.11.2020 та №138533 від 18.12.2020, у зв`язку з чим грошові кошти підлягають поверненню.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та зазначає, що між сторонами існували договірні відносини, відповідно до яких відповідач отримав від позивача пропозицію укласти договір про надання послуг оформлення відповідачем земельних ділянок, зміни їх цільового призначення та в подальшому переоформлення права власності даних земельних ділянок на позивача. Виконану відповідачем роботу сторони оцінили у 351 000,00грн. За посиланнями відповідача, проект договору 07.10.2019 був узгоджений між сторонами, підписаний відповідачем, однак не підписаний позивачем; з метою зменшення оподаткування, позивачем за власною ініціативою було здійснено перерахування коштів вже за виконані роботи на загальну суму 351000,00грн, у вигляді поворотної фінансової допомоги без укладання будь-якого письмового договору; в призначенні платежу вказано "Безвідсоткова фінансова допомога зг.дог.№1/14 від 14.11.2020 без ПДВ"; в рамках домовленості кошти були витрачені на дії, пов`язані з оформленням документації та права власності на земельні ділянки; про витрату коштів відповідач повідомляв позивача звітами та актами виконаних робіт в електронному вигляді; в подальшому позивач одноособово відмовився від прийняття земельних ділянок, які на даний час оформлені за відповідачем; будь-яких вимог про повернення коштів від позивача не було на протязі 2 років 10 місяців, що свідчить про те, що позивачу було відомо про виконання умов договору, цільове перерахування і витрату коштів. Відповідач вказує, що у разі помилкового перерахування коштів позивач повинен був діяти відповідно до розділу 7 Закону України "Про платіжні послуги", тобто повідомити негайно надавача платіжних послуг та вжити заходів щодо їх повернення (а.с.87-89).

У відповіді на відзив представник позивача зауважив, що відзив відповідача підлягає залишенню без розгляду та неврахуванню при судовому розгляді справи, оскільки поданий після закінчення строку, встановленого судом; долучені до відзиву на позовну заяву документи не є належними та допустимими доказами в розумінні ГПК України, з яких можна б було встановити факт укладення між позивачем та відповідачем договору про надання послуг від 07.10.2019; твердження відповідача, що ним надавались послуги та його дії були узгоджені з позивачем та вчинені в інтересах позивача не відповідають дійсності (а.с.101-105).

21.05.2024 від відповідача надійшла заява про поновлення строку на подачу доказів та долучення до матеріалів справи в якості доказів документів.

24.05.2024 від позивача надійшло заперечення на заяву про доручення доказів.

27.05.2024 від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів.

У судових засіданнях з 19.03.2024 до 16.04.2024, з 16.04.2024 до 07.05.2024, з 07.05.2024 до 28.05.2024 оголошувались перерви, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.

У судовому засіданні 28.05.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представниками сторін, ТОВ "АТЕМ ГРУП" (позивач) перерахувало на рахунок ТОВ "КУБЕРР-ГРУП" (відповідач) кошти у загальному розмірі 351000,00грн згідно платіжних інструкцій №135670 від 16.11.2020 та №138533 від 18.12.2020, в яких в призначенні платежу зазначено "безвідсоткова фінансова допомога зг.дог.№1/14 від 14.11.2020 без ПДВ" (а.с.12-13).

Як стверджує позивач, та вказує відповідач у відзиві, договір №1/14 від 14.11.2020 (на який містяться посилання у платіжних інструкціях) між сторонами не був укладений.

21.09.2023 позивач звернувся до відповідача з претензією про повернення коштів.

Зі змісту претензії слідує, що позивачем помилково здійснено переказ грошових коштів на банківський рахунок відповідача у загальній сумі 351 000,00грн, згідно з платіжними інструкціями №135670 від 16.11.2020 та №138533 від 18.12.2020, у зв`язку з чим позивач вимагає протягом 7 календарних днів з моменту направлення вимоги повідомити ТОВ "АТЕМ ГРУП" про результати розгляду даного листа та повернути 351 000,00грн (а.с.14-18).

Відповідь на дану вимогу відповідач не надав, кошти не повернув.

З огляду на те, що письмова вимога була залишена відповідачем без задоволення, а сума коштів у розмірі 351000,00грн ТОВ "КУБЕРР-ГРУП" у добровільному порядку позивачу не повернута, останній для захисту своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі, з огляду на таке.

Позиція позивача базується на відсутності договірних правовідносин з відповідачем, а відтак, безпідставності (помилковості) перерахованих коштів згідно з платіжними інструкціями №135670 від 16.11.2020 та №138533 від 18.12.2020.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України та статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Так, приписами частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз змісту статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 910/1238/17.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Крім того, згідно з пунктом 3 частини 3 статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.

Тотожний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року в справі № 910/9072/17.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2018 року в справі № 334/2517/16-ц та від 13.01.2021 року в справі № 539/3403/17. Подібний висновок також сформульовано у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2021 року в справі № 910/16334/19.

Приписами статей 11, 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України (у редакції, чинній на дату перерахування коштів відповідачу) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Як вбачається із матеріалів справи, з рахунку ТОВ "АТЕМ ГРУП" на користь ТОВ "КУБЕРР-ГРУП" було перераховано грошові кошти в загальній сумі 351 000,00грн.

У платіжних дорученнях, які були підставою для перерахування вищевказаних грошових коштів, в якості призначенням платежу визначено: "безвідсоткова фінансова допомога зг.дог.№1/14 від 14.11.2020 без ПДВ".

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження наявності між сторонами договірних відносин шляхом укладення договору в будь-якій формі.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що між позивачем та відповідачем існували договірні відносини, відповідно до яких відповідач отримав від позивача пропозицію укласти договір про надання послуг оформлення відповідачем земельних ділянок, зміни їх цільового призначення, та в подальшому переоформлення права власності даних земельних ділянок на позивача. Роботу виконану відповідачем сторони оцінили у 351 000,00грн. З метою зменшення оподаткування позивачем за власною ініціативою було здійснено перерахування коштів вже за виконані роботи на загальну суду 351 000,00грн, у вигляді поворотної фінансової допомоги, без укладання будь-якого письмового договору.

Верховний Суд у Постанові від 20.02.2024 року у справі № 904/3001/22 зазначив:

"Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість".

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

В даному випадку, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що на виконання умов договору про надання послуг від 07.10.2019 виконавець ТОВ "КУБЕРР-ГРУП" надав замовнику ТОВ "АТЕМ ГРУП" послуги з оформлення та зміни цільового призначення земельних ділянок на суму 351 000,00грн.

Так, не можуть слугувати належними доказами у справі договір про надання послуг від 07.10.2019 та акти прийому-передачі виконаних робіт від 19.11.2020, оскільки вони є документами, створеними відповідачем одноособово (а.с.90-96). При цьому, відповідачем не подано жодних документів на підтвердження досягнення реального результату за наслідками виконання робіт/послуг, які зазначені в актах, зокрема, фактичної зміни цільового призначення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення на землі промисловості; виготовленого технічного звіту земельних ділянок на предмет ґрунтового обстеження з визначення витрат від зміни цільового призначення; виготовлених проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для зміни цільового призначення, виготовленого детального плану зі зміни цільового призначення земельних ділянок, виконання робіт з облаштування майданчика для відвантаження продукції та винесення автобусної зупинки за межі майданчика.

Натомість, платіжні інструкції №14, №15 та №16 від 17.11.2020, які долучені відповідачем до матеріалів справи, навпаки свідчать, що ТОВ "КУБЕРР-ГРУП" здійснив платіж на повернення безвідсоткової фінансової допомоги своїм контрагентам та оплатив послуги, пов`язані з власним сільськогосподарським виробництвом (а.с.97-99).

Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям, а саме: належності, допустимості, достовірності, достатності (вірогідності) (постанова КГС ВС від 10.06.2019 у справі №903/581/18).

На підставі доказів, які не відповідають встановленим критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, що визначені статтями 76 - 79 ГПК України, не може бути достовірно встановлено наявність або відсутність певних обставини (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи (постанова КГС ВС від 14.12.2018 у справі №914/809/18).

Відповідачем не надано суду жодних розписок, листів, телеграм, інших письмових повідомлень, будь-яких документів або доказів вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували укладення сторонами договору про надання безвідсоткової фінансової допомоги як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб.

Долучена відповідачем до матеріалів справи копія опису вкладення у цінний лист від 04.08.2021, згідно з яким ТОВ "АТЕМ ГРУП" було направлено договір, лист-звернення, акт виконаних робіт, копії актів виконаних робіт та копію платіжного документа, також не приймається судом до уваги, оскільки не підтверджує факт укладення між сторонами договору безвідсоткової фінансової допомоги, а лише свідчить про можливість існування між позивачем та відповідачем інших господарських зобов`язань.

Будь-яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжних інструкціях у графі "призначення платежу", як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано.

Крім того, відповідачем не подано докази, які свідчили би про наявність достатніх правових підстав для утримання ним грошових коштів в розмірі 351 000,00грн.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Законодавством передбачено, що поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (п. 14.1.257 Податкового кодексу України).

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що 351 000,00грн була надана позивачем у вигляді п о в о р о т н о ї фінансової допомоги.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

Частиною 1 ст.1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Долучений відповідачем до матеріалів справи проект договору №1/14 про надання безвідсоткової фінансової допомоги, не підписаний уповноваженою особою ТОВ "АТЕМ ГРУП", тобто є неукладеним.

Таким чином, у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів на підтвердження того, що між ТОВ "АТЕМ ГРУП" та ТОВ "КУБЕРР-ГРУП" був укладений договір про надання безвідсоткової фінансової допомоги у письмовому вигляді, чого вимагають положення статті 1047 ЦК України (форма договору позики). Отже, кошти, отримані відповідачем є безпідставно отриманими, а тому підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Зважаючи на вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неповернення відповідачем безпідставно набутих коштів, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та на момент прийняття рішення будь - яких доказів повернення позивачу безпідставно набутих коштів в сумі 351 000,00грн відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Також позивачем нараховані на суму 300 000,00грн безпідставно набутих коштів за період з 16.11.2020 по 29.12.2023 та на суму 51 000,00грн безпідставно набутих коштів за період з 18.12.2020 по 29.12.2023 3% річних у сумі 30 096,68грн та інфляційні втрати в розмірі 153 948,14грн (а.с.19-24).

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, з наведених норм права вбачається, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Правовідношення, в якому виникло зобов`язання повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

За змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та в постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.

Водночас, зі змісту статей 1212, 1214 ЦК України слідує, що строк повернення набутих особою без достатньої правової підстави грошових коштів не встановлений.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).

Відтак, у розумінні частини 1 статті 612, частини 2 статті 625 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, після спливу строку, визначеного з урахуванням ч.2 ст.530 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою від 21.09.2023 щодо повернення грошових коштів, яка згідно з даними АТ "Укрпошта" станом на 29.09.2023 "не вручена під час доставки". При цьому, нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення повернення грошового зобов`язання здійснено позивачем за період, починаючи з дня перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, що суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач набув право на нарахування 3% річних з моменту повернення поштового відправлення позивачу + 7 днів (згідно ч.2 ст.530 ЦК України). Тому, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 30 096,68грн та інфляційних втрат в розмірі 153 948,14грн (за період з 16.11.2020 по 29.12.2023 та за період з 18.12.2020 по 29.12.2023) заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме: в частині вимог про стягнення 351 000,00грн безпідставно отриманих коштів. У частині вимог щодо стягнення 30 096,68грн 3% річних та 153 498,14грн інфляційних втрат суд відмовляє в позові.

Відповідно до ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБЕРР-ГРУП" (вул.Вокзальна, 70В, с.Дубрівка, Баранівський район, Житомирська область, 12736, код ЄДРПОУ 43246906)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕМ ГРУП" (вул.Андрія Аболмасова (Панельна) м.Київ, 02002, код ЄДРПОУ 40657853)

- 351000,00грн безпідставно набутих коштів,

- 5265,00грн судового збору.

3. В задоволенні позову в частині стягнення 30096,68грн 3% річних та 153948,14грн інфляційних відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 07.06.24

Суддя Соловей Л.А.